Новоград-Волинський – місто обласного підпорядкування, районний центр Житомирської області, знаходиться за 217 кілометрів на захід від Києва та 312 кілометрів на схід від Львова. На півночі Житомирщина межує з Республікою Білорусь, в основному з Гомельською областю, на заході – з Рівненською та Хмельницькою, на сході – з Київською, на півдні – з Вінницькою областями.
Воно розкинулось на берегах річки Случ, що належить до басейну Дніпра. Знаходиться в центральній частині Українського Полісся в межах Поліської низовини. Рельєф території – слабохвиляста рівнина з виходами кристалічних порід на горбах. Абсолютні висоти 150-250 метрів. Клімат континентальний, помірно-вологий, з середньою тривалістю безморозного періоду 164 дні, середньорічною кількістю опадів 581 мм.
Площа території – 2667 гектарів.
Завдяки вигідному географічному розташуванню, розвиненій мережі автомобільних шляхів та залізниць область має зручне транспортне сполучення не лише з містами України, а також з країнами Європи.
Через місто пролягає Критський транспортний коридор №3 Краковець – Львів – Рівне – Новоград-Волинський – Житомир – Київ, дорога загальнонаціонального користування Київ – Чоп.
Чисельність населення на 01.01.2009р. становила 55994 особи.
Населення працездатного віку – до 60%.
Економіку міста Новограда-Волинського формують:
•12 промислових підприємств;
•370 юридичних осіб;
•3800 приватних підприємців – фізичних осіб.
Найбільший обсяг промислового виробництва, а саме близько 40 %, зосереджений у галузі машинобудування. Менші частки мають харчова, хімічна та нафтохімічна, легка та деревообробна промисловість. Станом на 1 січня 2008р. загальний обсяг накопичених прямих іноземних інвестицій в економіці м. Новограда-Волинського становив 2,4 млн.дол..
Історичні та історико-архітектурні пам'ятки:
7 пам'яток архітектури, 95 – пам'яток історії і культури, з них: 22 братські могили, 27 окремих могил основного періоду ВВВ, 19 пам'ятних знаків, 21 пам'ятна споруда.
Найвизначніші – літературно-меморіальний музей Лесі Українки, будинок-музей родини Косачів, поштова станція, в якій зупинявся Т.Г. Шевченко, пам'ятник Лесі Українки, пам'ятник Т.Г.Шевченку.
Видатні земляки: поетеса, громадський діяч Леся Українка, письменник і вчений Михайло Косач (Обачний), Ольга Косач-Кривинюк, німецький письменник Ернст Кончак, єврейський письменник М.З. Феєрберг, герої Радянського Союзу – А.Т. Бурковський, П.І. Сірагов, Ю.М. Горбко.
Історія міста
Місто Новоград-Волинський (до 5 липня 1795 року – Звягель) знаходиться в центральній частині Українського Полісся, в західній частині Житомирської області, на берегах річки Случ (басейн р. Прип’яті). Місто обласного підпорядкування, центр однойменного району.
Історія міста простягається із сивої давнини, доби мідно-кам’яного віку (ІV-ІІІ тис. до н.е.). Найдавніші пам’ятки, що відносяться до періоду трипільської культури були знайдені археологами у Новоград-Волинському районі – селах Кикова, Анета. Доба бронзового віку (ІІІ-І тис. до н.е.) в нашому районі представлена археологічними знахідками біля села Велика Горбаша на лівому березі річки Церем та два кургани на сході від села Тальки. Кургани ці були обстежені в 1998 році Б.Л. Звіздецьким та І.І. Ярмошиним. Пам’ятки цієї культури знайдені біля сіл Кануни і Cтрієва Протославянські землеробські племена, які вели осілий спосіб життя, виявлено на лівому березі річки Церем між Малою і Великою Горбашою Новоград-Волинського району.
