Черкаська обласна бібліотека для дітей підтримала цікавий всеукраїнський проект – це запис ауді-книг, якими користуватимуться насамперед незрячі.
Особливість полягає в тому, що прочитати потрібно усю книгу – від першої сторінки до останньої, а також описати своїми словами наявні ілюстрації.
================================================================
Запис ауді-книги для незрячих (зі словесним описом наявних ілюстрацій).
© Тарас Шевченко «Тризна» в перекладі Наталії Горішної, 2015.
Частина 1. Передмова від перекладача.
Читає Наталія Горішна. Запис здійснено в Черкаській обласній бібліотеці для дітей, 2016.

17.08.2014
"Екслібрис" - передача першого каналу українського радіо.
Літературознавець Михайло Слабошпицький - про сучасні переклади українською мовою,
зокрема, про книги перекладів Наталії Горішної.





Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Відгук на нову книгу М.Ф. Слабошпицького «Гамбіт надії», "Ярославів вал", 2014.

Наталія Горішна, сайт письменниці: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

== СКАЗАТИ ГОЛОСНО І ВИРАЗНО! ==

Нова книга Михайла Слабошпицького «Гамбіт надії» – це роздуми (констатації, матеріали, виклики, сподівання) самовидця (так означив себе автор) про наше буремне сьогодення. Вона спонукає кожного, хто тримає її в руках, щонайменше – не мовчати, а висловити свою громадянську позицію голосно і виразно.

Майдан, тероризм, війна – пухир визрів і прорвав, як те і мало статися. Але щоб вирішити проблему, її необхідно осмислити. Зовнішній ворог підступний і жорстокий, та коли він діє укупі із внутрішнім, то видається непереможним. Видається, бо названа книга якраз «про Майдан. Про неможливість перемогти режим Януковича. І про нашу перемогу над режимом Януковича. І про подвиг небесної сотні. І про те, як у війні з російськими найманцями гартується наша нація» (М.Слабошпицький).

Усі ми свідки того, що українська революційна ситуація відбулася зовсім не за Леніним, коли «верхи не можуть, в низи не хочуть» жити по-старому. Наші «верхи» ще довго могли б жирувати у своїх межигір’ях (Янукович мав чотирнадцять розкішних президентських резиденцій), але терпець народу урвався.

Ніби незаперечно: у своєму домі кожен має порядкувати сам, живемо ж не в первісному, а в цивілізованому ХХІ сторіччі. Ні ж бо, таки суне до нас «старший брат»: і насаджуючи «паханат», і порушуючи наші кордони. В одному з останніх своїх інтерв’ю уже спочилий у Бозі А.А.Дімаров висловився влучно і коротко про нав’язувану нам теорію «старшого брата»: «Каїн теж був старшим братом». Звичайно, можна вкладати кошти в дослідження генотипу того чи іншого народу, хоча міграційні процеси дуже пошкодили первісну карту, і наразі генетика виступає не стільки наукою, як широким полем для містифікацій. (Не було такого інструмента впливу в часи М.Карамзіна, а то б, може, не довелось йому нівечити стародавні рукописи, з такими складнощами присвоюючи Московії історію Київської Русі). Однак не химерно переплетені ланцюжки ДНК, а усвідомлення своєї єдності і відмінності від інших, власна державність і мова формують із людності націю. Український і російський – то зовсім різні народи. Не добре це і не погано, це просто факт. А усілякі вигадані теорії рідності, старшості-меншості слугують лише фіговим листочком для прикриття імперських амбіцій Росії. Ідентичність генів – фальсифікат (росіяни таки соромляться свого угро-фінського походження, шаленіють, коли їм про нього нагадують, і вперто пнуться в коло слов’янських народів). Сьогодні цю новітню інформаційну бацилу активно продукує інститут Курчатова (пригадується, що раніше він займався ядерною енергетикою, а тепер ось – опроміненням тотальною брехнею). І те робиться задля для того, щоб знищити Українську державу, підім’яти під себе наш здоровий, не зіпсутий алкоголізмом генофонд, наші родючі землі, наш творчий потенціал, зробити нашу територію плацдармом для нової експансії інших народів.

