Вот до этого момента сказки опубликованы на некоторых сайтах. Тем кому уже невтерпеж прочитать до конца могут сами поискать ссылки на публикации, благо автора и название произведения я указывал неоднократно.
А я хочу подойти к другой проблеме, которая меня заинтересовала в последнее время.
Когда мне было от 13 до 28 мне очень нравилась фантастика и фэнтези. И я не мог понять людей, которые были "повернуты" на чтении исторических книг. С тех пор прошло уже более двух десятков лет и, естественно, мое мировоззрение поменялось и теперь я уже не могу читать фэнтези (хотя отдельные индивидуумы по имени Дэвид Эддингс продолжают интересовать своим творчеством), а люблю читать исторические книги, в особенности те, которые идут принятой в обществе на этот момент тенденции. Они интереснее и полезнее. Недавно залез в свои ранние записи и обнаружил там вот такую статью.

Ісус молився українською

Українська громадськість пережила легкий шок, коли дізналася про кандидатів на звання «великі». Автори проекту включили до списку Лейбу Бронштейна (Льва Троцького), Голду Меїр, Баал-Шем-Това (засновника хасидизму), Аркадія Гайдара та інших. Проте справжній ажіотаж розпочався після висування Ісуса Христа.
Спочатку це було сприйнято як дотепний стьоб. Тож інтернет-сайти з задоволенням передруковували один в одного «гумористичну» статтю Арії підтримують Ісуса — Найвеличнішого Українця! Інтернет-блоги опублікували майже дві сотні її передруків і посилань вже за перші три дні дискусії. Деякі власники сайтів відзвітували, що вже проголосували за Ісуса й закликають це зробити всіх інших
— «для приколу» або «в знак протесту». Характерна фраза (мовою оригіналу, бо на українську не перекладається): «Давайте выберем Иисуса Христа самым выдающимся украинцем — и все ахренеют!»
І лише за кілька днів найпроникливіші почали запитувати: «Народ, а може це не зовсім гумор? Тобто, зовсім не гумор?»
Скептики тут же заявили, що Бог не має національності. Тому говорити про національність Ісуса — це єресь і богохульство. Опоненти відповіли, що Ісус був боголюдиною, тому в ньому нерозривно поєднані божественне і людське. Як божественна сутність Ісус не мав національності, а як людина — мав. Тому-то сучасники називали його Галілеянином. Це ж національність! Так само як у Лесі Українки чи Вальтера Скотта («шотландця»). В запальній дискусії згадали й про те, що заперечення людського начала Ісуса — це єресь докетизму, категорично засуджена Церквою. Навіть «розкопали» славетну формулу святого Іринея Ліонського (2 ст. н. е.): «Господь наш Ісус Хрестос став Сином Людським для того, щоб людина зробилася сином Божим». На її основі святий Григорій Богослов (народився 329 року в Аріянзі у Малій Азії) запропонував свій афоризм: «Станьмо подібними до Хреста, бо він став подібний до нас. Зробімося богами задля нього, бо він став людиною задля нас».
Паралельно розгорнулася дискусія, а чи можна галілеян вважати українцями. Мовляв, українці — це нація, що народилася в 15-16 ст. н. е. Їм заперечують: Україна — це назва краю, літописна Оу-країна. Тож українцями були не лише козаки, а й їхні предки, вкорінені в українську землю: руси, анти, сармати, скіфи-сколоти, галли-кімерійці, трипільці. А галілеяни — це південна гілка суперетносу галлів. Цей суперетнос (тобто сім’я етносів-братів, що виокремилася з первинного материнського етносу) народився у 12 ст. до н. е. в Україні. Звідси під різними племінними назвами він розселився на величезній території від Прип’яті до Палестини та Іспанії.
Європейську гілку галлів ще називали кельтами. Одним з найвідоміших гальських племен були «бойї-бойки» (тобто «воїни»), від імені якого походить західноукраїнська Бойківщина. Важливим чинником могутності галлів було мистецтво обробки заліза. Саме в них виготовленню залізних виробів вчилися римляни. В Україні ж виробляли стальну зброю ще з 13—12 ст. до н. е.
Достеменно відомо, що в 12 ст. до н. е. галли завоювали Південну Палестину. Приплили на човнах-чайках, тому єгиптяни їх назвали «народами моря». Археологи довели, що це була масова міграція войовничих племен з Північного Надчорномор’я. Це саме ті біблійні «филистимляни», з якими воювали євреї. Галли-филистимляни займалися садівництвом і хліборобством, торгівлею й морськими промислами, володіли гончарством і секретами обробки заліза, подібно до європейських галлів-кельтів були чудовими воїнами. Цікаво, що шолом мовою филистимлян називався «кова», тобто «кований». Їхня кераміка була прикрашена трипільськими орнаментами. Сукупність фактів свідчить про те, що імена «галли», «кельти», «кіммерійці», «филистимляни», «народи моря» описують племена того ж самого суперетносу.
