НАД ОБРИВОМ

Вона чесала над обривом коси.
Стояла мовчки дивлячись у сни,
Коса розплетена, а ноги боси
І ще сльоза котилась по щоці.

Вона хотіла б жити і радіти,
Сміятись долі, яка їй не цуралась,
Та кожен день гинуть її діти,
І босоніж вона вже й так зосталась.

Ось так стояла Україна над обривом,
Хоч сонце світить – ніби у пітьмах.
А прірва кличе - закликає зривом,
А інші роздягають її в снах.

Вона чесала над обривом коси.
І босоніж стояла на Землі
І шепотіла тихо – досить, досить,
Ховати моїх хлопців у труні…

Л. О. П. 27.01,2017