Черкаська обласна бібліотека для дітей підтримала цікавий всеукраїнський проект – це запис ауді-книг, якими користуватимуться насамперед незрячі.
Особливість полягає в тому, що прочитати потрібно усю книгу – від першої сторінки до останньої, а також описати своїми словами наявні ілюстрації.
================================================================
Запис ауді-книги для незрячих (зі словесним описом наявних ілюстрацій).
© Тарас Шевченко «Тризна» в перекладі Наталії Горішної, 2015.
Частина 1. Передмова від перекладача.
Читає Наталія Горішна. Запис здійснено в Черкаській обласній бібліотеці для дітей, 2016.

Наталія Горішна Свят-вечір читає автор

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Фрагменти поеми Т.Г. Шевченка "ТРИЗНА" -
в оригіналі (читає Євгеній Обухов-Петрик) та в перекладі Н.Горішної (читає Наталія Горішна).









ПРИСВЯТА (уривок з поеми Тараса Шевченка "ТРИЗНА") -
в оригіналі (читає Василь Буколик) та в перекладі Н.Горішної (читає Наталія Горішна).

Наталія Горішна
«Ти – Україна!», читає автор.
Сайт письменниці: http://www.gorishna.narod.ru/

Наталія Горішна, Сайт письменниці: http://www.gorishna.narod.ru/
«Право на весну», читає автор.

Автор: Наталія Горішна





Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна.

Поезія у авторському виконанні.
Про автора:
Наталія Володимирівна ГОРІШНА, сайт: http://www.gorishna.narod.ru/
Поет, перекладач, член Національної спілки письменників України, автор одинадцятьох поетичних книг, лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Василя Симоненка 2012, мешкає в Черкасах.













Першоджерело: сайт
Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Поезія у виконанні автора.

Наталія Горішна




* * *

Цвіту, як в двадцять,
хоч під п’ятдесят,
Горю, як в тридцять,
і здіймаю груди,
Щоб крикнути:
“Не спіть! Бунтуйте, люди,
Супроти старості,
коли під п’ятдесят”.

Жорстокий світ
байдужістю просяк,
Він вам весну
не принесе на блюді.
Цвітіть, як в двадцять,
хоч під п’ятдесят,
Горіть, як в тридцять,
не впадайте в нуди!

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Наталія Горішна

ПІД СОНЦЕМ СЕРЦЯ




Коли Харон візьме за віхті кіс
Й запхне в свій човен – за віки обдертий, –
Уперши погляд в безпросвітний Стікс,
Зависнувши поміж життям і смертю,

Скажу я: “Перевізнику, зажди,
Зійди на берег, розігнувши спину,
Чи бачив ти, які у нас сади,
Чи рвав штани у заростях малини?

Чи брався підспівати солов’ю,
Коли любов цвіла під сонцем серця?..
Такі принади не знайдеш в раю,
Земна душа безсмертям не спасеться.

Від долі жоден з нас іще не втік,
Але спочинь, Хароне-людолове…”
Життя людини називають “вік”,
А того віку – тільки мить любові.

----------------------
Наталія Горішна

МАТИ (уривок з поеми "Голгофа")




Маленька жінка, щупла, наче всохла,
Ледь-ледь жива в несамовитім горі.
Вона й сама камінна, мов Голгофа,
І очі, як земля, – сухі і чорні.

Все справдилось, і «меч прошив їй душу»,
Як передбачив старець Симеон.
Таки свого досяг Синедріон –
Ісуса розіп’яли і паплюжать.

...Цю звістку небіж їй приніс, Іван.
Коли вночі влетів, немов кажан,
Усе єство затіпало від дрожу –
Бо ще Марія, ще не Мати Божа...

І підійти до Сина не дають
Солдати римські. Позбігались люди,
Хтось шепче їй на вухо: «Зрадив Юда...»
Той хлопчик? Ні, наплутали, мабуть.

Враз морок впав. Та це ж бо – віщий знак!
Підтримувана ліктем Соломії,
На гору видирається Марія –
Полегшити страждання, але як?

Вже шість годин конає на хресті.
«Синочку мій! Та що ж вони зробили...
Синочку...»
А Його вуста безсилі
Івана просять: «Маму прихисти».

Померлому пробили списом ребра,
Вода і кров обляпали мотуззя.
Заклякла від жорстокого безглуздя:
«Від мертвого чого іще їм треба?!.»

Його ховали Йосип й Нікодим.
Хоча вони й самі з Синедріону,
І досі не звірялися нікому,
Що по ночах заслухувались Ним...

Зайшла у дім, в осиротілу пустку,
Волосся сиве випнулось з-під хустки.
Як руки не знайшли земного діла,
То аж тоді – вовчицею – завила.

...Заступнице Маріє,
Божа Мати!
Не дай синам безвинно помирати!

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Автор Наталія Горішна

ТИ – УКРАЇНА!

Пташка – від пташки, від зерня – зернина,
Паросток кожний з коріння батьків.
Ти – Україна і я – Україна,
Іскра вітчизни в горнилі віків.

Із давнини, з докозацьких шляхів,
Рід воскресав із недолі, з руїни.
Серцем і плоттю усяк розумів:
Ти – Україна і я – Україна.

Хоч і не ті в нас сьогодні старшини,
Хоч і не тих привели до керма,
Вміємо ж взять й на списи, і на кпини –
Зможем і це довести до ума!

