http://gazeta.ua/articles/sogodennya/_ciyi-vijska-...t-ukrayinciv-v-ukrayini/546478

Росія вводить війська, щоб захистити російськомовне населення, і я йому майже заздрю – його є кому захищати. А от нас - нема, кому. Українська мова не потрібна навіть українцям.

Комісар ОБСЄ з питань нацменшин повідомляє, що ситуація з нацменшинами в Криму катастрофічна. Має при цьому на увазі українців і татар.

Мої знайомі, що тимчасово проживали в Криму, з болем розповідають, як їхню дитину дразнили та бойкотували учні і керівництво школи тільки за те, що та говорила українською.

Українців принижують і висміюють в Україні, але чомусь не входять війська, щоб їх захистити. Права українців отримувати інформацію рідною мовою грубо порушуються - інформаційний простір України давно захоплений російськими квазі-культурними окупантами, і, як підсумок, улюбленою піснею українців стає "Ах, какая женщіна", патріотизм прирівнюють до фашизму, а любов до рідної мови стає ознакою екстремізму. Але ніхто не спішить рятувати українську від знищення. Хоч інформаційний простір – така сама державна територія, як і фізичний простір країни, і його кордони треба так само пильно оберігати, як і географічні кордони держави.

Нас нема кому боронити. Мовним питанням справа наліво лише спекулюють "праві" і "ліві". Приймають скандальний мовний закон, потім скандальний закон скандально скасовують, призначають комісії, планують чи то ввести латинку чи підвищити статус російської. Тільки у мене питання – куди ще його більше підвищувати, якщо все - від газетних розкладок і теле-радіо ефірів до ресторанних меню - російською?

Нас протягом століть переконували, що ми другосортні. Ба більше – що нас взагалі не існує. А ми взяли й повірили. То може досить вірити всьому, що говорить "старший брат", який, до того ж, є молодшим?!

Прислухайтесь - ця земля дихає по-українськи. Її корінне населення, те, що при корені, біля землі, говорить, співає і молиться українською. Якщо не від Сяну до Дону, то від Львова до Луганська точно. І навіть в Одеській області. І навіть в Донецькій. Всі села говорять українською – на свій лад, зі своїми говірками, інтонаціями, діалектами, але українською. Тільки чомусь вони, ці корінні мешканці України переходять на російську, як тільки опиняються у великому місті. Тож хто захистить студентку, що приїхала десь з-під Полтави до Києва, і соромиться говорити рідною мовою?

Тому я звертаюсь до українців: чому ви так зневажаєте рідну мову?

Запитую тих україномовних українців, які услужливо переходять на російську з поваги, як вони кажуть, до співрозмовника: коли ви навчитеся поважати самі себе?

Запитую російськомовних українців, які у своєї більшості з мамою чи бабунею ще спілкуються українською: чому ви відмовляєтеся спілкуватись однією з найпрекрасніших мов світу?

Запитую питомо російськомовних: чому азербайджанець, що продає фрукти на базарі коло мого дому, за два роки перебування в Україні, прекрасно вивчив українську і хвацько припрошує покупців до свого товару галицьким діалектом? Чому студенти з Африки за рік перебування в Україні слухають лекції і здають екзамени українською? Чому моя сестра, отримавши вигідну пропозицію, за пів-року оволоділа голландською на доброму розмовному рівні, а ви відмовляєтесь вивчити мову братнього народу, з яким проживаєте поруч? Відколи незнання стало доблестю й перевагою?

Толерантність – це медичний термін, який означає неспроможність імунної системи чинити опір агресору. За чотири століття російської окупації українці втратили свій імунітет і це, за всіма медичними показами, повинно мати летальний кінець. Тож коли, як не зараз, і хто, як не ми - не будьмо толерантними, бо в нас немає нікого, хто міг би ввести війська на захист нашої мови.
Автор: Яруша ВИННИЦЬКА

Украина «уходит». Не в географическом смысле, не в физическом. Украина «уходит» метафизически, цивилизационно. Умирает на наших глазах Украина советская, социалистическая, индустриальная, умирает Украина «русская». Постепенно на смену рождается другая Украина. Пока непонятно какая Украина рождается, но она рождается, это очевидно. Пройдет еще 5-10-20 лет и она родится. Вероятнее всего это рождается украинская нация на основе прежней русско-украинской культуры, на основе прежнего русско-украинского народа. Но русская ли это украинская нация рождается? Сомнительно.

Очевидно, что Россия Путина сделала колоссально много для рождения этой новой Украины. Благодаря тупой внешней политики последних двух десятилетий у Украины теперь появился враг. Это не русские, это Путин и «россиянцы». Кто это? Этнические русские в современной России – это медленно вымирающий этнос. Их пока достаточно много. Русскими в России себя называют примерно 80% россиян, но на самом деле это не совсем русские. Это люди русской культуры в государственных рамках государства Россия. Их пращуры не у всех были русскими, просто сами себя они по привычке называют русскими. Их пращуры были: мордва, угро-финны, ерзя, татары, прочие. С течением веков они стали себя называть в Московии русскими. Они называли себя русскими 300 лет в Российской империи. Они называли себя русскими, советскими русскими 74 года при советской власти. Теперь они называют себя русскими и россиянами одновременно.

