Поезія у виконанні автора.

Наталія Горішна




* * *

Цвіту, як в двадцять,
хоч під п’ятдесят,
Горю, як в тридцять,
і здіймаю груди,
Щоб крикнути:
“Не спіть! Бунтуйте, люди,
Супроти старості,
коли під п’ятдесят”.

Жорстокий світ
байдужістю просяк,
Він вам весну
не принесе на блюді.
Цвітіть, як в двадцять,
хоч під п’ятдесят,
Горіть, як в тридцять,
не впадайте в нуди!

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Наталія Горішна

ПІД СОНЦЕМ СЕРЦЯ




Коли Харон візьме за віхті кіс
Й запхне в свій човен – за віки обдертий, –
Уперши погляд в безпросвітний Стікс,
Зависнувши поміж життям і смертю,

Скажу я: “Перевізнику, зажди,
Зійди на берег, розігнувши спину,
Чи бачив ти, які у нас сади,
Чи рвав штани у заростях малини?

Чи брався підспівати солов’ю,
Коли любов цвіла під сонцем серця?..
Такі принади не знайдеш в раю,
Земна душа безсмертям не спасеться.

Від долі жоден з нас іще не втік,
Але спочинь, Хароне-людолове…”
Життя людини називають “вік”,
А того віку – тільки мить любові.

----------------------
Наталія Горішна

МАТИ (уривок з поеми "Голгофа")




Маленька жінка, щупла, наче всохла,
Ледь-ледь жива в несамовитім горі.
Вона й сама камінна, мов Голгофа,
І очі, як земля, – сухі і чорні.

Все справдилось, і «меч прошив їй душу»,
Як передбачив старець Симеон.
Таки свого досяг Синедріон –
Ісуса розіп’яли і паплюжать.

...Цю звістку небіж їй приніс, Іван.
Коли вночі влетів, немов кажан,
Усе єство затіпало від дрожу –
Бо ще Марія, ще не Мати Божа...

І підійти до Сина не дають
Солдати римські. Позбігались люди,
Хтось шепче їй на вухо: «Зрадив Юда...»
Той хлопчик? Ні, наплутали, мабуть.

Враз морок впав. Та це ж бо – віщий знак!
Підтримувана ліктем Соломії,
На гору видирається Марія –
Полегшити страждання, але як?

Вже шість годин конає на хресті.
«Синочку мій! Та що ж вони зробили...
Синочку...»
А Його вуста безсилі
Івана просять: «Маму прихисти».

Померлому пробили списом ребра,
Вода і кров обляпали мотуззя.
Заклякла від жорстокого безглуздя:
«Від мертвого чого іще їм треба?!.»

Його ховали Йосип й Нікодим.
Хоча вони й самі з Синедріону,
І досі не звірялися нікому,
Що по ночах заслухувались Ним...

Зайшла у дім, в осиротілу пустку,
Волосся сиве випнулось з-під хустки.
Як руки не знайшли земного діла,
То аж тоді – вовчицею – завила.

...Заступнице Маріє,
Божа Мати!
Не дай синам безвинно помирати!

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

ПРАВО НА ВЕСНУ. Читає автор
Наталія Горішна




Коли про тебе думаю щомиті,
То в спогадах, то в вигадках тону,
Ранкові сни сльозами перемиті:
Я – жінка, маю право на весну.

Коли тобою сповнюються вірші,
Умить скидаю маску захисну,
Бо дістаю із серця найсвятіше.
Я – жінка, маю право на весну.

Від почуттів, аби не знавісніти,
Вслухаючись в мелодію сумну.
Мені всміхнуться сині первоцвіти,
Я – жінка, маю право на весну.

Як душу пресом здавлює безвихідь,
Боюся, що – таке іще утну…
В думках моїх здіймається, як вихор:
Я – жінка, маю право на весну!

Я маю право власного страждання,
Я маю право мучити струну.
І серцем відродившись у коханні,
Я – жінка, маю право на весну.

Першоджерело: сайт
Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Цікаве інтерв’ю з сучасною українською письменницею, поетесою та перекладачем, лауреатом Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка за 2012 р. Наталією Горішною.
Прослухайте чудові поезії у авторському виконанні



Першоджерело: сайт
Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Першоджерело: сайт
Сучасна українська поезія. Наталія Горішна





Перевод: Наталия Горишная

* * *
Стисла руки свої під вуаллю...
– Ти змарніла сьогодні. Чому?
– Через те, що терпкою печаллю
Переповнила серце йому.

