Герб відновлення державності

22 березня 1918 р. Центральна Рада, відновлюючи українську державність,  затвердила герб УНР. Михайло Грушевський писав: «Українська Народна Республіка, ставши наново державою самостійною, незалежною, мусила вибрати собі й державний герб. А що вона була вже давніше самостійною державою і тільки відновила тепер своє державне буття, якого позбавило її було московське насильство й лукавство, то найбільш натуральна річ для неї звернутися до тих старих державних знаків та гербів, які вживалися нею за старих часів. Найстаріший такий Знак уживався на київських грошах часів Володимира Великого; його й бере собі за герб відновлена Українська Держава. Це зовсім правильно. Київська Держава Володимира Великого була найбільшою Українською Державою, яку пам'ятає наша історія» (М. Грушевський, «На порозі нової України», 1918).

Справді, тодішня Українська держава займала величезну територію між Чорним, Каспійським і Балтійським морями, тобто була тим, що потім назвали «Міжмор’я». Вона була спробою відтворення аріянської імперії Аттили – ще більшої Української держави  попереднього сонячно-місячного циклу (532 роки).

«Щось вроді тризубця...»

Отже, УНР взяла собі герб найбільшої і найпотужнішої держави середньовічної Європи. При цьому сенс цього герба ніхто не розумів. «Гарно стилізований геральдичний знак неясного значення, щось вроді тризубця ще з часів Київської Русі» – висловився про нього Грушевський у вересні 1917 року в ході дискусій про символіку нової Української держави.

Розробку герба Михайло Грушевський доручив 12 березня 1918 року своєму приятелю – графікові й архітектору Василеві Кричевському. Робота виконувалася у несприятливих умовах: тривала війна з Росією, українсько-німецько-австрійські війська щойно звільнили Київ від більшовиків. Проект герба було виконано в рекордний термін – за 5 днів.

Окрім того, що робота відбувалася поспіхом, Кричевський діяв не як геральдист, а як художник, тож розцяцькував герб, аби було «красивіше». До того ж у його свідомості це був тризубець, тобто бойова або ритуальна зброя, тому він загострив «зубці» і для надійності зміцнив їх чотирма перетинками. Для глибшого осмислення символіки не було ні знань, ні часу.

Після ухвалення герба його далі називали «тризубцем», тобто так, як на початку 19-го століття його нашвидкуруч назвав російський історик Микола Карамзін. Поступово для означення герба УНР поширилося слово «Тризуб» (з наголосом на «три»), оскільки тризубцями в українській мові називають звичайнісінькі вила. 

Той самий «тризубець»

Через 74 роки, а саме 19 лютого 1992 р. Верховна Рада України постановила «затвердити тризуб як малий  герб  України». Як бачимо, він майже точно відповідає розробці Василя Кричевського, тобто має загострені «зубці» і перетинки. Зауважимо, що у постанові ВР слово «тризуб» пишеться з малої букви, тобто це не ім’я символу, а загальна назва – як і слово «тризубець».

Таким чином, герб нинішньої держави Україна:

1. Не має власної офіційної назви (слово «тризуб» вживається як загальна назва).

2. Відрізняється від знаку Святого Володимира загостреними зубцями з перетинками.

3. Не має визначеного сенсу (тобто держава не знає, що означає її герб). 

Навіщо потрібний правильний герб

Слово «герб» означає «емблема», «знак». Це слово пов’язано зі словом «карб» (зарубка, знак, позначка, тавро, нагадування). Призначення герба – ідентифікувати організацію (державу, місто, компанію, рід, проект) і постійно нагадувати про щось дуже суттєве, притаманне цій організації.

Проте герб має й магічне призначення: безпомилково під’єднувати людину та спільноту до потрібного егрегора (психоенергетичного банку) для отримання від нього життєвої енергії. Тому правильний герб (карб) – це магічний скарб.

Для того, щоб герб спрацював як магічний ключ до отриманих у спадок запасів психічної енергії, він повинен мати відповідні ім’я, форму і сенс. У досконалій символіці вони перебувають у гармонійній цілісності. Тож якщо збереглася форма, то є можливість реконструювати ім’я і сенс.   

Для того, щоб підключитися до могутньої енергетики державотворення Володимира Великого, треба відтворити ім’я, форму і сенс його герба. Українці втратили ім’я і сенс герба, проте його форма дає підказку для їх відновлення. Тож пригляньмося до оригінального зображення герба держави Святого Володимира, карбованого на срібних монетах.

Птах чи тризубець?

Без перетинок, домальованих Кричевським, «зубці» одразу ж перетворюються на крила птаха у вертикальному польоті. На відміну від плоского Тризуба, герб Володимира просторовий – має два шари: на нижньому бачимо корпус птаха і хвіст, а на верхньому – крила. Округлення всередині крил вказують на завихрення повітря під час польоту. Вся фігура птаха стрімко рухається вниз, хвіст згорнуто в одну лінію. Графіка вражає своєю лаконічністю, виразністю, гармонією.  