 Однако на самом деле постепенно среди этих 80 % русских сокращается число людей русской культуры, сокращаются русские (которые еще 300 лет тому назад были сомнительными русскими по своему происхождению), растет число людей «российской культуры», растут «россияне». Русские постепенно уступают место «россиянцам». Пример: А.С. Пушкин- это русский поэт? Да, несомненно. Но одновременно он был по происхождению из эфиопов, т.е. этнически не русский русский поэт с русской культурой в Российской империи. Вот такая «загогулина».

http://nuina.net/velykyj-y-mohuchyj/

Полковник Сергей Кириченко специально для НУИНА

Безусловно, русский язык – великий язык мирового распространения.

Я, в силу реального окружения, преимущественно им пользуюсь и ничего плохого в этом не вижу, хотя родным считаю украинский и знаю его так же хорошо.

С людьми, которые обращаются ко мне по-русски – говорю по-русски, кто обратился по-украински – по-украински, а с остальными – по-английски (если они его знают). И «не парюсь»!

В современном мире знать два языка – есть просто признак элементарной культуры и образованности.


Например Кличко: русский, украинский, немецкий, английский языки!

Но следует и правде в глаза посмотреть…


Русский – это самый «неславянский» язык среди всей славянской языковой семьи. Вот – лишь некоторые простые и доступные для любого неспециалиста в области лингвистики примеры.

1. Пишется одно, а читается другое.

Что – што, человек – чилавик, дуб – дуп, конечно – канешно, коричневый – каришнивый (тогда, кстати, надо: «научный» читать как «наушный», «точный» – «тошный» и т.д.: даже четких правил прочтения нет – одни исключения. Да и в каждом правиле русской грамматики тоже – куча исключений!)

Вспоминаю расхожую русскую шутку про то, как один «грамотей» в слове из трех букв допустил четыре ошибки: вместо «ещё» написал «ысчо». Бедолага – как слышал, так и написал…

В украинском и других славянских языках – как пишется, так и читается с четким произношением звуков, в том числе – и в конце слова. В украинском практически нет исключений из грамматических правил, нет запутанных деепричастных оборотов. Практикуется (в правильном литературном языке) активное использование глагола «є» в настоящем времени («есть», по аналогии с англ. to be).

2. Путаница в названиях.

Понедельник, вторник … – неделя (т.е. – все семь дней «ничего не делать»), а каждый седьмой день – Воскресенье (т.е. – Пасха!).

В украинском – понеділок, вівторок … – тиждень, а «неділя» (седьмой – день отдыха).

Русские выражения «око – за око», «недремлющее око», «заочный»; откуда взялся «глаз»?

Славяно-украинское «око» – оно «оком» и есть!

Русское «ни гроша» от славяно-украинского «гроші» (деньги), а не от тюркского «таньга» (тоже – «деньги»).

Для «хохмы» пройдемся по известным древним «исконно русским» фамилиям: Шереметьев – это бывший татарин Шеремет, Бутурлин – бывший монгол Батырлийн.

3. Фонетика (сложно понять непосвященным).

Если читать русские церковно-славянские тексты по фонетическим правилам IX-X веков н.э., которые имели место в Киевской Руси, Галицко-Волынской Руси, Подкарпатской Руси, именно тогда, когда была введен в использование греческий алфавит, доработанный Кириллом и Мефодием («кириллица»), то любой имеющий уши неожиданно для себя услышит западно-украинские диалекты. Ибо в современном русском многие буквы кириллицы либо перестали звучать вообще, либо изменили свое произношение.

Вспомните: исчезнувшие произношения – твердого «Ъ» и мягкого «Ь» полугласных в конце слова (мягкий полугласный «Ь» превратился в «мягкий знак»), дифтонгов «Ѥ, Ѣ, Ѵ», фрикативного «Ѳ», носовых «Ѧ, Ѩ, Ѫ, Ѭ», о-большого «Ѡ»; пропала разница в прочтении «І, И» – ранее изображалась как «Н» и произносилась как краткое среднее между «ы» и «э», а нынешнее «Н» (эн) ранее писалось «N».

Еще одна «хохма» заключается в том, что многие эти «штуки» сохранились в языке закарпатского этноса «русѝны» (можно рассматривать как диалект украинского). Оказывается, что именно этот «загадочный» русѝнский язык наиболее близко стоит к древнерусскому. О схожести же современного «московского» языка с древнерусским даже говорить смешно…

И последняя «хохма».

Человек, для которого украинский – родной и который его хорошо знает, элементарно понимает русский, словацкий, чешский, достаточно понимает польский, болгарский, сербско-хорватский, словенский. Но! Говорящего бегло по-украински все носители перечисленных языков не понимают напрочь! Это говорит об одном, что украинский язык наиболее близок к общему древнему протославянскому языку.

Украинский – легче, образней, мелодичней. По темпу речи – занимает второе место среди европейских языков (после итальянского).

Любіть українську мову! Любіть Україну!

http://censor.net.ua/news/274870/ssha_konfiskuet_i...yadke_za_podderjku_separatizma

США санкционировали экспроприацию имущества иностранных лиц и организаций во внесудебном порядке за события на Украине

Об этом заявил 8 марта источник в МИД РФ, комментируя распоряжение президента США Барака Обамы от 6 марта "О блокировании собственности некоторых лиц, способствующих ситуации на Украине", об этом пишет главное государственное информагентство России ИТАР-ТАСС, сообщает Цензор.НЕТ.