Прикметно, що публіцистична книга «Гамбіт надії» починається поезіями, адже поезія – то концентрат думки і почуття. Наведу і свій вірш «Ти – Україна!», написаний 2013 року напередодні Майдану. Він – про те ж, про наш генетичний код і про нашу особисту відповідальність.

Пташка – від пташки, від зерня – зернина,
Паросток кожний з коріння батьків.
Ти – Україна і я – Україна,
Іскра вітчизни в горнилі віків.

Із давнини, з докозацьких шляхів,
Рід воскресав із недолі, з руїни.
Серцем і плоттю усяк розумів:
Ти – Україна і я – Україна.

Хоч і не ті в нас сьогодні старшини,
Хоч і не тих привели до керма,
Вміємо ж взять й на списи, і на кпини –
Зможем і це довести до ума!

Ми – пранарод, не безлика юрма!
В імені матері, в імені сина:
Ти – Україна і я – Україна,
Іншої долі нам в світі нема!

Не конче потрібно бути генетиком чи етнографом, щоб не помітити ще й таку суттєву відмінність, на якій також наголошено в новій книзі М.Слабошпицького. Російський народ любить своїх тиранів (усіх цих іванів грозних, петрів перших, катерин… владімірів путіних), а український народ – своїх катів знищує. В Україні люди привчені думати, це від віку демократична країна, яка не знала домострою, в якій жінка завжди була активною особистістю, а не сиділа в кокошнику біля вікна. Недарма ж так дивувало чужоземних мандрівців те, що в гетьманській Україні навіть жінки та діти вміли читати, а дружина гетьмана мала право видавати укази.

Можна опиратися на сухі історичні дані, а можна – довіритися художнім творам. Згадаймо «Бояриню» Лесі Українки, 1910. Відмінність звичаїв та побуту козацької старшини і російського боярства – разюча й неприйнятна для українського волелюбного характеру. Сто років тому мужня Леся нагадала нам про національну історію доби Руїни (XVII ст.), про можливу загибель українства через запопадливість перед московітами, врешті через духовну пасивність, що насправді також є зрадою. А історія все крутиться по спіралі. І споконвічна наша північна сусідка (не сестра і не брат, а таки ж ворог) – кровожерна, ледача і войовнича вкотре зазіхає на наше.

«В Україні гайдамаччина та козацтво – не викоренені совіцькою владою. Путін може силою вдертися в межі України, але тоді він на власній шкурі відчує, що таке нова гайдамаччина, бо спокою тут не матиме. Українці – вільний народ, і ні під чиїм каблуком вони уже ніколи не будуть». Ці слова я нещодавно почула від одного з безпосередніх учасників АТО, запрошеного на позачергове липневе засідання Черкаської організації спілки письменників, де ми зібралися з ініціативи нашого очільника В.Ткаченка, щоб порадитися, як нам діяти в умовах фактичного воєнного стану в Україні. Ще рік тому така патетика з уст ще досить молодого чоловіка, напевно, здалася б мені надмірною, але не тепер. Він розповів нам усе як є, а не «як по телевізору», надто ж про замовчувані зради і применшені втрати, про недолуге керівництво воєнними операціями і про злочинну бездіяльність командування дуже схожу на змову з Кремлем, щоб так званими гібридними війнами (коли війна ведеться не регулярними військами, а переважно найнятими приватними кампаніями, що складаються з рекрутів) ослабити українське воїнство і державу, повбивавши ледь не вибірково найсвідоміших її синів.

