Найбільша цінність цієї книги, як на мене, в її документальності й реальності всіх героїв, подій, імен. Автор пише про себе, про те, що з ним трапилося. Намагається аналізувати причини та наслідки подій і вчинків, озирається на своє життя, в чомусь кається, у чомусь себе виправдовує, але старається бути чесним (принаймні, мені так здалося).
Історія, котру розповідає Джеймс, дуже мила: про те, як самотня людина і самотній кіт допомогли один одному не лише вижити, а змінити життя на краще. Колишній наркоман справді став колишнім, бо у нього, нарешті, з'явився хтось, кому він був потрібен й за чиє життя відповідав. Кіт також відчував свою відповідальність за господаря (і не розказуйте мені, запеклій кошатниці, що такого бути не може)))). Звісно, потрібні були й воля до життя, до нормального життя, й бажання його змінити, й певний збіг обставин, як-от зустріч із літературним агентом зі США, яка й підштовхнула вуличного музиканта до написання книги. Але хтось ці фактори пропустить, а хтось ними скористається. Як на мене, розказане у книгі - гідний приклад того, як треба не просто дивитися, а бачити.
Щодо художньої цінності, то, зізнаюся чесно, в якийсь момент на початку читання збиралася книгу відкласти: отакий собі стиль наїв, або ж акин - що бачу, про те й розказую. Мабуть, я таки перечиталася сильних романів і ставлюся занадто прискіпливо до чтива)) Але згодом відчула, що цінність цієї книги - не у кількості метафор на сторінку тексту, а в щирості. А цього авторові не позичати.
А ще було ой як приємно поритися в інтернеті й побачити їх: справжніх Джеймса та Боба)) Просто ролик на ютубі з далекого Лондона, а відчуття таке, наче стріла давніх і хороших знайомих)) Приємне відчуття, скажу я вам))