Какие полномочия получает администрация президента США. "С этой даты президент США, действуя на основании закона "Об экономических полномочиях в случае международных чрезвычайных ситуаций", наделил администрацию США правом вводить имущественные и визовые санкции против физических и юридических лиц, которые "присвоили властные полномочия в Крымском регионе без разрешения правительства Украины", - обратили внимание в дипведомстве РФ.

Читайте на «Цензор.НЕТ»: Обама и Олланд грозят России новыми санкциями за попытку аннексии Крыма: "Будут приняты новые меры"

Таким образом администрация президента США застраховала себя от возможных исков, объявив в пункте 10 распоряжения, что вводимые санкции не дают оснований юридическим и физическим лицам оспаривать их в судебном или административном порядке. "Президент США, по сути, санкционировал экспроприацию имущества иностранных лиц и организаций во внесудебном порядке", - отметил источник.

"Исполнительное распоряжение по Украине во многом беспрецедентно, - обратил внимание собеседник агентства. - Ранее США не вводили санкции против лиц, мирно отстаивающих право на самоопределение, закрепленное в частности в статье 1 Международного пакта 1966 года о гражданских и политических правах, а также в статье 1 международного Пакта об экономических, социальных и культурных правах. В силу этого права, народы свободно устанавливают политический статус и обеспечивают свое развитие".

Также читайте: Канада ввела визовые санкции в отношении ряда российских официальных лиц из-за агрессии против Украины

"Опять налицо двойные стандарты. Еще в июле 2009 года США предоставили Международному суду комментарий в связи с рассмотрением ситуации в Косово, - заявил источник в дипведомстве. - Тогда Вашингтон заявил, что "правовой принцип территориальной целостности не препятствует негосударственным образованиям мирным путем объявлять о своей независимости". Гаагский суд пришел к аналогичному выводу, признав тогда законность односторонней декларации о независимости Косово против воли Белграда. "Это решение, получается, уточняет действующие нормы современного международного права", - недоумевают в российском министерстве.

"При добросовестном толковании распоряжения Обамы (на что, конечно, рассчитывать не приходится), сформулированные в нем санкции следовало бы применить, прежде всего, против активистов "евромайдана" и фактически назначенных ими нелегитимных органов власти и их западных покровителей". "На их совести - разрушение конституционного строя и угроза территориальной целостности Украины", - негодуют в Москве.
Источник: http://censor.net.ua/n274870

Україна

<1>

Свята ти, земле моя,
Безмежні твої поля
І діти всі твої - моя родина.
Так гріють серце твоє
Ласкаві хвилі Дніпра,
І назавжди для нас
Одна єдина, це рідна Україна...

<приспів:>

Україна,
Хай твоє сонце вічно горить
І зігріває неба блакить.

<2>

Багаті твої сади,
Карпатський голос води,
До ніг твоїх схилилася калина.
Безсмертна сила твоя,
Як мужня рука шахтаря
Несе тепло життя
Для свого сина -
Це рідна Україна…

<приспів (2)>

Рідна Україна,
Хай твоє сонце вічно горить
І зігріває неба блакить.

* * *

http://nash-rayon.dp.ua/index.php

Российская Федерация, г. Москва

генерал-лейтенанту ГРУ Николаю Голубкову

Здравствуй, Коля!

Извини, что обращаюсь к тебе через СМИ, но попытки отыскать телефон или адрес генерала ГРУ оказались для меня тщетными. Сколько же лет минуло после нашей последней встречи? Если я не ошибаюсь она состоялась осенью 1985-го года в Тирасполе, куда я случайно попал в командировку. Помню теплый и легкий вечер и твой счастливый взгляд. В тот день ты, будучи командиром разведовательной роты, получил очередное воинское звание "капитан" и весь светился от счастья. Мы тогда от души поговорили с тобой, вспомнили наших пацанов и расстались, крепко обнявшись. Разве мог я подозревать тогда, что настанет день, когда русские солдаты начнут пленить украинцев, наставляя на них стволы своих автоматов?...

...Я пишу тебе, Коля, ибо все четыре года учебы в Бакинском ВОКУ ты был исключительно порядочным человеком: не "стучал", "не крысил", не прятался от марш-бросков в санчасти и прекрасно учился. И внешне был неотразим - настоящий русский богатырь, былинный образ. И потому я надеюсь на твою помощь...

...Сегодня утром я позвонил в Киев, Диме Каплуну и не узнал его голос. Знаешь почему? Да у нашего с тобой однокашника двое сыновей, а Дима не по наслышке знает, что такое война. Он, полковник запаса, не боится погибнуть, он боится потерять пацанов. Потом я позвонил в Днепропетровск, Саше Зеленцову, у него растет дочь. Герой Советского Союза Плосконос ушел из жизни несколько месяцев назад, но у Игоря в Киеве осталась семья. У меня тоже есть сын. Ответь мне, Коля, почему Путин хочет забрать наших детей? Что такого наши мальчишки и девчонки сделали вашему президенту, в чем их вина? Он еще не напился крови и не наелся денег? Может быть достаточно? Мы с тобой оба прекрасно знаем, что страшилки, типа, "украинские фашисты убивают русскоязычное население" или "149 тысяч крымчан готовы сегодня покинуть пределы полуострова" - не более, чем плод воспаленной фантазии ваших обезумевших от шальных денег депутатов ГД. И ты это знаешь не хуже меня. В Инете нет ни одного ролика, на котором украинцы гнобят русских. И видео с тысячами беженцев тоже нет. А фашистов я иногда вижу в Ютубе. Когда они проходят улицами современной Москвы. Так может быть Путину разобраться с отечественными фашистами? Я ведь тоже русскоговорящий и не владею украинским языком, но как-то никто не режет меня и не подвешивает вверх ногами...

