Анна Ахматова

Переклала:          Наталія Горішна

ТАЄМНИЦІ РЕМЕСЛА (1936 – 1960)

цикл

 

1. ТВОРЧІСТЬ

 

Буває так: якийсь непевний гомін;           

У вухах – наче цокіт дзиґарів;    

Далеко десь стихає гуркіт грому.       

Вполонених, незнаних голосів                  

Ввижаються жалі і нарікання,

Таємне коло вужчає щомить,         

Та в цій безодні шепотів й бряжчання 

Єдиний звук настійливо дзвенить.  

А біля нього так нестерпно тихо, 

Що чутно, як в лугах росте трава,

Як по землі з торбинкою йде лихо...

Та ось уже почулися слова

Й сигнальних рим настирливі дзвіночки, – 

Ясніє ум, просвітлюється зір,

І просто продиктовані рядочки   

Покірливо лягають на папір.   

 

2.

 

Не жалую – ні од полки парадні, 

Ані елегій солодкавий ґлей. 

Найкращі ві́рші ті, що недоладні,

Не так, як у людей.

Коли б ви знали, із якого смі́ття 

Зростає вірш попри ганьбу і страх,

Як сонечка кульбабок в підворіттях,

Як лобода й реп’ях.  

Сердитий оклик, дьогтю запах свіжий

Та плісень таємнича на стіні…

І вірш уже звучить, нестримний, ніжний,

На радість вам й мені.

 

3. Муза

 

Зціпить, стисне, немов мотуззя,

А іще ж називають – Муза.

Кажуть: «Онде ви на лужку…»

Кажуть: «Ах, та вона ж – богиня...»     

А, як вимучить до загину!

А затим – увесь рік ні гу-гу.   

 

4. ПОЕТ

 

Подумаєш, – що за робота,

Безпечне оце житіє:

Підслухати в музики ноти            

І видати все за своє.  

   

Й чиєсь життєрадісне скерцо

Уклавши в якісь там рядки,

Поклястись, що скімлить так серце,     

Як полем бредеш навпрошки.

 

Опісля – підслухати в лісі,           

Що сосни-мовчунки таять,

Допоки туманні завіси

Стіною довкола стоять.

 

Щось зліва узяти, щось справа,  

Не чути провини, коли 

З життя позбираєш – лукаве,

Все інше – з нічної імли.   

 

5. ЧИТАЧ

 

Не має він бути нещасним                 

Й тим паче – таїти секрет! 

Щоб бути сучаснику я́сним,  

Нарозтвір відкритий поет

 

Як рампа стовбичить зі сцени –

Все мертве, хоч сяє, мов скло. 

Лаймлайта^*  проміння студене

Таврує відкрите чоло. 

 

А кожен читач – загадковий,

Як скарб, що допоки в землі,  

Нехай навіть він – випадковий

І неговіркий взагалі.

 

Там все, що природа ховає,

Коли їй потрібно, від нас.

Там хтось безпорадно зітхає

В якийсь неозначений час.

 

О, скільки там сутінків ночі,   

Вигадливих тіней, сум'ять…     

Ні разу не бачені очі     

Зі мною про щось гомонять,

 

Вони мені і дорікають,

Й приймають мою правоту…           

І ллється ця сповідь безкрая, 

Й тамує жахну спраготу.            

 

Життя – закоротке, трагічне,

Тіснішає коло довкруг,   

А він і незмінний, і вічний – 

Поета прихований друг.    

_____

^* освітлювальний прилад

 

6. ОСТАННІЙ ВІРШ

 

Один – мовби кимось стривожений грім,

Життям гомінливим вривається в дім,

Лукавить, у горлі тріпоче     

І плеще, й кружляє, й хихоче.

 

А інший – в північний народжений час,

Не знаю звідкіль підкрадається враз.

Із дзеркала зирить старого,

Бурмоче презирливо, строго. 

 

А є і такі, що білісіньким днем,

Неначебто зовсім не бачать мене,

Струмують на аркуш з уяви,

Як чисте джерельце із яру.

 

А ось іще: бродить таємне навкруг – 

Не звук і не колір, не колір й не звук, –  

Гранується, міниться, в'ється,      

А в руки живим не дається.  

 

Та цей!.. по краплиночці вицідив кров,

Як в юності злюче дівчисько – любов, 

Мені не сказавши ні слова,

В мовчанку вбирається знову.

 

Й не знала я більшої в світі біди.     

Пішов, і його простяглися сліди

Кудись до далекого краю,

А я… я без нього вмираю.

 

7. ЕПІГРАМА

 

Не вміла Біче, наче Дант, творить,

Й Лаура не писала. О, Ісусе!

Навчила я жіноцтво говорить…

Замовкнути – навчити не беруся!

