на честь усього, шо має честь відбутися - вірші сашка ірванця.
про ніч. про україну. про те, шо іноді все ж буває самотньо. про гарний альбом ді апокіліптішен райтерів :)
EINE KLEINE NACHTMUSIK
Від Дону до Сяну
Лежиш, осіянна.
Від Тігра з Ефратом лежиш аж до Осло й Баранович.
Вже сонце низенько,
Вже вечір близенько,
І я тобі, ненько, кажу по-синівськи “Добраніч…”
Та перше, ніж ти свої очі, мов брами, до завтра причиниш,
Давай спом’янемо усіх,
Що не сплять ції ночі, з причини, або без причини:
Твої космонавти
На станції “Тризуб” так само летять по орбіті;
Твої костоправи
Так само стуляють щелепи, коліна і лікті побиті;
Твої педерасти
Так само приймають (або не приймають) закони,
Або закидають за комин, або закладають за комір;
Твої мільйонери
Так само рахують так само набуті мільйони;
Твої офіцери
Вчать мову й муштрують іще не готові Десну перейти батальйони;
Твої Роксоляни
Попід “Брістолями”
Йдуть заміж по п’ять разів за ніч.
Гірка і пречиста, свята й ненависна,
Добраніч, вітчизно, добраніч, вітчизно, добраніч…
Все інше заснуло. В лісах твоїх сплять, обійнявшись, звірята.
Поклався осел з бараном, а тигр, наче з братом, з ефратом.
На водах морів твоїх сплять кораблі:
криголами, сейнери, траулери, китобої, канонерки, джонки, чайки
катамарани, есмінці, авіаносці, крейсери, катери, тримарани, байдарки,
каное, галери, моторки, галеони, яхти, барки, баржі, рудовози, танкери,
міноносці, кліпери, -
а окремо від них – каравели й гондоли.
Сплять люди в будинках, і навіть поети –
оті джони донни твої, дон жуани, гандони, -
Й вони навіть сплять у якихось альковах, і наче в оковах –
В обіймах своїх маргарит, припадочних і припадкових.
Поетів ти завтра у шати вбереш і у рами обрамиш,
Лиш встанеш раненько і з шатів тих соплі і кров відпереш.
Тож добраніч, вітчизно, добраніч…
Вже й я відпливаю, але відчуваю, як десь, у містах їхніх рідних
До сну вже схиляє і двох побратимів моїх богорівних.
І ми вже лягаєм, набік відкладаєм болючі свої 3 (три) пера,
І вже засинаєм, і вже не встигаєм
востаннє тобі побажати добра…
Ніч.
