http://blogs.lb.ua/tsilya_zilgenshukher/271993_chetire_oktavi_do_radosti.html

Блог Цили Зингельшухер
Автор, блогер

Выворачивая наизнанку музыкальные души правителей и целых стран…

Музыка- одно из величайших достояний человечества. Речь- простейшая форма коммуникации между людьми, если не считать языка жестов. Письменность родилась в процессе эволюции интеллекта человека, как ответ на необходимость визуализировать речь. Откуда взялась музыка? Из попытки повторить звуки природы- пение птиц, голоса одомашненных животных, мелодии ветра и шум дождя? Кто знает…

У любого человека есть свои вкусовые пристрастия. У народов- целые кулинарные традиции. Если еда- это пища для тела, то музыку можно сравнить с пищей для души. Так же, как национальные кухни имеют свой неповторимый колорит, рацион, даже визуально-эстетический шарм, так же и музыкальные традиции наций и целых стран впитали вековое эхо прародительских песнопений, страданий и восторгов, переложенных на струнные лады и вокальную колоратуру. Казалось бы, ничего лучше, чем речь, не сможет полноценно и разносторонне передать человеческие мысли. Но появление искусства танца и музыки опровергло это заблуждение. С помощью музыки величайшие композиторы погружали слушателя в океан эмоций, фантазии, как бы приоткрывая четвёртое измерения восприятия окружающего мира. Удачный симбиоз музыки и слов вообще породил для современной цивилизации гигантский пласт мировозренческого отражения реальности.

Песня- это история, рассказанная словами, максимально передающими эмоции, их явные и тайные смыслы. Влияние песен и музыки на историю социума огромно- с песнями миллионы людей веками брались за работу, возводили баррикады, поднимались в атаку и отдыхали с ними после боя. Песнями и музыкой радостно приветствовали рождение человека и провожали его уход в лучший мир.

Своеобразной квинтэссенцией музыкальных традиций государства, истории нации, её духовных устремлений, сконцентрированных в песне, является такая специфическая форма как Национальный Гимн. То, что Национальный Гимн Украины был символом Революции Достоинства, лучше всего доказало- Майдан был первым этапом Войны за Независимость. Украинцы никогда так трепетно не относились к своим государственным символам-флагу, гербу и гимну, как после Майдана.

И здесь подумалось- почему бы не попробовать спрогнозировать будущее нашей страны, проанализировать историю независимой Украины, с точки зрения музыкальных предпочтений её лидеров, популярности тех или иных мелодий, проводя аллюзии между поступками, логикой времени и иррациональностью заложенных в текстах смыслов? История много раз доказывала, что тексты бывают пророческими, а музыка может задавать ритм жизни целым поколениям.

Читать далее...

http://hvylya.org/analytics/history/dva-istoricheskih-puti-i-trudnyiy-vyibor-ukrainyi.html

Юрий Романенко, "Хвиля"

Народы, как и люди, делятся на тех, кто способен творчески использовать свое прошлое, преодолевать его, чтобы иметь перспективу в будущем и тех, кто навсегда увязает в нем, не имея способностей, воли преодолеть его последствия.

Читать далее...

1.


2.


3.


4.


5.


6.


7.


8.


9.


10.


11.


12.


13.

http://obozrevatel.com/culture/69820-opublikovanyi...vnyie-foto-semi-poroshenko.htm

Газета "Новое время" опубликовало эксклюзивные фото семьи Президента Украины Петра Порошенко. Одна часть фотографий сделана в особняке президента в селе Козин под Киевом, вторая – в прошлом году во время гала-концерта культурного центра "Кияночка".

Так, старший сын Порошенко, 29-летний Алексей, окончил Кловский лицей, Киевский институт международных отношений и Лондонскую школу экономики. Сейчас он депутат Винницкого облсовета. В прошлом году Алексей обзавелся собственной семьей и в день инаугурации президента осчастливил его появлением внука. Мальчика назвали в честь деда Петром.

Трое младших детей – 14-летние двойняшки Евгения и Александра и 13-летний Михаил – живут с родителями, в загородном доме Президента в селе Козин под Киевом. Они учатся в престижном столичном лицее Консул. кроме школы, они занимаются музыкой – играют на фортепиано. Каждый год они дают тематические рождественские концерты, собранные от которого деньги передавались на благотворительность.

Также все трое увлекаются танцами: Александра – балетом, Евгения и Миша – современной хореографией и танцуют хип-хоп. Миша вдобавок занимается футболом. А Женя – пишет стихи. Кроме того, все трое – рисуют, что им передалось от матери.

 

http://womanel.com.ua/znamenitosti/novosti-znameni...-voiny-ukrainu-zhdet-dukhovnyi

Андрею Макаревичу не безразлична судьба Украины, и размышляет он на эту тему вслух.

На этот раз популярный музыкант пообещал украинцам небывалый подъем после войны. При чем именно «войны», а как это называют украинские власти – «антитеррористической операции».

«Как только придет конец войне, начнется чудесный духовный подъем, я уверен. Ведь люди почувствуют, что не хотят повторят своих ошибок и что они с этого дня живут в совершенно новой стране. У них будет шанс построить страну с нуля. Эта задача замечательная и интересная. Например, в Тбилиси люди живут не богато, но они искренне воодушевлены тем, что они живут свободно. Надеюсь, что и у нас так будет…» - заявил Макаревич.

Диана Арбенина извинилась перед Украиной за путинский рок-н-ролл

http://dusia.telekritika.ua/novosti/25562/

3 июля группа "Ночные снайперы" выступила в Киеве. И ее солистка Диана Арбенина в очередной раз призналась в любви к Украине, а так же попросила прощения от лица всех тех своих коллег, которые играют рок-н-ролл, но при этом «почему-то» не поддержали Украину до сих пор, сообщает «ТСН».

"Для меня было крайне важно приехать к вам, потому что я по-прежнему люблю Украину, я люблю украинский народ, я его знаю не по газетам, журналам и политической конъюнктуре, и я ему верю. Меня об этом никто не просил, но мне кажется, это правильно сделать. Так что я хочу попросить прощения за своих коллег, за тех, кто играет рок-н-ролл, кто почему вас до сих пор не поддержали в страшное для Украины время", - заявила Арбенина на концерте.

Хорошо, что хоть кто-то из российских музыкантов остается в здравом уме и не кричит про хунту, фашистов и бандеровцев. Надеемся, эти заявления не обернутся для Арбениной неприятностями на родине.