Як забуду? Він знічений вийшов,
І розпука торкнулася вуст...
Я по сходинках збігла у тиші,
І, здавалось, що втратила глузд.

Задихаючись, крикнула: «Жарти,
Що було. Постривай! Зрозумій!».
Посміхнувся і кинув: «Не варто».
І додав: «Ти на вітрі не стій».

--------------------------

Анна Ахматова

* * *
Сжала руки под темной вуалью…
– Отчего ты сегодня бледна?
– Оттого, что я терпкой печалью
Напоила его допьяна.

Как забуду? Он вышел, шатаясь,
Искривился мучительно рот…
Я сбежала, перил не касаясь,
Я бежала за ним до ворот.

Задыхаясь, я крикнула: «Шутка
Все, что было. Уйдешь, я умру!».
Улыбнулся спокойно и жутко
И сказал мне: «Не стой на ветру».

Автор: поет, член НСПУ Наталія Горішна

/у авторському виконанні/




ТИ – УКРАЇНА!

Пташка – від пташки, від зерня – зернина,
Паросток кожний з коріння батьків.
Ти – Україна і я – Україна,
Іскра вітчизни в горнилі віків.

Із давнини, з докозацьких шляхів,
Рід воскресав із недолі, з руїни.
Серцем і плоттю усяк розумів:
Ти – Україна і я – Україна.

Хоч і не ті в нас сьогодні старшини,
Хоч і не тих привели до керма,
Вміємо ж взять й на списи, і на кпини –
Зможем і це довести до ума!

Ми – пранарод, не безлика юрма!
В імені матері, в імені сина:
Ти – Україна і я – Україна,
Іншої долі нам в світі нема!

Першоджерело: сайт «Сучасна українська поезія. Наталія Горішна»

Вот я начала изучать фотошоп. Уроков в интернете полно, не знаю за какой ухватиться.
Добралась до фильтров, и просто обалдела.
Перепробовала целую кучу, такие эффекты, просто дух захватывает.
Одна беда – от восторга я нажимаю клавиши, любуюсь результатом, сохраняю картинку – и забываю, что именно я нажимала.
Вот некоторые «результаты».
Я взяла фото своей «цветущей электры» - и преобразила его. Особенно мне понравилась – будто из кожи.
Мне подумалось, вот бы такие инструменты – да и художникам. Сейчас многие так и поступают, но все же – классика это классика.
Прочитайте про импрессионизм здесь - импрессионизм презентация.
О, лично я, наконец, разобралась, кто такой Моне, а кто такой Мане.

Наталія Горішна - поет, перекладач, член Національної спілки письменників України,
лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка за 2012 р.
Живе у Черкасах.
Більш докладно про автора – на сайті Н.Горішної Сучасна українська поезія.

Поезії читає автор – Наталія Горішна.

Ртуть


Вічний вітер


Золота чужинка


Надія


Земна жага


Абрикосова ніч


Ніжність

Пісня Ніжність (виконує бард Наталія Кузьменко)


До слова


Право на весну


Мати


Мати (читає Ярослав Поляков)


Осінь


Народомор


Великоднє рондо


До Симоненка


Мій родовід


Смотрич


Під сонцем серця


Щедрий вечір

Першоджерело:
Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

21.03.2013
У Всесвітній День поезії в Черкаській обласній науковій бібліотеці імені Тараса Шевченка
відбувся творчий вечір «Срібне відлуння» - поезія срібного віку в перекладах Наталії Горішної
(за книгами Н.Горішної
«Гусінь янголів»
та «Совість». Переклад из Володимира Нарбута).



Перед шанувальниками поетичного слова виступили поет, перекладач Наталія Горішна та лауреат Всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин.

Володимир Нарбут "Гадалка" ("Ворожка")



Владимир Нарбут "Высоким тенором вы пели..."



Марина Цветаева "Мне нравится..." (в переводе на украинский Наталии Горишной)











/Фотографії збільшуються/

На вечорі прозвучав романс "ЗЕЛЕНИЙ КІСНИК"
Слова - Володимир Нарбут, український переклад - Наталія Горішна,
музика і виконання - Наталія Саух

24.08.2012
В День Незалежності України біля пам’ятника Василю Симоненку у Черкасах відбулися поетичні читання,
організовані Черкаським осередком НСПУ.
Такий захід проводиться вдруге.
Перед присутніми виступили письменники:
Василь Захарченко, Володимир Поліщук, Валентина Коваленко, Наталія Горішна, Володимир Даник, Сергій Руднєв, а також співак Юрій Марштупа.

