Львів, як відомо, є одним з найдавніших міст України. Його архітектурні пам'ятники вже давно ваблять людей з усього світу, охочих зануритися в глибини історії і власними очима побачити вікові будівлі цього чудового місця.санаторий Женева

     Але не тільки міськими пам'ятками багата Львівщина. Однією з рис її завжди були замки, відомі своєю величністю і унікальною історією. Львівська область налічує не одну таку будівлю, але деякі з них заслуговують особливої уваги. санаторий Шахтер

      Таким, наприклад, є Підгорецький замок, перші згадки про який, відносяться ще до 1445 році.

     Відомо, що замок зводився за рахунок фінансування Станіславом Конецпольським, який викупив його і прилеглі села у Януша Підгорецького. Самі ж два поверхи палацу спорудив італієць Дель Аква, знаменитий на той час архітектор. І, нарешті, оборонні системи були зведені лише у 1635-1640 роках руками інженера Боплана. За роки свого існування замок встиг побувати у володінні багатьох людей. Від Станіслава він був переданий королевичу Якубу Собеському, який віддав його Костянтину Собеському, молодшому синові Яна III. санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)

    У 1720-тому володіли магнати Жевуські, які збудували тут костел Святого Йосифа, що донині стоїть біля входу в замок. І, пізніше, останніми власниками його довелося стати родині Сангушко. санаторий Алмаз

    На жаль, у радянські часи замок був розграбований, а в 1956 через велику пожежу згорів палац, від якого залишилися лише стіни. Будівлю було частково відреставровано в 1960 роках, після чого, через деякий час, тут було відкрито санаторій. санаторий Женева

     З 1997 року, після передачі замку у відання Львівської галереї мистецтв, тут постійно ведуться роботи з реставрації.

   Якщо Ви якось побачите цей замок, він може здатися Вам знайомим. Це й не дивно, оскільки саме тут проводилися зйомки славнозвісного фільму "Три мушкетери", улюбленого багатьма поколіннями любителів кіно.

   Наступним в низці знаменитих замків Львівщини йде Золочівська твердиня. Це місце відоме з 1442 року і, очевидно, знаходиться воно там, де колись височіла ще більш древня фортеця, спалена під час татарських набігів. Розташований замок в місті Золочів, що знаходиться на місці, де свого часу пролягав торговий шлях між Заходом, Сходом і Півднем Європи. санаторий Алмаз,

   До 17 століття це місце славилося своїм комфортом і сучасністю. Тут знаходилося кілька ватерклозетів, побудованих за самою новою на той час технікою, системи прослуховування, які використовувалися для підслуховування розмов прислуги, а також потаємні ходи. Санаторий Весна Трускавец

  До 1802 року замок був пристосований під житлові приміщення, а в 1840 році австрійський уряд організував тут казарми.

   Ще одною пам'ятною будовою з плеяди замків Львівщини є замок в Жовкві. У 1594 році гетьман Станіслав Жолкевський задумав перетворити відомі з 1242 Винники на місто-фортецю. А з 1603 року польський король Зигмунд III дав місту назву "Жовква". санаторий Шале Грааль

  У той час в Європі під впливом книги Томаса Мора "Утопія" було дуже модним будівництво "ідеальних міст". Відомі львівські архітектори Павло Щасливий, Павло Римлянин та Амврозій Прихильний за проектом італійського архітектора Морандо доклали зусиль до будівництва Жовкви. Звісно ж, головну увагу приділили спорудженому в 1594-1606 роках замку. Санатории Трускавца

  Цей замок в різний час приймав Петра I, знаменитих свого часу діячів Михайла Радзивіла, Артура Гладовського та інших.

  У 2003 році була проведена реєставрація цього місця, завдяки чому сьогодні він виглядає так само, як колись, у період свого розквіту.

     Зрештою, кожен замок Львівщини унікальний по-своєму. І лише побувавши в ньому, побачивши все на власні очі, можна по-справжньому відчути красу і шарм цих величних будівель. Санаторий Весна Трускавец

Наш наступний пункт призначення на заході України. Це місце, де свіжі росяні зорі перетворюються у приємні теплі дні, а повітря наповнене запахом лісових трав. Саме тут, в Національному природному заповіднику Закарпатської області, де найбільше гірських озер в Україні знаходиться видатне озеро Синевір. санаторий Алмаз

Озеро Синевір знаходиться в долині, на висоті 989 метрів над рівнем моря. Якщо ви шукаєте незайману природу – це місце для вас. Зазвичай саме там організовують лісові походи, катання на гірських велосипедах, конях, човнах та каное.

Озеро знаходиться далеко від основних доріг і громадського транспорту та вважається ще не достатньо розвиненим туристичним маршрутом. Найпростіший спосіб добратись туди - це взяти на прокат автомобіль або мотоцикл. санаторий Шахтер

Місцеві жителі Синевірської Поляни, найближчого до озера села, кажуть, що приблизно 2 роки тому в цих місцях було дуже мало туристів. Кажуть «Ми жили тут дуже, дуже погано, поки близько двох років тому, озеро було визнано одним із природних чудес України. Деякі цікаві туристи з різних куточків України почали приїжджати сюди, а в цьому році ми також вітали деяких європейців. Почали будувати більше приватних дерев'яних будинків для туристів».Санаторий Весна Трускавец

Затишна кімната в невеликому 2-х поверховому дерев'яному котеджі коштує близько 200 грн на добу. Аналогічний номер у великому, тільки що побудованому готелі коштує близько 300 гривень на добу.

Вздовж озера або вглиб лісу організовуються пішохідні одноденні та багатоденні походи. Стежка веде уздовж свіжого гірського струмка, через дерева пробиваються промені сонця, співають птахи, і ви можете легко зустріти зайця, білку або борсука. Також є багато вовків, лисиць, оленів, рисей але їх не просто побачити, в літній час. санаторий Женева

Місцевий житель говорить, "Кожен з нас має пістолет. Це обов'язково, якщо ви хочете відчувати себе в безпеці, особливо в зимовий час, коли лисиці і вовки спускаються з гір у село в пошуках їжі. Цієї зими один житель села встрелив п'ять лисиць і декількох вовків ". Трофейні шкури тепер прикрашають інтер'єр місцевої колиби, традиційні дерев'яні кафе. Санатории Трускавца

Синевірське озеро займає площу 5 гектарів і досягає 22 метрів у глибину. Вчені з'ясували, що Синевір утворився в післяльодовиковий період, приблизно 10 000 років тому. У середині озера знаходиться невеличкий острівець всього кілька метрів в діаметрі, тому місцеві жителі іноді називають озеро "Морське око". санаторий Шале Грааль,

Вода в гірських озерах з сильним відтінком синьо-зеленого кольору, а також відрізняється незвичайним смаком. Вода дуже холодна, навіть у літню спеку тільки верхівка 1 або 2 метри води нагрівається від сонячних променів, решта води залишається на рівні близько 6 градусів за Цельсієм. Саме тому купання в озері Синевір заборонено.

Хоча місцеві жителі без проблем купаються в озері, вони знають місця і вже мають необхідну адаптацію до особливостей Синевіру. Але попереджають, що багато приїжджих сміливців, незвиклих до температури води, потонули, через судоми, які зводять ноги, та невидимих вирів. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Ці складні водяні вири, можливо и дали свою назву озеру. Також існує надзвичайно красива легенда походження назви озера, яка пов'язана з ім'ям доньки місцевого графа та її коханого. 13-метрова скульптура була споруджена на березі для двох закоханих у 1984 році скульпторами Іваном Бородіним та Михайлом Саничем, пам'ятник є популярним місцем для відвідування закоханими. Санатории Трускавца,

Риболовля офіційно заборонена на Озері Синевір, але ви можете спробувати смачні страви з форелі в місцевих кафе. У довколишніх річках повно форелі.

Найбільш привабливий вид на озеро відкривається з прилеглої гори Озерна (1496). З 500 метрової висоти воно дійсно здається прозорим синім оком з зіницею-островом в обрамленні густих вій-ялин. санаторий Шахтер

Неподалік від озера, знаходиться унікальний музей лісу і сплаву. На території музею розміщена колиба, стайня, майстерня, жолоби, по яких спускали по схилах гір деревину, та багато іншого. Ви з легкістю поринете в атмосферу 18 століття.  На жаль, повені 1998 і 2000 року завдали музею величезної шкоди, але музей функціонує і завжди чекає відвідувачів.

Озеро Світязь знаходиться у Волинській області, що межує з Польщею і Білорусією на північному-заході України. Це, найбільше з більш ніж 30 озер, відомих як Шацькі озера, й розташоване на території національного природничого заповідника. Світязь площею близько 26 кв. км., а його максимальна глибина сягає 58 метрів. Санатории Трускавца,

Берегова лінія озера усіяна багатьма готелями, санаторіями. Вартість номера від 90 грн на добу. Багато з цих закладів є залишками старої радянської інфраструктури при дослідницьких інститутах та інших державних установах. Можливо, вам доведеться ділити ванну кімнату і душ на поверсі з іншими відпочиваючими, і не чекайте обслуговування в номерах. Місцеві жителі в селі Шацьк також  здають в оренду приміщення. Якість коливається в широких межах, але більшість пропозицій розраховано на туристів з невеликим бюджетом. Санаторий Весна Трускавец

Це популярне місце відпочинку для жителів Західній Україні, оскільки це всього три-чотири години їзди від Львова. З Києва можна доїхати нічним поїздом в Ковель, а потім маршруткою до села Шацьк.

Купання у воді озера, яке повне корисних мінералів – не для слабаків. Верхні води озера можуть розігрітися до більш ніж 20 градусів за Цельсієм, у той час як глибокі води залишаються на рівні 9 градусів за Цельсієм. До того ж враховуючи розміри озера, ви не захочете плисти дуже далеко. санаторий Алмаз

Ви зможете без проблем взяти на прокат човен в селі всього за 30 грн на годину, або навіть невелику яхту з досвідченим яхтсменом, які проживають тут протягом десятиліть. Поїздка буде коштувати 200 грн на годину, а яхта може прийняти на борт шість чоловік.

На човні ви матимете можливість дістатися до 7га острова посеред озера, де знаходиться всього один будинок в оточенні сосен, плакучих верб і дубів. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Світязь користується популярністю у рибалок за вугра - яких ви не знайдете більш ніде в Україні, а також щука та сом. Риболовля тут офіційно обмежена, оскільки це національний парк, але місцеві жителі продають багато риби - сирої, копченої та в’яленої. Вугор тут на диво смачний, але й дорогий, десь 80 гривень за штуку. Але воно того варте!

Деякі місцеві жителі, заробляють собі на життя рибною ловлею. Вони рибалять щодня від зорі до зорі, їх дружини продають рибу на базарі, приблизно по 10-15 вугрів на добу. Взимку в селі дуже мало роботи тому вони намагаються заробити якомога більше в літній час.Санатории Трускавца

Озеро Світязь знаходиться у Волинській області, що межує з Польщею і Білорусією на північному-заході України. Це, найбільше з більш ніж 30 озер, відомих як Шацькі озера, й розташоване на території національного природничого заповідника. Світязь площею близько 26 кв. км., а його максимальна глибина сягає 58 метрів. Санатории Трускавца,

Берегова лінія озера усіяна багатьма готелями, санаторіями. Вартість номера від 90 грн на добу. Багато з цих закладів є залишками старої радянської інфраструктури при дослідницьких інститутах та інших державних установах. Можливо, вам доведеться ділити ванну кімнату і душ на поверсі з іншими відпочиваючими, і не чекайте обслуговування в номерах. Місцеві жителі в селі Шацьк також  здають в оренду приміщення. Якість коливається в широких межах, але більшість пропозицій розраховано на туристів з невеликим бюджетом. Санаторий Весна Трускавец

Це популярне місце відпочинку для жителів Західній Україні, оскільки це всього три-чотири години їзди від Львова. З Києва можна доїхати нічним поїздом в Ковель, а потім маршруткою до села Шацьк.

Купання у воді озера, яке повне корисних мінералів – не для слабаків. Верхні води озера можуть розігрітися до більш ніж 20 градусів за Цельсієм, у той час як глибокі води залишаються на рівні 9 градусів за Цельсієм. До того ж враховуючи розміри озера, ви не захочете плисти дуже далеко. санаторий Алмаз

Ви зможете без проблем взяти на прокат човен в селі всього за 30 грн на годину, або навіть невелику яхту з досвідченим яхтсменом, які проживають тут протягом десятиліть. Поїздка буде коштувати 200 грн на годину, а яхта може прийняти на борт шість чоловік.

На човні ви матимете можливість дістатися до 7га острова посеред озера, де знаходиться всього один будинок в оточенні сосен, плакучих верб і дубів. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Світязь користується популярністю у рибалок за вугра - яких ви не знайдете більш ніде в Україні, а також щука та сом. Риболовля тут офіційно обмежена, оскільки це національний парк, але місцеві жителі продають багато риби - сирої, копченої та в’яленої. Вугор тут на диво смачний, але й дорогий, десь 80 гривень за штуку. Але воно того варте!

Деякі місцеві жителі, заробляють собі на життя рибною ловлею. Вони рибалять щодня від зорі до зорі, їх дружини продають рибу на базарі, приблизно по 10-15 вугрів на добу. Взимку в селі дуже мало роботи тому вони намагаються заробити якомога більше в літній час.Санатории Трускавца

Біла Церква - місто у Київській області на річці Рось. Районний центр. Населення - понад 200 тисяч мешканців. Значний центр хімічної промисловості. Місто було засноване у 1032 році князем Ярославом Мудрим.

Колонада "Луна" у дендропарку "Олександрія"
Початок ХІ століття позначився безнастанними набігами печенігів на південні окраїни Київської держави. В результаті кордони Русі були відсунуті на північ - до берегів Стугни. В 1017 році київський князь Ярослав Мудрий завдав поразки печенігам і відтіснив їх на південь. Для зміцнення південних рубежів держави вздовж Росі у 1032 році було розпочато будівництво оборонної лінії - системи сторожових фортець, сполучених між собою величезними насипами та ровами. санаторий Алмаз

Сучасний герб Білої Церкви

Герб радянського періоду
Саме у 1032 році з'явились Корсунь, Богуслав, Стеблів, Володарка (літописний Володарев) та інші населені пункти Поросся. І саме у той рік на скелястому лівому березі Росі з'явився військово-феодальний замок, що отримав назву Юр'їв (на честь християнського імені Ярослава Мудрого - Юрій). Замок згодом "обріс" містечком, яке в кінці ХІ століття стало кафедральним центром Пороської єпархії. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Серцем міста була гора з розміщеним на ній дитинцем (замком). Також на горі стояв білокам'яний собор - обов'язковий атрибут єпархіального центру.

Юр'їв жив у постійній напрузі. Набіги печенігів змінились натиском половців, а згодом - монголо-татар. Місто було кочівникам "як кістка у горлі", постійно заважаючи їх походам на північ. Не раз його руйнували вщерть. В останнє Юр'їв пав у руїнах в ХІІІ столітті. Пав для того, щоб відродитись з новою назвою - Біла Церква. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),

Князь Ярослав Мудрий -
засновник Білої Церкви
Спалений кочівниками Юр'їв залишив по собі лише високий напівзруйнований єпископський собор. Ця споруда, збудована з білого каменю, довгий час служила переселенцям орієнтиром серед густих і диких лісів, що вкривали у той час долину Росі. Саме тому місце, де стояв собор, а згодом і місто, що постало з руїн князівського Юр'їва на скелястому березі, отримало назву Біла Церква. санаторий Шахтер,

Собор, якому місто завдячує своєю назвою зник в урагані історичних подій, зараз ніхто, здається, не скаже, ким і коли його було зруйновано. Під час археологічних розкопок, проведених вже у ХХ столітті, на Замковій горі було знайдено залишки цієї споруди.

