Поезія у виконанні автора.

Наталія Горішна




* * *

Цвіту, як в двадцять,
хоч під п’ятдесят,
Горю, як в тридцять,
і здіймаю груди,
Щоб крикнути:
“Не спіть! Бунтуйте, люди,
Супроти старості,
коли під п’ятдесят”.

Жорстокий світ
байдужістю просяк,
Він вам весну
не принесе на блюді.
Цвітіть, як в двадцять,
хоч під п’ятдесят,
Горіть, як в тридцять,
не впадайте в нуди!

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Наталія Горішна

ПІД СОНЦЕМ СЕРЦЯ




Коли Харон візьме за віхті кіс
Й запхне в свій човен – за віки обдертий, –
Уперши погляд в безпросвітний Стікс,
Зависнувши поміж життям і смертю,

Скажу я: “Перевізнику, зажди,
Зійди на берег, розігнувши спину,
Чи бачив ти, які у нас сади,
Чи рвав штани у заростях малини?

Чи брався підспівати солов’ю,
Коли любов цвіла під сонцем серця?..
Такі принади не знайдеш в раю,
Земна душа безсмертям не спасеться.

Від долі жоден з нас іще не втік,
Але спочинь, Хароне-людолове…”
Життя людини називають “вік”,
А того віку – тільки мить любові.

----------------------
Наталія Горішна

МАТИ (уривок з поеми "Голгофа")




Маленька жінка, щупла, наче всохла,
Ледь-ледь жива в несамовитім горі.
Вона й сама камінна, мов Голгофа,
І очі, як земля, – сухі і чорні.

Все справдилось, і «меч прошив їй душу»,
Як передбачив старець Симеон.
Таки свого досяг Синедріон –
Ісуса розіп’яли і паплюжать.

...Цю звістку небіж їй приніс, Іван.
Коли вночі влетів, немов кажан,
Усе єство затіпало від дрожу –
Бо ще Марія, ще не Мати Божа...

І підійти до Сина не дають
Солдати римські. Позбігались люди,
Хтось шепче їй на вухо: «Зрадив Юда...»
Той хлопчик? Ні, наплутали, мабуть.

Враз морок впав. Та це ж бо – віщий знак!
Підтримувана ліктем Соломії,
На гору видирається Марія –
Полегшити страждання, але як?

Вже шість годин конає на хресті.
«Синочку мій! Та що ж вони зробили...
Синочку...»
А Його вуста безсилі
Івана просять: «Маму прихисти».

Померлому пробили списом ребра,
Вода і кров обляпали мотуззя.
Заклякла від жорстокого безглуздя:
«Від мертвого чого іще їм треба?!.»

Його ховали Йосип й Нікодим.
Хоча вони й самі з Синедріону,
І досі не звірялися нікому,
Що по ночах заслухувались Ним...

Зайшла у дім, в осиротілу пустку,
Волосся сиве випнулось з-під хустки.
Як руки не знайшли земного діла,
То аж тоді – вовчицею – завила.

...Заступнице Маріє,
Божа Мати!
Не дай синам безвинно помирати!

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Автор Наталія Горішна

ТИ – УКРАЇНА!

Пташка – від пташки, від зерня – зернина,
Паросток кожний з коріння батьків.
Ти – Україна і я – Україна,
Іскра вітчизни в горнилі віків.

Із давнини, з докозацьких шляхів,
Рід воскресав із недолі, з руїни.
Серцем і плоттю усяк розумів:
Ти – Україна і я – Україна.

Хоч і не ті в нас сьогодні старшини,
Хоч і не тих привели до керма,
Вміємо ж взять й на списи, і на кпини –
Зможем і це довести до ума!

Ми – пранарод, не безлика юрма!
В імені матері, в імені сина:
Ти – Україна і я – Україна,
Іншої долі нам в світі нема!

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Із книги "Під сонцем серця", 2011
(Книга удостоєна Всеукраїнської літературної премії ім. Василя Симоненка за 2012 р.)

Читає автор.