 

8. ПРО ВІРШІ

 

             Володимиру Нарбуту

 

Вірші – вичавки безсоння,

Це свічок кривих нагар,

Великодніх передзвонів

Перший вранішній удар...

В буркунах – зелений коник

На чернігівських лугах.

Це нагрітий підвіконник –

Спека, морок, пилюга.

 

9.

                        Осипу Мандельштаму

 

Я над ними^* схилюсь, як над чашею,

Де завітних заміток – ущерть, 

Це кривававої юності нашої

Ніжна звістка, чорніша за смерть.

                                     

Бо у тій же безкраїй безодні

Я хапала повітря вночі

І о тій же годині холодній,

Де намарне: хоч клич, хоч кричи.          

 

О, як пряно зітхає гвоздика,    

Що наснилась мені в тих літах, –          

Це кружляють в танку Еврідики,

Бик Європу несе по морях.

 

Наші душі вже тінями сходять.

Це Нева, це Нева – так як є.   

Це вона налягає на сходи,        

Це є пропуск в безсмертя твоє. 

 

Це є ключики від квартири,

(А від неї – і запах прочах…)    

Це є голос таємної ліри,

Що гостює в загробних лугах.

_____________________

^*Над зошитами Мандельштама.

 

10.

 

Є багато дечого, що хоче     

Величання – голосом моїм:

Те, безмовне, що всякчас гуркоче, 

День у день підземний камінь точить,  

Чи в пітьмі рятується крізь дим.

 

Я ж не розібралася достоту

З вітром, із водою, із вогнем…       

Ось чому – усі мої дрімоти               

Враз такі розчахують ворота  

І ведуть за зіркою мене.

 

-------------- оригінал -----------------

Читать далее...

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Фрагменти поеми Т.Г. Шевченка "ТРИЗНА" -
в оригіналі (читає Євгеній Обухов-Петрик) та в перекладі Н.Горішної (читає Наталія Горішна).









ПРИСВЯТА (уривок з поеми Тараса Шевченка "ТРИЗНА") -
в оригіналі (читає Василь Буколик) та в перекладі Н.Горішної (читає Наталія Горішна).

Володимир Висоцький - українською мовою.
"На братських могилах".
Переклад: Наталія Горішна.

Владимир Высоцкий в украинском переводе Наталии Горишной.
«На братських могилах…», читає Наталія Горішна.

Сайт: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна
© Вірш із книги перекладів «Різдвяне Немовля», 2010
/текст/
БРАТСЬКІ МОГИЛИ

На братських могилах не ставлять хрестів,
Невтішно ніхто не ридає.
До них носять квіти, гірлянди вінків,
І Вічний вогонь там палає.

Де дибки вставала земля від боїв,
Тепер установлено плити.
Нема тут окремих солдатських життів –
Вони воєдино всі злиті.

У Вічнім вогні – бачу здиблений танк,
Охоплені полум’ям хати,
Горить в нім Смоленськ і горить в нім Рейхстаг,
І серце простого солдата.

Нема на могилах заплаканих вдів –
Сюди ходять люди міцніші.
На братських могилах не ставлять хрестів,
Та це хіба може утішить?..

Этот поэт написал очень много песен. Наверное, самая известная "Песня остается с человеком".
А вот мало известное стихотворение, написанное в зрелые годы (а прожил поэт 94 года).

На видео - эти стихи в переводе на украинский язык.

Перевод: Наталія Горішна
Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна




Сергей Островой Григорьевич
1911 – 2005

* * *

Не напоказ, не лыко в строчку,
А по велению души,
Молиться надо в одиночку.
И – по возможности – в глуши.

И если будет очень трудно
И боль хлестнет через края,
Молиться надо не прилюдно,
Бо тайна велика сия.

Будь неподкупен в каждом чуде,
И не ищи других дорог.
Молись, когда не видят люди,
Когда вас двое: ты и Бог.
==========================
* * * (перевела Наталия Горишная)

Молитись треба не на показ,
Бо храм душі – найвищий храм.
Не про чиєсь цікаве око,
Молитись треба сам на сам.

І якщо труднощі повсюдно,
І болю чорна пелена –
Молись, але не привселюдно,
Бо це велика таїна.

Хай непідкупним серце буде,
Не жди миттєвих перемог.
Молись, коли не бачать люди,
Коли вас двоє: ти і Бог.


Сергей Островой в украинском переводе Наталии Горишной.
«Не напоказ, не лыко в строчку…» / «Молитись треба не на показ…»,
читає Наталія Горішна.
сайт: http://www.gorishna.narod.ru/
© Вірш із книги перекладів «Різдвяне Немовля», 2010

Стихи Леонида Мартынова (1905 - 1980) "ВОДА" читает Юлия Рутберг.
Украинский перевод - Наталия Горишная.

