«Кам’яні могили» – один із найзагадковіших туристичних об’єктів на території нашої країни. Великі скелі дивовижних форм досі приховують багато таємниць давніх історичних епох. Хтось шукає тут золото перших скіфських царів, хтось вірить у чудодійну силу каменів, а хтось бачить містику у виникненні цих гранітних плит, що ніби виринули з-під землі посеред рівнинного плато.

Країна каменю

«Кам`яні могили» можна порівняти із невеличкою країною, де є своя архітектура і свої визначні місця, місцеві жителі і свої закони. Сотні кам’яних скульптур утворюють мальовничі краєвиди із ярів, ущелин, гротів і долин.

Михаил Горяйнов, директор Департамента межгосударственных имущественных отношений, инвестиционной, издательской и административно-хозяйственной деятельности Фонда государственного имущества Украины, был высокопоставленным государственным служащим 3-го ранга. На фондовом рынке Украины, среди банкиров и финансистов у Михаила - репутация признанного эксперта. У него была «бронь», и он не подлежал мобилизации как ценный специалист. У Михаила было все – любовь, дружба, дом, достаток, широчайшие связи по всему миру, много родственников и друзей особенно на Донбассе и в России.

Но 2 июня 2015-го года Михаил Горяйнов повел разведгруппу 73-го морского центра специальных операций в атаку на опорный пункт российских войск под поселком Чермалык Донецкой области, чтобы уничтожить кочующий миномет оккупантов, обстреливавший поселок. Задача была выполнена.

Но капитан-лейтенант Горяйнов Михаил Геннадиевич в этом бою, погиб как настоящий герой.

Его поступок и его Путь – путь настоящего мужчины и патриота. Путь, который прошел настоящий патриот Украины Михаил Горяйнов достоин того, чтобы его запомнил каждый из нас, чтобы его изучали в украинских школах и госучреждениях как пример служения своему народу.

У Слов'янську з'явився новий арт-об'єкт.

Платформа ініціатив "Теплиця" продовжує робити наше місто кращим. Новий шедевр з'явився в арці на вул. Університетській.

Розпис стін віршами відомих поетів - досить нова течія в Україні. У нашому місті ініціативна молодь з "Теплиці" вирішила започаткувати подібне мистецтво у Слов'янську. Молодь обрала одну з центральних вулиць міста - Університетську. Арку одного з будинків прикрасили віршами нашого земляка - поета зі Слов'янська Михайла Петренка. Чудові рядки відомого вірша "Дивлюсь я на небо..." доповнили елементами укрїнського розпису. Жителі будинку приємно вражені новаціями.

Арт-об'єкт створений у рамках проекту "Поезія стін".
 

Є хибний стеріотип, мовляв на Донбасі мешкають самі лише етнічні "русскіє", тобто переселені росіяни (звідси міф про "проросійський регіон"). Це навмисна протиукраїнська пропаганда, яка не має жодного відношення до реальності.

Серія корисних статей ЕТНОСИ ДОНБАСУ розповість, хто насправді проживає на Донеччині та Луганщині.
 

Останнім часом із сумнозвісних причин назви міст Донеччини стали звичними для вух українців у різних регіонах. Часто-густо з телевізорів лунали дещо дивні для українського загалу назви, як-от Сартана або Чермалик. Що ж це за «екзотика» така на Донбасі, який серед неосвідчених людей віддавна має імідж або винятково промислового, або люмпенізованого регіону, де жодного натяку на бодай якісь уламки традиційної культури?

Навіть коли сучасні дизайнери під впливом ідеї «України єдиної» створюють візуальні образи різних регіонів у вигляді орнаментів, то для Донеччини замість традиційних візерунків тулять шахтарську каску (мовляв, звідки ж на Донбасі традиційні орнаменти?). А даремно.

Донеччина має свою традицію, хай не надто відому, але самобутню, пов’язану з етносом, що живе на цих землях протягом уже не одного століття. І села з «екзотичними» назвами – це ті, що їх колись, 235 років тому, заснували кримські греки на території сучасної Донеччини, в тій її частині, що зветься Надазов’ям або Приазов’ям, – це південна частина Донецької області, що починається приблизно від сумнозвісної нині Волновахи і простягається далі аж до північних берегів Азовського моря. Саме тут, у Надазов’ї, компактно проживає найбільш чисельна, після українців, етнічна спільнота регіону – греки, яких називають надазовськими (приазовськими) або маріупольськими. Саме таким словосполученням – «надазовські греки» – правильно позначати цю спільноту, адже вона відмінна від інших груп греків, які мешкають деінде в Україні чи за її межами: понтійських, фракійських, малобуяликських, греків із самої Греції тощо.