Взято тут: Наталія Горішна. Сайт поета

Наталія Горішна читає свої поезії


Учасники свята

З Днем Незалежності України!

Наталія Горішна. Сайт поета

ДО ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА

Розмовляла з тобою крізь призму років
І в свої чотирнадцять, і ось – у сивинах.
Все шукала порад в покоління батьків,
А тепер ти – за віком – вже є мені сином.

Відчувався мені не в далекій імлі,
Бо ж від слова до серця – найближча дорога,
Бо й мені найдорожче – то крихта землі,
Що стулилася в грудку від поту людського.

Бо й у мене є Лесик (уже Олексій),
І йому я читала твого «Лоскотона».
Мій кирпатий барометр, мій згусток надій,
Тепла брунька мого материнського лона.

Я не сміла себе називати – «поет»,
Я боялась, що вірші мої – витребеньки,
Що не досить міцним був мій власний хребет,
А в поета ж мав бути, як у Симоненка.

Бо ж поет не принишкне від владного: «Цить!», –
Скільки б душу не мучили, тіло не били;
Бо поет – той кому більш від інших болить,
Бо поет – той, хто любить й не жде, щоб любили.

Твої тиша і грім в чужомовній юрбі
Будять душу вкраїнську, розторсують гідність.
…Розмовляю з тобою, мов рівна тобі,
Це не рівність, Василю, не рівність,
А – рідність.

Леся Українка, поема "Королівна",
читає Наталія Горішна



Федір Моргун (1910-1990), поезії,
читає Наталія Горішна



Взято тут: Наталія Горішна. Сайт поета

Новий переклад з Марини Цвєтаєвої
«Неподражаемо лжет жизнь…»

Переклала Наталія Горішна
Сайт поета

* * *

Життя обдурює усіх,
Все впереміш – і сміх, і гріх,
Тут правда й лжа – усе без меж,
Тремтить душа, отож – живеш!

Лежиш в житах: ув очі – синь…
Лежиш в брехні? – Підводься, скинь!
Крізь колючки – натуга жил,
Радій, що звуть, радій, що жив!

Не дорікай лише мені,
Не в чарах сплутані – в брехні.
Чолом проб’ю закляття снів,
Повірю в спів.

У тиші згод, в жару відмов,
Як в глині, загрузаю знов –
Беру з ковша твоїх долонь
Життя вогонь.

Наталія Горішна. Сайт поета



Наталія Горішна. Сайт поета
Із нової книги «Під сонцем серця», 2011

* * *

Було так від Єви й Адама,
Чому б стали винятком ми? –
Я пахну твоїми руками,
Ти пахнеш моїми слізьми.

* * *

У негоду приходиш до мене,
Наче в світі останнє тепло
Під моїм залишилось крилом. –
У негоду приходиш до мене.

Не тоді, коли пнеться зелене,
А як світ від зими захолов…
У негоду приходиш до мене
За теплом.


* * *

Тепла глина обм’якне в руках –
Тепла глина жіночої плоті...
Ти увесь – в невідкладній роботі,
У чиїх обм’якати руках?

Це не скарги, це – роздуми:
Як
У нагальності, в справах, в цейтноті –
Обм’якати в коханих руках
Теплій глині жіночої плоті?


* * *

Замерзала. Ти зігрів мене,
Тільки все не так, як я хотіла.
І кричу дошкульне, нищівне:
“Досить гріти – опіки на тілі!”


* * *

Цей чоловік – тавро моєї долі,
Цей чоловік – на вірш мене прирік.
Ні крихти щастя, тільки спазми болю –
Цей чоловік.

Наталія Горішна. Сайт поета

Наталія Горішна
Сайт поета

ДО ШКОЛИ!

Вперше до школи сьогодні іду.
Що ж до портфелика я покладу?
Вистачить місця: наклейкам, машинці,
І літачку, і смачній апельсинці.

М’ячик, пістони з собою беру,
Кілька солдатиків, фішки і гру.
Є пістолетик – новенький, блискучий,
Є їжачок – майже справжній, колючий.

Ось і зібрався. Усе до ладу!
…Зошити тільки куди покладу?

