Вірші про кохання





Сайт поета: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Леся Українка, «Королівна», 1901.
Читає Наталія Горішна.,
сайт http://www.gorishna.narod.ru/




Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Василь Симоненко, «Говорю я з тобою мовчки…».

Поет прожив 28 років. Цей вірш написано за 10 місяців до відходу у вічність.

Читає Наталія Горішна

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна





* * *
Говорю я з тобою мовчки,
Тиша хмарою проплива.
І вовтузиться думка, мов квочка,
В намаганні родить слова.

Тиша важчає. Терпнуть губи,
Тиша репне навпіл ось-ось.
Припаду я шалено й грубо
До безумства твоїх волось.

Упаде розідрана маска,
І сполохана вгледиш ти,
Скільки в тиші чаїлося ласки,
Скільки в грубості — теплоти.

Насміються з своєї беззубості
Прописні допотопні думки.
Джерелом вдарить ніжність із грубості,
Заворкують живі струмки.

Задихнеться від люті сірість —
Нам на щастя, а їй на зло.
Поміж нас підведеться щирість
І з’єднає наше тепло!

19.02.1963

Стихи о любви в исполнении автора (на украинском языке).
Читает автор – поэтесса Наталия Горишная

Интересно: одно и то же стихотворение с музыкой и без нее.
Лично мне просто голосом – нравится больше.








СТОГІН

З німого серця видобувся стогін,
Як світлий полиск із гнізда гадюк,
Немов мольба небесної підмоги,
Немов благання вивільнити з мук,

Як спраглий звук забутої сопілки,
Як стиглий плід з розгойданої гілки,
Зірвалося безпомічно слабе:
...Люблю… тебе...

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна





Давня ніжність бринить до цих пір ще,
Не побились її вітражі.
Я від тебе народжую вірші,
Як же можемо бути чужі?

Лиш тепер, через оптику часу,
Думка ясність на вчинки проллє:
Поверталась щоразу в Черкаси
Через те, що це місто – твоє.

Я не все ще тобі розказала,
Недомовлене слово – щемить.
І не всі віддзвеніли вокзали –
Нам ще жить.

Наталія Горішна





* * *

Дощ про осінь почав бубоніти –
Обважніла душа, наче хвоя.
Що судився в житті не мені ти,
Зрозуміли нарешті обоє.

Де так довго блукав, де барився,
Що з’явився під сум чорнобривців?
Не дури себе зойками серця –
На нескірну мене не розсердся.

Не змінилось єство з неоліту,
Не любов це – квиління за літом.
Певно, так напівдикий наш пращур
Завивав в позолочених хащах.

Дощ про нас щось напише і витре,
І розсіє поему в повітрі.
У серпанку розсудливих зим
Зблисне зірочка втрачених рим.

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Наталія Горішна
«В ОСЕНІ КОХАННЯ…», читає автор.
Вірш із книги «Розп’яття осені».




А дощ уже зайшовся від плачу,
І я й собі поплакати дозволю.
Свої печалі всі не полічу,
Та є найбільша – серце у неволі.

Як при дорозі кущики бузку,
Коли цвіли – здавались чистим дивом.
Обламані стоять несправедливо,
А випускають парость боязку.

Отак і я: ламай, коханий, рви –
Тобі мій цвіт останнього зрікання.
Хай згодом віршем плоть моя кровить,
ПлачУ і плАчу в осені кохання.

Перед тобою суть моя – нага
(В обох уже посріблилися чола),
Я від любові, як від батога,
Здригаюсь нині, як здригалась вчора.

Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна

Автор: Наталія Горішна





Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна.