Анна Ахматова

Переклала:          Наталія Горішна

ТАЄМНИЦІ РЕМЕСЛА (1936 – 1960)

цикл

 

1. ТВОРЧІСТЬ

 

Буває так: якийсь непевний гомін;           

У вухах – наче цокіт дзиґарів;    

Далеко десь стихає гуркіт грому.       

Вполонених, незнаних голосів                  

Ввижаються жалі і нарікання,

Таємне коло вужчає щомить,         

Та в цій безодні шепотів й бряжчання 

Єдиний звук настійливо дзвенить.  

А біля нього так нестерпно тихо, 

Що чутно, як в лугах росте трава,

Як по землі з торбинкою йде лихо...

Та ось уже почулися слова

Й сигнальних рим настирливі дзвіночки, – 

Ясніє ум, просвітлюється зір,

І просто продиктовані рядочки   

Покірливо лягають на папір.   

 

2.

 

Не жалую – ні од полки парадні, 

Ані елегій солодкавий ґлей. 

Найкращі ві́рші ті, що недоладні,

Не так, як у людей.

Коли б ви знали, із якого смі́ття 

Зростає вірш попри ганьбу і страх,

Як сонечка кульбабок в підворіттях,

Як лобода й реп’ях.  

Сердитий оклик, дьогтю запах свіжий

Та плісень таємнича на стіні…

І вірш уже звучить, нестримний, ніжний,

На радість вам й мені.

 

3. Муза

 

Зціпить, стисне, немов мотуззя,

А іще ж називають – Муза.

Кажуть: «Онде ви на лужку…»

Кажуть: «Ах, та вона ж – богиня...»     

А, як вимучить до загину!

А затим – увесь рік ні гу-гу.   

 

4. ПОЕТ

 

Подумаєш, – що за робота,

Безпечне оце житіє:

Підслухати в музики ноти            

І видати все за своє.  

   

Й чиєсь життєрадісне скерцо

Уклавши в якісь там рядки,

Поклястись, що скімлить так серце,     

Як полем бредеш навпрошки.

 

Опісля – підслухати в лісі,           

Що сосни-мовчунки таять,

Допоки туманні завіси

Стіною довкола стоять.

 

Щось зліва узяти, щось справа,  

Не чути провини, коли 

З життя позбираєш – лукаве,

Все інше – з нічної імли.   

 

5. ЧИТАЧ

 

Не має він бути нещасним                 

Й тим паче – таїти секрет! 

Щоб бути сучаснику я́сним,  

Нарозтвір відкритий поет

 

Як рампа стовбичить зі сцени –

Все мертве, хоч сяє, мов скло. 

Лаймлайта^*  проміння студене

Таврує відкрите чоло. 

 

А кожен читач – загадковий,

Як скарб, що допоки в землі,  

Нехай навіть він – випадковий

І неговіркий взагалі.

 

Там все, що природа ховає,

Коли їй потрібно, від нас.

Там хтось безпорадно зітхає

В якийсь неозначений час.

 

О, скільки там сутінків ночі,   

Вигадливих тіней, сум'ять…     

Ні разу не бачені очі     

Зі мною про щось гомонять,

 

Вони мені і дорікають,

Й приймають мою правоту…           

І ллється ця сповідь безкрая, 

Й тамує жахну спраготу.            

 

Життя – закоротке, трагічне,

Тіснішає коло довкруг,   

А він і незмінний, і вічний – 

Поета прихований друг.    

_____

^* освітлювальний прилад

 

6. ОСТАННІЙ ВІРШ

 

Один – мовби кимось стривожений грім,

Життям гомінливим вривається в дім,

Лукавить, у горлі тріпоче     

І плеще, й кружляє, й хихоче.

 

А інший – в північний народжений час,

Не знаю звідкіль підкрадається враз.

Із дзеркала зирить старого,

Бурмоче презирливо, строго. 

 

А є і такі, що білісіньким днем,

Неначебто зовсім не бачать мене,

Струмують на аркуш з уяви,

Як чисте джерельце із яру.