http://risu.org.ua/ua/index/exclusive/events_people/55631

До 200-ліття Кобзаря. Мозаїчна релігійна модель Тараса Шевченка очима релігієзнавця

   Уже покликали до паю,
  А я собі у бур’яні
  Молюся Богу… І не знаю,
  Чого маленькому мені
  Тоді так приязно молило

     (Т. Г. Шевченко)

Україна святкує 200 річницю від дня народження визначного поета, письменника, художника Тараса Григоровича Шевченка. Не можемо не згадати про визначну релігійну складову його творів, його слово як християнина, який не міг не жити та дихати Україною. Про його віру, ставлення та розуміння Бога РІСУ розповів професор, відомий релігієзнавець та доктор філософських наук Анатолій Колодний.
Тарас Григорович і питання віри

Тарас Шевченко є типовим виразником релігійного духу українства. Його моральний ідеал – це духовно вільна у своєму самовизначенні людина. На її прапорі написано: «Борітеся – поборете!». Шевченко не міг спокійно чи байдуже сприймати людську неправду та убогість країни, оскільки був просякнутий Духом Правди. Він поєднував Бога з Правдою, пояснюючи її як Правду Святу, Правду Божу. Поет намагався зрозуміти, чому її немає в Україні, як і «Духа Христового», чому на «сім світі кати панують». Суцільну творчість письменника можна назвати постійним діалог з Богом, який тривав з самого дитинства.

Навіть у звичайному житті поет самовизначався як християнин. Зокрема у листі до А. Толстої від січня 1857 року Шевченко пише, що принаймні він є «бездоганним християнином». В переписці з княжною В. Рєпніною він зазначає, що найбільшою відрадою у засланні для нього лишалось читання Євангелія: «Я читаю її без вивчення, щоденно і щогодинно». В інших листах до друзів він підкреслює, що щоранку молиться Богові, регулярно відвідує богослужіння у церкві, говіє, сповідується, дотримується інших таїнств. «Свята велика справа релігія для людини, тим більше для такої, як я, грішної», — дописує Шевченко.

Всі герої творів Шевченка були християнами, борцями за волю та правду своєї нації. Він вважав, що віра без дії є мертвою, що вона буде справжньою тільки в тому випадку, коли буде чинною та діяльною. Ці слова та цитати аналізував Слюзар (Слюзар В. Тарас Шевченко переміг з вірою. / «Голос України». – 1999, 22 травня).
Бог Шевченка як Дух Правди Христової

У науковій спільноті існує думка, що Шевченко вживав слово «Бог» в символічному сенсі, яке не мало релігійного змісту. Нерідко вони спираються на твердження І. Франка про те, що Тарас Григорович використовував слово «Бог» як поетичну фразу. Ці думки мають певне підґрунтя, оскільки поет згадував слово «Бог» в дуже різних значеннях, однак сам Бог лишався для нього чимось всесильним, всемилостивим, всезнаючим, невідомим та незбагненним явищем, без втручання якого нічого не може відбутися. Бог для нього був Духом Правди Христової, але лише певною мірою.

Багатогранність подібних тлумачень митця можна пояснити тим, що в ті часи релігійне світобачення панувало абсолютно в усіх сферах духовного життя. Сам поет виріс на ньому, воно формувало його життєві орієнтири ще тоді, коли він був «у науці» у дяка. Але повернемось до визначення самого поняття Бог для Шевченка. Він вважав його ідеалом добра, найвищої справедливості, правди, як уособлення людської совісті, моралі, світлого майбутнього. Тарас Григорович тісно поєднує Бога та Правду, кажучи, що «Там, де немає Бога – там немає Правди». Тому і відродження країни він пов’язував з утвердженням Правди.
Молитва за Україну

Я так її люблю, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!

Особливо варто відзначити те, що молитви Шевченка були зовсім не егоїстичними, а були спрямовані на Україну, вона була домінантною темою усіх творів. Поетичні твори його були пронизані вірою в щасливе майбутнє народу. Письменник постійно шукає Божого благословення на всі дії, пов’язані з боротьбою України за її свободу та незалежність. Без сумнівів, думка про країну, її долю та соціальне призначення домінує у творах Т.Г. Шевченка. Україна має для нього абсолютну вартість. Навіть своїми прокльонами Бога у віршах про «безталанну країну», що деякі називають богохульством, а інші – вільнодумством, є тільки привернення уваги Бога до своєї землі.

Для поета Україна існує не в історичному континуумі, а в міфологічному. Вона не підлягає законам історичної необхідності. За його переконаннями, країна уособлена в церкві-домовині, що стоїть у селі Суботові, але з часом їй судилось розвалитись, тоді ж постане вільна Україна, і, розвіявши тьму неволі, запалить світло Правди.
Московська церква і «свої чужинці»

Шевченко боровся проти тих сил, що поневолювало українство, ставили його на коліна та заганяли в історичну сплячку. Однією з подібних сил стала для метра Московська Церква, яка служила і служить російському колонізатору способом духовного поневолення українців, проголошуючи загальнолюдськість та слов’янскість.

Найбільший гнів Шевченка припадає на «своїх чужинців» — змосковщених дворян і духовенство українського походження, які запродали себе ворогам рідного народу. Тому поет докоряє тим «рабам незрячим», які благають милості у земних богів-ідолів, «попів і царів». Натомість Тарас Григорович закликає молитись лише Богові і Правді, а «більше на землі нікому».

Шевченко постійно наголошує на тих збитках, що завдала національному буттю українців «присяга Москві». Провину за «національне осміяння», загибель «слави України» він переносить в тому ж числі на Російську православну церкву, яку вважає «головним вузлом московської внутрішньої політики», яка, зрадивши чисту святу віру, благословляла розбійництво та гноблення Росії щодо інших народів. Завдяки ній, пише він, Українська Церква перетворилась на «церкву-домовину».
Чи був Шевченко атеїстом?

Чимало дослідників, сприймаючи буквально певні твердження поета, вважали його атеїстом. Певну роль у формуванні таких поглядів відіграло те, що Шевченко показував свою релігійність не в умоглядних категоріях філософії, а на рівні конкретно-індивідуального синтезу почувань та вражень особистого життя.

При цьому можна казати, що письменнику був притаманний антирелігійний скептицизм, який так само не є єдиною рисою світогляду Тарас Григоровича. Через свої вільнодумко-скептичні ідеї він завжди ставив перед собою проблему істинності релігійного вчення у цілому. Поет докоряє Богові за його байдужість, за примирення із соціальним злом, висловлює невіру у всемилість і всеблагість його. Погляди поета, безперечно, мають у собі великі релігійні нашарування, однак він не переростає на вихідні релігійні позиції, тобто догмати, які залишають в думках поета на завжди «слід релігії».

Шевченка можна також умовно назвати анти теїстом (таким, що ще не знайшов самого себе, своє Я, той, хто зберігає в своїй уяві образ відображення дійсності як таке, що виконує своє призначення стосовно людини). Заперечуючи Бога як ілюзорно-фантастичне відображення дійсності, анти теїст доходить до усвідомлення своєї гідності. Такий тип мислення був притаманний і Тарасу Григоровичу. Пізніше його анти теїзм переростає у вільнодумчий скептицизм. Загалом світогляд письменника мав надто складну мозаїчну структуру, але висновок можна зробити один – він був релігійною людиною, інші ж творіння говорять про те, що він мав чітку іррелігійність в її антропоутверджувальній зорієнтованості.

Визнаючи Бога, Шевченко як і всі антитеїсти вільно поводився з ним. Бог для нього виступає захисником інтересів панівних класів через те, що «спить», тобто він не є носієм загальнолюдського, а виступає скоріше в ролі караючої сили. Шевченко доводить необхідність для Бога прокинутись, умовляє згледітись на нещастя народу.

http://gazeta.ua/articles/history-journal/_esli-by...tvetila-by-emu-strastyu/545642

"Что касается до любви в тесном смысле этого слова, то за все время моего знакомства с Шевченко я не заметил в нем ни одной привязанности, которую можно было бы назвать серьезною. Он любил женское общество и увлекался, но никогда – надолго", – стверджує приятель Тараса Шевченка письменник Олександр Афанасьєв-Чужбинський. Його спогади вийшли 1861 року – одразу по смерті поета. Натомість Олександр Кониський, один із перших біографів Кобзаря, певен, що той завжди мріяв про одруження: "Потреба життя родинного у Шевченка глибока, зростала вона і міцніла разом з його літами. Ще коли він був на порозі віку парубочого, коли йому "тринадцятий минав", він сподівався одружитися колись із тією Оксаною, з якою "укупочці собі росли" і "маленькими собі любились". Ідеться про Оксану Коваленко, подругу дитинства. "Шевченко, як був молодим парубком, покохав "любу чорнооку Дуню Гашковську", – продовжує. – Кріпацька неволя не дала йому одружитися з нею". Має на увазі молоденьку швачку-польку, з якою Тарас познайомився у Вільні, куди 1829-го прибув як служка-козачок зі своїм паном Павлом Енгельгардтом.

http://images.yandex.ua/yandsearch

http://kotovsk.ucoz.ua/news/kovalchuk_shusterman_larisa_nikolaevna/2011-03-08-270

з 4 до 11 березня 2014 року в столичному Центрі Української Культури та Мистецтва триватиме виставка вишивки «Витончений живопис нитками» Заслуженого майстра народної творчості України Лариси Ковальчук-Шустерман. Щодня майстриня проводитиме майстер-класи з вишивки для всіх бажаючих. Попередній запис – обов’язковий, за тел. (097) 98-22-783.

Увага! 08 березня – вихідний. У пн., 10 березня виставка працюватиме!

Лариса Николаевна Шустерман, девичья фамилия Ковальчук — Заслуженный мастер народного творчества Украины, профессионально занимается вышивкой картин гладью. Автор множества работ, участник выставок, из них 20 персональных. Картины Шустерман Л.Н. демонстрировались на выставках на Украине и за границей, они также находятся в частных коллекций почитателей искусства вышивки на Украине, в Греции, Австрии, США, Германии, Италии, России.
Биография

Лариса Николаевна Ковальчук—Шустерман родилась в городе Котовске (тогда Молдавская АССР). Закончила Одесский педагогический институт, по профессии инженер-преподаватель производственного обучения. Много лет работала преподавателем автомобильного дела, затем директором автошколы. Вышиванием занимается свыше 20 лет.
 За это время художница выполнила более 180 работ - натюрмортов, пейзажей, портретов, религиозной вышивки, цветочных композиций, изображений животных. Живёт и работает в Киеве.