У 1362 році Біла Церква разом з Київським князівством була приєднана до Литви, а після Люблінської унії (1569 року) увійшла до складу Речі Посполитої. Містечко стало центром староства (адміністративна одиниця в Польщі) та набуло значення найважливішого стратегічного пункту на півдні держави. санаторий Шале Грааль

В середині XVI століття для захисту держави від татар у Білій Церкві було побудовано замок, в якому знаходився постійний польський гарнізон, що налічував до 2 тисяч солдат і офіцерів. Замок збудував Сімеон Глібович, князь Пронський. Він стояв на Чорному татарському шляху і був головним форпостом на півдні Речі Посполитої. Під стінами Білоцерківського замку в подальші століття пролилося стільки крові, що мабуть можна було б всю Рось, на скелястому березі якої він стояв, забарвити у червоне. Гора, на якій колись був розміщений замок називається Замковою.

Нині на Замковій горі височіє костьол Іоанна Хрестителясанаторий Алмаз
Кінець ХVІ століття вперше зробив Білу Церкву знаменитим містом на всю Річ Посполиту. Цьому посприяло повстання міщан, розгніваних відміною старостою, Янушем Острозьким, Магдебурзького права у місті. В 1589 році вони захопили замок зі зброєю та боєприпасами і майже рік утримували місто в своїх руках.

Не пройшло і двох років з часу придушення повстання міщан, як у місті відбулися події, які в майбутньому сколихнули не лише Україну та Польщу, але, можливо, вплинули на розвиток історії всієї Східної Європи. В 1591 році саме захопленням білоцерківського замку почалося селянсько-козацьке повстання, яке започаткувало період постійних війн між Україною та Польщею. На чолі повстання став Христофор (Криштоф) Косинський. Цей визначний виступ був придушений зусиллями князя Василя-Костянтина Острозького.

Кшиштоф (Хритофор)Вилла Grand Сходница
Косинський
Пройшов деякий час і Польщу сколихнуло нове, значно потужніше, повстання, яке очолили Северин Наливайко, Григорій Лобода та Матвій Шаула. Під час цього повстання неподалік від Білої Церкви, в урочищі Гострий Камінь відбулась значна битва між польським та козацьким військом.

В часи визвольної війни 1648-54 років Біла Церква, яка була на той час досить значним містом - центром староства та полку і мала понад 1000 дворів, стала одним з найважливіших опорних пунктів козацького війська. Довгий час Богдан Хмельницький з основними своїми силами перебував в Білоцерківському замку, розсилаючи звідси по всій Україні заклики до боротьби. 18 (28) вересня 1651 року тут було укладено угоду між польсько-шляхетським урядом і гетьманом Богданом Хмельницьким, яка отримала назву - Білоцерківський договір.

В 1663 році під час битви між польським військом і загонами Івана Сірка замок у Білій Церкві майже зруйнували. Але вже наступного року його відбудували знову, укріпивши за найсучаснішими правилами фортифікаційної техніки - він став практично неприступним. Його не змогли взяти ні війська Івана Брюховецького в 1665 році, ні Петра Дорошенка в 1667, 69 та 72 роках.

Унікальна пам'ятка торгової архітектури - Торгові ряди (місцева назва БРУМ)Вилла Юран СходницаЗ 1660 року Біла Церква поперемінно належала то Росії, то Польщі, деякий час Поросся навіть було нейтральною територією.

Торгові ряди (БРУМ) на початку ХХ століття
Початок XVIII століття в Україні позначився великим повстанням козаків під проводом білоцерківського та фастівського полковника Семена Палія проти Польщі. Палій у 1702 році з 10-тисячним загоном взяв у облогу Білу Церкву. Після декількох невдалих штурмів полковник вдався до хитрощів - взявши у полон коменданта, він примусив замок капітулювати. Місто стало центром повстання, до нього потяглися знедолені селяни з усіх-усюд. Населення Білої Церкви в той час сягнуло 70 тисяч, замок постійно укріплювався. В 1703 році полякам вдалося приборкати повстання, і того ж року Правобережжя окупували російські війська. Палія було заарештовано й вислано до Сибіру (далеко не останню роль відіграв у цьому гетьман Мазепа).

Млин зведений Браницькими в середині ХІХ століттяСанаторий Сидус (SIDYS) Сходница
Іван Мазепа народився поряд з Білою Церквою в родовому помісті - селі Мазепинці - і вважав цей край своєю батьківщиною. В 1703 році він оселився у білоцерківському замку й надумав зробити місто своєю власністю. В Білоцерківському замку гетьман почував себе у цілковитій безпеці. Саме тут пройшла значна частина його життя - тут він нажив левову частку своїх капіталів і став одним з найбагатших феодалів у Європі, тут скарав Кочубея та Іскру, і можливо саме тут виношував ідеї про незалежність України. За деякими джерелами у Білоцерківському замку було знайдено скарбницю гетьмана.

Іван Мазепа скеровував значну частину прибутків від своїх 20 тисяч маєтків на будівництво культових споруд. По всій Україні звів він цілу низку пишних чудових церков у стилі українського бароко. У 1706 році зведення великої кам'яної церкви почав Мазепа на батьківщині - у Білій Церкві. Криваві події 1708 року та подальша передача міста Польщі так і залишили цю споруду недобудованою. До наших днів дожила лише частина тієї церкви, що має назву Микільська.

До 1774 року Біла Церква "варилася" у котлі смут і повстань, вінцем яких стала Коліївщина. За придушення Коліївщини польський коронний гетьман - граф Ксаверій Браницький в 1774 році отримав у подарунок одне з найбагатших у Польщі Білоцерківське староство, а у 1793 році місто остаточно приєднали до Росії. На довгі часи (до ХХ століття) Білоцерківщина стала вотчиною сім'ї Браницьких.

Граф Ксаверій Браницький
"Біла Церква і "Олександрія" були дійсним феодальним герцогством з двором, з величезною кількістю людей, котрі харчувалися навколо двору, з великими конюшнями породистих коней, з полюваннями, на які з'їжджалася вся аристократія Південно-Західного краю" - ось що писав про часи Браницьких у Білій Церкві Микола Бердяєв в своєму "Самопізнанні". санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Браницькі мали неоднозначний вплив на свою головну резиденцію. Вони зробили Білу Церкву провінційним містом, яке втратило будь-яке адміністративне значення для держави. За наказом Катерини ІІ і не без "указки" Браницьких замок було зруйновано, Білоцерківське староство ліквідували, повітовий центр перенесли до Василькова, місто з казенної власності перейшло у особисту.

Графиня Олександра Браницька (Енгельгардт)
У 1806 році Браницькі уклали договір з єврейською общиною, якій дали дозвіл на поселення і будівництво у місті. Євреї принесли у Білу Церкву велику торгівлю і ремесло. Вона стала вузлом важливих транспортних шляхів, через нього проходили численні урядові, військові, поштові естафети і купецькі каравани. В 1809-14 роках Браницький у центрі міста звів торгові ряди, чим стимулював подальше розселення євреїв у Білій Церкві та зумовив докорінну зміну етнічного складу міського населення.

У 1918 році Біла Церква знову у повний голос заявила про себе. В цьому місті згуртувалась велика сила, яка згодом сколихнула всю Україну.

"Ще у вересні ніхто в Місті (Києві) не уявляв собі, що можуть спорудити три чоловіка, які мають талант з'явитися вчасно, навіть в такому нікчемному місці, як Біла Церква" - ці образливі для Білої Церкви слова з "Білої гвардії" Михайла Булгакова стосуються Торопця, Петлюри та Винниченка і лишній раз підтверджують той факт, що саме це місто відіграло провідну роль у створенні Директорії Української Народної Республіки.

Склади Браницьких - унікальна пам'ятка господарської архітектури ХVIII століття санаторий Женева,
В листопаді 1918 року в Білій Церкві почалося збройне повстання під керівництвом Симона Петлюри та Володимира Винниченка. Тут відбувалося формування основних сил Директорії. Тут вперше було надруковано повідомлення про відновлення влади незалежної УНР.

Більше місяця місто над Россю було штабом сил повстанців - фактично другою столицею України. Саме звідси вирушило 60-тисячне військо, яке 14 листопада 1918 року захопило Київ.

Склади Браницьких вже більше двох
століть виконують безпосередню функцію
Тривалий час Біла Церква була звичайним провінційним містечком, аж доки в 1972 році тут не побудували промисловий гігант "Білоцерківшину". Саме тоді в місті почали, як гриби після дощу, рости промислові підприємства - воно перетворилося на значний індустріальний центр, один з найпотужніших вузлів хімічної промисловості України. санаторий Карпаты

В 70-х роках бурхливо почало зростати населення міста - за два десятиліття воно збільшилось майже на сто тисяч.

Сучасна Біла Церква - місто з понад 200-тисячним населенням, розкинулася в долині Росі, по обидва її боки. З правого борту долини відкривається прекрасна панорама міста (виїзд з Білої Церкви у таращанському напрямку): передній план охоплює комплекс вражаючих дач. Далі простягається один з нових мікрорайонів багатоповерхової забудови - Таращанський масив. Найнижча частина долини Росі зайнята районом приватної забудови. Приватний сектор Білої Церкви зовсім не схожий на сільський - тут немає значних "городніх" просторів. Середні за розмірами, переважно цегляні, будиночки туляться близенько один біля одного й оточені тісними, затишними двориками. Дальній план панорами займає суцільна багатоповерхова забудова, над якою подекуди вистромлюються труби численних підприємств.

Велика хоральна синагога. Кін. ХІХ ст.
На сході міста розкинувся величезний промисловий вузол. Крім "Росави" тут розташовані заводи гумотехнічних та азбестотехнічних виробів, механічний, шинний № 2, Білоцерківська ТЕЦ та інші підприємства. Більша частина працездатного населення Білої Церкви працює саме тут.

З шести годин ранку переповнені тролейбуси везуть на заводи робочий люд, діти йдуть до школи, і Біла Церква неначе вимирає. Лише на ринках видно прояви життя (особливою активністю відзначається ринок шин та інших гумових виробів). Знову оживає місто лише після 17-ї години, коли народ повертається з роботи. Санаторий Весна Трускавец

Центр міста сформувався давно. Тут розташовано найвизначніші пам'ятки: Преображенський собор, Микільську церкву, костьол Івана Хрестителя, торгові ряди, або БРУМ. Але центр життя Білої Церкви розміщується не в історичному центрі, а кілометрів на п'ять східніше нього. Це найбільший житловий масив міста, який населення називає масивом Леванєвського, в честь однієї з перших його вулиць. За площею він займає близько восьмої частини міста, але тут проживає понад третина його населення.

Купецька синагога. Кін. ХІХ ст. Крім хоральної і купецької в місті збереглася будівля ремісничиї синагоги
Неподалік від центру розмістився головний ринок міста. Він величезний, але працює лише у вихідні та четвер - це данина традиції. Покупці - переважно жителі численних навколишніх сіл.

Більша частина мешканців Білої Церкви -санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) люди далекі від сільського господарства, але майже усі вони селяни по духу. І навіть не тому, що самогон є їх головним алкогольним напоєм, а тому що традиції можуть мати таку силу лише на селі. А традиції у Білій Церкві дійсно досить сильні. Різдво, Меланки, Василя, Водохреща, Пасху святкують з не набагато меншим запалом, ніж у Західній Україні. Але свята літнього циклу - Трійця, Івана Купала, Іллі, Маковея та Спаса - є особливою частиною життя міста. Івана Купала святкують звичайно лише на березі Росі. Це справжнє дике буйство з неймовірною кількістю алкоголю, а головне, з величезними вогнищами, складеними з некондиційних та зношених автомобільних шин (цього добра в Білій Церкві вистачає). Підготовка до свята починається за місяць. Підлітки з вулиць, що примикають до Росі починають збір шин, який згодом перетворюється у справжнє змагання - чиє багаття буде вищим. Незмінним багаторічним переможцем є масив Ярмоли. Вогнище такої величини можна побачити хіба що під час бойових дій. В деякі роки купа із вантажних шин, складена ярмолинцями, мала висоту до десяти метрів (якої ж висоти було вогнище?). Кілька разів вогонь, який палав по кілька днів, перекидався на будинки. Тоді за справу бралися пожежники. Останнє десятиліття міська міліція та пожежна служба ведуть запеклу боротьбу з білоцерківськими паліями. санаторий Шахтер

Головний корпус аграрного університету. У 19 столітті це була найбільша в Україні гімназія
Нема сумніву, що так міцно святкові традиції у місті тримаються через магію його колиски - Росі, і дістались жителям у спадок від полян, слов'янського племені, етнічною територією якого було Поросся.

Є за Білою Церквою одна негативна риса - криміналитет. Як це не сумно, але після розпаду СРСР місто перетворилося на один з кримінальних центрів України. "Бандитське місто" такий синонім Білої Церкви лунає інколи навіть з депутатських трибун. Найбільший "розгул" криміналу спостерігався у місті в 90-ті роки. Чому це сталося? Найвірогідніше - це боротьба за гроші, пов'язані з "Білоцерківшиною", в яку вступали навіть вихідці із Чечні.

Комплекс споруд поштової станції (20-ті роки ХІХ століття) санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Якщо вам доведеться побувати у Білій Церкві, то крім "Олександрії" не полінуйтесь і зайдіть зранку в базарний день до м'ясного павільйону на центральному ринку міста. Подивіться на сало. Ви не втримаєтесь, щоб не скуштувати його. Тоненьке, з прорістю, з духмяною м'якенькою шкіркою, воно просто тане у роті. Завіряємо вас, що сало на ринках Білої Церкви одне з кращих в Україні. Тут це справжня культура. Білоцерківці дуже прискіпливо ставляться до якості сала. Методи відгодівлі свиней та методи обробки дозволяють отримати оригінальний, неповторний за смаком продукт, який можна представити маркою "Made in Ukraine".

Місто Золочів - районний центр у Львівській області. Розташований на автотрасі Львів-Тернопіль-Умань (70 км від Львова). Є залізнична станція. Населення - 24 тис. мешканців. Площа - 1173 га. Перша письмова згадка - 1423 рік. Пам'ятки архітектури - Золочівський замок, XVІІ ст. (зараз музей-заповідник); Золочівський двір, XV ст. (боярський двір, боярське зібрання); церква Святого Миколая, XVІ ст.; церква Воскресіння Господнього, XVІІ ст.; костел Успіння Пресвятої Богородиці, XVІІІ ст. Крім того, в Золочеві розташовано Василіанський монастир греко-католицького обряду (заснований у 1569 році).

Замок - головна пам'ятка Золочева санаторий Шахтер,

В перший тиждень нашого перебування на Львівщині йшов дощ. В той час як у Києві стояла спека. Регулярно з дня у день галицькі поля і городи небо поливало водою. І лише у Золочеві з-за хмари визирнуло сонечко. Ненадовго правда, але цього часу виявилося достатньо, щоб на горизонті золотом заблищали бані якоїсь великої церкви. Церкву ту ми побачили від автостанції на вулиці Степана Бандери (саме там нас висадила буська "маршрутка"). Церква була на віддалі кількох кілометрів, але мені відразу закортіло попрямувати до неї. "Мабуть то і є Золочівський замок, - думав я тоді. - Як в Острозі - замок на горі, а в замку церква. Та ще й відповідно до назви міста вкрита золотом". Згодом з'ясувалося, що замок в іншій стороні, а золотоверха церква є зовсім новою і навіть недобудованою.