Найбільшим майстром вертикальної атаки є сокіл – тотемний птах українців: принаймні з 1 тис. до н. е. вони вживають самоназву соколоти, сколоти, соколята, соколичі, соколи.

Знаючи це, дослідники висловлювали гіпотезу, що герб Володимира Святославовича – це Сокіл династичного герба Рюриковичів. Опоненти це заперечували, адже на гербах соколи і орли зображуються головою вгору – саме таке зображення птаха є символом влади, яка має божественне походження (див.: Сокіл Род і Сокіл Волі). З другого боку, гербом Святослава Хороброго був «двозуб» (тур) – символ варни кшатріїв, які ще називали себе «турами» і «русами». Отже, Сокіл не є династичним гербом. Тоді що це таке?

Сокіл Воля – аріянський символ Святого духа

Для розуміння символіки держави Володимира треба розуміти характер цієї держави. Річ у тім, що у 987 році Володимир освятив Русь, зробивши  державною релігією аріянство. Нова держава мала стати духовним центром істинного, первинного хрестиянства.

Для цієї події – освячення Русі – було розроблено герб з абсолютно унікальним дизайном. Нічого подібного раніше не було: навіть при першому погляді на нього добре видно, що це не тризубець (трішула), не лілія і не корона. 

Для підтримки аріянської церкви держава виділяла 10% від надходжень до своєї скарбниці, тому головний храм – церкву Святої Богородиці – називали Десятинною церквою (докладніше у статті Русь аріанська).

В аріянстві символом Святого духа був Сокіл.

Аріянська церква у Равенні (Італія), 5–6 ст. Святий дух уособлюється білим соколом, який ллє благодать. Поряд з Ісусом зображені Іван Хреститель і бог річки Йордан у вигляді старця з глеком і тростиною. Більшість апостолів – молоді люди, третина з них – без борід.

Отже, Сокіл – це не династичний, а релігійний знак, що символізує освячуючу дію Святого духа. Сокіл Святого духа в якості державного герба вказував на те, що держава здійснила ритуальне освячення-ініціацію, подібно до освячення-ініціації Ісуса в Йордані.

Згідно з Євангелієм, після освячення Святим духом Ісус почав проповідувати Добру новину про Царство боже, тобто простір позитивних подій – Простір волі. Це могло означати, що оновлена держава ставить собі за мету плекання і поширення Простору волі. Відтак Сокола Святого духа аріянської Русі ми умовно називаємо «Сокіл Воля». Це ім’я доречне ще й тому, що і на Тризубі, і на гербі Володимира українці легко прочитують слово ВОЛЯ. 

Як діє Святий дух

Отже, на гербі імперії Володимира Великого зображено символ Святого духа. Як уявляли його дію? Про це читаємо в аріянського святого Іринея Ліонського (130–202). Він належав до третього покоління хрестиян, тож особисто спілкувався з учнями апостолів. «Святий дух оволодіває плоттю, наповнює її собою, і плоть, наповнившись якостями Духа, робиться відповідною Слову Божому... В земних умовах свого життя людина отримує тільки деяку частину Духа для свого вдосконалення, поступово привчаючись приймати і носити в собі Бога. Це – запорука, яка, живучи в людині, робить її духовною, і смертне в ній поглинається Безсмертям. І тільки після повного відновлення зв’язку настане обожествлення духу і плоті, коли люди стануть богами» – розповідає про погляди св. Іринея видатний історик церкви Анатолій Спасскій (1906).

Механізм взаємодії божественного і тілесного подає аріянська філософія динамізму (про це див: «Арійський стандарт», 2014). Згідно з нею, кожна людина має не тільки дух, душу та плоть, а й божественне ядро, яке є частинкою Бога-Творця.

Божественне і земне відчувають симпатію одне до одного і, подібно до двох магнітів, прагнуть до об’єднання. Що чистіша і розвиненіша людина, то більше дружать між собою її божественний і земний складники. На заключному етапі рух взаємної дружби досягає такої інтенсивності (динаміки), що плоть якісно змінюється (трансмутується) і набуває божественних властивостей – людина стає боголюдиною.

Ісус Хрестос – це реалізована людина, яка завдяки власному духовному подвигу еволюційно випередила всіх інших, досягнула об’єднання божественного і земного, стала сином Божим (хрестом) і показала усім нам приклад для наслідування – мету і шлях. Усе вчення Ісуса Хреста – це спроба поділитися з людьми власним досвідом перетворення. «Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Матвій 5.9).

Фізична метаморфоза і боголюдська самореалізація – ось глибинна мета аріянства. Чи присутня вона у гербі Володимира? Так, але її треба там побачити.

Ідеальна емблема: два в одному

Для початку погляньмо на відому картинку. Що ми бачимо? Чашу?

Чи два обличчя у профіль? Наша свідомість сприймає спочатку одне зображення, але згодом починає бачити й друге.

Ця картинка несе в собі одночасно ідею чаші та ідею спілкування. Приклад максимального ущільнення (упаковки) інформації. Два в одному. Такого роду зображення – це водночас загадка, гра, вправа з розширення свідомості. Хочете ще?