Жили вони невеликими родинними у поселеннях неукріпленого типу, що розташовані на високих берегах річок, ярів, в напівземлянках стовпової конструкції. Крім поселень, споруджувались укріплені городища, що були у важкодоступних ворогові місцях – на високих берегах річок, штучно зміцнюваних ровами та валами. Городища ранньозалізного віку (VІІІ – VІІ ст. до н.е.) були досліджені археологічними експедиціями 70-90 рр. ХХ ст. в районі сіл Городище, Гульськ. Місцеві племена, які асимілювали із племенами скіфів-орачів. Вони займалися землеробством, скотарством, полюванням, рибальством, обробкою міді та заліза. Їх житла були квадратної форми, заглиблені в землю.
В часи встановлення ранньофеодальної держави Київська Русь (VІІ – VІІІ ст. н. е.) наш край був заселений древлянами – одним із східнослов’янських племен. В цей період швидко розвиваються промисли, торгівля, будується велика кількість градів, які згадуються в “Археологической карте Волынской губернии”, складеній в кінці ХІХ ст. В.Б. Антоновичем - видатним істориком України, професором Київського університету Святого Володимира. Тут згадуються курганні могильники біля села Івашківка, Сусли, Ржатівка, Гульськ, Романівна, Теснівка, Курчиця, Таращанка, Ярунь, Городниця. Як свідчать розкопки, населення, проживаючи в зоні перелогового землеробства, займалось також мисливством, рибальством, тваринництвом, залізорудною справою, випікали хліб.
В середині XII ст. на землях середньої течії річки Случ, Тетерів, у верхів’ях Південного Бугу виникло незалежне від Галицько-Волинських князів утворення – Болохівська земля. В час, коли у 1240 році Київ і більшість інших земель Київської Русі були підкорені та розграбовані татарами, Болохівська земля відкупилась від них і продовжувала свій розвиток. Князь Д. Галицький вирішив підкорити собі болохівські міста та 1241 році почав їх завоювання. У зв’язку із цими подіями вперше у літописі згадується місто Звягель, яке у 1256 – 1257р. було завойоване дружиною Данила і підпалене за непокору князю.
Під час війни Б. Хмельницького (1648 – 54р.р.) Звягель відчув на собі весь ужас цієї війни від козаків, татар і поляків. Загони відомого своєю жорстокістю Максима Кривоноса, який був грозою поляків і жидів, влітку 1648 р. напали та взяли Полонне. Звідти козаки пішли на Звягель, заволоділи та спустошили його, спалили костьол та передушили жидів”. „Чарівні замок і костьол були спустошені”.(Із географічного польського словника, 1886 року).
У вересні 1648 р. сформований із місцевих селян загін під проводом Михайла Тиши (Тишко, Тишика) – уродженця Звягельської волості, після битви під Пилявцями був направлений Б. Хмельницьким разом з іншими загонами на Волинь.
Життя у Звягелі стало налагоджуватися тільки у 20-х роках XVIII століття, коли володарем Звягеля став Юрій Любомирський, сандомирський воєвода. У 1726 р. був відреставрований костьол, який потім згорів під час чергової пожежі. У 1731 р. у Звягелі було вже 7 цехів, виданий цеховий статут, який крім іншого накладав на місцевих ремісників обов’язок „мати кожному добрий мушкет з метою оборони замку”.
З переходом міста до Станіслава Любомирського у 1738 р. замок стає мисливським. Пам’ять про це до середини ХХ ст. зберігалась у назвах вулиць міста. Так, Леся Українка народилась на вул. Звіринській.
На початку Великої Вітчизняної війни місто героїчно оборонялось, але 7 липня 1941 року загарбники окупували його. Окремі довготривалі вогневі точки чинили опір до 10-14 липня. Протягом липня-вересня 1941 року окупаційними військами було знищено майже 6 тисяч жителів міста переважно єврейської національності. У жовтні 1941 року в місті організований підпільний комітет, який вів боротьбу із загарбниками до листопада 1943 року. Його очолювали: М.І.Лянгус (1911-1975), потім Василь Левченко (1904-1943). У травні 1942 підпільним комітетом прийнято рішення про формування партизанського загону “Перший Волинський”, який складався з 36 осіб. У листопаді 1942 сформований партизанський загін ім. 25-річчя Радянської України у кількості 100 осіб. В часи фашисткою окупації на території Парку культури та відпочинку, шкіл №2, 5 створений концентраційний табір для військовополонених, де замучено та вбито 30 тисяч чоловік. 3 січня 1944 року радянські війська визволили місто від німецько-фашистських загарбників. Одними з перших увійшли в місто воїни дивізії, якою командував генерал-майор Й.М.Панкратов (1897-1945), та мотострілецької бригади під командуванням генерал-майора П.С.Ільїна (1901-1976). За часи Великої Вітчизняної війни загинуло 14 тисяч новоград-волинців. На честь загиблих в місті споруджено 95 пам’ятників і пам’ятних знаків, 41-й вулиці присвоєні імена земляків, що вели боротьбу із фашистами.