Найстаріша будівля Золочева Боярський двір (XV століття) санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

До готелю "Україна", в якому ми прожили наступні шість днів, шлях пролягав через центр Золочева. Тому перші враження про це стародавнє місто ми отримали із рюкзаками за плечима. Центр виявився мереживом вузеньких затишних вуличок, головна з яких носила ім'я Маркіяна Шашкевича (цей поет та просвітитель народився на Золочівщині, в селі Підлисся) і була виключно пішохідною. З обох боків вулиці рясніли вивіски магазинів та кав'ярень, а від перехрестя з вулицею Рєпіна проглядався величний барочний костьол з годинником на дзвіниці. На розі вулиць Шашкевича та Валової, поряд з міською ратушею, стояв пам'ятник В'ячеславу Чорноволу, а на самій Валовій розміщувався наш готель.

Перше ж знайомство із Золочевим підтвердило, що він вартий уваги та поваги, а майбутнє наше майже тижневе перебування в цьому місті дозволило значно ближче познайомитись з місцевими пам'ятками. санаторий Алмаз

Золочівський Василіанський монастир

Трохи історії

Попередником сучасного Золочева можна вважати давньоруське місто Радече, яке в історичних джерелах згадується під 1180 роком. Радече зруйнували татаро-монголи у ХІІІ столітті, а на його місці виник Золочів. Відомо, що в XIV-XV століттях в межах сучасного міста існувала дерев'яна фортеця, яку спалили кримські татари, але перша письмова згадка про Золочів датується 1423 роком, коли він перейшов від відомого у Галичині роду Кердеїв у володіння до Яна Менжика. А вже у 1427 році Золочів належав боярському роду Щечонів, які навіть судилися між собою за право володіння містом. Від тих часів в центрі міста стоїть боярський двір. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Бояри відігравали провідну роль у розвитку Золочева й зробили його дуже багатим. Про багатство це свідчить той факт, що навіть король Владислав ІІІ Варненчик, власник значної частини земель навколо міста, заборгував боярам 300 гривень (на той час це була величезна сума). Віддавати борги Варненчик вирішив золочівськими землями, чим спровокував ситуацію, коли власниками міста почали вважати себе відразу декілька заможних родин. Довгий час після того вони сперечалися за право володіти Золочевим (зрозуміло, що суперечки ці були не завжди джентльменськими). Закінчилося все тим, що в другій половині XV століття володарями міста стали Сінинські. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья) Ці польські магнати зміцнили Золочів оборонним валом та дерев'яно-земляним укріпленням, що стояло на місці сучасного замку. Особливу роль в історії міста зіграв Станіслав Сінинський, що був його власником на початку XVІ століття. Саме він у 1523 році здобув для Золочева Магдебурзьке право. Крім того Станіслав Сінинський прославився своїми любовними пригодами, за які його відлучили від церкви.

Вознесенська церква Василіанського монастиря (1840 - 1860) Отель Respect Сходница

У 1532 році Сінинський продав Золочів познанському каштеляну Андрію з Гурки, від якого напівзруйноване після нападу татар місто у 1541 році перейшло до родини Зборовських. Через двадцять років Гурки відкупили Золочів, але згодом знову продали.

В кінці XVІ століття власниками Золочева стали Собєські, які володіли ним наступні півтора століття. У 1634 році батько майбутнього польського короля Яна ІІІ - Якуб Собєський - збудував у місті кам'яний замок, що на довгі століття став візитівкою та оборонцем Золочева. Але ця твердиня одночасно стала і символом полонізації міста. Особливо в часи Хмельниччини, коли в замку збиралася польська шляхта з усієї округи. санаторий Женева

Оборонятися Золочеву в ті буремні часи було від кого. Особливо дошкуляли татари. В 1649 році татари спалили місто разом із замком, а значну частину мешканців забрали у ясир. Довгий час місто було у занепаді, який скінчився лише після того, як власником став Ян Собєський. 1671 року, перед війною з Туреччиною, майбутній польський король перебудував та укріпив Золочівський замок. Але це не допомогло Золочеву в 1672 році, коли турецькі війська після шестиденної облоги захопили замок та місто. Санатории Трускавца,

До 1737 року Золочів належав Собєським. Наступним власником став Сандомирський воєвода Тарла, якого згодом змінили Радзивіли.

Після першого поділу Польщі у 1772 році Золочів разом з навколишніми землями перейшов до Австрії, яка впровадила свої порядки у місті. Австрійці закрили два католицьких монастирі, один з яких згодом віддали під православну церкву. Саме тоді відбувся якийсь дивний обмін церквами між українською і польською громадами - поляки взяли собі новішу, архітектурно довершену споруду (сучасний костьол Успіня Пресвятої Богородиці), віддавши українцям старішу, але далеко не таку величну (сучасна церква Воскресіння Господнього).

Більшість вулиць центральної частини Золочева сформувались ще у ХІХ столітті

На самому початку ХІХ століття у Золочеві знову змінився власник - ним став граф Лукаш Комарницький. Це був останній з магнатів, що володіли містом, адже в 1834 році воно перейшло у власність австрійської корони. Австрійці поставили в місті постійний військовий гарнізон, а із замку зробили в'язницю.

В 1918 році Австрійська (а з 1804 року Австро-Угорська) імперія розпалась. Золочів знову потрапив під владу Польщі. Але цього разу панування поляків на Галичині виявилося недовгим - через 21 рік ці землі перейшли до Радянського Союзу. Почались комуністичні репресії та Друга Світова війна...

Миколаєвська церква (ХVІ століття) мала оборонний характер і входила в систему валів санаторий Карпаты,

Пам'ятки Золочева

Офіційно до пам'яток загальнодержавного значення у Золочеві відносяться лише десять об'єктів, але якби це місто було розташоване на Сході України, напевно їх було б значно більше - до пам'яток архітектури та містобудування зарахували б майже всі будівлі міського центра, адже значна їх кількість була зведена у ХІХ столітті. Саме тоді сформувався сучасний центр Золочева, який дивом вцілів в період Другої Світової війни і зараз зберігає неповторний образ міста заможних людей, яким він був в часи Австро-Угорського панування. , санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Розвитку Золочева у ХІХ столітті сприяли його зручне розташування, мальовнича місцевість, традиції та будівництво у 1871 році залізниці. Звідусюди тоді приїздили у місто багатії. Вони оселялись в Золочеві та зводили великі кам'яниці. На місці давніх валів було споруджено прогулянкові сквери (спацери), які додали особливих деталей в неповторний галицько-польсько-австрійський колорит міста.

Костьол Успіння Пресвятої Богородиці Санатории Трускавца

Офіційні пам'ятки Золочева датуються XV- XVІІІ століттям. Найстаріша з них - Золочівський двір (або боярський двір) - мурована з каменю будівля, збудована в XV столітті як резиденція власника міста. Довгий час господарі Золочева жили саме в цій споруді, тут же містився і міський арсенал. Але після зведення Золочівського замку боярський двір почав занепадати. В XVІІ столітті його передали в підпорядкування парафіяльному костелові для опіки над убогими. Саме тому цю споруду ще називають будинком убогих. Пам'ятка ця і зараз стоїть в центрі міста, але має просто жалюгідний вигляд. Нею абсолютно ніхто не опікується, а тим що вона досі не перетворилась на купу каміння слід завдячувати міцності товстелезних (до 2 метрів завтовшки) стін.

Успенський костьол звели у 1726 році

На лінії оборонних валів (сучасна вулиця Валова) в XVІ столітті було збудовано церкву Святого Миколая. Це була споруда фортифікаційно-культового характеру, яка і зараз зберегла риси оборонної архітектури. В радянські часи були знищені старовинний іконостас та настінні розписи храму, а в самому приміщенні розміщувався атеїстичний музей. Але після отримання Україною незалежності церкву віддали вірянам. Протягом 2000-2003 років відновили настінні розписи, які на початку ХХ століття виконав відомий львівський майстер Модест Сосенко, а використовуючи дивом збережені фрагменти відтворили іконостас.

Воскресенська церква (1604) санаторий Шахтер

В центрі Золочева, на вулиці Григорія Сковороди, розташовані православна церква Воскресіння Господнього (1604 рік) та костьол Успіння Пресвятої Богородиці (1726 рік). Власне на мене збудована в стилі ренесансу церква особливого враження не справила - таких в Галичині немало (хоча чотири сотні років - вік достойний поваги). Інша справа - барочний костьол з великою кількістю скульптурних зображень святих, з барельєфами, з годинником на вежі та боєм дзвону. Ця велична похмура споруда підкреслює особливу ауру центра Золочева, ніби розганяючи навколо себе дух провінціалізму - обов'язковий атрибут "совдеповського" райцентру. Підсилює враження і корпус монастиря домініканців, розташований позаду костьолу. Монастир закрили в радянський період. Зате у спадок залишились якісь заводські приміщення, розташовані у корпусі келій.

На Львівській вулиці при в'їзді у місто знаходиться греко-католицький монастир Василіанського ордену (монастир Вознесіння Господнього), заснований у XVІ столітті (вперше згадується під 1567 роком). Зруйнований татарами у 1649 році монастир було відбудовано на кошти Яна Собєського, але споруди монастиря звели дерев'яними. У 1840-1860 роках на кошти графині Комарницької монастир перебудували - саме тоді було збудовано кам'яну церкву Вознесіння Господнього, яка і зараз є прикрасою обителі. В радянські часи монастир звичайно ж закрили. Вгадайте з трьох раз, що радянські чиновники розмістили в ньому? Правильно, туберкульозну лікарню (протитуберкульозний диспансер).

Але пам'яткою номер один в Золочеві є замок. Та про нього я розкажу окремо.санаторий Женева

Впродовж наступних десятиліть часи на Русі змінюються, і далебі не на краще. Чи відали нащадки Рюриковичів – київські Ольговичі та чернігівські Святославичі, що своєї невгамовною гризнею за верховенство своїх міст на Русі вони випускають на волю лихих демонів міжусобиці – війни усіх проти всіх? Кожен удільний князь тепер не вважав за необхідне коритися сюзеренові. Навпаки, прагнув загарбати якомога більше сусідських земель, не обираючи засобів... Спроби найбільш розважливих державців тодішньої Русі примирити ворогуючих, відновити єдність країни, успіху не мали. санаторий Алмаз

Внаслідок безперервних війн XI-XII сторіч Чернігів став столицею найбільшої держави Русі. Навіть Київ напередодні монгольського нашестя став-таки володінням чернігівських князів (лише формально: насправді там стояла залога найсильнішого на той час із руських володарів -  Данила Галицького). Але втіхи чернігівцям від тієї “величі” не було: життя міста перетворилося на суцільні спустошливі облоги, штурми, розграбування ватагами різних князів (вигадливі галичани короля Данила навіть розбомбили Чернігівський дитинець з катапульт).

Гармати на валу

Та звісно, найстрашнішим став день 19 жовтня 1239 року. Під стіни вже й так знекровленого Чернігова підступили незліченні полчища хана Менгу – кузена “імператора” Орди Батия, онука грізного Чінгісхана.

Чернігів, ще донедавна неприступна твердиня, тримав оборону сім днів, але сили були надто нерівні. Місто було не просто спустошене - практично знищене: лише за чотириста років Чернігів виріс до території, яку займав перед навалою загарбників. Монголи повністю зруйнували місто, а мешканців майже до ноги вирізали. Княгиня Домнікія, щоб уникнути полону, кинулася з вежі Спаського собору..Санаторий Весна Трускавец.

Розграбоване місто лежало в руїнах. Останній визначний князь Чернігова Михайло Другий після монгольського погрому, як і інші князі, змушений був їхати на уклін до Орди - по ярлик на князювання. Здебільшого хани були цілком байдужими до релігійних питань, але гордий та набожний князь Михайло цим зачепив Батия, і той, згідно з літописом, звелів йому плюнути на Біблію й розп’яття, ще й вклонитися статуї Чінгісхана. Князь – знаючи, звісно, що прирікає себе на смерть лютую, - відмовився, ще й додав, що негоже християнину якомусь ідолу вклонятися. За це Михайла Другого разом із його відданим воєводою, боярином Федором люто закатували. Згодом Православна церква причислила обох за їхній подвиг до лику святих.

Чернігів остаточно занепав – це помітно й по тому, що згадки про місто майже повністю зникли зі сторінок літописів. Іноді лиш з’являються глухі звістки про якихось нічим не відомих князів – а більше про голод, пожежі, два руйнівних землетруси та люту трирічну моровицю. Впродовж XIII-XVI сторіч в місті не було зведено жодної кам’яної споруди. Коли під стіни Чернігова в середині чотирнадцятого сторіччя підступили поляки, готуючись до запеклого бою, виявилося, що неприступну колись другу столицю Русі просто нікому було обороняти...

Доки за місто гризуться різні князьки та Орда, а згодом до них приєднуються молода та войовнича Литва, Польща, міжнародний зарізяка Свидригайло, міцніюча Московія, навіть Лжедмитрій... -відволічемося від сумних подій пізнього чернігівського середньовіччя, -щоб здійснити чарівну прогулянку найдавнішою (і найкрасивішою) частиною Чернігова.

ВАЛ, АБО ФОРТЕЦЯ, ЩО СТОМИЛАСЯ санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Походження назви Вал, звісно, цілком прозоре: саме тут, на високому правому березі Десни, при злитті її з річкою Стрижень, було колись закладено Дитинець – міську цитадель. А вже згодом нижче  виріс Окольний град – вулиці купців та ремісників, торговельні лабази, майстерні – у заможному Чернігові ця частина міста була дуже великою, а ще виросло обнесене ровом і валами передграддя.

Екскурсію давнім Дитинцем (нині це територія Парку культури та відпочинку імені М.Коцюбинського) напівжартома називають прогулянкою “від гармати до гармати”. З 1911 року Вал – там, де колись були головні укріплення Чернігівської цитаделі, прикрасили дванадцять чавунних гармат на декоративних лафетах. Причому гармати за ті лафети багато старші – за місцевою легендою, їх подарував Чернігову Петро Перший за мужність чернігівських козаків у війні зі шведами. Щоправда, йдеться, мабуть, просто про іще один вигадливий місцевий апокриф. Іще 1799 року тутешню фортецю ліквідували – у цих краях, дякувати Богові, тепер ні з ким було воювати. Пішли в минуле часи минулих століть,  коли грізна Чернігівська фортеця налічувала троє воріт – Водяні, Прогорілі та Київські, та аж тридцять чотири вежі з гарматами. Укріплення зрили, а на їхньому місці  розбили бульвар, улюблене місце для прогулянок – той самий Вал. Тож саме на Валу іноді складається враження, що грізна тисячолітня твердиня однієї днини просто стомилася і десь зникла. А на пам’ять лишила по собі тільки старовинні гармати на потішних анахронічних лафетах та мальовничий міський променад – Вал...
Спасо-Преображенський собор (Спас Чернігівський)

СПАС ЧЕРНІГІВСЬКИЙ

Найвідомішим пам’ятником Чернігівського Валу-Дитинця залишається Спасо-Преображенський собор – кафедральний храм Сіверської землі. Цей п‘ятибанний собор довгий час був найвищою спорудою другої столиці і водночас найшанованішою церквою князівства, почесною усипальницею багатьох чернігівських володарів світських і духовних, зокрема і одного з героїв “Слова про Ігорів похід” князя Всеволода Святославовича. Собор і нині, майже через тисячу літ після побудови, лишається кафедральним храмом чернігівської єпархії. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Храм Спаса було закладено на початку одинадцятого сторіччя. Точна дата невідома – дослідники вважають, що то був Рік Божий 1031. Тимчасом літописи вперше згадують про іще недобудовану церкву, стіни якої звели лиш на висоту коня з вершником у рік, коли в ній поховали натхненника її спорудження, великого князя Мстислава Володимировича. А був то рік 1036. Перший камінь у підмурок славетної Софії Київської закладуть лиш року наступного.

