Зачем люди пишут стихи? Ответ в этом интервью.
===================




Поезія у авторському виконанні.
Вручення Всеукраїнської премії ім. Василя Симоненка - 9.01.2013 р.

Сайт: «Сучасна українська поезія. Наталія Горішна»

Про презентацію 1-ї книги Наталії Горішної "Бджола на асфальті",
яка відбулася 29.10.2006 р. в Обласній юнацькій бібліотеці ім. Василя Симоненка (телестудія "Рось").




Про презентацію 10-ї книги Наталії Горішної "Під сонцем серця",
яка відбулася 21.09.2011 р. в Обласній дитячій бібліотеці (телестудія "Рось").



Взято тут:
Сучасна українська поезія. Наталія Горішна.

Сьогодні - двадцять сьома річниця чорнобильської трагедії.

Наталія Горішна. Сайт "Сучасна українська поезія".

(Уривки з поеми "Голгофа")

ЗВІЗДА ПОЛИН

А прип’ятці гуляли сім весіль,
Як падала радіаційна злива.
Весна буяла радісно-щаслива,
І прип’ятці гуляли сім весіль.

Звізда Полин у сотню Хіросім
Спалила перших.
Чорним, наче сливи,
Аж у Москві їм вирила могили
Звізда Полин у сотню Хіросім.

...Я із городу не виймала руки,
В пісочку грався мій трирічний син,
Веселокрилі бджоли у чарунки
Несли меди.
І сяяла над всим
Звізда Полин у сотню Хіросім.


ЧОРНОБИЛЬСЬКІ СИНИ

Невже Ісуса жертви мало,
Що розіп’яті і вони? –
В московській клініці конали
Її чорнобильські сини.

Тоді, як київські чини
Квапливо руки умивали,
Грудьми на атом хлопці впали
Не за посмертні ордени…

Посеред весняного шалу,
Мов фараонів їх ховали, –
Потрійні стінки у труни.
Невже Ісуса жертви мало,
Що розіп’яті і вони?

СИМОНЕНКІВСЬКА ПРЕМІЯ-2012. ЩО ПИШУТЬ?


Першоджерело: сайт Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

"Голос України" (10 січня 2013) - ПРОЧИТАТИ




"Урядовий кур’єр" (4 січня 2013) - ПРОЧИТАТИ




"Слово просвіти" (21 грудня 2012) - ПРОЧИТАТИ




"Нова доба" (11 січня 2013) - ПРОЧИТАТИ




"Українська літературна газета" (15 грудня 2012) - ПРОЧИТАТИ




"Дзвін" (10 січня 2013) - ПРОЧИТАТИ




"Черкаський край" (11 січня 2013) -
ПРОЧИТАТИ




"Прометей" (12 січня 2013) -
ПРОЧИТАТИ




"Вікка-новини" (10 січня 2013) - ПРОЧИТАТИ і ПЕРЕГЛЯНУТИ

В.І. Пахаренко, письменник, літературознавець



29.10.2006 Із виступу на презентації книги Н.Горішної «Бджола на асфальті».

Коли я читаю вірші Наталі Горішної, то я бачу, що за цими рядками стоїть справжня поезія.
Це можна показати абсолютно на будь-якій поезії. Ось, наприклад, вірш Н.Горішної «Стоїть верба».

СТОЇТЬ ВЕРБА

Стоїть верба – смутна, як Мати Божа,
Похилена, невтішна удова.
Душа язичницького божества
Знайшла у ній своє довічне ложе.

Очерети навкруг, немов сторожа,
Здіймають списи чорного литва,
Але вербу ніскільки не тривожать
Сухі їх застережливі слова.

В сорочці із зеленого шитва
Зсипає сум, неначе з рукава.
Шматує вітер коси їй, а, може,
Сама собі листочки обрива.


Я дивлюсь на цей вірш і бачу тут багато знахідок та оригінальних ходів.
Ось погляньте. Про вербу писали майже всі поети. Але тут «стоїть верба – смутна, як Мати Божа» – це своє. І при тому тут поєднується християнство з язичництвом: «як Мати Божа… душа язичницького божества…»

А в поезії воно справді має поєднуватись, бо кожна віра в основі своїй має спільне, то вже одяг, упаковки – різні. І Наталя Горішна це відчула.

Я тут бачу (і ви, очевидно, це помітили) як самі звуки передають настрій: «сухі їх застережливі слова» – тут чується шум очерету.
Я бачу оці метафори: «очерети… здіймають списи чорного литва». Це поки що вірш. Але за цим віршем ховається справжня поезія. Де ж вона?

