В колонках играет - Александр Деспла
Настроение сейчас - і радість, і печайль, й задума...

Нещодавно я писала, що мені хотілося б згорнутися клубочком і завмерти. Спинитись. Берегти тепло. Не розкидатися думками. Прислухатись до себе і до осені.

І от мені здається, що так воно і є. Усе немов бачу зі сторони. Ось я, мій дім, моя сім"я... Але мої думки і почуття немов захололи, спинилися. Немов я вся десь не тут. Раз за разом дивлюсь у вікно, як тріпочуться гіляки. Раз за разом прислухаюся до шепоту вітру. Насолоджуюся краплями холодного дощу, що вистукує свою мелодію по шибках та підвіконнях. І тішуся. Радію цій завмерлості. Радію нерухомості. Радію цій печалі, що накочується на мене хвилями. Вона та сама, світла і легка, як і колись, у юності. Така жадана. Така приємна. Така рідна... А я думала, що з часом це минається. Що доросле життя перекреслює дитячі мрії й уподобання. Я думала, що буденність знищить мою любов посумувати та побути наодинці. Я вже вирішила, що життя в його різноманітті розбило мою кришталеву любов до осені...

Та я помилялася... Як я помилялася!..

Ось вона, Осінь. МОЯ Осінь. Ще тиха, майже безбарвна і безкровна, лише сумна та готова розплакатися набряклими хмарами, а я все одно її люблю, я радію їй. Я відчуваю себе ВДОМА у цю пору...Відчуваю себе СОБОЮ...

І чому так багато людей не любить осінь? Чому скаржаться, жаліються, намагаються будь-якими засобами покращити собі настрій, якось втекти?...

Для чого тікати? Можна просто жити в цей час. Набубнявіти сумом і печаллю, помовчати, побути наодинці з собою. Просто спинитися, завмерти, а потім... а потім знову буде легко і цікаво, і охоче.

Принаймні так у мене. Я - Осіння ))) Нічого не змінилося. І не зміниться навіть через десятки років.

Осінь - моя пора. Мій світ. Мій час. І я цим щаслива.

Настроение сейчас - ранкове

А до нас прилетіли ластівки. І зараз сиджу в кімнаті і чую, як вони щебечуть надворі. Літають туди-сюди, будують собі гніздечко. Такі милі )))

Здається, це гарна ознака. Ластівка в українців символізувала сімейний затишок чи щось подібне.  добре там, де вони зів"юсь собі гніздо. А мені вони нагадують дитинство. Їхнє щебетання - це радість. Чиста радість на тлі балкитного неба и життєдайних сонячних променів...

В колонках играет - "Дорогою вічності" В обіймах дощу
Настроение сейчас - сумовите

З журбою радість обнялась...
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх,
І з дивним ранком ніч злилась
І як мені розняти їх?!

В обіймах з радістю журба.
Одна летить, друга спиня...
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто — не знаю я...



Напевно цими словами Олеся найкраще передати мій теперішній настрій.
Радісно й сумно водночас. Дивно так...
А за вікном плаче осінь...

В колонках играет - "Run for a Fall" Epica
Настроение сейчас - легкое и немного грустное

Ось і прийшла нарешті моя улюблена пора :)
Так вільно дихається під блактно-прозорим небом, яке немовби тремтить в унісон сумовитій мелодії. Сонце вже не так гріє. Щодня все довкола більше і більше затоплює жовтий колір. Трава тьмяніє, а її вкриває опале листя.
Мені так радісно на душі ,легко, ніби я нарешті вирвалася з нестерпного полону на свободу. Кожною клітинкою відчуваю, що ось воно, моє...
А ночі такі загадкові... Зірки, далекі крапочки, ніби зіщулились на небі від свіжості, а небесне полотно потемніло. Але таїна від цього не зникла...

Переглядала свої вірші. Мені в око впали два, про осінь.
Тепер я так не напишу... Навіть так :)

Духм’яна квітка осені, духм’яна
Сторінка пам’яті, напоєна стражданням,
Яке водночас тихе й полум’яне,
По вінця втоплене у чаші із коханням.

На крилах безміру злітає небо вгору,
І за собою кличе, за собою.
Душа б полинула, та серце вже не моє.
Давно гніздечко звило в грудях твоїх.
18\10\2002


Осінь одягає
Золоте намисто...
Мої крила – вітер.
Моє пір’я – листя.
Полечу далеко,
Через Україну,
І тобі розкажу,
Як в душі радію,
Що скінчилось літо,
Падають каштани,
Що сивіють роси
На пожовклих травах.
Що гойдає віти
Вже не літній легінь,
А осінній вітер
Дме без попереджень.
Що у сонний ранок
В парку посидіти б,
Усміхнутись сонцю,
З ним погомоніти.
Ех! Люблю я Осінь!
Як же не любити?!
Мати б тільки крила –
Знятись й полетіти...
21\09\1999