За композицією Спас Чернігівський являв дуже вдале (і дуже рідкісне) сполучення вже класичної для тодішньої Русі візантійської конструкції із сильним західноєвропейським, романським “акцентом”.  Внутрішнє оздоблення Спасу Чернігівського вражало сучасників мозаїками та особливо - чудовими фресками. Прикрашали собор і різьблені плити з овруцького рожевого сланцю.

За давніх часів храм не було отиньковано (поштукатурено) – натомість прикрасою його стін слугувала ажурна кладка, у якій чергувалися знаменита давньоруська червона плінфа, рожевого кольору розчин та сірий необроблений піщаник. санаторий Шахтер,

Навали й пожежі давнини не помилували краси Спаса Чернігівського, особливо його внутрішнє оздоблення. А почата із найшляхетніших побажань, але тогочасними архітекторами здійснена вкрай недолуго, реконструкція 1792-1798 років дуже понівечила велично гарний вигляд давньоруського дива.

Борисоглібський собор

БОРИСОГЛІБСЬКИЙ СОБОР

За великокняжих часів, судячи з тодішніх мініатюр, кафедральний храм Святого Спаса оточувало багато кам’яних і дерев’яних споруд – церков, теремів боярських і невідомо чиїх іще. Всі вони загинули у жорнах часу. Тепер у Спаса Чернігівського один сусіда-сучасник, собор святих Бориса й Гліба.

Розпочав його будівництво 1123 року князь Давид Святославич. Менший за величного Спаса, собор тим часом споруджували із особливою розкішшю: за княжим задумом, він мусив стати новим фамільним некрополем, усипальницею володарів Чернігова. Для цього під склепіннями церкви було ще під час будівництва влаштовано шість ніш для майбутніх княжих саркофагів. Внутрішній простір вкривали багатий фресковий розпис і кам’яна різьба. Підлога собору була керамічною, з барвистою мозаїкою в центральній частині. На жаль, нині ми можемо судити про оздоблення Борисоглібського собору лише з фрагментів – а чесно кажучи, уламків - його колишньої розкоші, що збереглися донині. Особливою красою, судячи з тих же уламк... фрагментів, відзначалася різьба по білому каменю, виконана в знаменитому давньоруському “звіриному” стилі.

У дохристиянські часи на цьому місці містилося, очевидно, велике язичницьке капище. Принаймні 1700 року знайдено було срібного ідола, якого за повелінням гетьмана Мазепи в Ауґсбурзі переплавили та виготовили нові царські врата для цього ж Борисоглібського собору. Чималенький, очевидно, був той ідол...

Дім Лизогуба

ДІМ ЛИЗОГУБА ТА ЩЕ ОДИН ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПОКРИФ санаторий Алмаз

Після століть розрухи та майже безперервних війн новий розквіт Чернігова почався в другій половині сімнадцятого століття – коли козаки вчергове й остаточно відбили місто у поляків і Чернігів став містом полковим. У тодішній гетьманській Україні це був особливий, вельми привілейований статус. І хоча місто тепер перебувало просто на неспокійному одвіку російсько-польському кордоні, життя в ньому знову завирувало.

Привертає увагу серед будівель Валу кам’яниця, споруджена в останні роки сімнадцятого століття для чернігівського полковника Якова Лизогуба. Не винятковою якоюсь красою, як храми Чернігова – будинок як будинок... Просто для фахівців це унікальний зразок цивільної архітектури часів козацького, або мазепинського бароко (навіть у Києві подібного немає). Винятково оригінально вирішено архітектурну ідею резиденції пана полковника: за планом його солідні хороми – класична українська хата. Тільки велика, звичайно, ще й зведена з добротного каменю. Цікаво це, але насамперед для знавців. Та й біографія в будинку Лизогуба прозаїчна – згодом тут була канцелярія, згодом архів... Але ж ми вже не раз переконувалися у бурхливій поетичній фантазії чернігівців, чи не так? Недаремно з цих країв походив Олександр Довженко, та й Михайло Коцюбинський, що тут помер, ніжно любив Чернігів. Певно, є в повітрі Чернігівщини якісь особливі флюїди.

...Отож пан полковник Кочубей після своїх із чернігівськими козаками звитяг у Азовській війні прожив лише два роки, і його вдова продала кам’яницю із садибою самому гетьманові Мазепі. У ясновельможного таких резиденцій по Україні було чимало. Тим часом у Чернігові будинок негайно охрестили “Будинком Мазепи”. А далі народилася легенда: мовляв, саме тут ховав могутній гетьман від людських очей безтямно закохану в нього юну Мотрю Кочубей. І мовляв, блукає тут ночами привид нещасної Мотрі... санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Звичайно, все це лише народна вигадка. Просто сумна історія кохання сивочолого гетьмана та його юної хрещениці народила безліч  домислів і версій. Мовляв, і батько Мотрі, пан Військовий суддя Кочубей попередив Петра Першого про таємну угоду Мазепи зі шведами та їх злуку в майбутній війні, аби відомстити Мазепі за безчестя дочки... Мовляв, і гетьман скарав давнього бойового товариша Кочубея карою на горло теж через Мотрю... Забудьте. Достоту то все була лиш брудна політика (аякже, нібито політика взагалі буває чистою).

Насправді Мазепа пальцем не зачепив Мотрю – лиш надсилав їй ніжні поетичні листи та подарунки кожний вартістю в добрий маєток. Закохані старий та юнка просто не могли бути разом. Справа не у віці – на ті часи півстолітня різниця між “молодими” не була дивиною; і за родом та шляхетським походженням були вони рівнею. Але Мазепа був хрещеним батьком Мотрі і навіть просто мати близькість було б за церковними законами для обох нечуваним, смертним гріхом.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Тим часом Мазепа: хоробрий вояка, жорсткий правитель, хитрий дипломат -  був  глибоко релігійною людиною. Ніхто не звеличив українську церкву, не звів власним коштом стільки храмів та шкіл, як він. І щире взаємне кохання літнього гетьмана і юної красуні не могло мати за тих часів ніякого продовження. За будь-яких обставин...

...Невдовзі після Полтавської катастрофи Мотрю видали заміж, вона швидко овдовіла і прийняла постриг. І якщо десь справді блукає привид сердешної Кочубеївни, то дуже далеко від чернігівського будинку Лизогуба... Натомість чергова чернігівська легенда видалася гарною, авжеж?

Колегіум

КОЛЕГІУМ І БУДИНОК АРХІЄПИСКОПА

Чернігівський колегіум – одна з найоригінальніших споруд Дитинця. Засновано його було 1700 року. За часів польського панування у шістнадцятому сторіччі домініканський орден забрав собі споруди давнього поруйнованого Борисоглібського монастиря, і тепер їх повернули православним. Вигадливі архітектори вісімнадцятого сторіччя поєднали в один комплекс три споруди різного часу, ще й нівроку гарно в них вийшло.  А славний був колегіум тим, що був одним із найкращих, “елітних” навчальних закладів тих часів на кшталт Києво-Могилянської академії. Нині заповідник “Чернігів Стародавній” розмістив тут свої експозиції. санаторий Карпаты,

Колишній палац архієпископа знаходиться зовсім поруч. Збудований він 1780 року в стилі класицизму. Додам від себе, може, суб’єктивно: провінційного імперського класицизму. На Валу іще чимало подібних помпезних, зрештою  гарних споруд вісімнадцятого-дев’ятнадцятого віків, колись будівель адміністративних та громадських.

Красна площа

КРАСНА ПЛОЩА ТА НАВКОЛО НЕЇ

Може скластися враження, що усі цікавинки Чернігова зосереджено на Валу. Аж ніяк. Перелічити все, що милує око в стародавньому місті, тут просто неможливо. Але давайте спустимося з Дитинця до центральної частини міста, що нині зосереджена навколо Красної площі та прилеглих до неї бульварів і скверів. Тим більше, що йти якихось метрів двісті проспектом Миру, що починається просто від гармат Валу. Цю найдовшу магістраль міста звали колись вулицею Шосейною. Прилегла до центру частина проспекту – своєрідний чернігівський Бродвей. Досить пройти ним із Дитинця метрів двісті, і ми опинимося в старовинному “Окольному граді”. У середні віки тут було чернігівське “місто майстрів”, славних у світах. Поступово сюди ж перемістився культурний та адміністративний центр міста. санаторий Шахтер

Зараз він зосереджений навколо Красної площі та прилеглих до неї бульварів і скверів. Ще в дев’ятнадцятому сторіччі тут спорудили респектабельні адміністративні споруди, типові для губернського міста. Більш або менше за тим же призначенням їх використовують і донині. Наприклад, у будинку обласної держадміністрації, ще коли тут було губернське земство, працювали Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Володимир Cамійленко. Ще раніше на проспекті Миру, в готелі з помпезною назвою “Царьград” (не зберігся), зупинялися Микола Гоголь, Олександр Пушкін, Тарас Шевченко.

В районі Красної площі сьогодні вирує ділове й світське життя Чернігова. Але – нехай не звинувачують автора у надмірному клерикалізмі (просто давні зодчі вміли так бездоганно вписувати свої храми в будь-який пейзаж) – найбільшою окрасою району лишаються дві красуні-церкви. Катерининську спорудили 1715 року на знак ушанування козацьких перемог над турками. Вона – довершений взірець українського бароко, струнка й вишукана. А ще більше захоплення викликає невеликий, вражаюче гарний стародавній храм у серці сучасного міста, сквері Богдана Хмельницького.

Церква Параскеви П'ятниці

ЦЕРКВА ПАРАСКЕВИ-П’ЯТНИЦІ Санатории Трускавца

Інша її назва - П’ятниця на Торгу. Адже у давнину тут було велике торговище, що й дало прилеглій місцині ще одну назву – П’ятницьке поле. Храм було зведено на межі дванадцятого-тринадцятого століть, очевидно, геніальним Петром Мілонегом, руським зодчим. Церкву  названо на честь святої Параскеви, покровительки торгівлі. За монгольської навали,  кажуть, вона стала останнім прихистком городян, де вони й загинули.

Згодом церкву відновили, і, звичайно, перебудували. І ще не один раз перебудовували, до невпізнанності змінивши її первинний образ. За часів другої світової війни храм Параскеви-П’ятниці дуже постраждав.

Реставрація храму за проектом архітекторів П.Барановського та М.Холостенка завершилася аж 1962. Але відбулося істинне чудо: Параскева-П’ятниця постала такою, якою її звів вісімсот літ томугеніальний Петро Мілонег. Струнка однобанна церква, що стрімко підносена просто до небес... Ніби ожила мініатюра з давньоруського літопису...

Сегодня на повестке дня всесоюзная здравница-лечебница - город Трускавец.
Дадим слово Википедии:
Происхождение названия города «Трускавец» до конца неизвестно. Одни считают, что «Трускавец» — это видоизмененная форма польского слова truskawka — клубника. Но клубника появилась в Европе только после 1712 года, а название города впервые встречается уже в XV ст. Другие ученые считают, что на название города повлиял литовский язык. санаторий Шахтер По-литовски druska — это соль, а Прикарпатье (в частности соседний Дрогобыч) — известный центр солеварения. С этим промыслом связаны названия многих населенных пунктов Львовщины, например: Старая Соль, Ясеница Сольная, Солец, Солонсько. В пользу этого варианту свидетельствуют тесные межгосударственные отношения Галицко-Волынского княжества и Великого Княжества Литовского в XII—XV ст. огласно третьей версии название «Трускавец» происходит от славянского имени Трушко или Трусько, а со временем — Труськович, Трускавец.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Как бы оффтоп, но мне самому стало интересно - откуда в некоторых славянских языках взялись такие странные слова для обозначения заморской ягоды, причём разные: клубника, полуниця, трускавка. При том, что в чешском, сербском, болгарском и др. всё понятно - ягода она и есть "ягода":)

Трускавец — это уютная и экологически чистая зона. Город удивляет разнообразием земных и подземных минеральных вод с четырнадцатью источниками: «Нафтуся», «Юзя», «Мария», «София», «Бронислава»санаторий Шахтер, и другие; залежами «горного воска» — озокерита, единственное месторождение в мире находится в четырёх километрах от курорта в городе Бориславе.
Хм..., про озокерит не знал:)
Датой официального учреждения бальнеологического курорта считается 1827 г., когда здесь были сооружены помещения для первых 8 ванн. Хотя лечебные свойства трускавецких вод были известны давно, впервые их описал королевский врач Войцех Очко в 1578 году.
Войцех Очко в 1578 году - это конечно хорошо, но что же сейчас, спросите вы.
Википедия знает ответ и на этот вопрос:)
В городе есть два бювета минеральной воды, две бальнеоозокеритолечебницы, две курортные поликлиники, общекурортный диагностический центр на базе Центральной курортной поликлиники, 20 санаториев, 21 пансионат и отели (всего свыше 14 тысяч мест).

Один из упомняутых бюветов. Вид снаружи...санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Сочетание сенсорной панели и типичного совкового кафеля забавно смотрится.

Источники трускавецкой минеральной воды (о которых было выше) находятся в таких милых домиках:

А курортный парк полон памятников разной степени абстрактности:

Вода в Трускавце минеральная, а архитектура - деревянная=) санаторий Женева

Кроме засилия деревянных зданий, в глаза бросается обилие цветов:)

Пока я гулял по Трускавцу, дождь всё собирался, собирался...

И наконец пошёл! Да рясный... санаторий Алмаз,

Мне пришлось забежать в первое попавшееся здание, коим оказался Музей Михайла Биласа.

Ну что могу сказать... Если бы не дождь, я бы в этот музей не попал.
И многое потерял бы. Действительно, ОЧЕНЬ классно!
Смотрите сами, фотографии конечно не передают всей прелести, но тем не менее:)Санатории Трускавца

Значитсо, продолжим вспоминать жаркое лето 2008:)Санатории Трускавца
Железнодорожная кассирша в Трускавце сказала мне, что 2 билета - до Дрогобыча, а потом до Львова, покупать необязательно; достаточно купить квыток до Львова, а в Дрогобыче можно выйти, погулять и отправиться дальше в любое время. Раньше на Укрзализныце я с такими правилами не сталкивался, но не преминул воспользоваться.
Итак, следующий пункт назначения:.. санаторий Женева

А вы, кстати, знаете, кто такой Юрий Дрогобыч?

Впрочем, в куда большем почёте у дрогобыччан (или как это сказать по-русски?;) другой земляк.
Судя по количеству объектов с ликом Ивана Яковлевича (речь идёт не о 20-гривенных купюрах), в городе царит культ Франко:

Городская ратуша. Как и положено - видна почти отовсюду. Санатории Трускавца,

Вот так прогуливался я и фотографируя всё, что хорошо стоит.
После того, как несколько раз в разных местах города, я буквально лоб-в-лоб столкнулся с пареньком, вооружённым такой же как у меня картой Дрогобыча, я почуял - человек был не левый. Это был кто-то из наших (с);) И действительно, паренёк оказался пражским бэкпэкером, путешествующим по Западной Украине. Это именно его фраза What do you think about Sambir? чуть не ввела меня в искушение заблуждение:)))
Чувака больше всего интересовал дом Бруно Шульца. Мы его искали, искали, так и не нашли. Местные жители о такой достопримечательности своего города, похоже, и не знают...санаторий Шахтер,
В городе много подразрушенных зданий, сохранивших следы былой красоты... Или отреставрированных. Почти всех цветов радуги:)

Вплоть до Второй мировой войны большинство жителей Дрогобыча составляли евреи.
Хоральная синагога. При СССР - склад соли.