 

А ось іще: бродить таємне навкруг – 

Не звук і не колір, не колір й не звук, –  

Гранується, міниться, в'ється,      

А в руки живим не дається.  

 

Та цей!.. по краплиночці вицідив кров,

Як в юності злюче дівчисько – любов, 

Мені не сказавши ні слова,

В мовчанку вбирається знову.

 

Й не знала я більшої в світі біди.     

Пішов, і його простяглися сліди

Кудись до далекого краю,

А я… я без нього вмираю.

 

7. ЕПІГРАМА

 

Не вміла Біче, наче Дант, творить,

Й Лаура не писала. О, Ісусе!

Навчила я жіноцтво говорить…

Замовкнути – навчити не беруся!

 

8. ПРО ВІРШІ

 

             Володимиру Нарбуту

 

Вірші – вичавки безсоння,

Це свічок кривих нагар,

Великодніх передзвонів

Перший вранішній удар...

В буркунах – зелений коник

На чернігівських лугах.

Це нагрітий підвіконник –

Спека, морок, пилюга.

 

9.

                        Осипу Мандельштаму

 

Я над ними^* схилюсь, як над чашею,

Де завітних заміток – ущерть, 

Це кривававої юності нашої

Ніжна звістка, чорніша за смерть.

                                     

Бо у тій же безкраїй безодні

Я хапала повітря вночі

І о тій же годині холодній,

Де намарне: хоч клич, хоч кричи.          

 

О, як пряно зітхає гвоздика,    

Що наснилась мені в тих літах, –          

Це кружляють в танку Еврідики,

Бик Європу несе по морях.

 

Наші душі вже тінями сходять.

Це Нева, це Нева – так як є.   

Це вона налягає на сходи,        

Це є пропуск в безсмертя твоє. 

 

Це є ключики від квартири,

(А від неї – і запах прочах…)    

Це є голос таємної ліри,

Що гостює в загробних лугах.

_____________________

^*Над зошитами Мандельштама.

 

10.

 

Є багато дечого, що хоче     

Величання – голосом моїм:

Те, безмовне, що всякчас гуркоче, 

День у день підземний камінь точить,  

Чи в пітьмі рятується крізь дим.

 

Я ж не розібралася достоту

З вітром, із водою, із вогнем…       

Ось чому – усі мої дрімоти               

Враз такі розчахують ворота  

І ведуть за зіркою мене.

 

-------------- оригінал -----------------

Читать далее...

У видавництві «Вертикаль» побачила світ нова книга української поетеси Наталії Горішної «Люблю».
https://uk.wikipedia.org/wiki/Горішна_Наталія_Володимирівна
Книга містить 200 нових поезій.
Як кохається, коли тобі за...?
Чи можливе кохання під час війни?
Чи має кохання часові межі?
Читаймо!

сайт письменниці: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна
Вірш із цієї книги у виконанні автора.

Долгими зимними вечерами.
Комплект: колье, сережки, заколка для волос /в технике сутаж/.
Автор работы Наталия Горишная.

Всем известно, что новый год 2017 – год огненного петуха. Вот какие (см. фото) подарочные петушки-брелки у меня получились (можно – и как игрушку на елку использовать).
Сделать такого петушка – проще простого, всего-то 15 минут времени понадобится (это для первого, дальше дело пойдет еще гораздо быстрее).
Итак, приступаем.
Сложить кусочек фетра (или другой ткани, которая не сыпется) вдвое лицевой стороной вверх. Вырезать что-то, похожее на заокругленный треугольник (можно без выкройки, достаточно посмотреть на рисунок). Вырезаем из другой ткани (красного или желтого цвета) гребешок, бородку (сердечком), пару полосочек для хвостика. Для глазок и клювика проще всего использовать бисеринки или бусинки. Ножки лучше всего смотрятся тоненькие, болтающиеся – это могут быть две бусины на толстых нитках.
Приклеиваем с изнанки клеем «Момент» наши «запчасти» (к одной половинке). Накрываем другой половинкой и прошиваем по контуру толстой нитью (я брала нить мулине в 6 сложений).
Для объема можно между двумя половинками положить прослойку (я использую обрезки того же фетра, но кусочек ваты, думаю, тоже будет хорошо).
Больше фантазии!
Пришиваем петельку, если это нужно. Все! Любуемся.
Раздариваем друзьям с полной уверенностью, что другого точно такого сувенира на белом свете не существует!