 

http://vk.com/video15980353_169287480?hash=b66f18166f8e44a7  СМОТРЕТЬ ОБЯЗАТЕЛЬНО!

http://about-ukraine.com/index.php?text=133

         Починалась підготовка до свята рано-вранці, колій матері йшли по воду, де примовляли тричі: «Вода швидко йде, так щоб до моєї дочки швидко свати їхали! Як сонцем всі люди радіють, як любить дитина свою мамку, так щоб хлопці гинули за моєю дівкою». Після цього жінка тричі зачерпувала купальську воду, в якій варила траву тирлич. Умившись цим відваром, дівка мала надію вийти скоро заміж.
       Так само до схід сонця дівчата йшли на дзвіницю обмивати найбільшого дзвона, обмивали його зсередини, приказуючи: «Як серце тебе розбиває, щоб серце (називалось ім'я хлопця) так за мною розбивалось; який ти голосний, аби і я така голосна була; як люди йдуть до церкви, коли ти дзвониш, так щоб до мене старости йшли; як люди сонечку радіють, коли ти їх кличеш, аби вони і мною так раділи» Вода, яка стікала із дзвона, збиралась у посудину і зберігалась вдома. Дівчина, яка до схід сонця вмивалась тією водою, вірила, що вийде заміж саме за того хлопця, за якого схоче.
Хлопці починали обхід села, збираючи мотлох на купальське вогнище і зносячи його до заздалегідь визначеного місця. Потім люди сходилися до громадських криниць, де відбувалось богослужіння. Цікаво, до ця традиція виникла відносно недавно. Служителі церкви, зрозумівши марність боротьби із «поганським святом», архаїчну традицію вшанування води християнізували. Після моління жінки сипали мак до криниці або прикрашали їх вінками цибулі чи просто квітами, виконуючи обряд закликання дощу.
Перед заходом сонця двоє хлопців приносили щойно зрубане деревце і закопували на обраному для святкування місці. Дівчата обмітали довкола верби галявину, посипали її чебрецем, м'ятою, волошками та ін., гілки заквітчували, а на самий вершечок вішали вінки з калини та барвінку. Коли з'являлись перші зорі, починалося свято: дівчата надягали вінки, запалювали на деревці свічки і, повільно кружляючи у хороводі навколо деревця, співали купальські пісні.
Бувало, що роль деревця виконувала дівчина, одна із найвродливіших у селі. її саджали у неглибоку яму, заповнену квітами та листям, зав'язували очі, і вона роздавала вінки дівчатам, що водили круг неї хороводи. Кому дістанеться вінок із свіжих квітів, той цього року вийде заміж, а кому зів'ялий, той не матиме пари принаймні до наступного року. Дівчата бігли до річки, де пускали вінки на воду, слідкуючи, у який бік попливе кожен вінок. Потім дівчата «заворожували красу», роздягаючись і обливаючись водою.
Хлопці сиділи окремо від дівчат, оскільки у такому роз'єднанні полягав один із елементів обряду. Дівчата співали, звертаючись до когось із хлопців, наприклад:

Летіли гуси рядом, рядом,
Вдарили дзвони разом, разом.
Ідіть, дівчата, дивитися,
Як буде Петро женитися.
Він буде брати вірняночку —
Тую дівчину Ганну, паняночку.

Закінчивши співати, запитували Петра: «Є спасибі чи нема?» Стверджувальна відповідь означала, що хлопець повинен підійти до дівчини, поцілувати і бути їй парою до кінця свята, а заперечення чи мовчанка карались насмішкою:

А спасибі нема, буде сич і сова,
На пеньочку сиділа, рябу сучку доїла,
Надоїла молока, напоїла Петра-козака.

Часто діалог між хлопцями і дівчатами відбувався у гумористично-пісенному стилі, коли обидва гурти висміювали риси характеру когось із чоловічої або дівочої половини.
Розбившись на пари, дівчата з хлопцями стрибали через вогонь. Це дійство набувало символіки шлюбної церемонії.
Під кінець свята спалювалось або саме деревце, або Марена, так само їх могли топити у воді. Молодь вирушала на пошуки цвіту папороті, щоб потім зійтись зустрічати схід сонця.
Чарівну квітку папороті дістати було дуже важко, вона знаходилась під охороною нечистої сили. Тому, хто вирішив ризикнути і знайти її, потрібно дотримуватись строгих правил у підготовці та пошуку квітки. Найперше треба взяти скатертину, на якій святили паску, свячену воду і крейду, потім знайти в лісі, де росте папороть, глуху місцину, куди неї доходить голос півня, накреслити навколо себе крейдою замкнене коло, покропити свяченою водою, розстелити на землі скатертину і чекати півночі. Неї можна оглядатись ні на шум, ні на голос, а коли папороть зацвіте, треба її зірвати, розрізати мізинець на лівій руці і прикласти до рани цвіт, потім зав'язати рану, щоб квітка вросла в тіло. Після цього можна стати знахарем, розуміти мову тварин, знаходити і діставати скарби, навіть закляті, які в ніч на Івана Купала виходять із глибини землі на поверхню «купатися».

 

 

 

ttp://about-ukraine.com/index.php?text=131=

 З липнем пов'язано три найбільших свята, що мали певне спільне значення.

Це — Купала 7 липня, Петра і Павла 12 липня та Прокопа 21 липня.

Купальське свято, за язичницьким календарем належить до найважливіших річних, оскільки символізує весілля бога літнього сонцестояння (7 липня за н. ст.) з богинею води Даною.