До самых известных дрогобычских деревянных церквей я из-за врождённого топографического кретинизма так и не добрался, так что показываю храмы попроще:) санаторий Алмаз,

Костёл святого апостола Варфоломея. На фотографии справа - памятник Иоанну Павлу II, установленный всего за год до моего визита в Дрогобыч.

А это - один из самых красивых храмов, которые я когда-либо видел. Без шуток.
Монастырь отцов Василиян, церковь святых верховных апостолов Петра и Павла.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Тернополь - очень красивый и тихий город. Много зелени и чудный пруд на реке Серет. Мы попали в город ранним утром и смогли насладиться тишиной и практически безлюдными улицами. Был канун 9го мая, но нигде предпраздничной активности не наблюдалось. Оно и понятно..санаторий Алмаз.Видели старичка в форме УПА, который с интересом разглядывал плакаты на афишной тумбе. Достопримечательности в городе расположены достаточно компактно. На осмотр хватило нескольких часов.

Фактически город был построен на месте, которое называли Сопильче или Топильче в 1540 году, в то время находилось во владениях генерала и князя Яна Тарнавского. На берегу речки Серет был возведен замок, в центре которого размещалась большая площадь, на которой проводились собрания, ярмарки. В XV-XVI веках город был полностью защищен высокими неприступными стенами, вымощенными большими каменными глыбами. Санатории Трускавца

С 1540 года до 1934 город известен как Тарнополь. С 1772 года в составе Австрии, с 1919 Польши, с 1939 года - Украинской Советской Социалистической Республики, с 1991 года в составе Украины.

Доминиканский костел. Построен в 1749-1779 гг. по проекту архит. А. Мошинского, принадлежит к сооружениям поздне-барочной архитектуры в Украине. Сильно пострадал во время Второй мировой войны. Реставрирован в 1953г. Сейчас действующий греко-католический Кафедральный Собор Непорочного Зачатия Пресвятой Богородицы санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

ЗАМОК, 1540 г. Наиболее древнее сооружение города, является произведением подольской школы оборонной архитектуры. Со времени основания неоднократно разрушался и отстраивался.В начале XIX в. замок перестроен во дворец, в связи с чем были полностью разобраны все его оборонные сооружения. В 1954 г. произведен капитальный ремонт

Вид на противоположный от замка берег

"Остров любви" на Тернопольском озер санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

ВОЗДВИЖЕНСКАЯ ЦЕРКОВЬ, конец XVI в.
В 1627 г. к западному фасаду пристроена трехъярусная оборонная башня-колокольня, о чем свидетельствует резная надпись над порталом. Сооружение из песчаника, трехчастное, состоит из прямоугольного в плане нефа, квадратного и равноширокого с нефом притвора с двумя ярусами башни над ним и полукруглой апсиды. санаторий Женева Неф перекрыт полуциркульным с распалубками сводом, притвор — крестовым, апсида — чет-вертьсферическим сводом. В 1959г. реставрирована. Памятник отличается от культовых оборонных сооружений Подолья наличием полукруглой апсиды, восходит к древнерусским традициям.санаторий Шахтер,
Получила название "Церкви над прудом".
РОЖДЕСТВА ХРИСТОВА ЦЕРКОВЬ,1602— 1608 гг.Сооружена возле городского вала у Каменец-Подольских ворот мастером Леонтием. Современный вид сооружение приобрело в результате перестроек. Первоначально было трехчастным, трехконховым с оборонной башней над притвором. Позднее здание по всему объему было разделено перекрытием на нижнюю и верхнюю церкви.Санаторий Весна Трускавец В 1709 г. к притвору пристроены две боковые полукруглые башни, через которые осуществлялся вход на верхний ярус, в XIX в. к западному фасаду — дополнительный объем, перекрытый восьмигранным в основе сомкнутым сводом на восьмигранном световом барабане. Три главы, венчающие сооружение, две из которых декоративные, выполнены в соответствии с традиционной схемой украинских трехверхих храмов. В интерьере объемы пространственно объединены высокими полуциркульными проемами, неф выделен большей высотой, перекрыт так же, как и бабииец, крестовым сводом. Апсида перекрыта четвертьсферическим сводом с распалубками. Памятник принадлежит к лучшим произведениям подольской архитектурной школы XVII в.санаторий Алмаз

Ніжин після Чернігова найкрупніше місто Чернігівської області. Тут мешкає 76 тисяч осіб, це промисловий та культурний центр.

Ніжинський вокзал та водонапырна башта біля нього санаторий Алмаз

Перша письмова згадка про Ніжин датується 1078 роком. Тоді поселення називалося Нежатин. В пізніших руських документах його називають Уненіж.

Відомо, що в домонгольські часи Ніжин був укріпленим населеним пунктом. У 1239 році його зруйнував хан Менгу дорогою на Чернігів. Відродилося місто у XIV столітті вже у Великому князівстві Литовському. На початку XVI століття після литовсько-московської війни Ніжин у складі Чернігово-Сіверського князівства відійшов до Московії. А в 1618 році, згідно із Деулінською угодою, вся Сіверщина разом із Черніговом та Ніжином опинилася у складі Київського воєводства Речі Посполитої. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

У 1625 році Ніжину було надано Магдебурзьке право та герб із зображенням Юрія Змієборця. В місті почало формуватись самоврядування на чолі із війтом. Тоді ж Ніжин став центром староства.

Церква Івана Богослова (1752 р.)

В першій половині XVIІ століття на основі залишків укріплення часів Київської Русі на лівому березі річки Остер поляки збудували дерев’яно-земляну фортецю з 11 вежами. Пізніше, вже за російської влади, фортецю укріпили бастіонами, а всередині збудували земляну цитадель увінчану високим частоколом. На баштах цитаделі (замку) було встановлено 10 гармат. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),

Існувала Ніжинська фортеця до початку ХІХ століття. Тоді вона втратила своє фортифікаційне значення й була скасована. Територію замку віддали під ринок. Зараз ще простежуються вали замку біля річки Остер.

У 1648 році Ніжин став одним із найбільш значних осередків козацтва на Лівобережжі. Він став центром великого козацького полку (10 тисяч козаків) і брав активну участь у Визвольній війні. санаторий Женева

Пам'ятник Миколі Гологю (скульптор Пармен Забелло)

Благовіщенський собор (1702-1716 рр.)

В період Руїни Ніжин продовжував відігравати одну з провідних ролей у козацькому житті Лівобережжя. Тут відбулося кілька антимосковських повстань (одне з них жорстоко придушив московський воєвода Ромоданівський спаливши потім місто).

У 1663 році у Ніжині відбулася подія, яка мала важливе історичне значення для всієї України – Чорна рада.санаторий Шахтер Це була загальна козацька рада в якій право участі й голосу крім козаків надавалося «черні» - селянам та міщанам. Такі ради відбувалися дуже рідко й лише у виключних випадках – коли між старшинами був розбрат. Ніжинська Чорна рада була найбільш відомою з усіх. Її перебіг прекрасно висвітив у своєму романі Пантелеймон Куліш.

Під час Чорної ради відбувалося обрання гетьмана Лівобережної України. Санатории Трускавца, Кандидатами були наказний гетьман Яким Сомко та запорізький отаман Іван Брюховецький. Останнього активно підтримувала Москва, «зміцнивши» цю підтримку присутністю на раді 8-тисячного війська. Підтримала Брюховецького і «чернь», піддавшись на його улесливі обіцянки підняти загальний рівень життя. Після ради Яким Сомко був звинувачений у зв’язках із полякам, заарештований і страчений. Брюховецький же не виправдав сподівань народу, він зрікся Переяславських угод й вірно служив не Україні, а Москві, значно посиливши її вплив навіть у повсякденних українських питаннях. Народ зненавидів Брюховецького і в 1668 році його було вбито власними військами. Після Брюховецького гетьманом всієї України став Петро Дорошенко.

Миколаївський собор (50-ті роки XVII ст.)

У другій половині XVII та у XVIII ст. провідну роль у житті Ніжина почали відігравати греки, яких запросив у місто на поселення ще у 1657 році Богдан Хмельницький. У 1675 році греки заснували у Ніжині свою колонію. Вони створили власні: магістрат, суд, церкву, школу. А у 1696 році було засноване Грецьке торгове братство.

Греки визначили торговий розвиток Ніжина. Майже на століття місто стало головним торговим полісом Лівобережжя. Тут організовувались великі ярмарки, які тривали по кілька тижнів. На ярмарках торгували найрізноманітнішими товарами, але особливим попитом користувалися знамениті ніжинські огірки.

Ніжинські огірки – це огірки особливого сорту, насіння яких було завезене греками. Вихідці з Еллади розводили цей овоч в околицях Ніжина й засолювали за особливим рецептом. Згодом насіння та рецепт приготування ніжинських огірків поширився по всьому місту. Огірки стали відомими далеко за межами Ніжина. Вони піднялись в ціні, адже їх почали замовляти можновладці. Особливо сподобались ніжинські огірочки Григорію Потьомкіну. Він їх виписував навіть за сотні кілометрів, і навіть під час військових походів. Нині сорт огірків, який був завезений греками і в результаті селекції отримав назву ніжинський, вважається втраченим. Ніжинськими зараз називають майже всі огірки засолені у Ніжині. І навіть законсервовані на Ніжинському консервному комбінаті.
Всіхсвятська грецька церква (1782 р.)
Михайлівська грецька церква (1719 р.)

Ніжинська колонія греків залишила у спадок після себе не лише рецепт огірків, але й численні пам’ятки архітектури: церкви, житлові будинки, крамниці, кав’ярні, аптеки. Але не лише завдяки грецькому спадку варто відвідати Ніжин…

Зараз досить часто у музеях експонуються колекції макетів храмів та інших архітектурних пам’яток. Інколи ці колекції виглядають як справжні міста в мініатюрі. Наприклад, така колекція демонструється у Києві, в Гідропарку. Так от у Ніжині теж є така колекція, але не в мініатюрі, а в реальну величину – це майже весь центр міста. Особливо це стосується церков – для відносно невеликого міста у Ніжині їх неймовірна кількість і неймовірна щільність. Отже вирушаємо у центр Ніжина.

Рухаємося вулицею Гоголя. Бачимо будинки ХІХ століття розбавлені більш сучасною забудовою. Ліворуч стоїть церква Івана Богослова – досить цікава й оригінальна споруда. Звели її у 1752 році. Стиль церкви – пізнє українське бароко. Церква будувалася на дуже обмеженій площі, тому вона досить компактна. Має два яруси – нижній теплий, верхній холодний. Зараз у приміщенні церкви розміщено архів, хоча вже не один рік тривають переговори про передачу споруди релігійній громаді.

Комплекс грецьких церков (можна збільшити)

На початку ХІХ століття в церкві Івана Богослова працював священиком батько видатного мореплавця Юрія Лисянського, людини, яка разом із Іваном Крузенштерном на шлюпах «Надєжда» і «Нева» здійснили першу російську навколосвітню експедицію. Лисянський навіть відкрив один із Гавайських островів (острів нині носить його ім’я).

Юрій Федорович Лисянський виходець із старовинного українського роду, але у світі його вважають російським мореплавцем. Так вважають і в Росії (не розумію, як можна змінити людині національність?). А ось в Україні про Лисянського на жаль знають мало. Санаторий Весна Трускавец

Прямуємо далі. Виходимо до скверу Гоголя. Тут розташовано перший у світі пам’ятник Миколі Гоголю. Цей бюст було створено скульптором Парменом Забелло. Кажуть що у бронзових складках одягу Миколи Васильовича Забелло залишив автограф – свій замаскований портрет. Побачити його можна лише з певної точки огляду та при певному освітленні. Особисто я цей портрет так і не побачив, так що не скажу з упевненістю, що він там дійсно є.

Троїцька церква (1733, 1888 рр.) та Воздвиженська церква (1775 р.)

Поруч із сквером Гоголя є невеличка вуличка Стефана Яворського. Названо вулицю іменем митрополита, який у 1702 році заснував монастир Благовіщення Діви Марії. Одночасно було закладено великий Благовіщенський собор. Освячення храму відбулося через 14 років. Споруда зводилася за проектом московського будівничого Григорія Устинова.

Благовіщенський собор – великий п’ятибанний храм в основі якого лежить хрест із рівними за довжиною раменами. На кутах рамен поставлено бані. В цілому архітектура собору не типова для доби бароко й близька до псевдоруського стилю.

У 1722 році стіни і склепіння собору суцільно вкрили унікальними розписами. Фрагменти тих розписів, виконаних за наказом Стефана Яворського, можна побачити і зараз, хоча левова їх частка була втрачена ще у XVIII столітті після страшних пожеж.

У XVIII столітті Благовіщенський монастир називали Богородичним Назаретом. Із комплексу монастиря крім собору ще збереглася невеличка трапезна церква Петра і Павла.

Аптека грека Лігди (1777 р.)

Електростанція (поч. ХХ ст.) Санатории Трускавца

Від монастиря прямуємо далі у бік центру. Через квартал виходимо до головної пам’ятки Ніжина – Миколаївського кафедрального собору. Цей величний храм є одним з найбільш ранніх зразків українського козацького бароко. Він повністю відтворює у цеглі форми дерев’яних козацьких храмів. Коли точно його збудували достеменно невідомо. Вважається що будівництво розпочали у 50-ті роки XVII століття. Будували собор козаки Ніжинського полку на кошти соратників Богдана Хмельницького братів Золотаренків.

Миколаївський собор є одним з найвищих храмів збудованих у XVII столітті. Та й взагалі в Україні знайдеться небагато храмів, які перевищують його висотою. Стрімко злітають угору на висоту 55 метрів 5 щільно стулених бань Миколаївського собору. Могутні стіни (товщина їх перевищує 1,5 м), вкриті хитромудрим бароковим декором, підкреслюють фортифікаційне значення будівлі, але не дають засумніватися в його першочерговій функції церкви-домінанта. Церкви, яка стала прототипом для багатьох п’ятибанних хрещатих храмів, виконаних в стилі українського бароко.

Важко переоцінити архітектурну цінність Миколаївського собору, але не менша його історична цінність, адже він був свідком надважливої для України події. Саме під його стінами у 1663 році відбулася Чорна рада.

Спасо-Преображенська церква (1719 р.)

В радянський період собор закрили. З 1920 по 1939 рр. в його приміщеннях зберігали сіль, а з 1946 року тут був міський Будинок культури.

У 1990 році було здійснено реставрацію Миколаївського собору і того ж року його передали вірянам. Тому цей величний храм і нині є головним для православної громади Ніжина.

Метрів за 40 від Миколаївського собору стоять ще… три церкви вкупі. Розділяють їх метрів по п’ятнадцять. Найближчою є Всіхсвятська грецька церква. Її збудували у 1782 році на місці старішого дерев’яного грецького храму. Церква оздоблена класицистичними портиками доричного ордеру, але будували її не в стилі класицизму. Спочатку це була архаїчна за типологією звичайна для грецьких колоній будівля. Прикрасили її колонами вже у ХІХ столітті.

Богоявленська (Замкова) церква (1721 р.)

Покровська церква (1757 р.)

Миколаївська тепла церква (XVIII ст.)

Поряд розташована ще одна грецька церква – Михайлівська. Цей храм збудували у 1719 році. Він практично не має ніякого зовнішнього оздоблення. Це проста тридільна, однобанна церква. В її стіни вмуровані брили з епітафіями грецькою мовою. Колись поряд із церквою стояла дзвіниця. До 1951 року це була найвища споруда Ніжина. Ну для чого було її руйнувати вже у повоєнні роки?..

Колись грецькі церкви були об’єднані в монастир. Для них обох характерними є великі склепінчасті підвали, які свого часу використовувалися під склади.

