Українські дівчата

Одяг Полтавщини, у порівнянні з іншими регіонами, є доволі пишним, адже він розвинувся за часів бароко. На цих територіях знаходилося чимало заможних козацьких сіл і містечок, які перейняли модні віяння з Європи, як, наприклад, ускладнення вишивки. У ХІХ столітті почали вишивати весь рукав і гаптувати його білим кольором. Так, вишивка на сорочці  виконана у техніці білим по білому, з використанням вирізування. 

Саме наявність рушника і вінка свідчать про те, що це весільний стрій. Такий вінок характерний для сіл Чорнобаєвського району Черкаської області. Квіти виготовляли з фабричних ниток і оздоблювали ниткою-"сухозлотом", тобто "сухим золотом". Їх привозили до України зі Сходу.

Протягом весільної церемонії священик клав на голову чи на плечі нареченої поверх вінка хустку. Після вінчання з нареченої знімали вінок, її голову зав’язували хусткою чи наміткою. Відтепер вона ставала заміжньою жінкою. Цікаво, що у церкві молодий мав наступити трошки на одяг молодої, показуючи, що саме він буде головою в домі.

Читать далее...

Народна архітектура давнього українського села або Як облаштовували своє житло наші предки у різних регіонах

Народна архітектура давнього українського села або

Як облаштовували своє житло наші предки у різних регіонах

Серед багатьох пам’яток народної творчості почесне місце належить архітектурі народного житла, яку Олександр Довженко назвав “архітектурною праматір’ю пристанища людського”. З глибокої старовини архітектурна народна творчість донесла до сьогоднішнього дня елементи, які свідчать про високі художні, господарсько-культурні, моральні ідеали народу-трудівника.  

Читать далее...

Зґарди — трендові етно-прикраси

 

З історії. Слово «зґарда» у багатьох асоціюється з сюжетом українського містичного трилера «Тіні незабутих предків». Насправді ж воно не пов’язана зі злими духами, це всього лише давнє гуцульське намисто з литих мідних кулонів у вигляді специфічної форми хрестів, нанизаних на ремінець, шнурок або дріт, часто ще й оздоблене намистинами.

Колись за зґарду можна було купити кілька соток землі. Адже на той час технікою лиття, за допомогою якої виготовляють хрестики, рідко хто володів. 

Читать далее...

Українські обереги: традиції і сучасність.

  

«Наш оберег ішов з землі, 
Коли нас скіфами ще звали. 
І талісман той берегли, 
І щастя в доленьці шукали. 
Або коли була війна, 
І ворог йшов на схил Дніпровий, 
Чи то котилася чума, 
Чи хтось був дуже тяжко хворий...»

О. Онищенко

Іще для наших прабабусь і бабусь хрест, молитва, великодня крашанка, як і рушник, паляниця, вогонь у печі, обручка, пучечок певного зілля, пов'язаного навхрест, а також слова «добрий день!», «з Богом!», «бувайте здорові!», як і «не убий», «не украдь»,- були не просто предметами і словами, а знаками добра і сили, заступниками від нещасть, були - оберегами. 
У давнину людина відчувала тісніші зв'язки з силами природи і вже за часів палеоліту (10-5 тис. до н. е.) диференціювала їх на добрі та злі, причому добрі були оберегами від злих. Але їх треба було періодично задобрювати, звертатись до них з магічними заклинаннями, приносити їм жертви. 
Проте людина відчувала потребу ще і в матеріалізованих захисниках - оберегах. Найдавніший зразок оберега - жіноче божество, яке було поширеним практично у всіх народів. З ним пов'язана і етимологія слова «оберег», яку свого часу дослідив академік Б. Рибаков.2 Походить воно від слова «берегиня», що рівнозначне грецькому «земля» (давньоруська транскрипція - «берние», тобто земля, глина), богиня землі, її берегуша, охоронниця. Берегиня - мати всього живого, первісне божество-захисник людини, богиня родючості, природи та добра. З часом Берегиня стала охоронницею дому, її скульптурки знаходились у хатах, зображення-амулети носили на шиї.

Образ Берегині дійшов до нас у вишивці: на обрядових рушниках, у жіночому одязі бачимо стилізовану жіночу постать, найчастіше - з піднятими руками (знак захисту), іноді з прибогами - конями по обидва боки (іл. 1). Нерідко Берегиню підміняла ідеограма - ромб з гачками - землеробський символ родючості, магічний оберігальний знак (українська плахта - своєрідне «перепитування» цього мотиву).