У період відбудови та соціалістичного будівництва в місті збудовано та введено в дію багато житлових будинків, нових промислових підприємств та установ соціального призначення. У 1946 році відкрито дитячу музичну школу, у 1958 році на базі міжрайонної майстерні з ремонту автомобілів та тракторів створено ремзавод. 1962 року споруджено телевізійний ретранслятор. 1964р. В центрі міста відкрито універмаг, пущено в експлуатацію консервний завод. 1965р. Профкомбінат перетворено на швейну фабрику. 1966 – рік введення в експлуатацію м’ясокомбінату, одного з найпотужніших підприємств такого напрямку в Україні того часу, та каменедробильного заводу. У 1966 році також розпочало роботу СПТУ № 7 та плавальний басейн. У 1967 відкрито автовокзал, новий будинок вузлу зв’язку, станцію переливання крові. У 1970 році введено в експлуатацію нове приміщення школи № 6.
1971 – рік відкриття музею Лесі Українки, 1972 – нового приміщення палацу культури. У 1974 році впорядковане військове кладовище. Машинобудівний технікум прийняв перших студентів у 1975 році, а учні школи № 4 отримали нове приміщення у 1981 році.
У 1980 році відкрито нову поліклініку розраховану на щоденний прийом 800 хворих. У 1986-1987 р.р. проведено реставраційні та консерваційні роботи на фортеці, благоустроєна замкова площа. З часу відкриття пам’ятника Лесі Українки (1987 рік) започатковано міжнародне свято літератури і мистецтва “Лесині джерела”.
У 1994 році збудовано новий мікрорайон „Болгарбуд”, який складається із житлових будинків, школа № 11, дитячого садочка №14 та торгівельного комплексу для сімей військовослужбовців. Цього ж року в місто проведено природний газ (ГРП № 1 по вул. Гоголя).
У 1994 році міська рада затвердила герб та прапор Новограда-Волинського, а у 1995 – гімн міста авторами якого є місцеві аматори Юрій Ковальський та Іван Мамайчук.З 1995 року місто є членом Ліги історичних міст України.
На протязі багаторічної історії міста змінювались назви його вулиць. В 1620р. у стародавньому Звягелі було лише п’ять вулиць: Ринкова, Вільхова, Подлєська, Каліцька та Черкєвна. З часом назви ці зникли, хоча протягом XXI століття сучасна площа Лесі Українки називалася Базарною. В описі міста від 1838р. згадується одна-однісінька брукована вулиця, що вела до містечка Корця і називалася через це Корецькою.
Ще наприкінці 1920р. робилися спроби запровадити революційну топоніміку: Корецьку вулицю назвали шосе ім.. Щорса, Гутинську – вул. Будьонова, а Житомирську – Радянською. Але цей захід не мав успіху. А 27 червня 1921 р. Новоград-Волинський повіт виконком оголосив наказ про перейменування 22 вулиць, провулків і площ міста. Відтоді Корецька вулиця стала - Леніна, Велика Гутинська - Радянською, Полянська -Червоноармійською, Житомирська – Міжнародною, Соборна –Шевченка, Рибакова - Урицького, Велика Тюремна – Волі, Мала Тюремна – Пролетарською, Велика Звіринська – Володарською, Мала Звіринська -Петровського, Бульварна – Лютого, Велика Суслівська – Свердлова, Мала Суслівська – Першотравневою, Тамарівська – Рози Люксембург, Завадська – Карла Лібкнехта, Княжеська – Бухарінською, Велика Варшавська – Жовтневою, Мала Варшавська – Лютневою, Садова – Івана Франка, Кінна площа –Червоною площею, Сінна площа –вул. III Інтернаціоналу, а Медовий провулок – вул.. Лесі Українки. Як це не дивно, але в подальшому вулиці Петровського та Першотравнева зустрічаються лише в старих назвах.
У другій половині 1920-х років були перейменовані: вул. Велика Олександрівська на вул. Чернова, який був у 1919р. керівником місцевої більшовицької організації, вул. Лютого (також один з місцевих більшовицьких керівників) – на вул. Воровського, Мала Олександрівська – на Артема, Старо-Корецький шлях – на вул. Войкова, Малий Тюремний провулок – на Пролетарський, Училищний провулок – на Шкільний. Комсомольським назвали новий прорізний провулок. До нових назв не могли звикнути ні прості мешканці міста, ні навіть радянські чиновники. Через це у побуті, навіть, на офіційному рівні використовувалися переважно старі назви. За період від 1931 до 1941р. вул. Бухаріна стала вул. Островського, Мала Суслівська – Косовського, Нижня Медова і Ковальська – Щорса, Троїцька – Червоною, Цвинтарна – Горького, Червона – Пархоменко, Мала Звіринська – Мало-Володарською, Кінний пров. – вул. Челюскіна, Кагукінський пров. – вул.. Першого Травня, Мало – Гутинський провулок – вул.. Малою Радянською. Характерна для цього часу топоніміка виникає також у місцях нової забудови: вул.. Кірова, Куйбишева, Чапаєва, 8 Березня, Перекопська, Піонерський провулок.
Концепція розвитку міста.
Основними завданнями розвитку малого міста , що визначають сучасну функціонально-просторову концепцію його забудови, довільно вважати:
• Підвищення використання території та функціональної різноманітності забудови
• Активізацію соціального функціонування і архітектурно-естетичногозбагачення середовища
• Досягнення екологічної рівноваги
• Поліпшення транспортно-пішохідного обслуговування
Розширене відтворення господарського комплексу міста передбачає:
Засвоєння найсучасніших технологій у сфері виробництва та надання послуг.
Збереження та нарощування трудового потенціалу міста.
Формування ефективного конкурентного бізнес середовища в місті.
Сучасних перспективними технологічними сферами для міста Новоград-Волинський є:
• Транспортна сфера
• Промислова сфера
• Туристична сфера
Територія міста по функціональному призначенню і характеру використання підрозділяється на селитебную, виробничу, в т.ч. зовнішнього транспорту, і ландшафтно-рекреаційну.
Для забезпечення необхідних функціональних зв'язків місць розселення з місцями додатку праці і відпочинку, установами культурно-побутового обслуговування, а також для зниження витрат часу на пересування населення слід формувати відносно стійкий трудовий баланс тих, що проживають і працюють в межах основних структурно-планувальних елементів міста (планувальних районів, зон). Що і було запропоновано, житло робочих знаходиться в пішохідній доступності до готельного і рекреаційним комплексам.
В межах планувальних районів міста слід передбачати території для розміщення об'єктів і установ культурно-побутового обслуговування населення. Місця їх концентрації формуються як суспільні центри різних рівнів.
Передбачається розширити зелену зону міста з додаванням реакраційних центрів.
Виробнича зона формується на базі місцевої, легкої або агропромислового комплексу. Територія виробничої бази складається з самостійно діючих підприємств і господарств.
Для Новоград-Волинського об’єктивним потенційним ресурсом є промислова сфера.
Ми розвиваємо місто на 10000 перспективних жителів.
Розрахунок території міста.
Середня поверховість забудови Територія на 1000 чол. /га
9 і більш 7
4-8 8
До 3 без земельних ділянок 10
То ж, із земельними ділянками 20
1-2 в сільських поселеннях 50
Оскільки кількість перспективного населення- 10000 чоловік і забудова коттеджного типу, то територія перспективного розвитку- 100-200 га.
. Зовут его ЫЫЫ. Как по мне это имя ему к лицу) Непонятное и простое.