Читать далее...

Новый год 2017 – год огненного петуха. Вот какие (см. фото) подарочные петушки-брелоки у меня получились (можно – и как игрушку на елку использовать).
Сделать такого петушка – проще простого, всего-то 15 минут времени понадобится (это для первого, дальше дело пойдет еще гораздо быстрее).
Итак, приступаем.
Сложить кусочек фетра (или другой ткани, которая не сыпется) вдвое лицевой стороной вверх. Вырезать что-то, похожее на заокругленный треугольник (можно без выкройки, достаточно посмотреть на рисунок). Вырезаем из другой ткани (красного или желтого цвета) гребешок, бородку (сердечком), пару полосочек для хвостика. Для глазок и клювика проще всего использовать бисеринки или бусинки. Ножки лучше всего смотрятся тоненькие, болтающиеся – это могут быть две бусины на толстых нитках.
Приклеиваем с изнанки клеем «Момент» наши «запчасти» (к одной половинке). Накрываем другой половинкой и прошиваем по контуру толстой нитью (я брала нить мулине в 6 сложений).
Для объема можно между двумя половинками положить прослойку (я использую обрезки того же фетра, но кусочек ваты, думаю, тоже будет хорошо).
Больше фантазии!
Пришиваем петельку, если это нужно. Все! Любуемся.
Раздариваем друзьям с полной уверенностью, что другого точно такого сувенира на белом свете не существует!
---------------------------------------------------
Думаю, всем известно, что на территории нынешних США не всегда было независимое государство. До 1776 года там были 13 североамериканских колоний Великобритании. Независимость строится на финансовой основе. Об Федеральной резрвной системе США можно прочитать тут:
http://finansist.vilingstore.net/Federalnaya-rezer...roshloe-i-nastoyashhee-i267097
---------------------------------------------------
Вот на этом сайте: Чехия .

Сьогодні - Всенародний день батька /святкується з 2009 року/.
Моєму татусю уже 83 роки. І він досі пише вірші! Ця чудова патріотична поезія «Материнська мова» написана В.Шаховцем зовсім недавно. Пишаюся, що у мене такі хороші і витривалі поетичні гени. На фото - я з батьком і батькова книга "Голограма серця".

Автор: Володимир Шаховець
МАТЕРИНСЬКА МОВА

Рідна моя мово, материнське слово,
Скільки в тобі сили, правди і добра!
Все ти увібрала: і степи розлогі,
І високі хвилі сивого Дніпра.
Українська мова – дана нам від Бога,
Проростає в душах і снагу дає,
По усіх усюдах, на усіх дорогах
Зігріває слово – батьківське, своє.
Мамо-Україно! Є у тебе діти,
Що запродалися – за шмат ковбаси.
Люди нерозумні, ви – себе зреклися,
Поверніть до мови, до її краси!
І не потішайтесь, зловорожі сили,
Та не пніться – мову нашу ув’язнить.
Українське слово набирає сили,
Українське слово буде вічно жить!
Материнську мову – у житті єдину, –
Якщо треба буде – захистим грудьми.
Буде рідна мова – буде Україна,
Буде Україна – будемо і ми!

Сплела браслет из бисера и бусин по МК.





Понравилось. Сделала еще колье и серьги.