А вы знали, что большинство жителей Донбасса - украинцы? Русские никогда не были здесь этническим большинством.

Автор фото пишет:

- Донбасские узоры. Село Сергеевка, Донецкой области, конец XIX века. Вышивала моя пра-пра...бабушка.

У багатьох з цих народних творів події відбуваються біля Савур-Могили, героїчної часточки української землі, за яку полягли у боротьбі з турками-татарами славні козаченьки. Тут, на далекому порубіжжі з татарсько-турецькими землями, знаходився козацький пост, завданням якого було вчасно попереджати населення України про напад ворогів.

ЯК ЗАПОРОЖЦІ ВЗЯЛИ АЗОВ

Ще як був Азов турецькою столицею, там стояло багато військ. От козаки й схотіли взяти його. Отаман і каже: - Знаєте, братчики, що? Силою , може, і не візьмемо, бо кріпость велика, а хитрощами візьмемо скоріше. Поробили козаки вози, поклали рушниці, понаряджалися самі чумаками, а отаман купцем - і махнули. Як стали вже під'їжджати до Азова, взяли тоді поховали у вози по сім, по десять або й більше чоловік козаків, повшивали вози шкурами і гайда. В'їхали перед заходом сонця в Азов і поставали вздовж вулиць. От найбагатший купець турський і виходить.

- Що, - каже , - братчики, продаєте в возах?
- Продаємо, - кажуть, - товар дорогий: і куниці, і лисиці, і чорні соболі.
- Ну, - каже, - підождіть до ранку. Я увесь товар закуплю сам.
- Добре, - кажуть.

Полягали турки спать. Як повилазили тоді куниці, лисиці і чорні соболі з возів, як метнуться по місту - так і пішло воно димом. Турки тоді кинулись гасити - коли тут і палять, і ріжуть. Вони тоді давай тікать! До сходу сонця орда убралася к бісовій матері в Туреччину, а козакам дісталося місто й усе добро.

Холодная весна-2014 навсегда запятнана штампом «русская». С этим штампом больше года живет Донбасс. Для многих мой родной край стал «проклятой землей», а люди, его населяющие, — поголовно сепаратистами, бросавшимися под украинские танки с триколором в руках. Однако это далеко не так. На оккупированной территории живут патриоты Украины. И моя цель — рассказать о людях, идущих на страшный риск ради страны, которую любят всем сердцем.

С Андреем «дружим аккаунтами» чуть больше года. Еще со времен Майдана стоим на одной гражданской позиции.

Более оптимистичного человека, готового в любой ситуации найти положительные аспекты, я не знаю. Когда первые агитаторы стали выкрикивать в Енакиево слово «референдум», Андрюша смеялся: «Кто на это поведется? Ясно же — референдум развяжет войну!» Потом пришло 11 мая — черный день в новейшей истории Украины.

В первые недели обстрелов нашего родного города дом Андрея был разрушен прямым попаданием снаряда. Парень был на работе. В доме находилась его старенькая мама… И именно тогда, примчавшись на такси с колотящимся в горле сердцем, упав на колени перед руинами родного дома, наблюдая остановившимся взглядом, как из-под этих руин в течение нескольких часов достают то, что осталось от его матери, Андрей принял решение: всеми доступными способами будет помогать уничтожать террористов.

Українець – це не прописка. Рівень патріотизму не вимірюється місцем народження. Українська душа не визначається містом проживання.

Схід і захід єднає співучість, мова прадідів і нащадків, важка історія становлення та споконвічні традиції . Ми однаково одержимі, відважні, жертовні. Про нашу честь і незламність уже знає весь світ.

Досить мислити стереотипами, досить шукати різницю замість бачити схожість, досить цуратись замість зрозуміти і допомогти.

Автор ідеї та координатор проекту: Мар’яна П’єцух, дизайн: Bastarda studio

Проект «Нас єднає Україна»  реалізований в рамках інформаційної кампанії «Ми різні, ми разом», започаткованої ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки Програми «Матра» Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів в грудні 2014 року.

Завдання кампанії – сприяти єдності країни через інтеграцію вимушених переселенців до місцевих громад, а також створити умови для майбутньої реінтеграції нині окупованих територій.

 

Украинский фотохудожник Дмитрий Балховитин известен своими пейзажами. Это и  есть основной жанр, в котором он работает. Дмитрий любит поэзию, что отражается и в его картинах, многие из которых очень мягки и лиричны по своему настроению, и в названиях, которые он им дает: «Шепот утренних трав», «Приближаясь к свету», «У самых облаков»…