ОБРАЗ БЕРЕГИНІ У ВИШИВЦІ:
а) Берегиня з прибогами; б) ідеограми Берегині.

З Х ст., тобто з часу прийняття християнства, символічний смисл Берегині (Венери, Рожаниці) було перекладено на образ Богородиці. В ньому людина вшановувала саму природу, життя, подвиг материнства. У свідомості людей Давньої Русі Богородиця сприймалась як всемогутня заступниця людства перед Богом. Підтвердження цьому знаходимо в історії. Так, під час походу азіатського полководця Тімура на Русь в 1395 році вважалось, що Москва була «врятована» заступництвом Всевишнього завдяки іконі Владимирської Богоматері (письма початку XII ст.),  яка була вкрадена і перевезена Андрієм Боголюбським під час його набігу на Київ у 1169 р з Владимира до Москви і яка ніби відвернула похід Тімура на Москву. З того часу русини почали шанувати ікону Божої Матері як заступницю, як оберег, складали про неї легенди, на її честь були закладені монастир та церква. Не менш цікава історична подія відтворена на одному з клейм ікони «Битва новгородців із суздальцями» (письма 2-ї половини XV ст.), на якому зображено фортечну стіну, де виставлено ікону із зображенням Богоматері. На неї дощем летять ворожі стріли, вона - перша мішень ворожої раті і - захисниця міста. 

Ікони із зображенням Богоматері брали з собою в похід, ними благословляли воїнів, що йшли на смертний бій із загарбниками. Такі ікони часто вважаються покровительками міст.

Продовження

ЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТІВ ПОБУТУ В УКРАЇНСЬКІЙ ХАТІ

 

- В якій частині хати молилась родина, в дохристиянські часи. - Яку ще функцію виконувала домашня скриня, крім зберігання одягу. - Що значать розмальовані квіти в хаті. - Лемківський звичай малювання в хаті дерева Роду, та інше...

Читать далее...

НАЦІОНАЛЬНІ КОСТЮМИ ДЛЯ БЛАГОДІЙНОГО КАЛЕНДАРЯ.

Українські телеведучі, співачки та акторки стали героїнями спеціального календаря.На кожному фото жінки увійшли в образ традиційних українських жительок в національних платтях та аксесуарах. Серед учасників – Каша Сальцова, ONUKA, Ольга Фреймут, Василіса Фролова, Альона Вінницька та інші.
За словами організатора акції Наталі Кравець, проект Щирі – це присвята традиційному українському костюму. Головна мета — показати його надзвичайну красу, багатство, кольори та колорит. До фотосесії «Щирі» готувалися два місяці. Переважна більшість знімків відтворюють образи з ретро-фотографій XIX, початку XX століття.
Загальна вага прикрас, які вдягали зірки, становила понад 5 кілограмів. Загалом на знімальному майданчику у студії фотографа Дмитра Перетрутова зібрали понад 30 костюмів з 10 регіонів.

Одяг заміжніх жінок Полтавщини кінця ХIX — початку XX століття. Прикраси ― коралі зі срібними вставками, дукачі, намисто з венеціанського скла, яке було дорогим і символізувало достаток у родині. Вбрані Олена Шоптенко і Каша Сальцова

Скарби України. 13 загублених скарбів України, які ще можна відкопати

Скарби України. 13 загублених скарбів України, які ще можна відкопати

Вже давно ні для кого не є таємницею, що по всій Україні у різні часи були заховані всілякі скарби, які досі не дають спокою мисливцям за ними. З плином часу в руки істориків і археологів потрапляли відомості про існування і приблизне місцезнаходження захованих цінностей, проте далеко не всі з них вдавалося швидко відшукати. Отже, де сьогодні можна шукати стародавні реліквії, надійно укриті від людських очей в українській землі.

Варязькі скарби Лаври

Походження лаврських печер і захованих у них скарбів має кілька версій. Згідно найбільш правдоподібної, печери були викопані монахами, які побажали віддалитися від мирської суєти і провести там решту життя у смиренні і служінні Богу. Згодом невеликі підземні ходи і печерки були об’єднані у пов’язані між собою лабіринти. Так з’явилися Дальні печери, через які теоретично можна потрапити у печери Варязькі.

