17.08.2014
"Екслібрис" - передача першого каналу українського радіо.
Літературознавець Михайло Слабошпицький - про сучасні переклади українською мовою,
зокрема, про книги перекладів Наталії Горішної.





Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

12.05.2014 В Черкаській юнацькій бібліотеці відбулася презентація роману черкаського прозаїка Станіслава Стеценка «Війни художників».
Це четверта книга у творчому доробку письменника. До цього були: «Чорна акула в червоній воді», «Сексодром», «Вся влада Радам».
Роман «Війни художників» присвячений історії розвідницької діяльності відомого українського пейзажиста Миколи Глущенка (1901-1977) /в романі – Гущенко/ на початку другої світової війни.

Інтерв’ю зі С.М. Стеценком тут: ПРОЧЕРК.

26.03.2014
В обласній бібліотеці для юнацтва ім. Василя Симоненка
відбувся творчий захід «Краєзнавча шевченкіана».
Своїми міркуваннями про роль творчого спадку Т.Г. Шевченка в житті українців
з молоддю поділилися письменники Шевченківського краю:
В.І. Пахаренко, Н.В. Горішна, С.М. Ткаченко.
Свої пісні на слова Шевченка виконала композитор Т. Чупак.
Гості отримали чудові подарунки від бібліотеки –
факсимільне видання «Кобзаря» 1860 року.






Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Наталія Горішна








НА ТРІЙЦЮ

«Ущухне дощ, ти не сумуй, мала!» –
А у самого очі, як в собаки,
Старі печалі в’їлися, мов накип,
І проїдають душу спроквола.

Завмерла і чекаю, як бджола.
А дощ іще тужливіше заплакав,
Півонії обсипав і пожмакав
Розквітлий цвіт червневого зела.

Я лепеху до свята припасла,
В квартирі уквітчала кожний закут,
Щоб – аїр, липа, чебреці – трояко
Запахли ароматами села.

І кінчиком зеленого стебла
Тебе торкаю лоскітно і м’яко.
Нехай дощить, бо хто б що не балакав,
На Трійцю дощ – до літнього тепла.

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Наталія Горішна




КОНЮШИНА

Забути все, забути на хвилинку
(Буває найсолодше – забуття).
Отак стояти й гризти конюшинку,
Не думати про вічність і буття.

Кудись веде – і хай веде дорога,
Нехай мене обходить метушня.
Без горя день прожитий – й слава Богу,
Чого бажати ще від цього дня?..

Та враз здригнусь, неначе від ознобу,
Наповнять серце радощі й жалі:
Дитя моє біжить, моя подоба,
Мій слід (чи не єдиний?) на землі.

І я сміюсь, я пригортаю сина...
«Ось сенс життя, – кажу собі, – затям».
Дивлюся – він гризе таку ж стеблину,
Терпку й солодку, як саме життя.

(Із книги «Бджола на асфальті»)

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Поезія у виконанні автора.

Наталія Горішна




* * *

Цвіту, як в двадцять,
хоч під п’ятдесят,
Горю, як в тридцять,
і здіймаю груди,
Щоб крикнути:
“Не спіть! Бунтуйте, люди,
Супроти старості,
коли під п’ятдесят”.

Жорстокий світ
байдужістю просяк,
Він вам весну
не принесе на блюді.
Цвітіть, як в двадцять,
хоч під п’ятдесят,
Горіть, як в тридцять,
не впадайте в нуди!

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Наталія Горішна

ПІД СОНЦЕМ СЕРЦЯ




Коли Харон візьме за віхті кіс
Й запхне в свій човен – за віки обдертий, –
Уперши погляд в безпросвітний Стікс,
Зависнувши поміж життям і смертю,

Скажу я: “Перевізнику, зажди,
Зійди на берег, розігнувши спину,
Чи бачив ти, які у нас сади,
Чи рвав штани у заростях малини?

Чи брався підспівати солов’ю,
Коли любов цвіла під сонцем серця?..
Такі принади не знайдеш в раю,
Земна душа безсмертям не спасеться.

Від долі жоден з нас іще не втік,
Але спочинь, Хароне-людолове…”
Життя людини називають “вік”,
А того віку – тільки мить любові.

----------------------
Наталія Горішна

МАТИ (уривок з поеми "Голгофа")




Маленька жінка, щупла, наче всохла,
Ледь-ледь жива в несамовитім горі.
Вона й сама камінна, мов Голгофа,
І очі, як земля, – сухі і чорні.

Все справдилось, і «меч прошив їй душу»,
Як передбачив старець Симеон.
Таки свого досяг Синедріон –
Ісуса розіп’яли і паплюжать.

...Цю звістку небіж їй приніс, Іван.
Коли вночі влетів, немов кажан,
Усе єство затіпало від дрожу –
Бо ще Марія, ще не Мати Божа...

І підійти до Сина не дають
Солдати римські. Позбігались люди,
Хтось шепче їй на вухо: «Зрадив Юда...»
Той хлопчик? Ні, наплутали, мабуть.

Враз морок впав. Та це ж бо – віщий знак!
Підтримувана ліктем Соломії,
На гору видирається Марія –
Полегшити страждання, але як?

Вже шість годин конає на хресті.
«Синочку мій! Та що ж вони зробили...
Синочку...»
А Його вуста безсилі
Івана просять: «Маму прихисти».

Померлому пробили списом ребра,
Вода і кров обляпали мотуззя.
Заклякла від жорстокого безглуздя:
«Від мертвого чого іще їм треба?!.»

Його ховали Йосип й Нікодим.
Хоча вони й самі з Синедріону,
І досі не звірялися нікому,
Що по ночах заслухувались Ним...

Зайшла у дім, в осиротілу пустку,
Волосся сиве випнулось з-під хустки.
Як руки не знайшли земного діла,
То аж тоді – вовчицею – завила.

...Заступнице Маріє,
Божа Мати!
Не дай синам безвинно помирати!

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна