Наталія Горішна

ПАМ’ЯТЬ (читає автор)




“Минуле – це той рай, з якого
нас ніхто не може вигнати”.
(Данте Аліґ’єрі)

Справжнє не проходить, не вмирає –
Розкошую в давній яснині.
Пам’ять – той єдиний кутик раю,
Де ще всі здорові із рідні;

Де лоскочуть ніс любисток, м’ята,
Де засмага, як гречаний мед,
Там уранці схоплюємось з братом,
Бо на двох – один велосипед.

Попід вечір, сполоснувши ноги,
Досхочу набігавшись, пітні,
Наче справжні правнуки Дажбога,
Засинаєм в безтурботнім сні.
Ще усе життя в будучині...

Пам’ять, як голубенятко сизе,
Обсідає роки, мов карнизи,
І туркоче лагідно мені.

(Із книги «Розп’яття осені»)