Поняття етичного вегетаріанства

Більшість людей прагне жити в ладу зі своєю совістю, не скоюючи жорстоких вчинків, тобто у всіх випадках хочуть поступати етично.

Етика вегетаріанства розглядає питання морального права людини на позбавлення тварин життя для задоволення своїх потреб. В першу чергу це торкається наступної проблеми: чи сумісно з моральністю цивілізованої людини харчуватися м'ясною їжею. Проте етичне вегетаріанство піднімає не тільки питання про використовування в їжу м'яса убитих тварин. Крім того, людина віднімає життя у тварин, щоб використовувати їх шкіру, їх хутро. Вбиває тварин для проведення експериментів. Сучасний вегетаріанський рух вважає відношення людини до вбивства тварин (про яких би тварин ні йшлося) єдиною проблемою.

З появою етичних переконань у людини можна судити про рівень її свідомості: здібності аналізувати свої вчинки, робити висновки про свою поведінку. Етика, за визначенням Оксфордського словника, - це відповідальність за інших людей; під етикою ми розуміємо етичну поведінку людини, яка не ставить свої інтереси вище за інтереси інших людей, більш того, захищає інтереси іншого як свої власні.

Частиною життя сучасного суспільства залишається насильство: це розрішення міждержавних конфліктів через війни, злочинна діяльність кримінальних і терористичних елементів суспільства і багато що інше.

Здавалося б, всі ці проблеми не пов'язані з відношенням людини до тварин. Але це не так: жорстокість до тварин - віддзеркалення низького етичного рівня суспільства, нерозвиненої здібності до співпереживання, відсутність альтруїзму у членів суспільства. Ще в античній Греції філософ і учений Піфагор переконував, що тому, хто спокійно вбиває тварину, неважко убити і людину. Інші мислителі були ще більш прямолінійні і указували, що жорстокість у відношенні до тварин веде до воєн. Представляється все-таки, що відношення до тварин не причина жорстокості людства, а показник, індикатор його етичного рівня. Якщо зараз все більше число людей стурбоване стражданнями і загибеллю тварин, причиною яких виявляється людина, це ознака зростання етичного рівня суспільства.

Етична поведінка - результат тривалої біологічної і соціальної еволюції людини. Завдяки тому, що етичні принципи були соціально корисні, укріплювали суспільні взаємостосунки людини, поступово вони одержували все більше суспільне визнання. Дійсно, етика - це єдина надійна основа безпечного існування людини в колективі. Всі прояви соціального зла: війни, кримінальні злочини, соціальне пригноблення, нерівність, суперництво між окремими людьми і ін. - є результатом того, що в суспільстві недостатньо людей з етичною поведінкою. І навпаки: в колективі, де кожна людина діє на користь суспільству, кожний в той же час відчуває себе захищеним від негативних соціальних явищ. Етична еволюція людини ще не закінчилася, осіб з етичною поведінкою на землі не так багато, але саме вони - сіль землі, найдорогоцінніше, що дала еволюція людині. Відрадно, що їх ідеї все більш завойовують світ.

Історія дозволяє прослідити динаміку розвитку етичних поглядів людства. Цей процес показує тенденцію до розширення кола осіб, перед якими у людини спочатку передбачався моральний борг. Так, якщо спочатку людина захищала тільки свою сім'ю, своє потомство, то пізніше у неї з'явився борг перед суспільством, державою. Але і усередині держави етичні взаємостосунки у всі часи були неоднорідні. Відносно якихось категорій людей етичний борг був слабішим або зовсім був відсутній. Інакше кажучи, проводилася дискримінація по статевій ознаці, класовій, майновій, національній і расовій. Лише зовсім недавно людство проголосило всіх людей рівними і наказало, таким чином, етичні норми поведінки обов'язковими по відношенню до будь-якої людини. Але ці етичні принципи в значній мірі ще тільки декларуються.

Не дивлячись на те, що моральні принципи одержували все більше визнання через їх корисність для суспільства, тобто по прагматичних мотивах, еволюція етики мала інші корені - психологічні, духовні. Вона заснована на здібності людини до співпереживання, яке лежить в основі етичної поведінки людини, її доброти, порядності. Можна стверджувати, що саме здібність до співпереживання і виділила людину з світу тварин.

У міру розвитку духовності, відчуття співчуття людина стала відчувати себе незатишно від того, що її діяльність була постійно пов'язана із спричиненням страждання іншим істотам і навіть їх убиванням. Вже в стародавні часи високий розум прийшов до висновку що людині, як істоті етичній, не личить поганити себе вбивством.

Співчуття до тварин має емоційну, ірраціональну основу, а тому ніякі офіційні (релігійні, правові); точки зору на правомірність убивання тварин на користь людині не могли примирити деяких людей з такого роду жорстокістю.

Що думає цивілізоване людство про право людей мучити і вбивати тварин?

"Немає сумніву, що один з найважливіших моральних обов'язків людини торкається тварин, з якими ми ділимо нашу планету. Нам треба вчитися краще розуміти і поважати цих істот". "Оскільки людині властиво мислити і міркувати, вона не може не задавати собі питання про те, на чому засновано це право і як далеко воно може розповсюджуватися - право розпоряджатися життям тварини і, особливо, заподіювати їм страждання". Так висловлювалися американські учені на одному з симпозіумів по використовуванню тварин в експериментах.

А ось інші вислови на цьому ж симпозіумі: "Хіба не може людина, з її винахідливістю, понизити свою потребу використовувати своїх побратимів, не заподіюючи збитку здоров'ю і благополуччю людства?" "Чим більше ми дізнаємося про тварин, а вже зараз стає очевидним, що деякі примати майже можуть розмовляти на свого роду мові, тим більше прагне наукова громадськість знайти альтернативу використовування тварин в експериментах".

Альтернатива - це жити більш етичним, гуманнішим життям, не вбиваючи тварин. Людство тоді стане вищим в духовному відношенні, відчує на собі благотворний вплив милосердного відношення до найслабішого. В суспільстві, де діє право сильного, а воно не може діяти обмежено, тільки, наприклад, стосовно тварин, самі люди постійно випробовують на собі жорстокість і аморальність інших людей.

Т.Н. Павлова