Цього дня, за прадавнім звичаєм, наші предки брали шлюб (злюб).
В основі купальських обрядів лежать культи вогню, води і рослинності. Вогонь виступає символом сонячного світила, яке в ніч на Івана Купала досягає своєї зрілості й набуває найбільшої життєвої сили. Давній звичай, що раніше побутував на території всієї України,— добування вогню для купальського вогнища тертям — за смислом споріднював дерево із сонцем як із джерелом вогню. Дерево купальське уособлює Прадерево, або Дерево життя. Сонце у купальських іграх переноситься на землю у вигляді колеса, яке обвивається соломою і спалюється або запалене пускається з горба у воду. Це пускання колеса утверджує перехід від сонцестояння літнього до зменшення життєвої сили сонця.
Місце для розпалювання вогнища вибирали на околиці села у лісі чи біля річки, як правило, на пагорбах, що давало змогу підняти священний вогонь найближче до сонця. Вогонь у давні часи розпалював найстарший з роду. Сушняк для багаття готували заздалегідь, збирали для цього й мотлох та непотріб.
Найважливіший момент купальського свята — стрибання молоді через вогонь, що нібито сприяло очищенню від хвороб і гріхів. Інколи багаття розкладали так, щоб, перестрибнувши через нього, відразу потрапляти у воду, тобто здійснювався ритуал подвійного очищення. Вогонь і вода зв'язували пари — начебто благословляли їх шлюб, обіцяли здоров'я і багатодітність. Вогонь купальського багаття виконував ще й очищувальну магічну функцію — у ньому спалювали речі хворих, вірячи, що це принесе їм одужання. Спалення купальського деревця (Марени) належить до обряду жертвоприношень, а спалювання опудала символізує знищення нечистої сили. У давнину побутував звичай кидати у вогонь півня або кінський череп — солярних жертовних тварин.
Попіл купальського вогню був надзвичайно цінним атрибутом лікувальної та відьомської магії, тому вогнище охоронялось всю ніч.
Вода у купальських обрядах теж відігравала важливу роль. Ми вже говорили про очищення водою. Роса, що випадала вдосвіта, вважалась не лише цілющою, а й священною. Захоплюючою частиною свята було ворожіння на вінках, пущених на воду. Такий самий зв'язок відчувається і в регіональних особливостях знищення купальського деревця та солом'яної ляльки (Купала) — у деяких місцевостях їх топили у воді.
Щодо Марени та Купала, то їхня участь у купальських обрядах — пряма вказівка на побутування у праукраїнців обрядів жертвоприношень людських. Під деревцем, яким найчастіше були верба, вишня, береза, ясен, липа, сосна, ялина, кущ бузку або терну, прибраним квітами, зіллям та городиною, садовили маленьку дівчинку, роль якої полягала у тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя. Спаленне антропоморфного зображення людини і є відгомоном людського жертвоприношення.
Вшанування рослинності у період її розквіту відтворене в обряді прикрашення купальського деревця і в обрядах, пов'язаних із зображенням зілля у цю священну ніч. Взагалі, ніч на Івана Купала була наповнена надзвичайними явищами: тварини здобували дар людської мови, вода у річках на мить перетворювалась на срібло, дерева переходили з місця на місце і говорили між собою, блискавка в цю ніч нікого не вбивала, закляті скарби давались у руки шукачам, зацвітала квітка папороті тощо.
Свято апостолів Петра і Павла припадає на cepeдину липня — початок жнив, тому до цього дня потрібно зжати хоча б один сніп.

За народними уявленнями, Петро — сторож поля і майбутнього врожаю, тому вижатий сніп — своєрідна жертва покровителю жнив. До цього зажинку готувались заздалегідь: жінки білили хати, прикрашали рушниками ікони, пекли «мандрики» — млинці з сиром, якими, за переказами, вдавилась зозуля, покарана Богом за те, що вкрала їх у Петра; чоловіки готували реманент, ремонтуючи та лаштуючи його.
Напередодні свята Петра, а отже і зажинок, селяни обходили свої ниви з хоругвами і освячували водою врожай, щоб його не понівечили грім, град, буря чи пожежа. Пізно ввечері чи до сходу сонця господині, потайки від усіх, виходили в поле робити «закрутки» — своєрідні обереги поля. Зайшовши на обніжок лану, скручували кілька жмень стебел і зв'язували їх особливим способом, приказуючи при цьому замовляння.
Зажинки починали вдосвіта. Помолившись, ішли в поле, щоб до сходу сонця зробити почин — обрядовий сніп, робили справу, не підвищуючи голосу один на одного та на худобу. Перед початком роботи розстеляли скатертину, клали на неї хліб-сіль і шматок свяченої паски, іншу їжу. Потім, ставши до сходу сонця, господар читав молитву: «Сонце праведне, святі Петре і Юрію, ваші душечки святі, виростили ви хлібець Божий на ниві, внесіть його в наші руки. Покотись, хлібцю святий, житечко наше, у наші клуні-стодоли. Хмари дощові, буряні, громи-блискавиці, і ти, граде б'ючий, обходьте ниву нашу стороною і до нас не наближайтесь». За ним молилась господиня: «Душечки святі, охороняли ви нашу ниву, внесіть хлібець у наші руки. А все лихе, все зле, йди на ліси, болота, очерети: згинь, пропади, щоб і голосу твого ми не чули...»
Потім присідали довкіл скатертини і, помовчавши кілька хвилин, починали готуватись до роботи. Серп вішався на ліве плече, а в'юрок затикали за очкур, ставали обличчям до поля і знімали шапки, а після слів найстаршого: «Боже, благослови!» господар або найстарша жінка починали роботу, за ними — інші члени родини.
Нажавши дві жменьки, складали їх навхрест: цей «зажинковий хрест» символізував початок жнив. Після цього жали парну кількість снопів або на кожного члена сім'ї по снопу, ставили їх колоссям догори в коло і, зробивши посередині ще один зажинковий хрест, розстеляли всередині скатертину і викладали їжу.
Весь цей обряд тісно пов'язаний не лише з демонологічними уявленнями про «духів поля», яких слід задобрити магічними діями, а й з давніми язичницькими традиціями, на що вказує виразна солярна символіка кіл та хрестів.
Закінчувався зажинок обрядним обідом, на якому згадували померлих та минулорічні жнива — так годилось. Цього дня більше нічого робити не дозволялось.
13 липня відзначалось свято Петрового батька», або Полупетра.

Якщо день Петра і Павла пов'язаний із початком жнив, то свято Полупетра мав виразно скотарський характер. Цього дня вшановували пастухів і тварин, навіть не доїли молочну худобу. На це свято годилось добре нагодувати домашніх тварин та віднести обід громадському пастухові, за здоров'я худоби молилися: «Христе, Боже наш, оберігай і спасай худобицю нашу вдень під сонцем, вночі під місяцем, під ясними зорями, і на пізнім ляганні, і на раннім вставанні, і на досвітніх годинах, де вона роси спасає, де води спивав. Сохрани її від звіра лютого, що її підстерігає, від язика злого, від гада гадовитого,. ненаситного, від чоловіка лукавого та невірного, від усякого чорного зла, щоб повсякчас обминало її воно. Щоб зле обминало, а добре зустрічало».
21 липня, на Прокопа, починались власне жнива.

Святково вбрані люди сходились до ланів, кланялись ниві зі словами «Дай, Боже, легко почати і легке дожати» і починали вижинати збіжжя. Перший сніп — «дідух» — прикрашали стрічками та квітами і зберігали до Різдва. В'яжучи перевеслами снопи, дотримувались певних правил: озимі жито та пшеницю зв'язували свіжими перевеслами, а ячмінь, гречку, просо — торішніми. Готові снопи складали в «бабки» (11 снопів), «п'ятнадцятки», «полукіпки» (30 снопів) та «копи». Способи складання форм теж, були чітко визначені: «бабка» формувалась із семи снопів, які стояли сторч, та із трьох «на дах»; «п'ятнадцятки» і «півкопи» складали з перехресних снопів колоссям усередину та одного на «шапку».
Вижавши лан, залишали «спасову бороду». Кілька невижатих стебел обв'язували червоною стрічкою і прикрашали квітами. Між стеблами серпом розпушували землю і засівали її зерном з трьох колосів. «Спасова борода» залишалась до початку оранки.

http://www.day.kiev.ua/uk/blog/suspilstvo/pro-chernigiv-i-tamteshniy-patriotizm

Анастасія Федченко

До поїздки в Чернігів я знала тільки, що це давнє княже місто і що там багато старих церков. Але я й гадки не мала, що там на вулицях досі чимало дерев’яних будинків. Причому не зрубів із круглих полін, а таких собі теремів із дощок. Такі будиночки є одно- і двоповерхові. Причому, в деяких стоять пластикові вікна. А в інших – старі, сітчасті гардини на вікнах і багато вазонів на підвіконнях. Коли дивишся на ці будинки, відразу чомусь думаєш про Росію (у найкращому сенсі), про ту її частину, де в таких будинках живуть далекі від політики люди, які розмовляють мовою, яка мало чим схожа на літературну російську, де цінуються доброта і де можна побачити широту російської душі. Словом, таке оживлення російської класики, Лєскова або Тургенєва.