 Персональные выставки
Постоянные выставки вышивок Шустерман Л.Н. находится в Киеве, в главном корпусе Европейского университета, в Кировоградском областном художественном музее и Национальном музее литературы в Киеве.



 .

http://www.charter97.org/ru/news/2014/3/6/89453/

http://www.turystam.in.ua/uk/2011-09-14-19-59-29/9473-2014-03-07-07-35-19

Тим, хто й досі сумнівається, єсть ли такая страна Украина, і де проходять її етнічні кордони, хочу навести підбірку карт початку ХХ ст. А також карту мовного розселення кінця ХІХ ст, які красномовно засвідчують, де проходять кордони Великої України.

Артистка звернулася до українців і особисто до президента РФ Володимира Путіна

Сніжана Єгорова у своєму радіозверненні до українського народу не лише підтримала українців, а й звернулася до президента Росії Володимира Путіна.

У своєму оптимістичному та переконливому зверненні Єгорова зауважила, що попри те, що більшість українців говорять російською, але думають по-українськи. Окрім того, войовнича Сніжана зауважила, що вона й сама немов "степна кобилиця готова пройти через вогонь, воду та мідні труби та ще й винести на собі парочку поранених бійців"


"Україна, це наша мати. І ми не повинні дозволити відірвати їй руку, ногу, а тим більше голову. Тому що тоді ми залишимося сиротами, ми перетворимося на дикі племена, які легко буде знищувати. Давайте будемо разом і пам'ятатимемо, що наша найголовніша національна якість - це почуття гумору", - сказала Єгорова.

Вона додала, що українці варті кращого

"Все буде добре. Все буде найкращим чином. Все буде так, як ми того хочемо. Єднаймося, бо ми того варті", - підсумувала Сніжана.
 

http://tsn.ua/ukrayina/morskiy-pihotinec-vikonav-pisnyu-okeana-elzi-na-ochah-u-rosiyskih-voyakiv-338562.html

Це неабияк зворушило лідера гурту Святослава Вакарчука.

Святослава Вакарчука вразило виконання пісні "Той день" морським піхотинцем
 Музикант і активіст Святослав Вакарчук був вражений тим, як майстерно і щиро один із морських піхотинців Олександр заспівав пісню гурту "Океан Ельзи" "Той день".

Про це написав сам виконавець на своїй сторінці у соцмережі й розмістив посилання на відео.

"Наша пісня "Той день" у виконанні морських піхотинців в Керчі. Ком в горлі", - зазначив схвильований Святослав.

Керченські морпіхи влаштували концерт під відкритим небом. Їх виступ на території військової частини став своєрідним зверненням до всіх, хто вважає, що морпіхи деморалізовані, пише видання "Аргументы недели-Керчь"

http://uainfo.org/yandex/288520-no-nikakoy-rossii-...et-est-okkupant-portnikov.html

В кафе, магазинах и просто на улицах Киева люди спрашивают одно и то же: будет ли война. Поразительно, что никто не задается вопросом - будет ли война с Россией. И как вообще это может быть - война Украины с Россией. К этому простому факту уже привыкли, как примиряешься с потерей близкого человека - плачешь, мучаешься, а потом сживаешься и только на кладбище в твоем сердце появляется неизбывная тоска.

Так и с Россией. Ее для нас уже нет - даже те, у кого в этой стране близкие родственники, начинают воспринимать их как чужих, далеких людей - разумеется, когда эти близкие родственники поддерживают войну и оправдывают агрессию.

Конечно, больно, неприятно, досадно. Но никакой России для нас больше нет. Есть оккупант, коварный и безумный одновременно. И нам совершенно неважно, как он называется и есть ли шеврон на его форме. Для нас важно, что сегодня он издевается над нашими военными в Крыму, пугает нападением на другие регионы нашей страны, запускает в наши города провокаторов, чтобы сорвать с флагштока наш флаг и водрузить на его место флаг агрессии и мести. И нам неважно, как зовут этого врага, - нам важно, чтобы он не убивал нас. Вот и все, что спрашивают люди на улицах: будет ли он убивать, бомбить, прорвется ли танками с оккупированного Крыма на украинский материк. А Путин и русские, избравшие такого президента, нас больше не интересуют. Это как мертвецы на кладбище.

В еврейских семьях когда-то было принято читать поминальную молитву по родственникам, перешедшим в чужую веру. Вот и мы по вам уже прочитали - вы перешли в веру ненависти к тем, кого вчера называли братьями. Вы можете сколь угодно фотографироваться на улицах с потомками тех, кого вы же и завезли в Крым несколько десятилетий назад, чтобы с трудом замазать следы другого преступления вашей родины - выселения коренных народов полуострова. Но их мнимая любовь, их вера в ваши подачки, которые вам не из чего будет скоро платить, не заменит вам нашей былой привязанности. Вы приобрели Крым, а Украину потеряли. Потеряли навсегда. Прощайте и не убивайте нас.

Нас, потерявших вас, но приобретших взамен целый мир неравнодушных людей, поддерживавших нас в нашей борьбе за свободу - не только нашу, но и вашу свободу, потому свобода вам тоже нужна, вы пока об этом не знаете, но скоро догадаетесь. Нас, убеждающихся в том, кто все это время был нам настоящими братьями и друзьями, а кто только притворялся в надежде рано или поздно вновь накинуть ярмо с двуглавым орлом на наши шеи.

Иногда мы будем скучать по вам и по тому времени, когда вы казались нам такими же. Иногда будем вспоминать, что многие из нас разговаривают на том же языке, что и вы. Иногда будем читать ваших писателей и теперь уже - как и весь остальной мир - удивляться: что ж это, писатели у них такие гуманисты, а они как с цепи сорвались. Но это будет происходить нечасто. Простите - у нас сейчас много работы. Нам нужно строить новую страну - взамен прежней, разрушенной не без вашей помощи. Нам нужно следить за нашей властью - чтобы она не стала прибежищем проходимцев, недавно еще правивших у нас и продолжающих повелевать вами. Нам нужно находить возможности для того, чтобы создать сильную армию, которая защитит нас от возможных агрессоров: теперь мы знаем, что окружены не только друзьями и что армия нам нужна. Словом, очень много работы. Не до России.

Когда вы восстанете и избавитесь от того кошмара, в котором живете, мы искренне порадуемся за вас - и за то, что теперь не надо бояться. Но тот страх, в котором живут наши женщины, и ту ненависть, в которой теперь растет наша молодежь, мы не забудем вам еще долго - и вам придется много и упорно трудиться, чтобы вновь завоевать наше доверие и доказать, что вы стали нормальными людьми и больше не думаете, что единственная полезная вещь, которой в этом мире можно гордиться, - автомат Калашникова. Но мы будем рады, если у вас это получится, - потому что быть свободным лучше, чем рабом, и жить в мире с соседями лучше, чем пребывать в страхе и ненависти. Но все это будет потом и, наверное, нескоро.

А сейчас просто не стреляйте.



Vitaly Portnikov

http://chytanka.com.ua/static/546.ukr.html

Привіт, ми - Таня, Таня і Світлана. Наш веб-проект "Читанка" - це дитяча публічна онлайн-бібліотека.

Коли ми були дітьми, у нас було дуже багато дитячих книжок. Зокрема, україномовних. Це були прекрасні книжки з чудовими малюнками. Немало з них і досі збереглися. Ми хочемо поділитися цим добром із сучасними дітьми.

Ми не скануємо сучасні дитячі книжки і не станемо їх викладати на цей сайт, якщо нам хтось надішле. Сучасну дитячу книгу можна купити у крамниці. У нашій бібліотеці будуть тільки ті книги, які давно не перевидаються і яких у крамницях не знайдеш.

Незважаючи на це, варто пам`ятати про авторське право. Матеріал, розміщений на цьому сайті, належить видавництвам, письменникам, ілюстраторам. Якщо Ви хочете мати якусь із давніх книг у паперовому вигляді, спробуйте звернутися до видавництва, вказаного в анотації. Більшість книг, надрукованих у той час, належить видавництву "Веселка". Воно існує і тепер. Цілком можливо, що Ваша ідея зробити передрук давно забутої книги видасться їм цікавою.

Втім, деякі примірники можна придбати у букіністів, які віднедавна співпрацюють із "Читанкою". Щоб знайти їх, наберіть у пошуку слово "придбати"

Ми будемо раді кожному, хто захоче співпрацювати. Діти хочуть читати! Дістаньте свої старі книжки з антресолів!

http://bukvoid.com.ua/events/internet/2014/03/05/132332.html

Нарисовала алфавит и объяснила ключевые слова Майдана Евгения Мелеховец. На ее страничке в Facebook указано, что она родом из Сум, а сейчас живет в столице Франции Париже, занимается графическим дизайном.

На каждую букву Евгения подобрала слова и их значение для активистов Майдана. Скажем, "дуршлаг - символ революции", "Ленин - тот, что упал", "титушки - рыцари за 200 грн", "шина - наименьшая баррикадная единица", «Экстремист –украинец, которого всё достало», «Ёлка – народный арт-объект»,и т.д.

Напомним, в Минздраве сообщили, что за три месяца противостояния в Украине уже погибли или умерли 99 человек по всей Украине.
 

http://tvi.ua/new/2014/03/02/putin_u_fotozhabakh_karlyk_vyyshov_postrilyaty

Путін у фотожабах

1.


2.


3.


4.


5.


6.


7.
Путін у фотожабах: карлик http://glavcom.ua/photo/2078-1.html

http://www.ostro.org/general/politics/articles/438959/

То, что происходит в Донецке - вакханалия радикальных пророссийских сил - результат политики "донецкой" Партии регионов и беспринципности делегированных ею руководителей региона. Первая всю свою политику строила на мобилизации электората страшилками о "бандеровцах". Вторые - в борьбе за власть царя Януковича, вбивали эти страшилки в умы людей и стимулировали радикализацию антиукраинских настроений, ассоциировав все украинское с "бандеровским" Майданом.

Фактически, ПР и ее представители во власти рубили этим сук на котором сидели. Поскольку они хоть и служили лично "государю", а не государству, но являлись все же украинскими государственными чиновниками. Заменив же в умах обывателей понятие "украинский" на понятие "враждебный" и понятие "государство" на понятие "Янукович", они создали вакуум, в котором сейчас, с бегством Януковича, (природа не терпит пустоты) и растет русский шовинизм и пророссийский радикализм. В умах людей на Востоке выстроилась простая логическая цепь: если нынешнее руководство Донбасса и депутаты Верховной Рады работают в украинской (читай - "враждебной") системе не на Януковича, то они не власть и враги...