Всегда думала, что сделать сутажное украшение – очень сложно. Даже и не бралась (хотя опыт работы с бисером у меня имеется). А еще – это немного напоминает квиллинг.
Но я ошибалась – это просто! И весьма интересно, ведь что получится – не угадать заранее.
Вот моя первая попытка.
А из материалов:
- 4 б/у пуговки красноватого цвета с «золотой» спиралькой. Оплела как кабошон мелким бисером,
- несколько бежевых бусин от давно рассыпавшихся бус,
- сутаж (по 3 метра белого, розового и золотистого), 1 метр золотистого остался неиспользованным.
Кольешку и сережки сделала самыми простыми, не сильно «накрученными», без помпезности. И я с удовольствием их ношу.
/Сперва сделала кулончик, но сам по себе – с чем его носить? И сделала колье с серьгами/.
К сожалению, фотографировать по ходу работы не додумалась – только результат /фото с разным освещением/.
А еще – мне не стыдно за изнанку, она аккуратная. Мне кажется, что кожа на изнанке – не лучший вариант, так как она грубая, тяжелая. У меня просто ткань подходящего цвета, слегка «подкрохмаленная» клеем ПВА, чтобы не сыпалась.
Читать далее...

По этой ссылке еще одни мои сутажные серьги "Смородинка".

Мастер-класс в фотографиях.

Материалы:
- сутажный шнур серебристый, 2 м;
- сутажный шнур белый, 1 м;
- кабошон белый или пуговичка, 2 шт.,
- бисер для обшивки кабошона или кристаллы,
- бусинки, 12 шт.,
- швенза, 2 шт.,
- мононить (или леска),
- кусочек ткани под цвет,
- клей,
- время: на одну сережку приблизительно 2 часа.

Вот что должно получиться.


Итак, приступаем.
Читать далее...

Была на пляже. Из речного камушка сделала брелок.

Черкаська обласна бібліотека для дітей підтримала цікавий всеукраїнський проект – це запис ауді-книг, якими користуватимуться насамперед незрячі.
Особливість полягає в тому, що прочитати потрібно усю книгу – від першої сторінки до останньої, а також описати своїми словами наявні ілюстрації.
================================================================
Запис ауді-книги для незрячих (зі словесним описом наявних ілюстрацій).
© Тарас Шевченко «Тризна» в перекладі Наталії Горішної, 2015.
Частина 1. Передмова від перекладача.
Читає Наталія Горішна. Запис здійснено в Черкаській обласній бібліотеці для дітей, 2016.

КНИЖКА З ЧОРНОЮ ОБКЛАДИНКОЮ, або НЕ ПЛЕКАЙТЕ «БУЗИНУ»

Наталія Горішна, Черкаси
Сайт письменниці: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна


Ця книжка з чорною обкладинкою* випадково потрапила мені на очі. Хоча, як переконує життя, нічого випадкового з нами не трапляється взагалі. Проглянувши зміст, я зрозуміла, що переді мною «проби пера» чотирьох початківців – студентів-філологів Черкаського Національного університету, серед іншого значилося й таке: «Психологія творчості Наталії Горішної» за авторства Ольги Рачек. Так, я пригадала, що зо два роки тому після зустрічі зі студентами в університеті до мене підходила одна із присутніх з проханням про інтерв‘ю. Запам‘яталася вона лише тим, що відразу похвалилася, що навчається на факультеті літературної творчості, і в дипломі буде написано, що її фах – «письменник» (отакої!). Вона озвучила ряд стандартних запитань (прочитала з папірчика), я попросила її показати мені готовий до друку матеріал перед оприлюдненням, на що вона погодилася. Певна річ, нічого вона мені тоді не показала, і тепер (прочитавши) я розумію – чому. Однак, всім відомо, що шило вилізе з мішка.

Без сумніву, намагання вивищити себе, принизивши іншу особистість, характеризує незрілу та врешті-решт невиховану людину. Але ж ці, багато в чому школярські, опуси редагувалися кандидатом педагогічних наук В.М. Коваленко (принаймні так вказано на технічній сторінці).