Церкви у Чернігові справді дуже старі і красиві. Наприклад, собор Бориса і Гліба. Там зараз музей. Можна побачити трохи гробниць (насправді, тіл там немає), трохи старезного церковного начиння, трохи сережок і браслетів, які носили наші пращурки. Якщо бути досить наполегливою і задавати безліч запитань (як я), то можна навіть відволікти від розмови про життя, дітей і турботи музейних працівниць. Вони хороші, просто не звикли до туристів. І наше завдання – привчити їх. Тобто, я до того, що якби в Україні був поширений внутрішній туризм так, як в окремих європейських країнах, це пішло б на користь кожному з нас: і подорожньому, і водієві автобуса, і музейному працівникові, і ще багатьом людям. Це і поповнення місцевих бюджетів, і підживлення власного патріотизму

Щойно я вийшла з автобуса, зустріла двох чудових чернігівчан. Ярославчика і Маринку (здається, дівчинку звали саме так). Ця малеча була вдягнена у вишиваночки і не розуміла, чому захоплена тьотя їх фотографує.

 

У Чернігові є чудове місце на Валу, де стоять гармати. Звідти відкривається досить гарний краєвид. Недалеко від гармат – великий пам’ятник Шевченку. Тарас Григорович сидить на лавці з книжкою. І що важливо – не канонічний, у пальті та шапці, а молодий і гарний. Недалеко від Шевченка – чудові дерев’яні сходи. Ними можна спуститися до Десни і покататися годину на кораблику. Вам дадуть квитки номіналом 25 копійок із написом «УССР Главное управление речного флота Сов. Мин. УССР». Насправді поїздка коштує 25 гривень. Думаю, що метри (чи кілометри) ще радянських квитків також від нерозвиненого внутрішнього туризму.

Набережна, звідки відпливає корабель, досить посередня і потребує оновлення і якихось творчих рішень. На одній із будівель з гучномовця лунають пісні Алєгрової та інша «класика». На кораблі також була російська попса, але я попросила капітана або ввімкнути щось інше, або принаймні прикрутити гучність. Зрештою, годину ми плавали під легкі джазові композиції.

Десна має цікаві береги. Вони всі досить рівномірно східчасті, ніби хтось навмисно робив ті сходи, що ведуть від води до дерев. Їх на берегах дуже багато, і це тішить. В одному місці я побачила заплаву з двома припнутими човнами, над якими схилилися верби. Типовий краєвид Глібова, дуже гарний і рідний.

В Антонієві печери ми з подружкою не встигли, тому буде стимул повернутися до Чернігова. Та й церков ми бачили насправді мало. Хіба ще зайшли в Єлецький монастир. Він жіночий. Двір дуже тихий, там росте багато троянд. До того ж, черниці тримають город і курей. Вочевидь, корову теж, тому що сліди її перебування ми бачили, а саму молочницю – ні.

Сувенірів тут небагато, і вони чомусь коштують десь так само, як і в Києві, що не тішить. А ось місцеві кав’ярні (ми були у двох) – радують. Там помірні ціни, а готують смачно. Наприклад, в місцевій вареничній можна поїсти червоного чернігівського борщу і вареників з картоплею, грибами та шкварками. Коли згадую, знову хочу тих вареників. До того ж, сам заклад такий гарно-український. Персонал у стилізованому під національне вбранні, на стінах – тарілки з малюнками і цитатами з українських авторів, чек приносять у дерев’яній скриньці, на кришці якої – така собі вишиванка.

Знаєте, чому сепаратизм у Чернігові неможливий як явище? Тому що він тут просто чужий. Попри те, що місто загалом російськомовне, тут живуть українці. Місток через Десну при в’їзді в Чернігів пофарбований у синьо-жовті кольори. Уже в самому місті кілька разів трапляються розтяжки «Чернігів за єдину Україну». Є в місті й підземний перехід на проспекті Миру. Він також пофарбований у синьо-жовті кольори, причому рівненько й охайно. Є у Чернігові і синьо-жовті балкони, і всохле дерево, яке прикрасили синьо-жовтими стрічечками. Проте найкращий у місті – пам’ятник Леніну. Звісно, на постаменті вождя світового пролетаріату давно немає. Натомість на трьох боках основи каліграфічно виведені вірші Шевченка «Обніміте ж, брати мої, найменшого брата», Симоненка «Де зараз ви, кати мого народу?» й Українки «За правду, браття, єднаймось щиро». Четвертий бік прикрашено українським прапором, гербом і написом «Воля або смерть».

 

Уже тільки заради такого українського Леніна варто поїхати до Чернігова.

http://viva.ua/view/27785

В 2014 году исполняется 20 лет с момента создания всеми любимой группы «Океан Эльзы». Этому юбилею и стал посвящен гастрольный тур «20 лет вместе». В минувшую субботу, 21 июня в Киеве отгремел долгожданный концерт группы, в котором приняли участие и музыканты первого состава «Океана Эльзы» – Павел Гудимов, Юрий Хусточка и Дмитрий Шуров.

Примечательно, что группе удалось побить рекорд и собрать на НСК «Олимпийский» более 70 тысяч людей, тем самым став самым масштабным сольным концертом в истории страны.

В сети появилось удивительное видео, снятое с высоты «птичьего полета»: аэросъемка потрясающего концерта в Киеве была опубликована на Youtube.

http://www.unian.net/curiosities/929950-v-harkovsk...-vyikrikami-slava-ukrajini.htm

 

В Харьковской подземке пророссийски настроенный мужчина преклонных лет вступил в гневный диалог с приверженцами единой Украины. Особенно разозлилась одна из пассажирок. Услышав ругань, вагон взорвался, пишет Харьков. Вгороде.

"Слава Україні! Героям слава!", "Одна, єдина, соборна Україна" - начали кричать пассажиры.

Сепаратист с фразой: "Растет поколение фашистов" покинул вагон на ближайшей остановке метро. Вслед ему кричали: "Геть!".

