Відкритого листа пошлю я тобі
"Привіт, Марко.
Як ти? Як твої справи? Чи добре тобі? Сподіваюся, що так.
Я пишу тобі, пишу, бо по-іншому не достукаюся до твого зледенілого серця. Я досі пам*ятаю той один момент, коли ти отримав листа від твого батька. Він вітав тебе з переходом у "Шахтар", і тоді ти цілий вечір мовчав, закрившися у бібліотеці мого дому. І лише я зрозумів, що це заділо тебе. Лише маленький лист щастя з Сербії.
Але мій лист не несе щастя. Бо я не хочу тебе ні з чим вітати. Я просто хочу сказати, що дуже сильно люблю тебе. Дуже. Ти змінив моє життя, ти змусив мене поглянути на світ по-іншому, зрозуміти, що він не такий рівнодушний до мене, що небо мене любить, пославши мені це прекрасне почуття. Що кохання ще не втратило своєї сили над людьми, а ті, хто так кажуть - псевдоциніки, які його ніколи не відчували. Але я відчув.
От тільки кохання мені дали, а об*єкт - ні. Я мусив знаходити і добиватися його сам. І я добився. Я добився тебе, добився. Ти здався, ти зламався, ти став моїм. Так ненадовго.
Наше щастя. Я кажу "наше", бо завжди ділитиму його з тобою. Я хочу ділити його з тобою, я хотів би, щоб ти теж так колись мені сказав. Але - ні. Я натикатимусь на твою льодяну стіну, яка стояла між нами, і я її не розтопив.
Марко, ти сам так хотів. Ти сам не раз торочив мені у ліжку: "Я егоїст. Що ти знайшов у мені?" Я знайшов тебе. Тебе справжнього. Такого відданого, такого доброго, такого спокійного. Це було тоді, коли ти кинувся у бібліотеці до мене, а я не міг нічого зробити, ні слова сказати, бо занадто сильно переживав за тебе. І досі переживаю. Бо це - моє почуття до тебе.
Але твоя збудована стіна з нігілізму зробила своє. Ти відштовхнув мене, як тільки тобі здалося, що порушую твій особистий простір. Твій особистий спокій. Коли я почав лізти до тебе в душу. Але я ніколи цього не робив! А може і робив. Не знаю.
І тоді пелена гніву і образи закрила мені очі. Я зненавидів тебе. Кохання здалося мені чимось образливим, непотрібним, його треба було позбутися. Що я намагався зробити. Я повірив тобі, твоїм словам про те, що ти - тільки сам для себе живеш. Окрім тебе більше ніхто тобі не потрібен. А я просто заважаю тобі жити. Я повірив в це, і пішов.
І тільки тоді зрозумів: кохання - це ще прекрасніше, ніж мені здавалося, коли ми були разом. Я кохаю тебе, кохаю досі. Я люблю тебе з усіма твоїми недоліками, і не хочу їх змінювати, бо вони потрібні мені.
Це не лист щастя, бо в нас його вже нема. Його не буде, бо воно не потрібне. Я просто хочу, щоб ти знав - я люблю тебе. І більше нічого не вимагаю від тебе і більше нічого не хочу. Бо воно мені не потрібне. Я просто тебе люблю.
Твій Евген.
P.S. І не відповідай. Це не потрібно"
Адресат листа так ніколи його і не отримав...