У кінці 11 ст. до н. е. филистимляни завоювали Північну Палестину, яку назвали Галлія-Гальлея-Галілея, тобто «край галлів». Так вони робили завжди — опановану землю називали іменем свого племені-етносу (Бельгія, Британія, Скотланд) або іменем всього суперетносу (Галичина, Галатія, Галісія). Галілеяни були нащадками цих південних галів. Історики описують галілеян як жвавий, веселий і впертий гірський народ, який над усе цінує свободу.
Скептики все це заперечують і стверджують, що слово «Галілея» походить від гебрейського «галіл» — «круг» або «хвиля», бо ландшафт Галілеї нагадує хвилі. На це їм відповідають, що в 11—10 ст. до н. е. іудеї населяли Іудейські гори за сотню кілометрів південніше Галілеї й не мали до неї жодного відношення. До того ж Галілея була значно цивілізованіша за Іудею, тож її мешканці не могли назвати свій край словом якихось прийшлих кочівників. Галли дали йому свої імена: річки Ярдана («яра вода») і Яргон, гора Ярмак («яра маківка»), сучасна Мерон), міста Магадан («могутня вода»), Скіфополь (столиця Десятимістя, «місто союзу», від «скіфія—скуфія—скупщина»), Рама («хрест»), Каня («яструб»).
Галілеяни були хліборобами й рибалками, масово розводили свиней. Мали великі пасіки з медом, вирощували льон. Всі апостоли Ісуса, за винятком Іуди, були галілеянами.
Ім’я Ісус (Іес-ус) — це гелленський варіант імені Яс, що означає «ясний», «світлий», «сонячний». Гелленське слово «хрестос» означає «найкращий, шляхетний, боголюдина». Це слово має синонім — «син Божий»: «Озвався Симон Петро і заявляє: Ти хрестос — син Бога живого. Тоді Він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що Він хрестос» (Матвій 16.16, 20).
Характерною особливістю галів-кельтів були високий зріст, біла шкіра, розвинені м’язи. Вони були відчутно вищими в порівнянні з іудеями: за даними археології, зріст тодішніх іудеїв не перевищував 160 см. Всюди підкреслюється, що в галів розкішне русяве волосся, яке чоловіки часто носили розпущеним.
Згідно з відомими словесними описами зовнішності Діви Марії, вона була шляхетною красунею високого зросту, мала овальне обличчя, блакитні очі, волосся кольору пшениці, довгі й тонкі пальці рук. Ісус був дуже подібний до Своєї матері — був високого зросту, мав тонкий прямий ніс, довге волосся кольору стиглого лісового горіха, бороду темно-пшеничного кольору, світлі очі.
Правдивість цих описів через 2 тисячоліття підтверджена Туринською плащаницею, яка зберегла фотографію Ісуса в момент його воскресіння. Згідно з нею, Ісус був людиною європейського типу з атлетичною статурою, зростом 180 см, світлокаштановим волоссям і шляхетним виразом обличчя.
Ісус належав до тієї хвилі галлів, які ще зберегли материнську мову, що нею розмовляли мешканці тодішньої України. Ця внутрішня мова в них існувала як «хатня» — нею «новоприбулі» галілеяни спілкувалися між собою, з дітьми. Саме цією мовою Ісус промовив свої останні слова: «А коло дев’ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі Елі лема савахтані» (Мт 27.46), тобто «Лельо, Лельо, лем з мя ся остані», дослівно «Тату, Тату — лише (ти) зі мною останься». Для іудеїв, які прийшли подивитися на розп’яття Ісуса, ці слова були загадкою. Натомість вони не потребують перекладу навіть для теперішніх українців карпатського регіону, звідки галілеяни переселилися в Палестину. Цей фразеологічний зворот можна перекласти як «Тату, тепер лише на Тебе моя надія». Правильність саме такого, «західноукраїнського» перекладу тут же підтверджує євангеліст Лука, який в паралельному місці дає гелленський еквівалент згаданого галльського фразеологічного звороту: «Отче, у Твої руки віддаю дух Мій!» (Лк 23.46), тобто «Тату, тепер все у Твоїх руках!» або «Боже, помагай!». Так кажуть, коли починають ризиковану справу: йдуть на іспит, стрибають з великої висоти, починають хірургічну операцію тощо. В найважчий момент свого життя, переживаючи невимовний фізичний біль і втрачаючи свідомість, Ісус заговорив тією мовою, якою він думав, якою розмовляв з матір’ю і Творцем Всесвіту. Це була його рідна мова, що прорвалась назовні в «момент істини».
Вся ця інформація набула розголосу завдяки чудовому проекту «Великі Українці». Його шеф-редактором є Вахтанг Кіпіані. Його запитали, а як щодо Арії підтримують Ісуса — Найвеличнішого Українця!? Вахо відповів: «Підтверджую, голоси за Господа Нашого потроху капають в кошик проекту».
Дата публікації статті 21.12.2007 р.

Так и хочется воскликнуть: «Да Здравствуют Великие Древние Укры!»
А вообще я считаю, что статья написана на заказ, только не совсем понятно, чего именно добивался автор, то ли признания всего того, что он описывает, либо это замаскированный «скетч».. Лично я отношусь к религии отрицательно – в том смысле, что считаю – в настоящее время религия выродилась в бизнес по зарабатыванию денег священнослужителями всех рангов посредством оболванивания, околпачивания прихожан. Однако не нужно забывать, что вера и религия – суть разные понятия. Попробуйте перевести слово религия. Существует несколько точек зрения на происхождение слова «религия» (от лат. religio — совестливость, благочестие, благоговение, святость, богослужение и др.). Я же перевожу вот так – ре – частица, указывающая на отрицание, в liga, ligos - союз. Получилось вообще незнамо что или «отрицание союза». Отсюда можно вывести и то, что по религии каждый должен общаться с богом сам, а не через посредников, зачем тогда нужны священники? Вот и получается, что при посредничестве священнослужителей до бога доходят лишь искаженные молитвы или просьбы – кто в детстве не играл в игру, которая называлась «Испорченный телефон»!? Такая же аналогия напрашивается и здесь. Тогда можно сказать, что священники плохо исполняют свои обязанности – верующие живут плохо, да ещё и должны жертвовать «на храм», хотя и в своих карманах не густо.
По мне эти люди, которые присвоили себе право отправлять религиозные обряды, и должны соответствовать тому «духу» святости, ради чего было все это придумано. Хотя для меня (это лично моя точка зрения) христианство – это религия рабов и насильственное внедрение этой религии на Руси была удачной попыткой упрочнения единоличной власти правителя того ли иного масштаба. Конечно, прежде всего верховного правителя, для этого и наплодили ритуалы и присвоили (или сами себе присвоили те, кто выдумал эту религию) право говорить с богом, ну а дальше развитие по принципу сетевого маркетинга, один тащит другого для своей выгоды, хотя сам уже понял никчемность этой затеи. Что касается христианства, которое я назвал религией рабов, то мне непонятен тот факт, что рождаясь – ребенок уже становится грешным. Но пусть пишут трактаты, спорят до одури, о первородности греха и т.д. я для себя понял – религия – это опиум для народа, не зря В.И. Ленин писал об этом. Все-таки умный был мужик, хотя и сволочь порядочная. Но мы не будем сейчас, здесь обсуждать его «другой путь», который довел Россию до того, что имеется там сейчас. Это тема для отдельного разговора.

Серия сообщений "Жизнь и мысли о ней":

Мои мысли и мысли людей, которые мне импонируют.

Часть 1 - Wall Street предупреждает
Часть 2 - В продолжении темы
Часть 3 - Прервемся на минуточку.
Часть 4 - С праздником Советской Армии и Военно-морского Флота.
Часть 5 - Девочка жжёттт!!!
...
Часть 26 - Задница как великий биомеханический проект
Часть 27 - Житель Воронежа навязал банку условия кредита!?!
Часть 28 - "Cranky Old Man"