Ми – пранарод, не безлика юрма!
В імені матері, в імені сина:
Ти – Україна і я – Україна,
Іншої долі нам в світі нема!

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

ПРАВО НА ВЕСНУ. Читає автор
Наталія Горішна




Коли про тебе думаю щомиті,
То в спогадах, то в вигадках тону,
Ранкові сни сльозами перемиті:
Я – жінка, маю право на весну.

Коли тобою сповнюються вірші,
Умить скидаю маску захисну,
Бо дістаю із серця найсвятіше.
Я – жінка, маю право на весну.

Від почуттів, аби не знавісніти,
Вслухаючись в мелодію сумну.
Мені всміхнуться сині первоцвіти,
Я – жінка, маю право на весну.

Як душу пресом здавлює безвихідь,
Боюся, що – таке іще утну…
В думках моїх здіймається, як вихор:
Я – жінка, маю право на весну!

Я маю право власного страждання,
Я маю право мучити струну.
І серцем відродившись у коханні,
Я – жінка, маю право на весну.

Першоджерело: сайт
Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Першоджерело: сайт
Сучасна українська поезія. Наталія Горішна





Перевод: Наталия Горишная

* * *
Стисла руки свої під вуаллю...
– Ти змарніла сьогодні. Чому?
– Через те, що терпкою печаллю
Переповнила серце йому.

Як забуду? Він знічений вийшов,
І розпука торкнулася вуст...
Я по сходинках збігла у тиші,
І, здавалось, що втратила глузд.

Задихаючись, крикнула: «Жарти,
Що було. Постривай! Зрозумій!».
Посміхнувся і кинув: «Не варто».
І додав: «Ти на вітрі не стій».

--------------------------

Анна Ахматова

* * *
Сжала руки под темной вуалью…
– Отчего ты сегодня бледна?
– Оттого, что я терпкой печалью
Напоила его допьяна.

Как забуду? Он вышел, шатаясь,
Искривился мучительно рот…
Я сбежала, перил не касаясь,
Я бежала за ним до ворот.

Задыхаясь, я крикнула: «Шутка
Все, что было. Уйдешь, я умру!».
Улыбнулся спокойно и жутко
И сказал мне: «Не стой на ветру».

Автор: поет, член НСПУ Наталія Горішна

/у авторському виконанні/




ТИ – УКРАЇНА!

Пташка – від пташки, від зерня – зернина,
Паросток кожний з коріння батьків.
Ти – Україна і я – Україна,
Іскра вітчизни в горнилі віків.

Із давнини, з докозацьких шляхів,
Рід воскресав із недолі, з руїни.
Серцем і плоттю усяк розумів:
Ти – Україна і я – Україна.

Хоч і не ті в нас сьогодні старшини,
Хоч і не тих привели до керма,
Вміємо ж взять й на списи, і на кпини –
Зможем і це довести до ума!

Ми – пранарод, не безлика юрма!
В імені матері, в імені сина:
Ти – Україна і я – Україна,
Іншої долі нам в світі нема!

Першоджерело: сайт «Сучасна українська поезія. Наталія Горішна»

Зачем люди пишут стихи? Ответ в этом интервью.
===================




Поезія у авторському виконанні.
Вручення Всеукраїнської премії ім. Василя Симоненка - 9.01.2013 р.

Сайт: «Сучасна українська поезія. Наталія Горішна»

Два прочитання одного вірша.

Першоджерело:
сайт Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

МАТИ
(уривок із поеми "Голгофа" Наталії Горішної)

Читає автор (запис з прямого ефіру, Черкаси)




Читає Ярослав Поляков, м.Ізмаїл





МАТИ

Маленька жінка, щупла, наче всохла,
Ледь-ледь жива в несамовитім горі.
Вона й сама камінна, мов Голгофа,
І очі, як земля, – сухі і чорні.

Все справдилось, і «меч прошив їй душу»,
Як передбачив старець Симеон.
Таки свого досяг Синедріон –
Ісуса розіп’яли і паплюжать.

...Цю звістку небіж їй приніс, Іван.
Коли вночі влетів, немов кажан,
Усе єство затіпало від дрожу –
Бо ще Марія, ще не Мати Божа...

І підійти до Сина не дають
Солдати римські. Позбігались люди,
Хтось шепче їй на вухо: «Зрадив Юда...»
Той хлопчик? Ні, наплутали, мабуть.

Враз морок впав. Та це ж бо – віщий знак!
Підтримувана ліктем Соломії,
На гору видирається Марія –
Полегшити страждання, але як?

Вже шість годин конає на хресті.
«Синочку мій! Та що ж вони зробили...
Синочку...»
А Його вуста безсилі
Івана просять: «Маму прихисти».

Померлому пробили списом ребра,
Вода і кров обляпали мотуззя.
Заклякла від жорстокого безглуздя:
«Від мертвого чого іще їм треба?!.»

Його ховали Йосип й Нікодим.
Хоча вони й самі з Синедріону,
І досі не звірялися нікому,
Що по ночах заслухувались Ним...

Зайшла у дім, в осиротілу пустку,
Волосся сиве випнулось з-під хустки.
Як руки не знайшли земного діла,
То аж тоді – вовчицею – завила.

...Заступнице Маріє,
Божа Мати!
Не дай синам безвинно помирати!

Наталія Горішна, кн. «Розп’яття осені»

Сайт поета. Наталія Горішна

Право на весну




Великоднє рондо




Ніжність




Абрикосова ніч




Земна жага