Біля грецьких церков притулилася ще одна українська церква – Святої Трійці. Цей храм збудували ще 1733 році, але зараз вгадати його первинні архітектурні риси досить важко, адже храм кілька разів перебудовувався. Останні зміни відбулися в 1888 році.санаторий Шахтер Тоді Троїцька церква набула рис неокласицизму, і ймовірно саме тоді до неї прибудували дзвіницю з високим шпилем. Вона стала дуже схожою на церкву, яку ми бачили у Безуглівці.

Далі виходимо на Московську вулицю. Це вже територія колишнього замку. У ХІХ столітті тут спорудили ринок, який функціонує і зараз. Тут багато будинків, які раніше були крамницями. Під ними ще й досі збереглися великі підвали-склади. Навпроти ринку збереглася стара грецька аптека (вул.Московська, 2), яку ще в 1777 році відкрив відставний лікар гусарського полку Михайло Лігда. Це була одна із перших аптек на Лівобережжі. Нині тут працює аптека-музей.

Гімназія вищих наук (1805-1820 рр.)

Продовжуємо подорож в сторону річки Остер. Недалеко від річки збереглася будівля електростанції (вул.Московська, 3), яку звели у 1814-1816 рр. Архітектором, що проектував електростанцію, був відомий маляр та графік, етнограф та педагог Опанас Сластіон. Він надав будівлі рис українського модерну. Зараз тут розміщується спортивна школа.

Далі йдемо на інший бік Остра. Тут розташована Спасо-Преображенська церква. Її збудували у 1757 році у стилі пізнього бароко. Будівля є досить рідкісним зразком трьохбанної церкви. Подібні муровані споруди на Лівобережжі зустрічаються досить рідко. Подібна архітектура більше характерна для дерев’яних храмів.

Поряд із церквою в ХІХ столітті стояла висока трьохярусна дзвіниця. До нашого часу вона не збереглася – була зруйнована в радянський період.

Спасо-Преображенська церква відома тим, що біля неї зупинялася похоронна процесія під час перевезення тіла Тараса Шевченка в Україну. 17 травня 1861 року в церкві відбулася панахида. санаторий Карпаты

Далі повертаємося на лівий берег Остра й проходимо через територію базару. На протилежному його кінці розташована Богоявленська церква. Збудували її у 1721 році на території замку, тому церкву називали Замковою. Але зараз її краще перейменувати в «Базарну», адже єдиний вхід до церкви розташований всередині базару. Та й адреса у неї відповідна – вул.Базарна.

Будівля Богоявленської церкви дуже проста, хоча можливо це плід активної діяльності радянських будівельників, які свого часу переробили церкву до невпізнанності. Баню церкви було знесено, вікна замурували, а залу розділили на два поверхи. Зараз церкву частково відреставрували, але вона й після цього виглядає дуже просто.

Старовинні будинки

Недалеко від Богоявленської церкви стоїть храм Покрови Пресвятої Богородиці (вул.Подвойського, 23). Його збудували у 1757 році, як культову будівлю тетраконхового типу. Це такий тип храму, коли чотири напівциркульні в плані абсиди розташовані з боків від головного об’єму. Тип цей досить стародавній, відомий ще з VI століття. А ось у XVIІІ столітті храми подібного типу в Україні будували досить рідко (особливо в добу бароко). Ймовірно під час будівництва Покровської церкви не обійшлося без грецького впливу. Дослідники стверджують, що таких храмів в Україні збереглося лише 9, і всі вони розташовані на Чернігівщині. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Церква однобанна, але ця єдина її баня заслуговує на окрему увагу. Це такий собі надускладнений варіант грушоподібної барокової бані. Особисто мені, він нагадав чудернацький літальний апарат інопланетян з якогось історичного фільму.

На початку ХІХ століття із західного боку до церкви прибудували дзвіницю з високим шпилем. Дзвіниця та складна баня нівелюють загальну простоту церкви. Храм виглядає гармонійно та досить ефектно.

На подвір’ї Покровської церкви розташована невеличка Миколаївська церква, яку збудували у XVIII столітті. Цей храм нагадує звичайний будинок із невеличкою банькою та хрестом на даху. Раніше його використовували взимку, як теплу церкву.

Старовинні будинки

Нарешті полишаємо центр, хоча тут є ще дуже багато цікавих об’єктів – і старовинні храми, і житлові та адміністративні будівлі. Але не можна ж все оглянути одразу. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Отже рухаємось у передмістя Ніжина, яке називається Магерки. Тут розташована ще одна міська святиня – Воздвиженська церква. Це знову тетраконховий храм із прибудованою дзвіницею та довгим залом. Збудували храм у 1775 році. Будівництво було пов’язане із Петром Розумовським – родичем видатних братів Олексія та Кирила Розумовських. Він із 1753 року був ніжинським полковником, а у 1754 році одружився із дочкою переяславського полковника Пелагією Сулимою.

Петро Розумовський помер у 1771 році. Його поховали у дерев’яній Воздвиженській церкві. Але Пелагея профінансувала будівництво великого мурованого храму, який звели над могилою ніжинського полковника. Дерев’яну церкву звичайно розібрали.

В радянські часи Воздвиженська церква не працювала. Тут було розміщено фільмосховище та зал для закритого перегляду фільмів міськвідділу кінопрокату. санаторий Шахтер,

Воздвиженська церква розташована на правому боці річки Остер. На цьому ж боці знаходиться ще одна визначна архітектурна пам’ятка Ніжина. Це колишня гімназія вищих наук. Відкрили гімназію у 1820 році. За статутом цей заклад прирівнювався до університету. Його свого часу закінчило немало відомих людей. Серед них Микола Гоголь, Євген Гребінка, Леонід Глібов, Василь Тарновський, Микола Самокиш та багато інших.

Річка Остер

Ідея створення гімназії вищих наук у Ніжині належала канцлеру Російської імперії князю Олександру Безбородьку. Цей уродженець Глухова, виходець із козаків, випускник Києво-Могилянської академії, на державній службі зробив блискучу кар’єру, досягнувши рівня другої після імператора особи в державі. Немало зробив він гарних справ для рідної України. Серед таких справ була й ідея створення університету. Але втілити в життя цю ідею Олександр Андрійович не встиг. Він помер у 1799 році, заповівши рідному братові – Іллі закінчити початі справи. Санаторий Весна Трускавец

Граф Ілля Безбородько був значним землевласником на Ніжинщині. У 1805 році на території своєї ніжинської садиби він розпочав будівництво розкішного палацу, яким керував архітектор Алоіз Руска. Цей палац та вся територія садиби згодом була передана навчальному закладу, що в майбутньому неодноразово перейменовувався. Це була і гімназія вищих наук, і юридичний ліцей, і фізико-математичний ліцей, і історико-філологічний інститут, і педагогічний інститут. Нарешті у 2004 році заклад отримав статус державного університету.

Конотоп – це районний центр у Сумській області з населенням у 90 тисяч осіб. Про існування міста із такою назвою радянські громадяни довідались у 80-ті роки минулого століття, після виходу на екрани дитячого фільму «Гостья із будущего». санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья) Пам’ятаєте, як герой цього фільму Коля Гєрасімов замовляв квитки до Конотопа? На думку автора сценарію цього епохального фільму, класика радянської фантастики Кіра Буличова, у Конотопі у 21 столітті повинні збудувати космодром та шахту до центру Землі. Вже пройшло 10 років у 21 столітті – ні космодрому ані шахти. Що поробиш – це нездійсненна фантазія письменника, який можливо у Конотопі ніколи не бував. Але є у Конотопі те що видається фантастикою, але є реальністю. санаторий Женева Це конотопський трамвай. Цілих 3 номери.
Пам'ятник конотопському трамваю

Колії у приватному секторі

Місцеві мешканці кажуть, що колись Конотоп хотіли зробити обласним центром, тому й вирішили збудувати трамвай. З центром області не склалося, а трамвай залишився. Він вперше став на колії у 1949 році. Довжина лінії тоді становила 3,5 км. Перші два трамвайні вагончики приїхали до Конотопа із Москви, а туди вони потрапили у вигляді військової контрибуції із Німеччини.

Нині трамвай є символом Конотопу. Йому навіть встановили пам’ятник. Згідно техпаспорту конотопський трамвай вміщує 224 пасажири (восьмеро душ на один квадратний метр). Деякі вулиці, якими прокладено трамвайні колії не мають твердого покриття. Цікаво це виглядає у приватному секторі, ніби трамвай іде по сільській бруківці, в яку десь там пірнула колія. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

У Конотопі є райони із старою і досить колоритною забудовою. Дуже багато дерев’яних будинків із рідкісними для Наддніпрянщини віконницями та «рєзнимі палісадамі». В одному з таких районів збереглася старовинна садиба, яку звів у 19столітті почесний мешканець Конотопа, відомий російський воєначальник, київський військовий губернатор, а також прототип Івана Сірка у славнозвісних «Запорожцях» Рєпіна – Михайло Драгомиров. Довгий одноповерховий садибний будинок, кілька флігелів та господарських приміщень, садибний парк – з усього цього в радянські часи зробили… так-так туберкульозний диспансер. Нині в садибі збираються облаштувати музей.

Садиба генерала Драгомирова та пам'ятник санаторий Шахтер,

Конотоп – це типовий пострадянський райцентр. Він нібито й не примітний чимось особливим, але про це місто знають майже всі. На всю Україну прославив його Григорій Квітка-Основ’яненко у своїй сатиричній повісті «Конотопська відьма».

За мірками Східної України Конотоп – старе місто. Йому 370 років. Тривалий час воно було козацьким осередком – «славним сотенним містечком». В радянські часи Конотоп став другим за кількістю мешканців містом Сумської області. В ті часи Конотоп просяк радянською атрибутикою та архітектурою. Деякі будівлі радянської епохи, зведені у 20-ті роки минулого століття можна сміливо вважати пам’ятками архітектури.

Сучасний Конотоп санаторий Шахтер,

У 17 столітті Конотоп міг відіграти доленосну роль в історії України. Після Конотопської битви. Але не вийшло. Сталося це у 1659 році…

Після смерті Богдана Хмельницького на гетьмана обрали його сина – Юрія. Але безвольний і безхарактерний Юрась довго не втримав булаву. Вже через рік, на козацькій раді у Корсуні, на його місце обрали колишнього генерального писаря, Івана Виговського. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Виговський був відвертим противником союзу з Москвою, тому, зважаючи на сильне втручання московитян у внутрішні українські справи, розірвав Переяславську угоду і заключив договір із Польщею. За умовами цього договору утворювалося Велике князівство Руське (звичайно у складі Речі Посполитої). У відповідь на це московський цар відправив в Україну велике військо під керівництвом князя Трубецького. 21 квітня 1659 року це військо взяло в облогу Конотоп.

Конотопська битва

Облога Конотопа тривала 70 днів. Оборону міста тримав чотирьохтисячний козацький полк під керівництвом полковника Гуляницького. Зупинка московської армії під Конотопом дозволила Виговському зібрати досить значне військо козаків (25 тисяч), набрати більше трьох тисяч сербських і молдавських найманців, та заключити союз із кримчаками, від яких на допомогу прийшло 30-тисячне військо на чолі із ханом. На боці росіян було 100-тисячне військо (чи близько того). Хоча російська Вікіпедія вказує цифру близько 30 тисяч, там текст взагалі досить цікавий:-) і «пахне» антиукраїнськими імперськими настроями. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Виговський із союзниками під Конотопом (біля сіл Соснівка та Шаповалівка) здобув блискучу перемогу над росіянами. Про детальний хід битви краще прочитати ось тут. Ось що писав про цю подію найавторитетніший російський історик Сєргєй Сольвьйов: санаторий Алмаз

«Цвет московской конницы, отбывший счастливые походы 1654 и 1655 годов, погиб за один день, и уже никогда после этого царь московский не мог вывести в поле такое блестящее войско. В траурной одежде вышел царь Алексей Михайлович к народу и ужас охватил Москву...».

Російська вікіпедія у статті про Конотопську битву безжально критикує Соловьева, як "повествовательного автора". Хоча у статті про самого історика написано "30 лет неустанно работал Соловьёв над «Историей России», славой его жизни и гордостью русской исторической науки". Досі не зустрічав таких категоричних розбіжностей у Вікіпедії.

Це була одна із найблискучіших перемог в історії українського війська. Хоча Росія нині вважає цю битву кривавим злочином проти російського народу. В такому випадку злочином проти народу німецького можна вважати битву під Сталінградом і т.д.

Приватна забудова Конотопа санаторий Женева

Виговський не зміг скористатись результатами своєї перемоги. На заваді стала коаліція лівобережної промосковської козацької старшини, яка скинула Виговського з гетьманства і знову обрала на гетьмана Юрія Хмельницького.

Столиця Прикарпаття має багато назв. Для когось він просто Франківськ, для когось – Франек, Станіслав, Станіславів, а для когось – Сталінськ-Прикарпатський. Особисто для мене Івано-Франківськ – біла ворона, яка відрізняється від більшості міст Галичини. Основна відмінність: перевага духу сучасності над атмосферою типової галицької провінційності. Наприклад, ніщо в житті ніколи не примусить полюбити мене центральну вулицю – Незалежності, де відсоток конструктивізму над модерном перевищує аналогічний відсоток в центрі Харкова чи Дніпропетровська.
Але, я люблю Франківськ по-своєму і третій рік поспіль тут із задоволенням буваю. санаторий Женева
Сьогодні буду намагатися розповісти про ті об’єкти Франківська, які викликають у мене захоплення. Перший з них – комплекс культових споруд у мікрорайоні Майзлі: костьол Йосипа і Троїцька церква (церква Царя Христа) з дзвіницею. Потрапити сюди просто – перейти залізничний міст по вулиці Незалежності. Але, все одно, туристи не дуже балують цей район своїм відвідуванням.

Іншій район – Пасічна трохи віддаленіше за Софіївку: на виїзді у бік Галича і Рогатина.
Тут ліворуч від дороги (вул. Нечуй-Левицького, 6) розташована дерев’яна церква Святого Дмитра. Храм не надто старий – 1902 рік. Церква карпатського типу, хрещата в плані. Належить греко-католицькій громаді. Санатории Трускавца, в

Перемістимося до серця міста, традиційної для всіх європейських міст ринкової площі:

Трикутна конструктивістська ратуша – вже п’ята у Івано-Франківську (перша збудована у 1666 році). З’явилася вона у 1928 році за проектом інженера Трелі. санаторий Шахтер

Однієї з домінант центру є колишній Єзуїтський костел. Первісно його фундамент було закладено у 1720 році, а будівництво костелу закінчено у 1729-му. Але вже у 1753 році споруду було розібрано через допущені інженерні помилки.
Упродовж 1753 - 1763 років під керівництвом інженера-фортифікатора С.Потоцького зведено новий храм у стилі бароко. Храм двічі реставрували: в 1885 і в 1955 роках. Сьогодні це - Вознесенський Катедральний собор Греко-католицької церкви.

З правого боку від катедри – площа митрополита Андрея Шептицького, яка за своєю красою і розташованими пам’ятками не поступається площі, де знаходиться ратуша. санаторий Алмаз

Домінанта площі – костел Діви Марії із дзвіницею (1672 – 1703). Храм збудовано в стильових формах пізнього європейського бароко за проектом Ф.Корассіні та К.Беное. У 1877 р. художник Е.Фабіянський виконав монументальні малювання в інтер’єрі, У XIX ст. ззовні прибудовано контрфорси. У 1882 р. костел відремонтовано після пожежі. Під костелом у крипті містилася родова усипальня Потоцьких. Сьогодні в колишньому костелі розташований художній музей.

