Взято тут: Сучасна українська поезія. Наталія Горішна





Давня ніжність бринить до цих пір ще,
Не побились її вітражі.
Я від тебе народжую вірші,
Як же можемо бути чужі?

Лиш тепер, через оптику часу,
Думка ясність на вчинки проллє:
Поверталась щоразу в Черкаси
Через те, що це місто – твоє.

Я не все ще тобі розказала,
Недомовлене слово – щемить.
І не всі віддзвеніли вокзали –
Нам ще жить.