у мене страшенно болить голова, тому навіть не намагатимусь знайти логічних зв'язків між двома сьогоднішніми штуками. просто ктулху - і хіба це не найвища логіка?

власне, не всього, а тільки "короля ліра". власне, не тому, шо так любимо шекспіра, а тому, шо не прочитати його після сьогоднішньої вистави було б нечесно щодо себе.
я страшенно вдячна владикові. це було так дивно - він подзвонив зранку і запитав, чи не хочеться мені в "дах"... еммм... ясно, шо хочеться =) я про нього багато чула, але такого... такого гіпнотично-трансового, глибокого і чудового не чекала. і, крім чудової гри акторів - нє, я не знаю, як це треба викладатися, це шось неймовірне, це настільки налагоджено, шо здається, наче вони - одне велике тіло, - була ше й чудова музика "дахи-брахи". душа цього велетенського прекрасного тіла...

раджу. афішку можна подивитися тут, замовляйте квитки, йдіть, настроюйтеся на шось неймовірне... бо воно таки неймовірне.

довго думала, які тексти вибрати на дослідження з компаративістики.
групою ми - і то було ясно вже у вересні - будемо робити лавкрафта/майрінка і, може, ше когось, але акцентуватимемо увагу на цих двох авторах і їхніх інтертекстах.
а сама...
мені здається, придумала. хоча біс його зна.
страшенно хочу дослідити зв'язки між "отягощенными злом" стругацьких (1988) та євангелієм від іуди (знайдене наприкінці сімдесятих, але опубліковане значно пізніше). ясно, шо там навряд чи будуть контактні зв'язки, але без типологічних ну ніяк не обходиться - сумніваюся, шо в радянському союзі стругацькі мали доступ до цих документів, але чогось же у них з'явилося саме таке переосмислення - і саме тоді.
у мене не зникає враження, шо налажаю. по-перше, це ж треба адекватний переклад євангелія від іуди (знов переклад... коротше, це вже серйозна проблема), доведеться перечитати купу різних версій... по-друге, при всій моїй любові до стругацьких "отягощенные..." - доволі-таки герметичний текст, принаймні, для мене, яка тоді ше не жила (ну, в крайньому випадку, не цілком свідомо) і бачить надто мало знаків у тексті. по-третє, і то головне, у мене сезонний вломмм, а літератури нема, і робити майже все доведеться самій, а то так довго...
коротше, ситуація не фонтан, але завдання ми собі поставили і будемо намагатися його виконати.
тепер ви про це знаєте, і вже нема куди діватися =)
пішло перечитувати стругацьких...

трошки фетишу...

на просторах лі.ру є чудова спільнота Ктулху фхтагн.
усім шанувальникам великого і зеленого ктулху - туди. поки він сам не прийшов і вас не зохавав...

шкода, шо я зараз не можу писати.
а може, й на краще - інакше б вийшли страшні банальності про те, як його (тебе?) раптом почало бракувати, хоча ми й прикидалися дорослою дівчинкою і не скучали зовсім-зовсім... з вигляду, принаймні.

цвєтаєва.

***
Чтоб высказать тебе... — Да нет, в ряды
И рифмы сдавленные... Сердце — шире!
Боюсь, что мало для такой беды
Всего Расина и всего Шекспира!

«Все плакали, и если кровь болит...
Все плакали, и если в розах змеи...»
Но был один у Федры — Ипполит!
Плач Ариадны — об одном Тезее!

Терзание! Ни берегов, ни вех!
Да, ибо утверждаю, в счете сбившись,
Что я в тебе утрачиваю всех
Когда-либо и где-либо небывших!

Какие чаянья, когда насквозь
Тобой пропитанный — весь воздух свыкся!
Раз Наксосом мне — собственная кость,
Раз собственная кровь под кожей — Стиксом!

Тщета! Во мне она, везде, закрыв
Глаза — без дна она, без дня, и дата
Лжей календарная... Как ты — Разрыв,
Не Ариадна я и не... — Утрата!

О, по каким морям и городам
Тебя искать: незримого — незрячей!
Я проводы вверяю проводам
И в телеграфный столб упершись, плачу.

це все мила omami і її останній пост...
я тепер по-ідіотськи посміхаюся замість того, шоб перекладати новинки...
але то так, несуттєво.

страшенно оптимістичні штуки від джима сміта. хто там шо казав про ранок понеділка? ;)

зі старого.
іноді вони повертаються.
а може, то саме настрій такий правильний...

***
Маленький червоний чортик скаже: «Вітаю»,
- І стіни стануть чимось на кшталт фортеці.
Стягну з себе джинси, запарю чорного чаю –
Вчорашній зелений плескатиметься на денці.

Вмощуся на ліжку, зверху вляжеться втома,
І чортик мені підморгне і стулить повіки.
Маленька ремарка: мене нема, я вже вдома.
У тіло вповзає сон непочутим криком.

А потім з’явитесь Ви, я не зможу спати,
Фортеці впадуть і крики позатихають.
І чортик, зараза така, перетворить раптом
Моє «Я Вас хочу» в банальне «Хочете чаю?»

ну... ймовірно.
але ймовірніше, шо спочатку тебе зохаває ктулху...

саме так - зовсім маленькі і страшенно симпатичні...