 

 

http://politica-ua.com/ukrainec-na-postsovetskom-p...onim-svobodnogo-cheloveka/?572

 

История эта произошла в сонном приморском городке, когда за случайным ужином я оказался за одним столом с приятелями приятелей, малознакомыми мне людьми, казалось, все свое свободное время проводивших не на побережье, а у телевизора – конечно, российского, какого же еще, других телевизоров не бывает.

Собеседники рассказывали мне об ужасах украинского фашизма, “Правом секторе”, охотящемся за евреями, и о том, что Украина скоро рассыплется и вообще это Россия, а украинцев выдумали американцы, чтобы насолить Путину. Спорить не хотелось, хотелось закончить ужин поскорее. Я вяло заметил собеседникам, что сам живу в Киеве, с фашистами не сталкивался, “Правый сектор” за мной не охотился, хоть я и еврей, а знаменитого Яроша я видел один раз в жизни, хоть вроде бы занимаюсь не рукоделием, а политической журналистикой.

Глава семейства, пожилой обрюзгший человек, смотревший на угасавший закат уставшим взглядом человека, понимающего в этой жизни все, что разрешило понять начальство, тоже не был настроен на конфликт. Он потянулся ко мне с бокалом.

– Да ладно тебе заливать, хохол! Давай лучше выпьем!

Я остолбенел. Впервые почти за прожитых мною полвека меня восприняли как этнического украинца – и это при том, что я только что объяснил этому самодовольному, не желающему ничего знать в жизни, кроме количества украденных денег, человеку, что я – еврей. Еврей. Жид, не хохол. Собственно, жидом он бы меня вот так, за общим столом не назвал бы – да, здесь половина могла быть в антисемитах, но в приличном обществе как-то не очень принято, о евреях в привычных выражениях теперь у нас говорят только после того, как они покидают застолье. А вот хохлом – запросто. И никто даже бровью не повел.

Так я впервые ощутил, что на самом деле чувствует украинец, когда случайный – или неслучайный – знакомый походя оскорбляет его, потому что даже не способен понять, что с презрением относится и к человеку, и к целому народу. Это презрение, как яд, разлито по России – и им больны почти все, от Путина, который прилюдно, на Петербургском экономическом форуме называет “хохлом” своего дружбана Тимченко – и до моего приморского собеседника.

И этот яд опаснее любого антисемитизма или по ненависти по отношению к кавказцам, или ксенофобии к гастарбайтерам из Центральной Азии – ненависти и ксенофобии, ставшей сутью существования русского народа в последние десятилетия.

Потому что когда русский называет еврея “жидом” или кавказца “черным”, он знает, что он специально оскорбляет человека. А когда он называет “хохлом” украинца – для него это просто ласковое прозвище, это все равно что назвать свою собаку Димоном. И в самом деле, не называть же пса Дмитрием Ивановичем, пес он для того и пес, чтобы иметь кличку.

Если украинец пропустит обидное прозвище мимо ушей – в картине мира стихийного русского шовиниста вообще ничего не изменится. Если сам назовет себя хохлом – вызовет всеобщее умиление и желание предложить спеть что-нибудь протяжное или станцевать гопак. А если возмутится – что ж, тогда его назовут “бендеровцем” и захотят стереть с лица земли.

Я возмутился – в конце концов, у меня не было выбора, я просто обязан был защитить честь народа, среди которого вырос и живу. Я по возможности спокойно объяснил собеседнику, что он оскорбил даже не меня, а миллионы людей. Что я не этнический украинец, но хорошо могу понять, что ощущают сами украинцы, когда сталкиваются с подобным свинством – потому что уничтожение моих соотечественников тоже начиналось с истошных криков “бей жидов – спасай Россию!”. И оттого, что сейчас ради спасения России понадобилось уничтожить другой народ, мое настроение не улучшается.

Собеседник удивленно посмотрел на меня и спросил, что такого обидного и антисемитского я увидел в этом призыве. Разве я не знаю, что есть евреи, а есть жиды? Жиды – это которые…

Вечер переставал быть томным. Мой приятель, не видевший своих знакомых несколько лет, потрясенно смотрел то на меня, то на них – и я понимал, что мне предстоит выслушать лекцию о том, как разлагающе действует российская пропаганда на неокрепшие умы, и что достаточно нескольких лет просветления и просвещения и мы не узнаем Россию. Но я не хотел слушать лекций. На самом деле, я был счастлив.

Счастлив потому, что можно многократно повторять на митингах и в статьях “все мы украинцы” – и самому себе не верить. Потому что они – и вправду украинцы, а ты – жидовская морда. И даже если сами украинцы, прошедшие с евреями, армянами, азербайджанцами, крымскими татарами, русскими и другими своими согражданами пламень и боль Майдана, увидят, что политическая нация – это не кровь и почва, а общая любовь к родине и солидарность, для всех остальных ты все равно будешь не украинцем, что бы ты там не делал и не говорил. И эти все остальные обязательно отделят мухи от котлет, а “хохлов” от “жидов”.

Человек, назвавший меня “хохлом”, непроизвольно подтвердил то, о чем я мог только догадываться, – украинская политическая нация состоялась и это замечают и те, кто к ней принадлежит, и те, кто ее любит и сочувствует ей, и те, кто ее ненавидит. Украинец на постсоветском пространстве – это уже как синоним свободного человека, не желающего подставлять шею под барское ярмо. Гимн Украины – как “Марсельеза”. Кровь и почва более не интересны – ни нам, ни им – тем, кто нас убивает…

Спустя несколько дней я уже был в Киеве. В маленьком банковском отделении служащая, пожилая интеллигентная женщина, рассказывала коллегам о разговоре с сестрой из Кемерово.

– И вот она мне говорит: вы там все фашисты, “бендеровцы”, вы за Америку. Да вы ноги должны целовать Путину, что он не сбросил на вас атомную бомбу, раз вы по-русски говорить не хотите! А я ведь ее, дуру, позвонила с днем рождения поздравить! А она – атомную бомбу!

И переведя взгляд на меня, вдруг спросила:

– А нельзя отказаться от русской национальности? Я ведь русская… Так стыдно!

– А зачем вам отказываться? – удивился я. – Вы и есть настоящая русская просто потому, что вы – украинка. Потому, что вы свободны. Потому, что вы хотели поздравить свою сестру с праздником, а не сбросить на нее бомбу. Пусть ваша сестра отказывается. Какая она, к черту, русская?

Ведь для того, чтобы быть русским – как впрочем, украинцем, евреем или еще кем-нибудь, – нужно для начала быть человеком, а не зверем. Это и есть самая большая государственная тайна современной России.