Ні для кого не секрет, що письменники – то переважно літні люди (омолодження Спілки – тема іншої розмови), та їхньою зброєю завжди було і залишається слово. Ось як бачать черкаські митці свою участь у нинішній всенародній боротьбі: безпосередні виступи і оприлюднення чіткої позиції в художніх творах та через ЗМІ, роз’яснювальна робота в навчальних закладах (письменник за суттю своєю – вчитель, хоч би і працював він деінде), виїзди «мистецьким десантом» в населені пункти області і у військові частини, збір коштів від продажу власних книг і формування бібліотечок сучасної літератури патріотичного та оптимістичного спрямування для військових госпіталів – все це ми можемо робити, не гаючи часу. І якщо організаційні питання заважкі для кожного окремого письменника, то письменницьким загалом вони вирішуються; обласні організації НСПУ повинні працювати. Потрібно також докласти усіх зусиль для визнання того факту, що на Сході нашої країни розгорнута війна, а не антитерористична операція. Адже різний статус подій визначає і не однакову правову відповідальність. Надання подіям статусу АТО вигідне Росії. Якщо це – тероризм, тоді Російська Федерація взагалі непідсудна, вона не може бути притягнута до міжнародного військового трибуналу за порушення правил ведення війни (не оголошення війни, жорстоке поводження з військовополоненими та цивільним населенням, бомбардування та обстріл житлових масивів та ін.). Передовсім треба дбати про людей: військовополонені мають певні права, ведеться їх реєстр і ніхто не може «загубитися», а заручники терористів ніяких прав не мають.

Сьогодні бездіяльність – це злочин! Ми зобов’язані гасити всі ці хвилі зомбуючої брехні, що накочують дев’ятим валом на людські вуха то від політиків-запроданців, то від куплених журналістів, то із телевізійних каналів. Просто обурливим, як на мене, є трансляції у наш час загальнонаціонального телеканалу ТЕТ, який здійснює мовлення більше, ніж у ста містах України, покриваючи 92,4% території. Його цільова аудиторія – молодь віком 14-30 років. Анонсуючи креатив, драйв, гумор, свіжі емоції та авантюри, він натомість засмічує мізки, втовкмачуючи той таки принцип меншовартості, пародіюючи самих себе у країні, «що починається на велику букву У», мешканці якої – суцільні телепні, неотеси, нероби, крадії і гопники, які розмовляють, звісно, то російською, то суржиковою мовою. З розрахунку на їхній недорозвинутий інтелект кожен сюжет підписано: Львів, Київ, Тернопіль, Дніпропетровськ.

Дуже врізається в пам'ять прочитане в «Гамбіті надії» напівжартівливе «прошение» (сміх, звісно, крізь сльози, то справжнє волання) від «російськомовних мешканців Тверської губернії» до Путіна з проханням «візьміть нас у Росію!», щоб і у них запанував хвалений цивілізований конституційний лад, бо живуть вони хтозна в якій злиденній, корумпованій країні. Цей текст з’явився в інтернеті відразу після анексії Криму. Скільки є таких «тверських губерній» в Росії, от чим мало б займатися кремлівське керівництво на чолі з президентом Путіним та міністром оборони Шойгу (тувинець, Сергій Кужугетович, також наш старший слов'янський брат?). Хто насправді за ким стоїть, і чи Путін першого президентського терміну і третього – це одна і та ж фізична особа? Питання є.

Кажуть, істина промовляє устами малечі. Хочу показати вам, що думають про війну і про мир наші діти, дві третьокласниці-україночки, учасниці літературно-творчого гуртка «Пегасик», що діє при Черкаській обласній дитячій бібліотеці.

Марійка Чернюк: «Війна – це жахіття. Я бачила її по телевізору, у художніх фільмах. Там гинули люди і лилася кров, там спалювали хати, діти залишалися сиротами, підривалися на бомбах і ставали каліками. Я не хочу і боюся війни, на війні може загинути мій тато і ніколи більше не повернутися додому, до нас із мамою. Я не уявляю, як росіяни і українці можуть стріляти один в одного, бо у мене є знайомі і родичі в Росії. Вони хороші люди, такі самі, як і ми. Думаю, що росіяни повинні розібратися зі своїм жорстоким президентом Путіним, скинути його, позбавити влади. Тоді буде мир. Ми будемо дружити, а не воювати!». Навіть діти розуміють, кому насамперед треба «розбиратися» з Путіним!