Наталія Горішна Сайт поета

Вірші взято звідси: Наталія Горішна. Сайт поета

ЛІТО

Розпашіле від роботи Літо,
Вдягнене в уквітчаний кептар,
Обережно, щоб не захмеліти,
В келишки дзвіночків ллє нектар.

На смарагди трав обруси стеле,
Частування вмощує ладком
І краї ромашкових тарелей
Посипає золотим пилком.

На гостину позлітались бджілки,
Джмелики туди-сюди снують
І куштують з кожної тарілки,
І чаклунство новолітнє п’ють.

(Із книги «Розп’яття осені»)

У видавництві „Вертикаль” побачила світ
десята поетична книга поетеси Наталії Горішної „Під сонцем серця”.

Наталія Горішна. Сайт поета

АНОТАЦІЯ

“Під Сонцем Серця” – десята книга у творчому доробку письменниці Наталії Горішної.
І це – непересічна подія, яка дає привід задуматися над природою людського натхнення і патріотизму.
Бо коли поетеса описує рідний український пейзаж чи оспівує очі коханого, – то і це є проявом щирого, непідробного патріотизму.
Автор пише не про себе, а про своє – а то велика різниця.
Перед нами твір – густо населений людьми і почуттями.
У поезіях трепетно прослуховуються відгуки серця на стосунки, події, явища.
Вони хвилюють і спонукають до самооцінок та роздумів.



ПІД СОНЦЕМ СЕРЦЯ

Коли Харон візьме за віхті кіс
Й запхне в свій човен – за віки обдертий, –
Уперши погляд в безпросвітний Стікс,
Зависнувши поміж життям і смертю,

Скажу я: “Перевізнику, зажди,
Зійди на берег, розігнувши спину,
Чи бачив ти, які у нас сади,
Чи рвав штани у заростях малини?

Чи брався підспівати солов’ю,
Коли любов цвіла під сонцем серця?..
Такі принади не знайдеш в раю,
Земна душа безсмертям не спасеться.

Від долі жоден з нас іще не втік,
Але спочинь, Хароне-людолове…”
Життя людини називають “вік”,
А того віку – тільки мить любові.

Наталія Горішна Сайт поета

ВЕЛИКОДНЄ РОНДО

З Великоднем! Вже, кажуть, тепло буде,
Морози, холоднеча – відійшли.
Гарнішають, немов від похвали,
Ясне довкілля і поблідлі люди.

І груди позбуваються застуди,
І небо з крижаної кабали
Вивільнюється радісним «курли».
З Великоднем! Вже, кажуть, тепло буде.

Вродливець квітень вийшов на етюди,
Кульбаби сонцелюбні розцвіли,
Їх золото розбризкують повсюди
Веселі крильця ранньої бджоли...
З Великоднем! Вже, кажуть, тепло буде.

Із єгипетського циклу

Наталія Горішна. Сайт поета

СОН


У Стародавньому Єгипті
знатні дами прикрашали себе квітами,
а для хизування багатством –
водили за собою рабинь,
обвішаних дорогоцінностями.


Боліла спина. Снився дивний сон,
Що я – рабиня в Древньому Єгипті.
Обтяжують прикраси груди випнуті –
Боліла спина. Снився дивний сон.

А владарка – подібна на вазон,
У квітах щойно зірваних, пахучих
(Той аромат її ущент замучив).
Ох владарко, подібна на вазон.

Мерзенне щось – павук чи скорпіон –
Заледве не торкнулось голих п’яток.
Таких, як я, тут ще, мабуть, з десяток –
Мізерних, як павук чи скорпіон.

Та кинув оком хтивий фараон
Не на царицю, убрану у лотос,
А на мій стан, ледь схилений від злота.
Та кинув оком хтивий фараон.

Ніч пристрасті, уведена в закон...
Чужий-чужий, але на мить – жаданий.
Стомилась від обіймів бусурмана –
Боліла спина. Снився дивний сон.

21 березня - Всесвітній День Поезії.
Відзначається за рішенням ЮНЕСКО з 1999 року.

Наталія Горішна. Сайт поета

РІЗДВЯНЕ НЕМОВЛЯ

Душе моя! Ти знаєш щось таке,
Чого мій розум осягнуть не може.
Ти шепчеш ствердно: “Буде все о’кей!”, –
Коли й під сумнів – існування Боже.

Коли зчорніє небо, як земля,
Із тебе світло виллється, спасенне...
Душа моя – Різдвяне Немовля,
Заховане від Ірода –
У мене!