© Вірші із книги перекладів «Різдвяне Немовля», 2010 .
Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна.








Мартынов Леонид Николаевич
1905 – 1980

ВОДА
Вода благоволила литься!
Она блистала столь чиста,
Что – ни напиться, ни умыться,
И это было неспроста.

Ей не хватало ивы, тала
И горечи цветущих лоз.
Ей водорослей не хватало
И рыбы, жирной от стрекоз.

Ей не хватало быть волнистой,
Ей не хватало течь везде...
Ей жизни не хватало – чистой,
Дистиллированной воде!
---------------------------------------------
Переклад: Наталія Горішна
ВОДА

Вода зволяла щедро литись!
Настільки чиста, що ніяк
Ані напитися, ні вмитись
Так й не наваживсь нею я.

Їй бракувало верболозу,
І водоростей і мушви.
І крижаних тенет морозу,
І розжирілої плотви.

Їй бракувало хвиль іскристих,
Напоєних дощем садів...
Життя не вистачало чистій,
Та – дистильованій воді!

Марина Цветаева в оригинале и в украинском переводе Наталии Горишной,
Моим стихам, написанным так рано…/ Моїм рядкам, написаним так рано…
сайт: http://www.gorishna.narod.ru/
© Вірш із книги перекладів «Гусінь янголів», 2009


Марина Цветаева МОИМ СТИХАМ читает Алиса Фрейндлих
Переклад українською мовою - читає Наталія Горішна.









Цветаева Марина Ивановна
1892 – 1941

* * *

Моим стихам, написанным так рано,
Что и не знала я, что я – поэт,
Сорвавшимся, как брызги из фонтана,
Как искры из ракет,

Ворвавшимся, как маленькие черти,
В святилище, где сон и фимиам,
Моим стихам о юности и смерти –
Нечитанным стихам! –

Разбросанным в пыли по магазинам
(Где их никто не брал и не берет!),
Моим стихам, как драгоценным винам,
Настанет свой черед.

Май 1913
========================================

* * * (переклала Наталія Горішна)

Моїм рядкам, написаним так рано,
Що і не знала я, що я – поет,
Що хлюпнули, як бризки із фонтану,
Як пломінь із ракет,

Що увірвались, наче чортенята,
В святилище, де сон і фіміам,
Моїм рядкам про юність і про втрати –
Нечитаним рядкам! –

Розкиданим в крамницях по вітринах
(Де їх ніхто і не бере, й не брав!),
Моїм рядкам, як найціннішим винам,
Прийде своя пора.

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

РОБЕРТ РОЖДЕСТВЕНСЬКИЙ в оригіналі та в перекладі Наталії ГОРІШНОЇ.

«МЫ СОВПАЛИ С ТОБОЙ...» (читает Олеся Судзиловская),
«МИ СПІВПАЛИ З ТОБОЮ...» (читає Наталія Горішна)









Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

2.04.2013
Наталія Горішна, поет, перекладач, член НСПУ, провела майстер клас з поетичного перекладу
для магістрантів-філологів Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.
З поміж іншого присутніх надзвичайно зацікавив порівняльний аналіз перекладів з В.І. Нарбута -
Наталії Горішної (книга «Совість», 2008) та Валерії Богуславської (книга «Алілуя», 2011).

Новий переклад з Марини Цвєтаєвої

«Неподражаемо лжет жизнь…»


Існує два переклади цього вірша на українську мову.

Взято ось тут: Наталія Горішна. Сайт поета

Переклала Наталія Горішна * * * Життя обдурює усіх, Все впереміш – і сміх, і гріх, Тут правда й лжа – усе без меж, Тремтить душа, отож – живеш! Лежиш в житах: ув очі – синь… Лежиш в брехні? – Підводься, скинь! Крізь колючки – натуга жил, Радій, що звуть, радій, що жив! Не дорікай лише мені, Не в чарах сплутані – в брехні. Чолом проб’ю закляття снів, Повірю в спів. У тиші згод, в жару відмов, Як в глині, загрузаю знов – Беру з ковша твоїх долонь Життя вогонь.

Переклав Василь Стус * * * Ну й химерує лжа життьова! Правду мурує? З брехонь? – Овва! Жили вузлами в'яжи – це й є справжнє життя твоє. Ніби в житі лежиш: дзвін, плин. Все, небожителю, геть все – лжа! Вже і за жимолостю – сто жал - Тим і радій! – Жаль. Не жур мене, друже, і не кори нам зачаровано душ став. Отже, чоло в сон занури, бо ж – нáщо співав? До білої книги твого німоття, до глини воль твоїх спроквола. покірно схиляю улам чола, бо ж долоня – життя.