Даринка Коркоц: «Я не хочу війни! Бо на війні вбивають людей, бо війна руйнує усі мрії, усі творчі плани. Мир – це найкраще, що може бути. Усі люди хочуть жити, а не губити один одного. Та коли починається війна, кожний справжній чоловік стає воїном, захищає свій дім, свою сім’ю і свою рідну землю. Якщо зажерливий Путін і його прибічники будуть намагатися забрати собі українську землю, бо їм мало свого, то нехай затямлять, що нічого з того не вийде. Путін, іди геть! Якщо ти спробуєш убити нас – ми вб’ємо тебе!»

Так написали восьмирічні українські патріотки безпосередньо на занятті гуртка, їм ніхто, окрім їхніх малих сердечок, не диктував ці слова. Маємо плекати таке пагіння. Іще. Шановні мами і тата, дідусі і бабусі! Будь ласка, не читайте діточкам російських казок. Не навчать їх нічому корисному ледачий Ємеля, Іванушка-дурник чи той таки Балда, який задля тупої демонстрації фізичної сили ладен і вареним вівсом харчуватися, і з самим чортом домовлятися. А читайте їм нашого «Котигорошка», котрий напасника землі рідної змія триголового переміг. І тоді, змужнівши, не впокоряться наші діти дводзьобій імперській гідрі. Надіймось на себе, не на Європу, бо «доки Європа мовчала, Путін будував Третій Рейх» (Л.Даценко). Тільки збитий «Боїнг-777» із трьомастами загиблими її громадянами ледь розтулив Європі очі.

Не можу не пригадати, як іще у 2011 році, прочитавши першу книгу із трилогії Ю.Щербака «Час смертохристів. Міражі 2077 року», мене вразило, що в описаних подіях розруха в Україні була наслідком затяжних російсько-української та україно-румунської воєн. Гадалося, що-що, а російсько-українська війна – це вже геть неймовірна фантазія. Але минуло не шістдесят п’ять, минуло всього три роки і політичний трилер почав набувати своїх конкретних рис. В романі – повний безлад в країні (та це не що інше як лише трохи утрируваний теперішній стан справ), там – вимога різних фрідманів приєднати Крим до Ізраїлю (Крим приєднано до Російської імперії), в романі – повна мусульманізація світу. Наддержава Чорна Орда зі столицею десь на Волзі прагне перетворити Україну в свій Києво-Дніпровський улус і в тридцять шосту чорну зірку на своєму прапорі. В романі – суцільна стіна ненависті у «верхах» і фактичне кріпацтво народу. «Низи» живуть в резерваціях, названих ЗЕКами (зонами етнічної консолідації). Там людям дають ділянки землі, там вони розмовляють українською, ходять у вишиванках, святкують народні і релігійні свята, моляться – і живуть на рівні ХІХ століття, і вирватися із зони практично неможливо. А наприкінці роману – глобальна світова війна із серією атомних вибухів, що знищили всі комунікації на континентах і між ними, два мільярди загиблих землян… Ю.Щербак був послом України в США, Ізраїлі, Мексиці. Він добре знає усю цю «кухню» політичних махінацій, змов і зрад. Жахає те, що все із описаного почало збуватися. Ми маємо не просто слухати, ми маємо почути ці перестороги і активізувати свої протиборчі зусилля.

