Сорочки, які вишивалися в кількох селах Гадяцього району Полтавської губернії, населених переважно людьми "старої віри", які ретельно зберігали давні взори і техніки вишиття своїх предків, і втілювали їх в своєму одязі.

"Жидівська нитка" продавалася на базарах Гадячу євреями, які через свої торгові зв'язки імпортували такі нитки, а також барвники з Індії.

Колір індіго був недоступний через фарбування натуральними барвниками.

Та ж сама бузина давала сильну линьку, хоча й досі жидівки називають "бузина".

Жидівки унікальні, особливі, високоенергетичні, "живі" сорочки. Жодної немає вишитої хрестиком, - тільки вирізування, або лиштва, або низинка, або тамбурний шов..

Полотно жидівочок таке тоненьке й біле, яке попадається в полтавських сорочках одне на 200 штук.

Нитки індіго були неймовірно дорогі, тому більшість цих сорочок вишиті стримано (невелика площа вишивки), але це ніяк не зменшує їх цінності, а якість вишиття й архаїчність взорів із залишком компенсує скромність рукавів.

Сорочки як правило довгі (під плахту) і ретельно вишиті по всіх "кордонах" захисту жінки: подол, зап'ястя, горловинка.