Людей долго приучали к такой "логике". В результате "врагов" на митингах "снимает" с должностей кучка пророссийских радикалов. А донецкий горсовет, состоящий исключительно из членов Партии регионов, как и всегда, тут же становится в деликатную позу, лишь бы ублажить толпу, и призывает облсовет назначить референдум "о судьбе Донбасса". Какие именно вопросы должны быть на нем рассмотрены - депутаты не уточнили. Видимо, "шеф" горсовета, депутат Верховной Рады Украины, и большой друг господина Жириновского Коля Левченко еще не определился, что ему нужно, независимости от Украины или присоединения к России...

http://www.ostro.org/general/politics/articles/438984/

Зинаида Гиппиус когда-то сказала: «Если надо объяснять, то не надо объяснять». Но это правило действует для любви. Для тех, кто умеет любить.

Тем, кто хочет ненавидеть, объяснять, наверное, надо…

Я – русская. После 16 января почувствовала себя экстремисткой. После 20 февраля – отчетливо – бандеровкой. И давно, еще с косы Тузлы – украинкой.

Я не знаю, как так получилось, что после затонувшей Атлантиды – СССР, в душе появилось и разрослось это чуть болезненное, тревожное и сладкое тоже ощущение: жила-была страна, а оказалось – Родина.

Украина – моя родина. Русский язык – мой родной язык. И пусть меня спасает Пушкин. И освобождает от печалей и волнений тоже – Пушкин. Пушкин, а не Путин.

Я – русская украинка, экстремистка, бандеровка и националистка.

И мой - уже не теоретический - интерес заключается в том, с каким чувством будет стрелять в меня российский солдат.

С чувством выполненного долга? Глубокого удовлетворения? Печали о том, что я предала великую Россию? Будет стрелять и плакать?

Прости, Россия, и я прощаю тебя в это воскресенье. Прости за то, что писала на русском книги, читала лекции и любила тоже на русском. Прости за то, что и дальше буду мечтать, думать и тревожиться на русском языке. А твой солдат придет и избавит меня от тревог.

Это, наверное, трудно – убивать тех, кто говорит с тобой на одном языке.
Уникальный шанс попробовать это на вкус сейчас есть.

Прости, Россия, но к нам не придут бандеровцы. Они не пришли, чтобы мстить и после войны. Они умирали там, в Западной Украине, за свою землю, за свой язык, за свое право быть свободными. И почти все они умерли. Кто-то от пуль, кто-то от старости. Бандеровцев уже нет.

И убивать придется нас. И русских украинцев, и тех, кто сегодня кричит: «Россия, Россия» - тоже. Пуля – дура, штык – молодец. Саперная лопатка – вообще дама с интеллектом. Если в надежных руках…

У тебя надежные руки и ты придешь к нам с саперной лопаткой? Принудишь нас к братству? (меня, если что, лучше к сестринству). Ты сделаешь нам Осетию. И, ура, нас признает республика Науру? Жить будем с огородов, а читать станем, как у Аверченко, буквы, созданные виселицами? Рай…

Знаешь, я дружу с разными людьми. Среди них есть настоящие урки и настоящие академики, гении и карьеристы, городские сумасшедшие и буржуи. С национальностями тоже – колоритно. Мои друзья порой сами не знают, какую кровь объявить в себе главной.

Ты не поверишь, но урки Донецка готовы идти в партизанские отряды, чтобы воевать за Украину.

А буржуи, последний день которых еще не пришел, собираются закупать оружие. Кстати, ворованное. У россиян.

Мне жаль, что многие из тех, кем я дорожу, нарядили души в бескозырки и, выпив законные двести, орут на улицах: «Врагу не сдается наш гордый «Варяг».

Не сдается, да. Он – сознательно топится.

Прости меня, Россия, но я не понимаю, зачем ты хочешь утопить свой «Варяг» в степях Украины, взяв на борт моих и своих соотечественников.

Мне трудно тебе объяснить, но Донецк – это мой город, Украина – моя страна. И если ты хочешь убить меня за это, то кто тогда будет говорить с тобой на русском языке?

Прости меня, Россия. И я прощаю тебя в это воскресенье. Потому что знаю: российский народ – это не резиновые пупсы из Совета Федерации. Это Люди, которых ты не видишь точно также, как не видишь Украину.

Не видеть Украину – это болезнь. Спроси у Януковича, чем она заканчивается.

И вот еще что: я ходила сегодня на митинг за свою страну и против войны. Он был немногочисленный. Во всяком случае, уступающий по боевой и тактической подготовке тому, что украсил себя твоими, Россия, флагами. Флагами и почему-то водкой.

Твои ряженые матросы кричали нам: «Вон из страны». И, конечно, «Россия! Россия!». Пару раз обещали убить.

Но есть такой правило Майдана: когда не знаешь, что делать, когда тебе страшно, когда опускаются руки, пой гимн. Гимн Украины очень хорошо отгоняет бесов. Попробуй. Средство верное: «Ще не вмерла Україна, і слава, і воля….»

Елена Стяжкина, для "ОстроВа"