Студентка Рачек намагається «опиратися на Фройда», та у списку використаної літератури праць З.Фройда ми так і не побачимо. Схоже, Рачек скористалася лише «переспівом з переспіву», тобто двома-трьома цитатами, почутими від викладача на лекції, взятими останнім з інтерпретації Фройда Н.Зборовською.
Далі Рачек обсмоктує, як їй видається, «едипів комплекс Горішної». Зокрема пише таке:
«У поведінці дорослої поетки не важко віднайти елементи неподоланності несвідомої еротичної фіксації на батькові». І пояснює, що це видно з того, що двомовна відсампочатку Горішна (мама якої росіянка, а батько українець) вибирає для творчості і життя не материнську російську, а батьківську українську мову.

Схоже, ніхто так і не пояснив студентці (а вона не дитина, 1982 р.н.), чим є для людини, тим паче для письменника, рідна земля і її мова, якщо замість слова «патріотизм» Рачек вживає – «едипів комплекс».
Або ж, прочитавши кілька поезій про нерозділене кохання з моєї першої збірки (більш зрілі поезії, гадаю, поки що неосилені Рачек), студентка пише: «…це говорить про небажання (страх?) визнавати себе жінкою, яка прагне чоловіка задля повноти щастя (як на фізіологічному, так і на духовному рівні). Здавалося б, така ситуація мала б обов’язково розвинутися у невроз (який є конфліктом між Я та сексуальністю, адже лібідо не отримує свого нормального задоволення)».

Як маю прокоментувати?
Сказала б їй, якби побачила: «Дівчинко (а за віком вона є ровесницею мого сина), життя людини не вкладається в кілька віршів». Я маю за плечима 55 чесно прожитих років, є автором дванадцяти книг поезії та поетичного перекладу, одна з яких удостоєна Всеукраїнської літературної премії ім. В.Симоненка, мої вірші читають і цитують, я виховала сина, який гідно відстоює честь України на світових спортивних аренах (має звання чемпіона світу, чемпіона Європи, багаторазового чемпіона України з чоловічого та модельного фітнесу), я дуже щаслива жінка, бо кохаю і по-справжньму кохана достойним чоловіком, а ще – я не зраджую своїй поетичній музі, і вона не зраджує мене.

О так, я б не стала «стріляти по горобцях», тобто витрачати час на аналіз цих перших безталанних студентських опусів. (Окрім критичних матеріалів у збірці є вірші та новели цих же чотирьох авторів, які з художньої точки зору недопустимо слабкі для друку). Хай вчаться, хай помиляються, дискутують, у них же врешті-решт є наставники і викладачі, які мали б спрямувати бурхливий потік молодої енергії.

Однак, є причини, які не дають мені права не реагувати на ці, по своїй суті, пасквільні писання.

По-перше, ні Осьмачка (неодноразово названий «шизоїдом», «шизоїдною особистістю». О.Стрельчук, «До проблеми психічного роздвоєння Тодося Осьмачки»), ні Линовицький (О.Шаповал, «Психологія життєтворчості Петра Линовицького») дати відсіч юним наклепникам вже не зможуть, тому я маю говорити не лише за себе, але й за них.

По-друге, я ніколи не дозволяла і не дозволю ганити свою національну, письменницьку, жіночу, родинну честь.

По-третє, мені по-справжньому болить, коли молоде літературне пагіння так бездумно інфікуютьть вірусом «бузини» (гадаю, цей термін не потребує роз’яснення).

Причини можна перелічувати ще. Мені не зрозуміло, зокрема, ще й як так могло статися, що саме ці слабкі (нетактовні, непрофесійні, неграмотні) роботи визнані крашими, і вони видані окремою книгою, що розіслана по бібліотеках та навчальних закладах. Чи не тому, що в автобіографії О.Добриднюк, наприклад, ріже очі неприкрите підлабузництво: «На 6-му курсі отримала чесні і справедливі поради від ґеніїв (!) освітянської науки – Василя Івановича Пахаренка і Валентини Михайлівни Коваленко щодо своїх творів». Принагідно: видатні вчені, як правило, ризиковані експерименти ставили на собі. То чому б тоді студентам-літературознавцям не запропонувати попрактикуватися на «ґеніях», а то, бачте, на Осьмачці?

