Очень классные цветочки из фетра! Для начала скачайте шаблон для цв...
Мужской жакет - (0)Жакет с отложным воротником Размер: 54/5б Средняя степень сложности. ...
Кружева и украшения крючком - (0)Вяжем крючком кружева и украшения. схемы для вязания крючком кружева и идеи оригинальных укра...
Цветы, связанные крючком - (0)Цветы, связанные крючком... Фотографии в альбоме «Цветы, связанные крючком» annadrianna на Яндекс...
Вяжем цветы крючком - (0)Вяжем цветы крючком 1. 2. 3. 4. 5. ...
(и еще 183 записям на сайте сопоставлена такая метка)
Другие метки пользователя ↓
hand made Єфименко авто mazda mps 2009 аналітика блог блоги бродський варежки спицами вязаная шапка вязание вязание крючком вязание спицами вязаные игрушки вязаные тапочки дмитро корчинський дневник золотая йолка коллекция комментарии література майдан мова мягкая игрушка своими руками наметове містечко нло эстония підприємці погляд погляди податковий кодекс полезности правда.ру программ программы роза с органзы роман чайка російська література самоделкино сумки вязаные тігіпко телевізор українська мова украшения уряд хенд мейд хендмейд цветок-брошка цветы своими руками цензура шали
Нотатки з її життя |
Дневник |
В цей вечір вона почувала себе такою самотньою. Та й насправді була такою.
Раптово опинившись одна в селі, й гадки не мала, чим зайнятися надалі. Що на неї чекає попереду? сиділа біля вікна і тужно дивилася на вулицю. А там спроквола опускалися сутінки, з даху капала вода, поривчастий вітер, раз у раз зриваючись, стукав оголеними гілками у вікно.
Здавалося, що цієї весни вона назавжди залишилася в минулому. Життя вирувало, десь збігав у турботах день, клопоталися люди, а вона була обабіч цього життя,одна,самотня...
Не хотілося думати про майбутнє, від нього не чекала кращого, гірко згадувати й минуле.
Тільки була ця мить, в якій відчувала себе такою самотньою. Не знала й сама, як наважилася все покинути – налагоджене життя, роботу, знайомих, велике місто, зібратися за тиждень, і ось уже більш ніж півроку жила тут, у батьківській хаті. В ній самотньо жила мама, а відтепер і вона.
Думала, що допоможе іншим, а виявилося – чи не найбільше потребувала допомоги сама. Але знала: як і завжди, допомоги їй чекати нізвідки і ні від кого. З мамою стосунки якось теж не складалися, у сестер і брата давно були свої сім’ї, свої клопоти, своє життя. Нічого не набула за життя – ні дітей ,ні чоловіка, ні сім’ї. Почувалася кораблем, що зазнав катастрофи. Нікчемність власного життя сприймалась як трагедія. Але і це треба було пережити. А ще ці почуття – такі невчасні і непотрібні. Вони також були однією з причин її зупинки тут, у селі. Тепер сиділа в темній кімнаті, борола в собі розпач і сльози.
Влітку, коли зрозуміла, що не потрібна людині, до якої мала теплі почуття, коли побачила його з іншою, коли зустріла на вокзалі після довгої розлуки сестру в тому хворобливому стані, в якому вона перебувала, довго не могла зрозуміти: чому? за що? через що?
Потім гарячково шукала вихід,і єдиним рішенням, що прийшло на думку, було здати квартиру, допомогти сестрі і водночас втекти від себе, власних почуттів. Та опинившись тут, знову шукала шлях з безвиході. Гадала, що єдине, що могла зробити, це поїхати в ту країну, про яку хотіла нічого не знати, яку понад усе воліла б забути, але де жила тепер її сестра, якій потрібна була так чиясь поміч. Жахала думка знову опинитися там, серед чужих людей, без знання мови, з хворою сестрою. Від однієї цієї думки їй здавалося, що і вона сама потихеньку божеволіє, що їй залишилося до цього зовсім небагато. А найстрашнішою була невизначеність і ще те, що ні до кого було звернутися за допомогою, нікому пожалітися, хіба що волати до Бога, своєю зболілою душею прагнути до Всевишнього, але в цю мить на всій Землі були з нею лише самотність та розпач.
У такі хвилини намагалася пригадати щось приємне зі свого життя – і не могла. У душі панували лише зневіра і холод.
Іноді згадувала дитинство. Ось вона зовсім мале дівча, бігає босоніж по калюжах на шкільному подвір’ї, захоплено спостерігає за веселкою в небі. То разом зі своїми старшими сестричками ловить руками карасів у зміленому ставку за селом. Згадує про звістку мами про народження молодшого братика. Тоді цю новину зустріла ревносно, адже до цього була в сім’ї наймолодшою, і левова частка уваги була прикута в родині до неї. Але коли подорослішала, то стала тією старшою сестрою, яка понад усе бажала щастя своєму найменшому братикові.
Як швидко збігали роки. Навчання в школі, інституті, робота, повсякденні турботи, здавалося, що попереду довге-довге життя. А тепер згадувала про минуле , яке промайнуло немов уві сні, і було гірко, що жила, ніби писала в чернетку історію, яку потім збиралася переписати в чистовик, але так і не спромоглася.
Метки: ессе |
Страницы: | [1] |