Третім храмом середмістя є колишній вірменський костел, зведений протягом 1742-1762 у бароковому стилі на місці старого дерев’яного, що стояв тут з 1665 року. В 1760-х роках Ян Солецький виконав фресковий розпис костелу. Протягом свого існування храм неодноразово перебудовувався і реставрувався, внаслідок чого значно змінив свій зовнішній вигляд: дві круглі башти стали нижче, зникла башта, яка увінчувала дах, змінилася конфігурація фронтону.
В 70-ті роки минулого століття в храмі розмістили музей історії релігії та атеїзму, а на початку 90-х передали автокефальній православній громаді.

Реформістська синагога "Темпель" побудована у 1899 році. Ідея зведення темпля у Станіславові виникла 1887 року серед членів «Спілки прогресу». Незабаром Олександр Віттель та Еліас Фішер разом з іншими членами спілки, організовують комітет з будівництва синагоги прогресистів. 1888 спілка отримує ділянку землі. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
20 червня 1895 р. рабин Ісак Горовиць урочисто закладає перший камінь майбутньої синагоги. Будівництво продовжувалося до 1899. Автором проекту був віденський архітектор Вільгельм Штрясни. 4 вересня 1899 за присутністю міської влади та віруючих відбулося урочисте відкриття синагоги.
Будівля постраждала під час Першої Світової війни, невдовзі було відреставрована. У 1927-1929 в інтер’єрі виконано новий розпис, замінено дах. Під час 2 світової війни синагога була у значній мірі зруйнована, потім знову відремонтована.
У 1990-ті роки частину приміщень синагоги було передано місцевій іудейській общині. Частину приміщень займає меблевий магазин.
У стіну будівлі за часів нової влади була вмурована пам’ятна плита на честь ОУН-УПА. У 1943 році біля стін синагоги гестапівцями було розстріляно 27 членів Організації українських націоналістів. санаторий Шахтер,

  Товариство «Сокіл» завжди розміщувалося в найкрасивіших будинках:

Нажаль, важко побачити Комплекс палацових споруд Потоцького (1672 – 1682). Сьогодні це – «приватна» територія. І лише зачинена брама з фігурами рицарів доступна для огляду туристам: санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Галич – маленьке (7 тис. мешканців) і затишне місто при впадінні річки Лукви у Дністер. А колись це була столиця одного з найбільших давньоруських князівств і одним з найвеличніших міст на теренах сьогоднішньою західної України.
В наші дні від колишньої величі залишилося небагато, але Галич і сьогодні закохує в себе з першого погляду і надовго залишає найприємніші враження.

Галич веде свій відлік з кінця ІХ століття. У Х столітті галицькі землі входять до складу Київської Русі, але після Любецького з'їзду князів у 1097 році Галицьке князівство становиться самостійним. В 1141 році Галич становиться столицею князівства і зберігає цей титул до перенесення Данилом Галицьким столиці до Холму у 40-х роках ХІІІ століття. санаторий Алмаз

Розквіт Галича та Галицького князівства припадає на період князювання Ярослава Осмомисла (1153-1187 роки). Наприкінці ХІІ століття Галич стає столицею об’єднаного Галицько-Волинського князівства. У XIV столітті Галичем по черзі володіють Потоцькі, литовські князі, угорський король Людовік Анжуйський аж поки місто не увійшло до Речі Посполитої зусиллями короля Ягайла у 1387 році, попередньо отримавши Магдебурзьке право (1367 рік).

Говорячи про давній Галич, ми маємо, насамперед княжий град поблизу сучасного села Крилос. На місті ж сучасного Галича знаходилася пристань на невелике торгово-ремісниче поселення. Саме тут, на високому пагорбі над Дністром у 1367 році розпочалося спорудження замку – головної твердині Галицького староства. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

За іншими літературними даними замок зведений в 1350-1352 рр. волинським воєводою Любартом. Спочатку це було дерев'яна споруда, яку оточували земляні вали. У другій половині XVI в. замок ще був дерев'яним. З 1590 по 1633 рр. на місто було здійснено 29 татарських нападів, найбільш руйнівні з яких були в 1594, 1612, 1624 роках. У 1621 році татари зруйнували замок, який незабаром був відбудований.

За описом 1627 року замок був оточений з трьох боків валами, на яких підносилися п'ять оборонних башт, і мав три в'їзні брами. Тут же наголошується про необхідність його ремонту. У 1658 році замок реставрувався. Будівельними роботами керував інженер-фортификатор Ф. Корассині. У 1676 р. на Галич напали турецько-татарські війська, замок був зданий і зруйнований (залишилися лише стіни).

З середини XVIII століття замок знаходився в напівзруйнованому стані. Крім того, зірвалася частина гори, санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)на якій він стояв. У 1796 році замок був частково розібраний під керівництвом інженера А. де Хегерштейна. Їм же в 1795 році були виконані обмірні креслення. У квітні 1858 року звалилася східна частина стін, що залишилися.
Трикутний в плані замок складався з двох частин, розміщених на терасах (одна над іншою). Замок був обведений глибоким ровом. Від верхньої частини залишилися руїни п'ятигранної в плані башти, що піднімається над ровом з півдня (збереглися дві стіни до рівня другого ярусу), і залишки стін з бійницями. Протягом І десятиліття башта відновлена і не найкращим чином відштукатурена. Відновлена і частина мурів: санаторий Женева

На південь від п'ятигранної башти знаходилася квадратна, а між ними (посередині стіни) - Екатерінінськая каплиця.
Замок споруджений з вапняку, мергеля і цеглини. Має численні підвали. Стіни зберігають сліди поспішних різночасних ремонтів. У стінах пам'ятника збереглися закладені цеглиною бійниці. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

З замкової гори відкривається чудова панорама середмістя:
Спустимося з замкової гори, щоб оглянути центр міста. Він розташувався у підніжжя замкової гори в межах однієї, центральною площі: маленький, але милий і симпатичний.

На центральній площі 22 вересня 1998 року – у день святкування 1100-літнього ювілею Галича, відкрито пам’ятник королю Данилу Галицькому. Автори монументу - скульптор О. Пилєв та архітектор О. Чамара зі Львова. Поява пам’ятника саме на цьому місці не випадкова, адже історики вважають, що саме князь Данило сприяв появі площі на довколишніх купецьких кварталах.
Пам’ятник вдало виглядає з усіх боків: санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Центральним елементом архітектурного ансамблю міста є церква Різдва Христова, перша документальна згадка про яку датується 1550 роком. Проте очевидно, що храм набагато старіше: одні спеціалісти датують її XIV - початком XV століття, інші - кінцем XIII – початком XIV століття.

Церкву неодноразово руйнували і перебудовували. Відомо, що у 1757 році церква всередині була не обштукатурена, без склепінь, з балочним перекриттям, з однією главкою посередині ґонтового даху. У 1825 році архітектор Бергер провів реставрацію храму: з північного і південного боків зрубали контрфорси, в притворі влаштували відсутні раніше хори. До початку XX століття храм був покритий двосхилим дахом з барочним західним фронтоном. До західного фасаду примикала дерев'яна дзвіниця, яка збереглася й до сьогодні. санаторий Шахтер,

Сучасний вигляд пам’ятка отримала після реставрації 1904-1906 років (архітектор Л.Левинський): спорудили новий купол, інтер'єр отримав нове убрання. Давніми залишилися лише фундаменти, можливо, нижні частини стін. У 1960 році проведено капітальний ремонт пам'ятки.

Поруч з новою дзвіницею споруджено макет давнього Галича: санаторий Шахтер,

Крім пам’ятника і церкви до ансамблю центру сучасного Галича входять лише декілька старих кам’яниць:

Будинок з вежею, де розташовані пошта і телеграф, віддалено нагадує ратушу, яка, нажаль, до сьогодні не збереглася…

З пішохідного містка в центрі міста можна насолодитися панорамою Дністра і західної частині міста: Санатории Трускавца,

Сокаль - найпівнічніше місто Львівщині. Територіально - майже Волинь. Та все ж таки Сокаль - справжнісінька Галичина у кращому розумінні цього слова. В місті багато цікавих архітектурних пам'яток, а навколо міста пам'ятки ще цікавіше. Сокаль і Сокальщина - це, передусім, гарно збережений комплекс Бернардинського монастиря у присілку Жвирка. Саме він манить на північну околицю Галичини туристів. Але ми залишимо кляштор "на потім", а сьогодні прогуляємося центром міста у пошуках місцевих цікавинок. санаторий Шахтер

Сокаль відомий з письмових джерел з 1377 року. Та вчені дотримуються думки, що місто було засновано ще у XI столітті і зруйноване татаро-монгольською навалою у 20-х роках ХІІІ століття. Назва міста асоціюється з птахом соколом і, напевне, не дарма. У XIV столітті князь Земовит видав грамоту, якою заборонив в околицях міст полювати на соколів.

Місто розташовувалося на лівому березі Західного Бугу, а на правому березі, де сьогодні знаходиться Міський парк, стояв замок, де й проживав Земовит - князь мазовецький і принц руський, який був одружений з сестрою польського короля Ягайла Олександрою.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Саме Земовит надав Сокалю Магдебурзьке право у 1424 році.Санатории Трускавца,  На той час Сокаль був повітовим центром Белзького князівства, а в середині XV століття перейшов до Польщі.

Протягом декількох століть спокій місту тільки снився. Особливо діставалося Сокалю від татар. Лише протягом 1499 - 1523 років син Кримського хана Манглі-Гірея нападав і грабував місто дев'ять разів! У 1519 році на місці спаленого міста з 40-тисячною татарською ордою воював князь Костянтин Острозький зі своїм 10-тисячним військом. За наказом польського короля у 1571 році на правому березі Західного Бугу, де раніше стояв спалений татарами замок, збудували нові міські укріплення, які повністю розібрали у ХІХ столітті. У 1648 році місцеві мешканці з радістю допомогли козацьким загонам полковника Кудрі захопити Сокаль. санаторий Шале Грааль,

Найстарішим храмом міста вважається церква Св. Миколая, збудована в першій половині XVI століття. Сьогодні вона знаходиться на території Міського парку на березі Західного Бугу. Церкву вважають колискою Унії православної церкви з Римом. Саме в Миколаївському храмі у 1594 році відбулася нарада православних українських священиків в присутності перемишльського єпископа Михайла Копистинського щодо можливості об'єднання з римо-католицькою церквою.

Поруч з церквою св. Миколая стояла більш давня дерев'яна церква Пресвятої Богородиці, яка згоріла у 1821 році. Обидві храми були об'єднані спільним муром і утворювали монастирський комплекс.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья) Миколаївська церква відновлювалося після пожеж 1613 та 1671 років і була відреставрована у 1694 році, про що свідчить надпис над хорами. У 1752-1756 інтер'єр храму був розписаний (ймовірно, відомим живописцем С. Строїнським), а в 1890-ті роки до північної стіни добудували каплицю. Первісний вигляд церкві повернули під час реставрації 1971 - 1975 років за проектом архітекторів Ігоря Старосольського та Валентини Пашиної. У 1989 році святиню повернули віруючим.

З першого погляду на храм стає зрозумілим, що перед нами - споруда оборонного типу. Товщина стін твердині сягає 2,4 метри. Про оборонні функції нагадують і невеликі вікна, перероблені з амбразур, і могутні контрфорси. Миколаївську церкву можна вважати унікальним для Галичини твором української архітектури епохи Ренесансу.

Спустившись від церкви до берегу Західного Бугу, побачимо гарну панораму з Бернардинським кляштором на протилежному березі річки.

Неподалік від Миколаївської церкви в Міському парку стоїть руїною одна з найстаріших у Галичині синагог. Сокальську божницю збудовано в середині XVII століття. На сьогодні стан синагоги - жахливий. Інтер'єр являє собою суцільний смітник. А на стінах ще можна розглядіти залишки старих розписів і ліпнини. санаторий Женева

  Поруч із синагогою - Народний дім (колишній будинок товариства "Сокіл", ХІХ ст.):

На колишньому Ринку (сьогодні - площа Січових Стрільців) - багато цікавих будівель. Як атрибут галицького міста і місцевого самоврядування в центрі міста збереглася ратуша. "Завдяки" нещодавно натягнутій на її вежу брунатній металочерепиці споруда столітньою не виглядає. Сьогодні ратуша використовується за своїм прямим призначенням: тут розташована міська рада. санаторий Шахтер

Домінантою колишньої Ринкової площі і всього середмістя Сокаля є величезний недобудований костел. санаторий Алмаз Культову споруду почали будувати у 30-ті роки минулого століття, але так і не змогли закінчити через початок Другої світової війни. Ясна річ, що з приходом радянської влади костелобудівництво не було пріоритетним напрямом її діяльності. Так і стоїть незакінчена конструктивістська примара у центрі міста і слугує підставкою для гасел Януковича.

На протилежному боці центральної вулиці, що носить ім'я митрополита Андрея Шептицького, домінує над центром ще один великий храм міста - греко-католицька церква Святих Апостолів Петра і Павла.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Святиню будували протягом 1904 - 1909 за проектом відомого львівського архітектора Василя Нагорного в стилі французького класицизму на кошти прихожан стараннями о. Василя Левицького. Металеві конструкції для бань проектував Ян Богуцький, а кам’яна підлога виконана краківською фірмою "Каден". У 1933 році внутрішні розписи церкви закінчували Михайло Осіньчук та Павло Ковжун, а мистець з Перемишля Володимир Іванюх намалював двоярусний іконостас. Церква діяла і за радянських часів, як православна.

Якщо напроти Петропавлівської церкви звернути на вулицю Березовського, то побачимо ще один храм Сокаля - муровану церкву Св. Архангела Михаїла "костельного" типу.санаторий Алмаз Храм будувався протягом 1778 - 1835 років на місці старої дерев'яної церкви. У 1904 році святиню реставрували, розписали інтер’єр, добудували присінок, а за 4 роки провели зовнішню віднову. З 1962 року совіти розмістили у закритій церкві автошколу.

У 1624 році на південній околиці сучасного Сокаля збудували кляштор бригіток з костелом, монастирськими келіями і баштами. У 1655 році монастир було зруйновано козаками Богдана Хмельницького. Від колишнього кляштору залишилися перебудовані під житловий будинок келії. З північного боку келій ще можна роздивитися контрфорси.