Чи багато в самій Росії залишилося тих, хто ще не розучився думати, хто ще не до кінця залакований шовіністичною путінською пропагандою? Мене прикро вразило, якими пишними святковими феєрверками в усіх російських містах, а надто в обох столицях, відзначали росіяни «добровільне» приєднання Криму до Росії. Знову ж таки – свідчення, що «російсько-патріотичним сифілісом» (за М.Слабошпицьким) вражено 60-80% населення сусідньої країни, яка «не перемогла фашизм у 1945 році, а всиновила його». Та розсудливі голови в Росії не перевелися. Процитую уривок із книги «Гамбіт надії»: «Російська письменниця О.Фанайлова зізнається на сторінках г. «День»: «Майдан у вас був повстанням сторіччя, бо дуже багато не хоче так жити… А у нас ще дуже багато хто хоче…» Ось ще один штрих до різності українського та російського менталітетів.

1991 року якимось дивом на сторінки г. «Московський комсомолец» потрапив вірш нині покійного російського поета Анатолія Брагіна із с. Пашкове Тульської області. Вірш-розмова дорослого сина з матір’ю-Росією, у якому він не вмовляє її притишити свої імперські амбіції стосовно інших народів, а вимогливо наполягає на цьому:

Ослабь, Россия, наконец,
Свои объятия тугие!
Они не мы, они другие:
Иных кровей, иных сердец.

Не волоки их за собой,
Пускай идут своей дорогой!
И больше никогда не трогай
Детей, рожденных не тобой!

Не почуто. Натомість з’являється вірш-пасквіль «На незалежність України» Й.Бродського – пропаганда таки має здатність знищувати найздоровіший глузд. Думаєте, не розумів цей поважний нобелівський лауреат, яку підлоту він пише? Розумів і тому не оприлюднював цього «послання» за життя, але вірш сплив із його архівів 1996 року.

Мені дуже хочеться навести тут список сучасних діячів культури Росії, які підписали відкритого листа проти військових дій Російської Федерації в Україні. Ми знаємо усіх цих людей, але прикро, що письменників серед них лише двоє: Борис Акунін, Даниїл Гранін, Андрій Кончаловський, Лія Ахеджакова, Олег Басилашвілі, Армен Джигарханян, Ельдар Рязанов, Юрій Шевчук, Борис Гребєнщиков, Сергій Юрський, Андрій Макаревич, Валентин Гафт, Андрій Мягков, Михайло Жванецький, Сергій Гармаш, Марк Захаров, Олена Яковлєва, Галина Волчек, Володимир Гостюхін, Федір Добронравов, Леонід Броневой, Олександра Яковлєва, Олександр Балуєв, Юрій Стоянов, Станіслав Садальський, Олександр Розенбаум, Марат Башаров, Сергій Маковецький, Дмитро Харатьян, Наталія Фатєєва, Леонід Куравльов, Еммануїл Віторган, Михайло Кокшенов, Земфіра (усього близько 90 осіб). Почесний список!

Тих, хто схвалює дії Кремля, чисельно значно більше. Під номером один у тому (ганебному!) списку – режисер Микита Михалков. Не вперше два рідні по крові брати (М.Михалков і А.Кончаловський) стоять по різні сторони барикад. Не в генах справа, братове!

Книга, яку я тримаю зараз в руках, має назву «Гамбіт надії». Гамбіт – то початок шахової партії, коли одна зі сторін жертвує фігуру з метою найшвидшого розвитку, отримання позиційних переваг, створення атаки на короля суперника. Гамбітом нашої теперішньої боротьби став Майдан. Їх, найхоробріших, було кілька тисяч, і кожен з них стояв там не за срібняки, а «за 45 мільйонів» (С.Бондаренко). Бійці героїчної «небесної сотні» були різні за віком (від 17 до 73 років), з різним життєвим досвідом, різних національностей. Єдині вони були в головному – прагненні очистити рідну землю від бруду скорумпованої, зовні насадженої нам влади. Фотографії кожного з «небесної сотні» розміщено на внутрішній обкладинці книги. Вони створили передумови, і перемога має бути здобута!

Нова книга Михайла Слабошпицького змушує думати. А хто думає – той діє!


