Дмитро Іванович Погрібний, 1936 р.н., Києво-Святошинський район, Київська область, с. Лісники, 9 травня 2011 року:

- Синок, я тобі, якщо зможу - усміхнусь, але, скажу відверто - душа плаче... Правду кажу... Я війну бачив як оце тебе... Мені було 5 років, коли в нас німці стріляли... Я бачив на власні очі як людей вбивали... Я хотів про всі свої переживання розповісти батьку... Але ж він не повернувся з фронту...  Він загинув під Сталінградом... Я ріс без нього... Але тобі посміхнуся... Як мені цей день не чекати?! День Перемоги для мене, синочку, завжди, це зустріч з батьком, якого я не діждався... Через те я не можу дивитися фільми про війну, бо це без міри терзає мою душу... Я ж не знаю, де могила мого батька... Якби я знав, де вона, я б йому пам’ятник поставив, ріденькому (плаче)... Я вважаю, що ота могила Солдату в центрі села і є могила мого батька... Піду поговорю з ним і легше на душі стане...