Коли за часів Київської Русі солідний загін розбійників-варягів грабував торгові судна у цих краях, то все награбоване золото та інші цінності звозилися в одну з печер. Пізніше монахи відшукали скарби і, розділивши незліченні багатства на чотири частини, сховали їх у різних місцях. Російський цар Петро I, застосовуючи тортури, зумів дізнатися місцезнаходження лише одного скарбу від одного монаха; решта забрали таємницю із собою у могилу. Лише на початку 20 століття під час ремонтних робіт у Лаврі вдалося випадково виявити нішу з монетами і золотим начинням. А після київського землетрусу в 1975 році дала тріщину одна з внутрішніх стін огорожі. На дні розлому виявили дві великих кованих скрині. Це були ті самі варязькі скарби, заховані ченцями від очей жадібних володарів. Останній, четвертий скарб, досі перебуває у надрах лаврських печер.

Читать далее...

Украинский женский оберег.

Намиста,дукачи,згарди и пацьорки,а что это?И как выглядело?!

Будем разбираться далее

ПРАЗДНИКИ И ТРАДИЦИИ (ЧАСТЬ 28 - "УКРАИНСКИЙ ГОД" ТАТЬЯНЫ ЗЕЛЕНЧЕНКО)

Уже несколько лет я поддерживаю теплые дружеские отношения с харьковской художницей, замечательным графиком и иллюстратором Татьяной Зеленченко. Два года Татьяна Борисовна работала над циклом картин «Украинский год», посвященным украинской этнографии и народным праздникам Украины. Многие из картин этого цикла я использовал в своих тематических подборках. Татьяна Борисовна планировала предложить эти картины иллюстрациями для учебников или книг по этнографии, я писал ей, что может получиться интересный и яркий настенный календарь. В своем Дневнике Татьяна Борисовна написала: «Надеюсь, что когда-нибудь удастся издать книжку с моими работами и коротенькими рассказами о праздниках». Но заинтересованных лиц, издателей и организаций пока не нашлось.
Вот я и решил поместить цикл Татьяны Зеленченко в одном посте, обратив внимание и моих ПЧ, и людей, которые заходят ко мне в гости и, возможно, связанных с издательским делом или полиграфией. Думаю, что издание этого цикла в России в любом виде (книга, календарь, открытки) будет интересна, поскольку многие народные праздники Украины, представленные в цикле, отмечаются и у нас в стране, поскольку имеют давние общие корни. К каждой работе художницы я добавил комментарии о праздниках, собранные в Дневнике автора, Википедии и на сайте Российского этнографического музея.

Итак, знакомьтесь - Татьяна Зеленченко
Цикл «Украинский год».



Татьяна Зеленченко Титульный лист.


СМОТРЕТЬ ДАЛЬШЕ

Традиционные украшения на Руси

Серьги:

 

1. Колты (колтуши, колтки) — литые подвески из золота или серебра на лентах у височной части головного убора, заменяющие серьги, служили и оберегами. Состоит из двух выпуклых щитков, спаянных друг с другом, имеющие наверху дужку для подвешивания.  Бывают округлой или звёздчатой формы. Округлые украшались изображениями птиц-сиринов, древа жизни, цветами, позже христианскими мотивами.

 

Читать далее...

Старая Одесса


Такой была Одесса до революции. Такой мы ее никогда уже не увидим. На фото - Оперный театр.
Под катом - еще несколько фоток.

Уж очень актуальная статья!

Не могу не поделиться этой статьей, как англичанин Джонатан красочно описывает наш стольный град.

Наверное, ничто так не отображает действительность, как взгляд иностранца, попавшего в нашу, уже такую привычную, обстановку.

Наше знакомство могло не состояться, если бы автор этих строк не забыл на рабочем месте проездной метро. У кассы метрополитена мое внимание привлек прилично одетый мужчина средних лет, тщетно пытающийся выспросить у оператора соседней кассы, сколько нужно заплатить за «that blue thing». Понаблюдав за этой ситуацией, я попросил выдать мне «еще один» и «угостил» господина иностранца.

Как оказалось, англичанин Джонатан (филолог по образованию) пытался добраться до мифической станции Arsenal, где возле Monument of Glory должны были встретиться несколько десятков фанов City. Пообещав доставить Джонатана по месту назначения, попутно выслушал его историю:

«Holy crap, - начал свое повествование Джонатан, - у вас воистину сумасбродный город. У нас уже появились ваши буклеты к Евро-2012, обещающие чистые и озелененные улицы, европейские отели, а также дружелюбный персонал и терминалы с картами города едва ли не на каждом углу. На деле же – до Евро у вас остался всего год, а мне попался лишь один такой терминал близ станции метро Крещатик, но и он оказался в нерабочем состоянии. Поверьте, футбольный туризм для меня не в новинку – я ездил и в Лиссабон в 2004-м, и в Гамбург в 2006-м, и в Цюрих в 2008-м. Хуже всего из этих трех мне показался Лиссабон, но по сравнению с Киевом даже там сервис и персонал, можно сказать, были на высоте».

Неподготовленность государственных служащих и работников сферы обслуживания, по мнению Джонатана, является главной проблемой Киева:

«Это тихий ужас – спросить дорогу у вас просто невозможно. Когда подходишь с вопросом к кому-либо – даже к милиционеру! – он смотрит на тебя с открытым ртом и выпученными глазами и произносит лишь звук «Э». С момента моего приезда в Киев этих звуков я наслышался вдоволь – даже в ненавистном мне «МакДональдсе» мне продали то, что я просил, лишь после того, как позвали администратора, говорящего на ломаном английском. В вашем аэропорту (имеется в виду Борисполь) мне еще сумели помочь с дорогой и такси до города (на вопрос о цене, Джонатан бодро ответил – 20 фунтов; я поперхнулся). В самом же городе я вообще едва не потерялся – ни указателей, ни номерных знаков на английском у вас нет.

Помогали лишь только молодые люди, но и к ним я подходил с опаской – у нас ходят не очень приятные истории о ваших хулиганах, а заварушка, случившаяся пару лет назад между фанами «Манчестер Юнайтед» и киевского «Динамо», хорошо известна по всей Англии. Я не спорю, проблемы с хулиганами существуют везде, у нас бывало и похуже. Но тут мне впервые пришлось прятать атрибутику своей команды куда подальше и постоянно быть начеку, потому что знакомиться с вашей медициной хотелось бы меньше всего».

В вагоне, везущем нас к «Арсенальной», Джонатан поделился впечатлениями о киевском транспорте, общепите и отелях:

«В Британии на буклетах к Евро изображены комфортабельные автобусы. На деле же у вас нерегулярно курсируют лишь маленькие желтые машинки, в которые напихивается целая куча народу. С таким я столкнулся впервые – никогда не видел, чтобы люди набивались в транспорт наподобие тетриса и так ехали. Грустно и смешно.

А еще Киев – город, в котором можно зайти в заведение с определенным названием и обнаружить… полное ему несоответствие. Например, по приезду зашел в один из ирландских пабов и не нашел там ничего ирландского. Ни в меню, ни в алкогольной карте. Зачем тогда называться ирландским пабом? (Когда мы прибыли на место встречи фанатов, еще двое из них рассказали, что посетили ресторан с «английской кухней» в центре Киева, где ни одно из принесенных блюд и близко не пахло старушкой Англией).

Но самой неожиданностью для меня, в преддверии вашего Евро, оказалась дороговизна отелей – все они хотят содрать огромную цену, предоставляя минимум услуг. А платить 50 фунтов за старый клоповник – увольте. Частично у вас эту ситуацию спасают хостелы, но и про них ходят не совсем приятные истории: кого-то обворовали, где-то банально грязно и не кормят. А рисковать собой, да еще и за деньги – сомнительное удовольствие».

При такой жесткой критике Киева, Джонатан на удивление хорошо отозвался о… Львове.

«В прошлом году мне по работе довелось посетить Львов. Там было намного лучше – и указателей на улицах гораздо больше, и все тебе готовы помочь – если не словами, то хотя бы жестами. Даже дядюшка из местной бакалейной лавки, который мало что понимал по-английски, сумел начертить нам на салфетке указания, которыми мы успешно воспользовались и легко нашли нужное нам место. Откуда такая разница в людях – я не понимаю. Но если мне во второй раз предложат выбрать из этих городов, куда вернуться, то выбор для меня очевиден».

C приближением Чемпионата Европы по футболу, когда подобных «джонатанов» будут тысячи и тысячи, Киев может окончательно состояться в глазах европейцев как диковатая столица страны третьего мира. Очень хотелось бы верить, что все кардинально изменится за будущий год. Но, учитывая запущенность ситуации, особых надежд на это питать не приходится.

 

Блуждая по новостям спорта, нашлось здесь.