По материалам: Uainfo.org

http://veselahata.com/2013/05/07/aforizmi-brutalnoї-zhinki/

 

***На 5 день дієти почалися сни сексуального характеру: велика кімната… я лежу у ванні… наповненій борщем.

***Іноді…так хочеться…сказати матом…заїхати…кому-небудь по пиці…і…піти забухати…Але мені не можна!)))…Я ж леді…

***Поки я корчу з себе тиху та спокійну дівчину, сволота в середині мене ОХРІНІВАЄ від цього!!!

***Якщо сусідка часто заходить по сіль, значить її цікавить і ваш перець.

***Ходила плавати в басейн, забула вдома рушник… Сіла, обсихаю в роздягальні… і ще б сиділа довго, не потрапила б мені на очі табличка «шторами не витиратися!»

*** Кожна жінка має право: розбудити чоловіка о третій години ночі, щоб запитати, чи любить він її. А якщо любить, то нехай принесе попити.

*** - Дівчина, чому ми з вами ще незнайомі? — БОГ БЕРЕЖЕ ТЕБЕ, дурне створіння

***- Татку! Можна я тебе поцілую?!

- Грошей немає! Мене вже мама поцілувала.

***Трирічна дівчинка, прослухавши казку «Семеро козенят» запитала:

- А де був тато-козел?……..А і справді, де?)))

***Хочу гроші бумеранги! Я їх витрачаю, витрачаю! А вони назад, назад!

***Найкращий друг — це кіт. Він ніколи не скаже «Чому ти жереш ночами?». Він буде жерти разом з тобою.

*** Здається, знаєш про себе все! Так ні ж, знаходяться люди, які знають про тебе більше…

***Злість — це стан, в якому язик працює швидше, ніж розум…=)

***Відкриваю холодильник, заглядаю, а там холодець тремтить. Не трясись, — кажу, — я за кетчупом:)

***Господи, закрий вуха, мені виговоритися треба!

***Ті, хто любить худеньких, пам’ятайте: змії товстими не бувають:)

***Не намагайтеся зрозуміти жінку — вона й сама не розуміє половину з того, що творить.

***Якщо жінка говорить вам «Що?» це не тому, що вона вас не почула. Вона просто дає вам шанс змінити те, що ви сказали.

***З мужиком має бути добре. Хреново жити я і сама можу.

***Жінку має право роздягати тільки той чоловік, який її одягає.

***Якщо тобі дзвонять в домофон і запитують «Ти вдома?» не нервуй, відповідай також по-ідіотськи «Так, а ти де?».

***«Не їж з ножа — злою будеш».

Здається, мене годували з сокири.

* **Якщо вас незаслужено образили, поверніться і заслужіть.

***- Дівчата! Ніколи не сумнівайтеся в своїй привабливості! Запам’ятайте: ваги брешуть, люди заздрять, а зеркaло взагалі криве!

***- От ви кажете, що зло не потрібно пам’ятати … ага, як же, людина старалася, а я забуду?!

***Я добра. Я фея. А середній палець — це моя чарівна паличка.

***Щоб спокійно заснути, потрібно прийняти розслаблюючу ванну, випити зеленого чаю і кинути гранату в репетуючих придурків під вікном…

***Якщо в житті щось не клеїться, викинь клей. Візьми цвяхи і забий!

http://ukrnews24.com/volodimir-parasyuk-ukraїnskij-prorok/

Не вдаючись у велику філософію, розумієш, що у споконвічній боротьбі добра зі злом у кожного своє призначення. Хтось навіть не розуміючи цього, воює на боці темних сил, хтось помирає, так і не дізнавшись, що його смерть врятувала душі мільйонів. Хтось живе, несучи на собі відповідальність за збереження цих душ.

Бог поклав непросту місію на двадцятишестирічного юнака, що ніби нічим особливим не відрізняється від інших. Львів, вища освіта, неможливість чи небажання працювати за отриманою спеціальністю економіста, особисте життя з тимчасовими проблемами – все як у всіх. Та ні, десь крізь оце, «як у всіх» вирізняється вкладене батьками: любов до рідних, до Батьківщини, до історії рідної землі, закладені «правильні» поняття і життєві цінності. Бог знає кого обирає.

На здоровий глузд розумієш: те, що якийсь там Володя Парасюк пробився на сцену Майдану і виказав ультиматум Януковичу, для того ж таки Януковича, як мертвому припарка. Ну не міг Янукович злякатися Парасюка – не логічно. Але містика – сотник з Майдану змінив хід історії. Можна було б подумати, що це випадковість.

Тільки от знову містика – все, що каже Володимир надзвичайно точно і влучно відбиває почуття народу. Жоден із міністрів, урядовців, чиновники, які б хороші вони не були б, не спроможні зрозуміти простого чоловіка. А пересічний громадянин ніколи не матиме можливості донести очі в очі свої потреби. Причин цьому безліч. Найпростіша – психологічна. Чи кожен може прямо у вічі заявити пристарілому колишньому Президентові, що його життя пройшло намарно, що він занапастив цілу країну і мільйони людей, що на його руках кров безневинно убитих?

Володимир Парасюк говорить. Він примушує ховати очі урядовців, хмурити чоло президентів і гірко посміхатися силовиків. Вони його слухають, але головне – чують.

Важко сказати як довго діятиме чарівне благословення Володимира Парасюка. Певно стільки, скільки потрібно буде Україні.

Чи важко бути живим символом? Чи не крутиться голова від популярності? Певно ні. Бо довіра ще не пропала.

9 липня у Володимира день народження. В один день з днем народження Януковича? Між ними 37 років різниці у віці і прірва — у моральності.

 

 

http://e-help.kiev.ua/yak-shtukaturiti-pichku/

Перед тим як почати штукатурити грубку, її слід добре протопити. Розчин наноситься тільки на гарячі стіни.

1. Бажано штукатурити пічку через місяць після кладки. Щоб штукатурка міцно трималася, очистіть поверхню печі від глиняних надлишків, прочистіть шви на глибину одного сантиметра.

2. Існує й інший, більш надійний, варіант, як штукатурити грубку. Після того, як ви розчистите шви, забийте в них під кутом цвяхи, довжина яких 100 мм, капелюшки повинні виступати над поверхнею на 5 мм. Відстань між цвяхами – 15-18 сантиметрів. За допомогою м'якого дроту прикріпіть до цвяхів сітку з осередками не більше 20Х20 мм. Це забезпечить надійну фіксацію розчину. Якщо сітка виявиться м'якою і буде прилягати впритул до поверхні печі, то прокладете сталевий дріт (близько 3 мм) і прикріпіть її до цвяхів.