А вона не в словах, вона між словами, в просторі між словами.
Як літературознавець я можу пояснити вірш – показати, що він має якісь вади чи, навпаки, досконалий. Але поезію – її не поясниш, вона або є, або її нема.

І тут я пригадую інший вірш іншого поета. Ці два поети незнайомі. І, мабуть, Наталя не думала про той вірш, коли писала свій.
Але коли мова йде про справжню поезію, то ці два вірші стоять абсолютно поруч, вони перегукуються.

Може, ви чули цей вірш, а як ні, то погортайте твори Івана Франка, його працю «Секрети поетичної творчості», (хто хоче писати вірші – то обов’язково прочитайте), де він аналізує ось цей ось вірш як найвищий зразок справжньої чистої поезії.
От, тільки початок:


І небо невмите, і заспані хвилі;
І понад берегом геть-геть
Неначе п'яний очерет
Без вітру гнеться. Боже милий!..


Пригадуєте, хто написав? – Тарас Григорович Шевченко.
Справжня поезія – вона завжди стоїть поруч.


Першоджерело: сайт Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Из книги "Орешина/Горішина" Сайт поэта

Наталия Горишная

ЗАКЛИНАНИЕ

Был узелок тоски завязан
И спрятан мною там, на дне…
Будь ты наказан, будь наказан
Щемящей грустью обо мне.

Будь ты бессонен в темной спальне,
Будь ты измучен тишиной
И мыслью вязкой и печальной
Лишь обо мне, лишь об одной.

Пусть свет из-за открытой шторы
Тебе несет мой силуэт.
И пусть крадутся, словно воры,
Воспоминанья, нежность, бред.

И пусть, и пусть колючей шее
Мерещится касанье рук,
И простыней тишайший шелест
Напомнит крик и боль разлук.

Пусть – по-другому. Пусть… не важно,
Ведь даже, если спишь, во сне
Ты губы раскрываешь влажно
Навстречу мне.



Наталія Горішна

ЗАКЛЯТТЯ

Я вузлик смутку зав’язала
Й сховала далі від очей.
Будь ти покараний зухвало
Безсонням змучених ночей.

Хай замордуєшся у спальні,
Коли, немов трясовина,
Думки затягують печальні,
А в них – лиш я, лиш я одна.

Хай промінь світла із-за штори
Тобі несе мій силует.
Хай згадки у самітну пору
Злипаються в тягучий мед.

І хай твоя колюча шия
Запрагне ласки ніжних рук.
Нехай провина звіром виє
В холоднім лігвищі розлук.

Нехай інакше – неважливо,
Бо навіть, якщо спиш, – вві сні
Вуста розтулюєш чутливо
Устріч мені.





Ілюстрації до книги: Ігор Забудський

Наталія Горішна. Сайт поета

САЛЮТ

Я від захвату вищала,
Коли небо заквітчали.
Коли небо зазоріло,
Я від захвату завила.

Як неслись в нестримнім шквалі
Водоспади небувалі,
Сипались зірки падучі
На скелясте каменюччя,

Підставляла мимоволі
Їм свої долоні голі.

(Із книги «Розп’яття осені»)
 

Наталія Горішна. Сайт поета

 

Сайт поета

ЦВІТІННЯ

Цвіту, як в двадцять,
хоч під п’ятдесят,
Горю, як в тридцять,
і здіймаю груди,
Щоб крикнути:
«Не спіть! Бунтуйте, люди,
Супроти старості,
коли під п’ятдесят».

Жорстокий світ
байдужістю просяк,
Він вам весну
не принесе на блюді.
Цвітіть, як в двадцять,
хоч під п’ятдесят,
Горіть, як в тридцять,
не впадайте в нуди!
 

Сайт поета
 

 

ОБІЙМИ
(рондо)

Так щільно припасовані грудьми,
Що слів уже ніяких і не треба.
З твоїх очей на мене впало небо,
Травневе небо посеред зими.

І терпнуть губи, наче від хурми,
І серце виривається із ребер,
Спроможне перескочити у тебе –
Так щільно припасовані грудьми.

Я не берусь приборкувать шторми,
Всевладдю миті віддаюсь огребом.
Підносить пристрасть на найвищий гребінь:
Не ти, не я, а неподільне – ми,
Так щільно припасовані грудьми!

(вірш із книги «Розп’яття осені», 2007)