/фрагмент/

=========
На этом сайте можно узнать, какой двигатель лучше на Chery Tiggo, ведь каждому автомобилисту хочется, чтобы двигатель был экономичным и надежным, чтобы моторесурс был побольше.
Заходите на сайт и узнавайте подробности.
=========





Как ни странно, все свои бисерные безделушки я с удовольствием ношу.
Как-то (еще зимой) мне захотелось сделать вышитый бисером цветок.
Вот эта орхидея от Марины Коростиной мне очень понравилась http://www.liveinternet.ru/users/p4ela50/post321816954/
Спасибо за подробный мастер-класс!
На фото – цветок Марины и мой. Вышивала на малиновом фетре.




Я долго не могла понять, для какого украшения подойдет этот красивейший цветок.
По идее – он немного выпуклый и идеален для заколки для волос.
Но я люблю колье. Вот, как получилось в итоге.
Сначала я хотела еще сделать сережки в виде двух лепестков (как видите, лепестки уже вышила).
Но – передумала и сделала серьги из риволи. Маленькие, аккуратненькие.
Несколько фото по ходу работы.



Читать далее...

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Фрагменти поеми Т.Г. Шевченка "ТРИЗНА" -
в оригіналі (читає Євгеній Обухов-Петрик) та в перекладі Н.Горішної (читає Наталія Горішна).









ПРИСВЯТА (уривок з поеми Тараса Шевченка "ТРИЗНА") -
в оригіналі (читає Василь Буколик) та в перекладі Н.Горішної (читає Наталія Горішна).

19 – 22 травня 2014 р. м. Черкаси
Міжнародне Шевченківське свято „В сім’ї вольній, новій”
та Всеукраїнський Шевченківський форум „Свою Україну любіть”

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

/фотографії кликабельні/
Пам’ятний значок учасника форуму.






До кадру потрапили:
- гості свята письменники: Ю.Мушкетик, М.Слабошпицький, М.Жулинський, Л.Голота, М.Наєнко, Д.Іванов, С.Гальченко,
- а також черкаські письменники: В.Коваленко, В.Поліщук, В.Ткаченко, Н.Горішна, В.Івженко, С.Горбань, А.Горбівненко, І.Дубінін.

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

20.05.2014
В обласній юнацькій бібліотеці ім. Василя Симоненка відбулася творча зустріч
письменниці Н.В. Горішної зі студентами Черкаського бізнес-коледжу.
Молодь зацікавлено слухала вірші та переклади Горішної у авторському виконанні, а також проглянула відеокліпи за творами поетеси.
Звісно, були несподівані запитання та живе, неформальне спілкування.

Наталія Горішна
«Ти – Україна!», читає автор.
Сайт письменниці: http://www.gorishna.narod.ru/

Наталія Горішна, Сайт письменниці: http://www.gorishna.narod.ru/
«Право на весну», читає автор.

Леся Українка, «Королівна», 1901.
Читає Наталія Горішна.,
сайт http://www.gorishna.narod.ru/




Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Моргун Федір Овксентійович (1910 – 1990) http://uk.wikipedia.org/wiki/Моргун_Федір_Овксентійович
З 1972 р. по 1977 р. очолював Черкаську обласну письменницьку організацію, багато зробивши для розвитку культурно-мистецького життя області, зміцнення дружніх зв’язків з літераторами Росії та Казахстану.

Поезії із книги Ф.Моргуна «Довіра» читає Наталія Горішна.



Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Наталія Горішна
ЩЕДРИЙ ВЕЧІР /віншування/, читає автор.
© Вірш із книги «Під сонцем серця», 2011.
Книга удостоєна Всеукраїнської літературної премії ім. В.Симоненка, 2012.





Щедрості усім нам в Щедрий вечір!
Щоб турботи не згинали плечі,
Щоб добро не обминало дім,
Божого заступництва усім!

Господині – вдалої куті,
Господарю – руки золоті,
Діточкам – солодкі карамелі
Насипаймо в щедрувальні жмені.

Парубкам – дзвінкої коляди
І дороговказної звізди,
А дівчатам – в прибрану оселю
Щоб у пару не дістався нелюб.

Молодятам – в дзьобі журавля
То Маланочку, то Василя.

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Наталія Горішна, Святвечір, читає автор.
Сайт: http://www.gorishna.narod.ru/
© Вірш із книги «Під сонцем серця», 2011.
Книга відзначена Всеукраїнською літературною премією ім. В.Симоненка, 2012.




СВЯТВЕЧІР

На день народження Ісуса
Несе дари цнотливий сніг,
Своїм крилом, як білий бусол,
Світ затуляючи від лих.

Хова в долонях янголятко
Вечірню зірку дотемна,
І притуляється колядка
Кирпатим носом до вікна.

Ще й досі радісне відлуння
Не доросло до торжества,
Та серпик місяця тонюній
Сосну вбирає до Різдва.

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Наталія Горішна,
«Земна жага», читає автор.
Вірш із книги «Під сонцем серця», відзначеної Всеукраїнською літературною премією ім. Василя Симоненка (2012).
http://www.gorishna.narod.ru/bdjola.html

ЗЕМНА ЖАГА

Така мокрінь, а в серці сухо-сухо,
Як на початку зоряних віків,
Коли Господь світи уже надмухав,
Та оживити зроблене не вспів.

Горбатились плато материків,
Потоки лави пінилися жаром,
І безлічі вогненних піхурів
Виплескувались у сірчані хмари.

І тріскалася шкіра у Землі,
І дерлась плоть у конвульсійних рухах.
Земля волала, але крик її
Не чули ненароджені ще вуха...

Жага Землі у жінку перейшла.
– Згораю, любий, дай свою вологу! –
Ти чоловік, верши веління Бога,
Та хай в тобі
Я спопелюсь дотла!





Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Поетичний вечір при свічках, приурочений до 125-ї річниці вд дня народження видатного поета «срібного віку» Володимира Нарбута, був проведений у Всесвітній день поезії 21 березня 2013 року в Черкаській обласній науковій бібліотеці ім. Т. Шевченка.
У заході взяли участь: Наталія Горішна, поет, перекладач, лауреат Всеукраїнськох премії ім. В. Симоненка, автор книги перекладів з Володимира Нарбута «Совість» (2008); Ярослав Литвин, лауреат Всеукраїнського конкурсу читців; Інна Максимович, бібліотекар. Відео: Оксана Галаєва.
На вечорі прозвучали поезії Володимира Нарбута – в оригіналі та в українському перекладі Наталії Горішної, а також романс «Зелений кісник» на слова В.Нарбута у виконанні автора музики, композитора Наталії Саух.
Сайт: http://www.gorishna.narod.ru/

Мне давно нравились снежинки из бисера. Для милого презента к Новому году – именно то, что надо. (Кому интересно, вот мои бисерные красавицы: http://www.liveinternet.ru/users/p4ela50/post198304318/). Конечно, у меня остались только фото, я их давно раздарила.
А в этом году захотелось чего-то нового. К тому же, на глаза попалась вот эта фотка из Инета.

Моя новая снежинка сделана из оберточного материала, оставшегося от покупки какой-то хрупкой вещи. Снежинку я сделала быстро, минут за двадцать. Она примерно 6 см в диаметре.
Просто вырезала по шаблону две одинаковые детали. Так как материал полупрозрачный, то в центр между деталями я положила кусочек ваты. Детали не склеивала, а соединила концы лучиков, прошив их голубой бисеринкой. Потом еще бусинки для красоты пришила. Рот и ресницы – несколько штрихов цветной ниткой. Там, где носик, подтянула белой ниткой. Для подвески использовала кусочек тонкой лески. Кажется, что моя снежинка прямо-таки парит в воздухе.
Понравилась мне «живая» снежинка (с глазками). Бисерные теперь смотрятся просто – сурово.

С наступаючим Новым годом, друзья!

=============
Если вы решили открыть салон красоты или парикмахерскую, то купить оборудование лучше всего в Компании Venko.com.ua - магазин оборудования для парикмахерской.
Кстати, оборудование ведь нужно время от времени обновлять. Поэтому эта информация будет полезна и тем, у кого этот бизнес процветает. Ведь тут предлагается – лучшее из лучшего!

У Черкасах в рамках щорічної «Поетичної осені», яку проводить Черкаська організація Національної спілки письменників України, відбуваються творчі зучтрічі письменників зі школярами, студентами та всіма зацікавленими читачами.
21.11.2012 до старшокласників Черкаської школи № 12 завітала письменниця Наталія Володимирівна Горішна.
Зустріч переросла в цікаве, змістовне спілкування. Звучали поезії Наталії Горішної з уст самої поетеси та у вигляді відео роликів (відеопоезії), розміщених на сайті письменниці - Сучасна українська поезія. Наталія Горішна.

До роковин штучного голодомору в Україні 1932-1933 р.р.

Наталія Горішна
НАРОДОМОР (реквієм)





Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Этот поэт написал очень много песен. Наверное, самая известная "Песня остается с человеком".
А вот мало известное стихотворение, написанное в зрелые годы (а прожил поэт 94 года).

На видео - эти стихи в переводе на украинский язык.

Перевод: Наталія Горішна
Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна




Сергей Островой Григорьевич
1911 – 2005

* * *

Не напоказ, не лыко в строчку,
А по велению души,
Молиться надо в одиночку.
И – по возможности – в глуши.

И если будет очень трудно
И боль хлестнет через края,
Молиться надо не прилюдно,
Бо тайна велика сия.

Будь неподкупен в каждом чуде,
И не ищи других дорог.
Молись, когда не видят люди,
Когда вас двое: ты и Бог.
==========================
* * * (перевела Наталия Горишная)

Молитись треба не на показ,
Бо храм душі – найвищий храм.
Не про чиєсь цікаве око,
Молитись треба сам на сам.

І якщо труднощі повсюдно,
І болю чорна пелена –
Молись, але не привселюдно,
Бо це велика таїна.

Хай непідкупним серце буде,
Не жди миттєвих перемог.
Молись, коли не бачать люди,
Коли вас двоє: ти і Бог.


Сергей Островой в украинском переводе Наталии Горишной.
«Не напоказ, не лыко в строчку…» / «Молитись треба не на показ…»,
читає Наталія Горішна.
сайт: http://www.gorishna.narod.ru/
© Вірш із книги перекладів «Різдвяне Немовля», 2010

Стихи Леонида Мартынова (1905 - 1980) "ВОДА" читает Юлия Рутберг.
Украинский перевод - Наталия Горишная.

© Вірші із книги перекладів «Різдвяне Немовля», 2010 .
Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна.








Мартынов Леонид Николаевич
1905 – 1980

ВОДА
Вода благоволила литься!
Она блистала столь чиста,
Что – ни напиться, ни умыться,
И это было неспроста.

Ей не хватало ивы, тала
И горечи цветущих лоз.
Ей водорослей не хватало
И рыбы, жирной от стрекоз.

Ей не хватало быть волнистой,
Ей не хватало течь везде...
Ей жизни не хватало – чистой,
Дистиллированной воде!
---------------------------------------------
Переклад: Наталія Горішна
ВОДА

Вода зволяла щедро литись!
Настільки чиста, що ніяк
Ані напитися, ні вмитись
Так й не наваживсь нею я.

Їй бракувало верболозу,
І водоростей і мушви.
І крижаних тенет морозу,
І розжирілої плотви.

Їй бракувало хвиль іскристих,
Напоєних дощем садів...
Життя не вистачало чистій,
Та – дистильованій воді!