ПОВЕРНИСЬ!

По далеких краях і по землях чужих
Скільки доля розкидала нас, українців?
І у мандрах отих – стільки здолано лих,
Що вже чаша страждання налита по вінця.

І хоча в Україні ще сущі жалі,
І ще лагідне сонце захмарюють грози,
Та у рідному колі, на рідній землі
І зігріється серце, і висохнуть сльози.

Повернись, помолися святиням своїм
І в скорботі відвідай дідівські могили,
Бо вже ненці-Вкраїні потрібні твої
І безмежжя любові, і руки, і сили.

Повернись, де в чеканні коріння твоє
Просить теплої зливи, щоб спрагло напиться,
Де в погожу годину веселка встає
Як провісниця долі і Божа десниця.

Повернися, ми знов толокою звели
Дім новий й освятили просторі світлиці,
Щоби діти й онуки у ньому росли –
Щоб щасливі були вони і сонцелиці.

Повернись і Дніпрової сині пригуб,
Де встають Благовіст і надії щоденно,
Над твоєю землею одвічний тризуб
І небес, і хлібів синьо-жовте знамено.

Повернись з давнини, повернися здаля,
І з криниці напийся води, як колись.
«Повернися», – благально зітхає земля,
І шепочуть вітри: «Повернись... Повернись...»