3. Вивчіть різні варіанти рецептів приготування розчину, перш ніж штукатурити грубку. До складу першого рецепту входять по одній частині глини і вапняного тесту, дві частини піску і азбест – 1/10 частина. Всі інгредієнти, одночасно, перемішайте, додаючи в них воду до тих пір, поки розчин не досягне потрібної консистенції. Як штукатурити грубку

4. Другий рецепт для того, щоб штукатурити пічку: змішайте спочатку одну частину піску і одну частину глини, підлийте воду, щоб утворилося густе тісто. Додайте азбест (1/10 частина) і цемент. Знову перемішайте, розбавте водою, щоб розчин нагадував за густотою сметану. Отриману суміш необхідно використати протягом шістдесяти хвилин.

5. Третій рецепт: перемішайте вапняне тісто (2 частини) з однією частиною піску і азбестом (2/10 частини) до повної однорідності. Візьміть гіпс, влийте воду, помішуючи. Отримайте суміш, що нагадує рідку сметану, додайте дві частини вапняного тесту, знову перемішайте. Розчин придатний протягом п'яти хвилин, щоб штукатурити грубку.

6. Змочіть гарячі (!) Стінки печі водою, використовуючи кисть. Потім нанесіть обризг (рідкий розчин). Як тільки він застигне, наносите грунт – другий шар. Штукатурити грубку слід шарами товщиною 5-7 мм. Після того, як розчин схопиться, але буде ще м'який, можна приступити до затірки. Змочіть стіни сирої пензлем і вирівняйте їх теркою. Коли ви закінчите штукатурити грубку, подивіться, чи немає пропущених місць і протірін. Якщо після повного висихання ви виявите дефекти, розширте їх, змочивши водою, замажте розчином і знову затріть.

http://ridna.ua/2014/06/1-chervnya-tse-tsikavo-znaty/ "Шукаємо щастя по країнах, столiттях, а воно скрiзь i завжди з нами; як риба в водi, так i ми у ньому, i воно бiля нас шукає нас самих. Нема його нiде вiд того, що воно скрiзь. Воно схоже до сонячного сяйва — вiдхили лише вхiд у душу свою”. Григорій Сковорода

http://gordonua.com/publications/Marina-Poroshenko...-minut-pervaya-ledi-24842.html

Жена победителя внеочередных президентских выборов – личность непубличная; чтобы набросать портрет начинающей первой леди, Gordonua.com собирал о ней информацию из редких интервью и биографии самого Петра Порошенко.

Марина Порошенко, в девичестве Переведенцева, на три года старше супруга. Этой подтянутой женщине, цветущей в надежной тени своего мужа – 52. По образованию она врач-кардиолог, и в этой области, кроме того, что она – дочь замминистра здравоохранения УССР, ей еще есть чем гордиться: считается, что она – первый кандидат наук, защитивший диссертацию в независимой Украине. Впрочем, карьерой медика Марина пожертвовала ради семейного очага. У этой супружеской пары с чуть и не тридцатилетним опытом – четверо детей: старший Алексей, дочери-близнецы Александра и Евгения и младший сын Миша. Семья Порошенко считается одной из самых крепких в обществе отечественных политиков и бизнесменов. Досуг Марина с Петром проводят вместе, путешествуют тоже всей семьей.

"Без сомнения, в семье поддерживается имидж папы, потому что папа – глава и авторитет. То, что говорит и делает папа, должно без лишних слов выполняться. Все должны его слушать. Это закон, и это не обсуждается", – рассказывала Марина о своем муже в интервью "Украинской правде" в 2008 году.

Здесь налицо выгодный контраст с методом супружеской жизни сбежавшего экс-президента Януковича, отправившего законную жену Людмилу в "супружескую ссылку" в Донецк. Он не брал ее с собой на официальные мероприятия и в международные поездки, зато поселил в своем Межигорье другую землячку, даму сердца Любу Полежай. Так что теперь сограждане не будут испытывать неловкость: моральные устои в семье Порошенко незыблемы, как быки моста Патона, а узы прочны, как якорные цепи. Вспоминается еще одна "государственная" супружеская пара – Михаил и Раиса Горбачевы, жившие душа в душу, колесившие вместе по свету, блиставшие на всяческих раутах и приводимые в пример как образец топ-семейства. Правда, злые языки говорили, что покойная Раиса слишком влияла на своего мужа-президента. Но такой расклад отличному семьянину Порошенко не грозит: в нашем случае котлеты – отдельно. Кстати, Марина с удовольствием проводит время за кулинарными опытами; может, и трудно поверить, но не раз утверждалось, что обсуждение политики в доме Порошенко – табу.

Судя по фото, которые Петр Порошенко выкладывает на своей странице в Facebook, он весьма трепетно относится к своей супруге.

История любви Марины и Петра началась почти 30 лет назад, когда они, будучи студентами, познакомились на дискотеке в

университетском общежитии. Их роман длился около года. "Мы встречались ежедневно, и расставание для нас было колоссальной

проблемой. Год был интересный, бурный. Эмоции били через край" – рассказала Марина в интервью газете "Зеркало недели" в марте 2005 года. Через год после первой встречи влюбленные поженились, и с тех пор неразлучны.

Первенец Алексей у четы Порошенко родился, когда Петр служил в армии, а девочек-двойняшек и младшего сына Марина уже рожала при поддержке мужа. В лучших традициях, крестные дочерей – третий президент Виктор Ющенко и певица Оксана Билозир. О последней жена нового президента отзывается тепло: "Она прививает детям любовь к рукоделию – делают шляпки, корзинки, папье-маше", – рассказывает Марина. Она вспоминает, как однажды перед Пасхой Оксана Билозир пришла в гости к Порошенко, и они вместе с девочками пекли куличи, красили яйца и собирали праздничные корзины.

Марина всю долгую совместную жизнь старается быть надежным тылом для своего занятого супруга. "В целом, у нас в семье все распределено, никто не дублирует работу другого. Поэтому, если что-то входит в мои обязанности – я это и делаю. Пытаюсь делать все, чтобы не усложнять мужу его и без того тяжелые обязанности", – рассказывает она.

На светских тусовках и вечеринках Марина появляется крайне редко и лишь в сопровождении мужа. Одевается она сдержанно, впрочем – подчеркивая свою стройность, незаурядную для 52-летней матери четырех детей.

В жизни женщины важнейшими днями считается свадьба и появление ребенка. Но в особом случае Марины Порошенко будет еще одна дата, которая станет ее пятым главным днем: инаугурация мужа назначена на 7 июня.

 http://www.mediavektor.org/3677-ukraina-podnimaet-parusa.html Валерия Новодворская, grani.ru

Приходится перешивать Хемингуэя. Повесть "Праздник, который всегда с тобой". Это он так про Париж написал. Про Париж, который мы можем увидеть, понюхать, потрогать, но не унесем с собой. Вот этого-то Путин и не понял, и не поняли наши убогие "колорады". Россия может принудить Париж продать ей "Мистрали", купить у нее газок, пригласить Путина в Дюнкерк (надеюсь, студенты забросают его колючими морскими ежами и клешнястыми омарами). Но свободную, восхитительно раскованную Францию, этот вечный карнавал кафе, музыки, живописи, театра, кино, кабачков, дворцов – без автозаков и омоновцев – Россия с собой не унесет. Некому и некуда нести. Дома ждут отнюдь не парижане. А вот Украина способна не только потрогать Европу, а унести ее с собой. Уже уносит. Назревает праздник свободных выборов президента. У вас слюнки не текут?