Прочитала я й інші «дослідження». Чесно кажучи, була просто ошелешена тим брудом, який вилито на письменника П.П. Линовицького, котрий вже десять років як відійшов, та залишив по собі чималий літературний спадок.

Пересиливши огиду, вимушена зацитувати:

– «…усвідомленням своєї меншовартості, сприйняття себе байстрюком, німецьким вибрудком… Його біологічний батько – загарбник, фашист, батько в соціумі – чоловік матері – не сприймав його як сина, більше того хотів утопити»;

– «Подібно хижаку, Линовицький заманював, улещував красивими словами у свої сіті жінку-жертву, і, наситившись її життєвим соком, почерпавши натхнення, покидав. Часто, випивши оковитої, Линовицький випускав на волю свої тваринні, первісні інстинкти»;

– «…в житті – деспотичний тиран, який не по-людськи, скоріше, по-фашистськи, ставився до жінок».
(О.Шаповал, «Психологія життєтворчості Петра Линовицького»).

Не секрет, що друкована книга підсвідомо сприймається за взірець. Наразі ж маємо взірець неповаги до людської особистості, до письменницької праці, до батьківської землі і до рідної мови. Ось який маємо «взірець»!
Виникає закономірне запитання: з яких пір дослідження творчості письменника ґрунтується на масних плітках недоброзичливців? Чому саме ТАК навчають студентів оцінювати літературний доробок митця? Кому не дає спокійно спати ганебна популярність Олеся Бузини?

За роз’ясненням я звернулася в телефонній розмові до завідувача кафедри української літератури та компаративістики Черкаського університету (де й навчаються згадані «молоді таланти») професора, члена Національної спілки письменників України, В.Т.Поліщука. Його відповідь мене, м’яко кажучи, здивувала. Здавалося б, «батько кафедри» мав вибачитися за своїх недолугих чад та й по всьому. Натомість, захищаючи «честь мундира», Поліщук відповів, що це – експериментальна студія і «вони мають право ПИСАТИ ВСЕ (?!)» І доволі зверхньо додав: «Пишіть спростування. Пишіть що хочете і куди хочете!» /І поклав слухавку/.

Стало абсолютно зрозуміло, що це – не «не додивилися», не «помилилися», це СВІДОМА позиція вседозволенності. Однак, маю неприємно розчарувати професора і нагадати йому: в ХХІ столітті живемо, тому для оприлюднення інформації не потрібно йти на поклон до редакторів місцевої преси, де «все схвачено» (це щодо питання – куди писати), звісно, інтернет, яким я активно користуюся, маючи аккаунти в фейсбуку (більше тисячі підписників, а це письменники і бібліотеки України), а ще – в вконтакті, однокласниках, твіттері, френдфіді, живому журналі, лівінтернеті та на багатьох літературних форумах, і «наклад» таких публікацій становитиме не одну тисячу!

Я не мовчатиму, бо неприпустимо, щоб «соло» переросло в хор.



----------------------------------
*«Соло», літературно-художнє видання. Автори: О.Добриднюк, О.Стрельчук, О.Рачек, О.Шаповал. Укладач, літературне і наукове редагування – В.М.Коваленко, видавець Ю.А.Чабаненко, 2013 р., 64 стор., наклад 200.

автор: Наталія Горішна
Сайт письменниці: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Вірші про кохання





Сайт поета: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

16 січня в приміщенні Черкаського художнього музею відбулася фотовиставка і пресконференція г. «День» /зустріч головного редактора «Дня» Лариси Івшиної з культурною та освітянською громадськістю Черкас/, а також презентація книжкових новинок «Україна Incognita ТОП-25» та Фотоальбому «Люди Майдану», які стали продовженням серії «Бібліотека газети «День».




На фото: Михайло Слабошпицький, Наталія Горішна, Володимир Поліщук, Василь Пахаренко.

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна.

Зі щедрим вечором будьте здорові!
Наталія Горішна. Щедрий вечір. Віншування.
Читає автор.




Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна.