Очі болять від засліпливого світла думок.
Прагну до змін, але залишаюся на місці.
Завмираю посеред натовпу і слухаю тишу.
Прибираю парасольку і ловлю краплі дощу.
Іноді краще пішки, ніж метро.

Дивні смужки і крапки перетинаються у візерунки.
Затікають за стан свідомості і в'їдаються десь глибоко, залишаючи шрами у пам'яті.
deviantart.com

Наші діти будуть вчитися ходити під мірний гуркіт вагонів метро.
Наші діти будуть вчитися бачити у світлі флюоресцентних ламп.
Наші діти будуть вчитися говорити під металевий лязг голосу, що лунає із гучномовця.
Наші діти будуть вчитися жити у капронових коконах "вільного міста"?

У мене не буде дітей.

В колонках играет - Оркестр ЧЕ - На самотi
Весь світ дивно згортається до розміру матеріальної точки.
Перетинаються у теріторіально-часових кривих міста, події, люди.
Дивне павутиння оплітає у тривимірних проекціях країну.
Скільки ще спільних знайомих найближчим часом знайдеться на теренах країни У.?

В колонках играет - Lюк - ТіВі
Рандомний список у winamp.
Старі фото по альбомах.
Планшетки та мишки.
Забуті флешки та не_забуті думки.
Мандрую інтернетами у тиші електричних ламп.

В колонках играет - The Doors - You're lost little girl
You're lost little girl
You're lost little girl
You're lost
Tell me who
Are you? (c)

Загубилася десь посередині між минулим і майбутнім.
Сновидіння з'їдають і без того скутий рамками доби час.
Думки з'їдають і без того обмежений умовностями мозок.
Події з'їдають і без того танучий слід реальності у моїй свідомості.

Who am I?

Вечірні посиденьки у не_працюючих фонтанів.
Думки ні про що і зірваний голос.
Несподівані шоколадки до кишень і доречний Шевчук.
Складний день, що ніяк не хотів скінчатися.
Але завершаючі акорди мають бути приємними.

В колонках играет - Zемфира - Блюз
Як би не втрапити у цей стан?
Коли всю ніч сидиш за роботою, а потім ще й цілий день бігаєш містом, спокушає бажання прийти і проспати решту частини доби.
Піддалася спокусі. Мерзну після сну.
І навіть ясно собі уявляю, чого саме зараз не вистачає.

07.04.2009.

Аналізую всі явища і події, що мене оточують. І навіть немає причин нарікати на своє життя.
Аналізую свої думки, записи. І чомусь навіть немає причин немає причин бути незадоволеною собою.
Аналізую свою втому. І чомусь навіть немає бажання відпочити і відновити сил.
На це немає ні часу, ні самих же сил. Дивно якось. Заплуталася?

Пару десятків кілометрів в день - це ще не рекорди.
Пару десятків знайомств - реальність.
Пару десятків нових фото у архіви - приємні дрібнички.

Андріївський узвіз пульсує сонною артерією на тілі Києва.
Потрохи входжу з цим містом в резонанс.

Проаналізувавши свої пости, отримала таку картинку.
Ця схема складається з найбільш вживаних в моєму жж слів. В кожного слова є своя вага і зв'язки з іншими словами (в залежності від того, з якими словами у окремих реченнях чи абзацах вони вживаються).

29 Мар, 2009 at 7:05 PM

Текстурні посиденьки у муніципальних.
Алкогольні експерименти біля.
І не_визначеність на вечір.
Чому стільникові так люблять розряджатися?..
Потреби у валеріані зростають.
___________

Чия це фраза: "Давайте сперечатися про смак вустриць з тими, хто їх не куштував"?

UPD: а валеріану краще запивати алкоголем.

Не кажи, що було добре.
Не питай про моє минуле.
Не згадуй про моє майбутнє.
Не дивись на моє теперішнє.
Не чекай мене у чужих містах.
Не кажи, що подзвониш. Я цього не хочу.

27 Мар, 2009 at 10:19 PM

Текстурні візерунки, площа у ганебному біло-синьому та знову дощі.
Форс-мажори та форс-мінори.
У вікнах - чужі дахи та вогники далеких вікон.
А вечір лише починається...

27 Мар, 2009 at 3:00 AM

Як то казала велика Коко Шанель (якщо я не помиляюся) "В кожної жінки має бути маленька чорна сукня".
Реалії нового часу змінили цю концепцію.
Гордо заявляю "В кожної жінки має бути маленький чорний лептоп".

В колонках играет - Земфира - ПММЛ
24 Мар, 2009 at 9:58 PM

Синці під очима, купа речей у прання і забита карта фотоапарата.
А ще багато справ завтра і на_завтра.
Тож, пару годин сну і знов у бій.

Батарея плеєра тримається на диво довго.
Включаю Земфіру у вуха і іду.

Скільки часу спливає? Коли все встигнути?
В мене вже питають про те, коли я встигаю писати.
Тож відповідаю.
Пишу між строк, читаю по нотних станах, не знаючи нот.
Роздивляюсь ієрогліфи та шукаю сенс у візерунках телефонних дротів.
Ходжу по запахам та по сторінкам жж.
Залишаю не_тривкий слід від своїх кедів. І іду спати.
Завтра важкий день.

Зустрів нас дощами, заколисав у вечірньому метро.
Прокинув вранішнім сонцем у вікні, закрутив у вирі подій.
Вулиці - вулички - площі - сквери.
Книгарні - тогровельні центри - книгарні.
Могилянка - Гете Інститут - майстер-класи.
Фотографії - обличчя - місця.
І п'ятнадцять кілометрів на лічильнику мобільного.

Я - лише слабка людина.
Слабка у своїй природі.
Слабка у почуттях, емоціях.
Слабка у вчинках, подіях.
Слабка у бажаннях, мріях.
Слабка у талантах, покликаннях.
Слабка у вподобаннях, звичках.
Слабка у покликах, інстинктах.
Але сильна у своїх слабкостях.

Дихати. Що може бути солодшим за це повітря свободи, яке огортає тебе, пробиваючись крізь одяг і пори шкіри?
Дихати. Що може бути бридкішим за цю згубну залежність від хімічних сполук, що так жадібно захоплюють легені?
Дихати. Що може бути природніщим у цьому суспільстві штучностей та сурогатів?
Дихати. Що може бути непомітніше для скла об'єктивів у світлі софітів та прожекторів?
Дихати. Єдине, що людина поки що не навчилася робити на публіку.
Ди-ха-ти.