Огромная студия, трезубец в гербе посередине, струится на экране желто-голубое знамя, и на фоне его – кандидаты. По трое, как в Европарламенте. Всех сразу не выпустишь – кандидатов слишком много. Кто в вышиванке, кто при галстуке, а неутомимый Дмитрий Ярош говорит, что надо отвоевывать Крым. И никто его из студии не выводит, и Москва корчится от злобы за Кремлевской стеной.

Что надо – так думают почти все, кроме Добкина, Тигипко и Симоненко. Но как скажешь, что надо воевать с Россией? А вот Ярош сказал. Enfant terrible. Президентом он не станет. Ни он, ни Олег Тягнибок. Это мужи войны, а не "совета". Но без них бы и революция не победила, и Ленины бы не падали, и Майдан бы перебили хищные ГРУшники России и "беркуты". Благодаря этим двум кандидатам революция выучилась себя защищать с оружием в руках. Опасный путь. Но Украина прошла его – по лезвию бритвы.

Ведь майдановцы вытаскивали "колорад" из горящего здания в Одессе, ведь берегут же украинские войска жизни мирных жителей Донбасса, за которыми прячутся бандиты с минометами. Украина одержала большую победу: российские войска, пышущие ненавистью и злобой, уходят от границы, как уходит цунами. Жертвы, разрушения, горе, слезы, развалины. Но войска побежденной империи уходят, а выборы остаются, и Ринат Ахметов уже перебежал на сторону победителей. Умные и подлые крысы не ошибаются в таких вопросах. А несчастные гориллы Пономарева и профессионального убийцы Стрелкова выдумали последний трюк, чтобы им свернули башку и западенцы, и Ахметов, и Запад, и олигархи Украины: решили все в Донбассе национализировать. Уго Чавесы из Славянска.

Рецепт левых диктатур универсален: взять все и поделить, женщин - в ополчение, народ – на баррикады, мир трущобам, война современной цивилизации, Запад – наш враг, а Украина – уже Запад, значит, Украина тоже враг, хотим Новороссию. А Старороссия уходит, громыхая танками, торопясь. А вдруг "колорады" догонят?

Все это делает выборы историческим событием. Туда пустили и презираемого всеми Симоненко, давно уже играющего роль Петрушки, с его 4%; пустили и карикатурного Добкина. Враги повержены. Украина с Национальной гвардией и веселыми западенцами, с Одессой, которая боится говорить по-русски, потому что придут русские и начнут защищать (в каждом скетче есть доля правды), с верным Украине Херсоном, с нормальными Харьковом, Запорожьем и Николаевым, Москве не по зубам.

Крымом Россия подавилась, и Путин сидит в луже, которая куда глубже Черного моря, так что даже американский авианосец не сядет на мель. Готовность умереть, которую явила Украина, и уже воспитанная Москвой готовность убивать агрессоров, что тяжелее всего далось добрейшему народу, оказались лучшей защитой. И можно смело, честно и широко праздновать выборы, имея у урн народ, который коммунистам выделяет 4–5%, а коллаборационистам и того меньше. У нас таких праздников не было.

Жалкий набор 1991 года, где Ельцин, еще не знавший ничего о своих Великих Реформах, был Жар-Птицей. Жуткий ассортимент 1996-го с мясником Зюгановым, с занесенной секирой, где Галю Старовойтову, единственного европейского и свободного от советскости кандидата не зарегистрировали, а мы промолчали, потому что она могла отнять у Ельцина голоса, и гранитный монумент Лебедя мог выехать вперед, и все пошло бы к черту, и Зюганов мог бы победить. А Явлинский, вечный социал-демократ, даже розовый, почти социалист, для правых тогда подарком не был.

А дальше все пошло еще хуже. На пиршественном столе не осталось других блюд, кроме Путина, и в 2000 году даже главный путинский антагонист Борис Немцов считал это блюдо очень съедобным и агитировал за "вкусить". Но даже если нам крупно свезет и Путина в Дюнкерке унесет приливная волна, как войско фараона, праздник выборов на 23 персоны, как в Украине, к нам не вернется. Опять придется думать о страховке. Ведь коммунисты и обезумевшие имперцы никуда не денутся, они давно нам назначили свидания у урн. Прах – к праху.

А у украинских выборов в активе народ, который не просит у правительства покушать. Этот народ сам жертвует деньги армии на оружие и на амуницию. И этот народ умеет думать. Поэтому так высок рейтинг Петра Порошенко. Он умен, он патриот, он ненавидит врагов Украины, но у него хватит выучки и терпения говорить даже с российским президентом. Его избрание успокоит и умиротворит Запад, очень понравится бизнесу, и даже часть мирных "колорад" на Востоке воспрянет духом: этот президент будет размахивать бумажником, а не пистолетом. Извечна истина: деньги любят не шум, деньги любят тишину. Это понял умница Кличко и уступил дорогу.

Украина, только что обобранная подлыми имперскими руками России, еще в крови, с незакрытой раной на Востоке, позволяет себе на выборах больше, чем мы себе позволяли в самые лучшие времена. Ее бригантина, с парусами, надутыми ненавистью и презрением к жестокому и алчному соседу, оказавшемуся еще и пиратом, уходит в флибустьерское дальнее синее море.
 

 

http://ck.ridna.ua/2014/05/u-veselomu-kuti-vsi-chleny-dvk-u-vyshyvankah-foto/ 

25 Травень 2014 13:44

У селі Веселий кут, що на Тальнівщині, всі члени комісії прийшли у вишиванках.

Про це з посиланням на ГМ ОПОРА повідомили в ефірі “Громадського телебачення: Черкаси”.

 masterclassy.ru/dekupazh/dekupazh-master-klass/1370-dekupazh-tarelki-s-effektom-bronzy-master-klass.html

 

Viviénne Mort (Вів'єн Морт) — український рок–гурт, що виник у 2007 році у Києві. Їх виконавиця — власниця найсимпатичнішого імені у світі і найсолодшого голосу, який смачніший за мед, шоколад і чорнослив разом узяті. Тексти пісень — глибокі, а музика доволі аристократична. Перший український виконавець, якого люблю на рівні зі Ленноном, Уотерсом, Бреговічем, Менсон, Спектор чи Гааном! Така–от самобутня Даніелла Заюшкіна! Смачного! Р.S. Так, це до нудоти мило.