Автор Наталія Горішна

МАРГАРИТА

Над нами хто тільки не плакав –
Історія знана давно.
Про неї напише Булгаков,
І нею потішить кіно.

Вбачалася грація тіла
В мімозному небі весни.
Найкраща із відьом летіла,
Летіла на бал сатани.

У тебе поламаний настрій,
Рукопис згрібається в стіс...
За мною, за мною, мій Майстре,
У вихор розпатланих кіс;

Із буднів життя, як з лікарні, –
Чи долі, чи згубі устріч.
Очей обіцянки не марні –
Вже коні осідлані в ніч.

Вбачалася грація тіла
В мімозному небі весни.
Найкраща із відьом летіла,
Летіла на бал сатани.

Дощами фантазії змиті,
Та я не приймаю відмов.
Довірся своїй Маргариті –
В натхнення! У весни!
В любов!

Першоджерело: сайт
Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

ПРАВО НА ВЕСНУ. Читає автор
Наталія Горішна




Коли про тебе думаю щомиті,
То в спогадах, то в вигадках тону,
Ранкові сни сльозами перемиті:
Я – жінка, маю право на весну.

Коли тобою сповнюються вірші,
Умить скидаю маску захисну,
Бо дістаю із серця найсвятіше.
Я – жінка, маю право на весну.

Від почуттів, аби не знавісніти,
Вслухаючись в мелодію сумну.
Мені всміхнуться сині первоцвіти,
Я – жінка, маю право на весну.

Як душу пресом здавлює безвихідь,
Боюся, що – таке іще утну…
В думках моїх здіймається, як вихор:
Я – жінка, маю право на весну!

Я маю право власного страждання,
Я маю право мучити струну.
І серцем відродившись у коханні,
Я – жінка, маю право на весну.

Першоджерело: сайт
Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Цікаве інтерв’ю з сучасною українською письменницею, поетесою та перекладачем, лауреатом Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка за 2012 р. Наталією Горішною.
Прослухайте чудові поезії у авторському виконанні



Першоджерело: сайт
Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Першоджерело: сайт
Сучасна українська поезія. Наталія Горішна





Перевод: Наталия Горишная

* * *
Стисла руки свої під вуаллю...
– Ти змарніла сьогодні. Чому?
– Через те, що терпкою печаллю
Переповнила серце йому.

Як забуду? Він знічений вийшов,
І розпука торкнулася вуст...
Я по сходинках збігла у тиші,
І, здавалось, що втратила глузд.

Задихаючись, крикнула: «Жарти,
Що було. Постривай! Зрозумій!».
Посміхнувся і кинув: «Не варто».
І додав: «Ти на вітрі не стій».

--------------------------

Анна Ахматова

* * *
Сжала руки под темной вуалью…
– Отчего ты сегодня бледна?
– Оттого, что я терпкой печалью
Напоила его допьяна.

Как забуду? Он вышел, шатаясь,
Искривился мучительно рот…
Я сбежала, перил не касаясь,
Я бежала за ним до ворот.

Задыхаясь, я крикнула: «Шутка
Все, что было. Уйдешь, я умру!».
Улыбнулся спокойно и жутко
И сказал мне: «Не стой на ветру».

Автор: поет, член НСПУ Наталія Горішна

/у авторському виконанні/




ТИ – УКРАЇНА!

Пташка – від пташки, від зерня – зернина,
Паросток кожний з коріння батьків.
Ти – Україна і я – Україна,
Іскра вітчизни в горнилі віків.

Із давнини, з докозацьких шляхів,
Рід воскресав із недолі, з руїни.
Серцем і плоттю усяк розумів:
Ти – Україна і я – Україна.

Хоч і не ті в нас сьогодні старшини,
Хоч і не тих привели до керма,
Вміємо ж взять й на списи, і на кпини –
Зможем і це довести до ума!

Ми – пранарод, не безлика юрма!
В імені матері, в імені сина:
Ти – Україна і я – Україна,
Іншої долі нам в світі нема!

Першоджерело: сайт «Сучасна українська поезія. Наталія Горішна»