На завершення ще декілька вартих уваги будинків середмістя Сокаля.
Колишній будинок позичкової каси, 1905 рік. Сьогодні - районне відділення Держказначейства:

Комплекс повітової лікарні (кінець ХІХ ст.): санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Школа-інтернат, ХІХ ст.:

В колишній віллі початку ХХ ст. - будинок культури і центр соціальної служби для молоді:

Гімназія (поч. ХХ ст.):

         Краткая история дворца.
        Хан-Сарай – бывший ханский дворец в Бахчисарае – является выдающейся достопримечательностью Крыма. Ежегодно сюда приезжают тысячи туристов, чтобы своими глазами увидеть эту жемчужину восточной архитектуры.Санатории Трускавца
        Ханский дворец – ровесник Бахчисарая, поскольку город начал строиться одновременно с резиденцией правителей Крымского ханства. Точное время установить трудно, ученые утверждают, что строительство было начато в конце XV - начале XVI века, в правление хана Менгли-Гирея I (1468-1515). На протяжении последующих веков существования Крымского ханства дворец постоянно строился и перестраивался, значительные восстановительные работы потребовались после сильнейшего пожара 1736 года – Хан-Сарай был практически возведен заново. санаторий Женева
        Архитектурный стиль дворцового комплекса наследует традиции османского зодчества XVI-XVII веков. Резиденции восточных правителей значительно отличаются от пышных и монументальных дворцов Европы. В них иная эстетика: в легких, напоминающих беседки дворцовых постройках, окруженных садами, с множеством фонтанов и цветников, с обилием растительного орнамента на стенах, воплощено мусульманское представление о том, как выглядит райский сад. Именно эта идея – олицетворение рая на земле – была главной для архитекторов и строителей Бахчисарайского дворца.
        После присоединения Крыма к России дворец перешел в ведение Министерства внутренних дел Российской империи и подвергся многочисленным ремонтам и переделкам, что нанесло дворцу существенный урон: было не только нарушено единство стиля, искажен облик зданий, но и попросту исчезли многие вещи из внутреннего убранства помещений.
        В 1908 году было принято решение о создании музея при Ханском дворце, его открыли для посещения научных работников и многочисленных гостей, в том числе различных высокопоставленных персон: например, в 1912 году в Бахчисарае побывал император Николай II с семьей.
        После Октябрьской революции на базе дворца был организован музей истории и культуры крымских татар. В 1961-1964 годах киевскими научно-реставрационными мастерскими была проведена научная реставрация, в результате которой восстановлен ряд архитектурных деталей и росписей Хан-Сарая.
        Территория музея в наши дни составляет 4,3 гектара, а при Гиреях дворцовый комплекс занимал гораздо более обширные площади.
        «Екатеринская миля».
        В мае 1787 года императрица Екатерина II, сопровождаемая австрийским императором Иосифом II, послами Австрии, Франции и Англии, а также многочисленными сановниками, прибыла в Крым. Это путешествие рассматривалось русским правительством как дипломатический акт, который должен был узаконить присоединение Крымского ханства к Российской империи. На путешествие императрицы было истрачено 15 миллионов рублей (для сравнения стоит заметить, что дойная корова в то время стоила 8 рублей).
        По пути следования императрицы по распоряжению Григория Потемкина через каждые десять миль возводились так называемые «екатерининские мили». Одна из них и находится у каменного моста через реку Чурук-Су, напротив дворцовых ворот. «Миля» представляет собой колонну, установленную на кубовидном постаменте; верхняя часть ее окаймлена шестигранником. Колонна сложена из хорошо обработанного известняка на известковом растворе. В 1818 году на двух гранях была сделана надпись на русском и татарском языках: «Благородной памяти Императрица Екатерина 11-я изволила быть въ Бакчисараъ въ 1787 году Маія 14».
        Мост через реку Чурук-Су.
        Вход во дворец начинается у моста через речку Чурук-Су.
        Название этой реки в переводе означает «гнилая вода». Чурук-Су делит город на две неравные части: на правом берегу расположены главные улицы Бахчисарая; Ханский дворец же находится на левом берегу реки. Первоначально резиденция Гиреев располагалась неподалеку - в шести километрах от современного Бахчисарая - в долине Ашлама-Дере. Вокруг дворца появился городок Салачик. Однако со временем долина стала тесной для ханского двора, войска, челяди. Поэтому резиденция правителя была перенесена из ущелья на открытый берег реки Чурук-Су. Началось строительство дворца, и постепенно вокруг него вырос новый город - Бахчисарай.

        Дворцовые ворота. санаторий Женева
        Пройдя по мосту, мы оказываемся перед массивными деревянными воротами, обитыми кованым железом. Это северный вход в Ханский дворец (когда-то таких входов было четыре). Арка над воротами украшена изображением двух сплетающихся змей. По легенде, именно на этом месте несколько веков назад увидел сын Менгли-Гирея схватку двух змей, одна из которых чуть не погибла, но чудом выжила, что напомнило молодому хану о несчастной судьбе рода Гиреев, пострадавшего от золотоордынцев. Наблюдая за раненой змеей, он увидел, как она погрузилась в воду, стала двигаться быстрее, и вода чудесным образом залечила ее раны. Сын Менгли-Гирея счел это за счастливый знак, рассказал отцу - и действительно, спустя некоторое время они узнали о том, что ордынский хан наголову разбит Оттоманской Портой. Старый хан приказал на месте смертельной схватки змей выстроить дворец, а над входом изобразить это сражение в память потомкам.
        Ворота ведут в широкий, вымощенный камнем двор дворца. Сейчас здесь – место сбора экскурсионных групп.
        Сторожевая надвратная башня и свитский корпус. Санаторий Весна Трускавец
        Над северными воротами мы видим пестро расписанную сторожевую башню с цветными стеклами в окнах. Справа и слева от ворот расположены помещения Свитского корпуса. Здесь размещались стража и свита хана, а позднее, после присоединения Крыма к России, в этой части дворца расселяли многочисленных гостей. Когда императрица посетила Ханский дворец, в Свитском корпусе разместили ее приближенных. В наши дни в восточном крыле здания находится службы администрации.
        Свитский и часть жилого корпусов в настоящее время занимает обширная этнографическая выставка из фондовых коллекций заповедника. Представлены предметы декоративно-прикладного искусства крымских татар, орнаментальное тканье и вышивки, мужская и женская одежда и обувь, посуда и ювелирные украшения, предметы быта и сельскохозяйственные орудия.
        Восхищают изделия медников – мастерски изготовленные кувшины, подносы, тарелки, подсвечники. Можно осмотреть отдельные экспозиции – комнату невесты, жилую комнату, крымско-татарскую кухню, а также выставку рукописных книг.
        На втором этаже жилого корпуса размещались ханские покои, посольский зал, где проводились торжественные приемы и аудиенции у хана.
        Из Свитского корпуса спускаемся в примыкающий к нему кухонный дворик. В ханские времена на кухне работали только мальчики и мужчины, женщины не допускались. Посреди дворика растет шелковица, возраст которой – около 400 лет, и она помнит многих крымских ханов.

        Двор музея.
        По другую сторону ворот – широкий двор, вымощенный камнем. Во времена Гиреев это была пустая, без вымостки, ничем не засаженная площадь. Здесь хан собирал и напутствовал войско перед очередным военным походом, здесь народ мог изредка видеть своего окруженного стражей властелина. На этой площади встречали послов и гостей хана.

        Ворота в посольский дворик. санаторий Шахтер
        Сад Посольского дворика засажен тополями и кустами самшита, в нем размещены фонтан из резного камня и небольшой фонтан в центре сада. Отсюда мы попадаем в главный ханский корпус, где принимали иностранных послов, где заседал Диван - орган законодательной и судебной власти Крымского ханства.

        Главный дворцовый корпус с «Посольскими дверями».
        Именно здесь мы своими глазами можем увидеть древнейший датированный памятник архитектуры Ханского дворца – портал Алевиза. Создатель портала – талантливый итальянский зодчий Алевиз (прозванный на Руси Фрязиным Новым), следовавший в Москву по приглашению Ивана III. Хан Менгли-Гирей задержал мастера и его сопровождение у себя во дворце, и около года итальянец провел в Крыму, работая над украшением ханского дворца.
        Портал Алевиза, или Демир-Капу (Железная дверь), – настоящая архитектурная изюминка Бахчисарайского дворца. Он украшен орнаментом, характерным для итальянского искусства эпохи Возрождения (цветы, дубовые листья и желуди, бусы), а также восточным геометрическим орнаментом из вдавленных прямоугольников. Над дверью – арка, расписанная цветами и растительными завитками, а ниже, в круге, – велеречивая надпись: «Владетель этого жилища и царь этой области, султан величайший благороднейший Менгли-Гирей-хан, сын Хаджи-Гирей-хана, да простит аллах ему и его родителям в обоих мирах». В середине надписи – родовая тамга династии Гиреев, а под нею – еще одна, столь же панегирическая надпись: «Приказал построить этот величественный порог и эту возвышенную высочайшую дверь султан обоих материков и хакандвух морей, султан, сын султана, Менгли-Гирей-хан, сын султана Хаджи-Гирей-хана, в 909 году» (1503).
        Через эту дверь послы и купцы, пробыв определенное время в Посольском садике, входили в Фонтанный дворик и направлялись на прием к хану.

        Зал Дивана, покои хана.
        Диван – совещательное собрание при восточных правителях, занимающееся законодательной и судебной деятельностью. Именно в этом зале хан и его сановники собирались для обсуждения важнейших государственных дел, вели судебные процессы, разбирали претензии и споры, изучали различные жалобы. Диван обладал реальной властью в Крымском ханстве, без согласия своих старейшин хан не принимал важных решений.
        У южной стены, в центре зала, находился трон, на котором восседал хан, руководивший заседаниями. Вдоль стен, по обеим сторонам от трона, располагались низкие диваны для ханских приближенных. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),
        Над входом в зал вдоль стены расположена темная узкая комната. Существует легенда, что в ней находился хан, если он по какой-либо причине не хотел присутствовать на заседании совета. Вследствие хорошей акустики хан слышал каждое слово...
        Ханские покои сильно пострадали от пожара в первой половине XVIII века. Восстановление началось при хане Селямет-Гирее (1737-1743), дальнейшее строительство связано с именем Крым-Гирея (1758-1769). Тогда и был создан лишенный внутреннего единства и целостности, но в то же время весьма декоративный и пышный ансамбль. В зданиях, окружающих Посольский садик, находились парадные и личные покои крымских ханов. Первые этажи строились в XVI веке, вторые - значительно позднее, в XVII-XVIII веках. Слева от Посольского садика находились парадные помещения, справа - личные покои хозяина дворца. Интерьеры ханских покоев были сильно изменены в XIX веке после нескольких ремонтов.
        Фонтанный дворик.
        Фонтаны восточного типа сильно отличаются от европейских. Вода во многих странах Востока добывается с трудом, поэтому ее берегут, а фонтаны носят не столько декоративный, сколько символический и даже сакральный характер. Многие фонтаны устанавливались специально для омовения мусульман перед молитвой.
        Когда-то в Бахчисарае радовали жителей своим журчанием около 150 фонтанов, и не менее двух десятков ихних находилось в Ханском дворце.
        В Фонтанном дворике сперва привлекает внимание Золотой фонтан, как раз предназначенный для ритуальных омовений. Он был возведен в 1733 году в правление Каплан-Гирея. Названием фонтан обязан позолоченному орнаменту на мраморной облицовке.
        В противоположном углу дворика находится другой фонтан, поначалу незаметный посетителям. Но именно он прославил дворец и Бахчисарай. Это Фонтан слез, знаменитый Сельсебиль. По одной из версий, первоначально он находился возле стен дюрбе (усыпальницы) Диляры-Бикеч, любимой жены хана Крым-Гирея, в память о которой фонтан и был сооружен иранским мастером Омером в 1764 году. Перед приездом Екатерины II фонтан перенесли в Фонтанный дворик (так как источник, питавший его возле дюрбе, иссяк). Капли воды, что ритмично выделяет холодный камень, и сегодня падают на две розы – красную и белую (как в поэме А. С. Пушкина).
        Как гласит старинная легенда, увековеченная А.С. Пушкиным в поэме «Бахчисарайский фонтан», Диляра-Бикеч («Прекрасная княжна») была польской княжной, похищенной татарами и попавшей в гарем Крым-Гирея. Хан по-настоящему полюбил ее, но красавица-полячка погибла во цвете лет от руки другой жены правителя – ревнивой Заремы. Безутешный Крым-Гирей приказал построить в память о любимой женщине фонтан, ставший впоследствии символом человеческой скорби и горя, коварства и любви.
        Также прекрасные поэтические строки фонтану слез посвятили А. Мицкевич и Л. Украинка
        Малая дворцовая мечеть. Санаторий Весна Трускавец
        Из Фонтанного дворика можно попасть в Малую дворцовую мечеть – одно из ранних сооружений, датированное XVI веком. Роспись мечети относится к более позднему времени (XVII-XVI11 вв.), купол же был расписан мастером Омером в конце XVIII века. Росписи представляют собой исключительно растительные и геометрические орнаменты, так как ислам запрещает изображать людей и животных. В этой мечети исполнять религиозные ритуалы могли только представители ханской семьи и ближайшие сановники.

        Летняя беседка.
        Когда-то беседка была одноэтажной и открытой, позднее в центре установили мраморный фонтан (чешме) с бассейном, надстроили второй этаж, а широкие окна застеклили цветными стеклами. Стена над входом украшена тонкой филигранной росписью мастера Омера. Вдоль стен расположены удобные диваны, позволяющие отдохнуть в тени и прохладе от летней изнуряющей жары.
        Золотой кабинет.
        Над Летней беседкой на втором этаже расположен Золотой кабинет, созданный все тем же талантливым иранцем Омером. Интерьер этой ханской гостиной очень привлекателен: двадцать четыре окна с цветными стеклами, резной деревянный потолок, лепнина на стенах в виде ваз с фруктами, под карнизом – арабская вязь, это надписи, восхваляющие Крым-Гирея, руководившего перестройкой дворца и восстановительными работами после пожара.

        Гаремный корпус.
        Здесь проживали жены и наложницы хана.
        По закону хан (как и любой мусульманин) мог иметь четырех законных жен и неограниченное количество так называемых одалисок – наложниц (в отличие от жен, они не имели никаких прав и содержались отдельно от членов ханской семьи).
        «Гарем» в переводе с арабского – «запретное». Согласно законам шариата, женщинам в мусульманских семьях запрещалось общаться с посторонними людьми без разрешения мужа. Поэтому они проживали в отдельных помещениях, соблюдая хиджаб (затворничество). Как уживалось столько женщин на ограниченной территории гарема – загадка... Непонятно также, куда они все девались, когда одного хана сменял другой.
        От огромного гарема сейчас сохранился только один небольшой флигель, реставрированный совсем недавно, в восьмидесятых годах XX века. Можно осмотреть три комнаты гарема и характерные предметы быта той эпохи: ковры, мангал, шкатулки, подсвечники, кальян, курильница, музыкальные инструменты....
        Ханский гарем состоял из четырех больших корпусов, к концу XVIII века насчитывавших в общей сложности 73 комнаты. Доступ на женскую половину дворца был разрешен только самому хану, его сыновьям и, разумеется, евнухам – гаремной охране и прислуге.
        К приезду Александра I, который побывал в Бахчисарайском дворце в 1818 году, большую часть обветшалых помещений снесли, и сейчас музейные экспозиции размещены в трех комнатах сохранившегося гаремного корпуса.

        Соколиная башня (Тоган кулеси). Санатории Трускавца
        Над южной стеной гарема возвышается Соколиная башня. Свое название она получила потому, что, по преданию, здесь содержались ханские охотничьи соколы. Нижний этаж башни каменный, верхний же выполнен из дерева, на нем находится небольшая смотровая площадка, с которой ханские жены и сестры, скрытые от посторонних глаз деревянными решетками, могли наблюдать за тем, что происходило на дворцовом дворе.

        Большая дворцовая мечеть (Хан-Джами).
        С восточной стороны к Свитскому корпусу примыкает самое большое и красивое здание дворцового комплекса – мечеть Хан-Джами. Это одна из крупнейших мечетей в Крыму. Она сооружена в XVI в. и основательно перестроена в 1740 г. при хане Селямет-Гирее, о чем сообщает надпись над входом. Она была восстановлена после пожара 1736 года мастером Омером (во время правления хана Селямет-Гирея).
        По бокам мечеть украшают два легких изящных минарета, островерхие крыши которых завершает алем – полумесяц. С минаретов муэдзины призывали правоверных на молитву. Сегодня мечеть вновь используется по прямому назначению. Как и столетия назад, призыв муэдзина (уже радиофицированный) пять раз в день оглашает Бахчисарай.
        Фасад мечети, выходящий на реку Чурук-Су, был отделан под мрамор и расписан каллиграфическими арабскими надписями. С этой стороны находился главный вход в мечеть, который предназначался для жителей города. В архитектуре здания заметны черты османского искусства. Над четырехскатной черепичной крышей возвышаются два стройных минарета, с которых пять раз в день служители мечети муэдзины призывали мусульман совершать намаз.
        Внутри мечети – никаких украшений, только на южной стене расположены окна с цветными стеклами, наполняющие помещение неярким светом. На стенах с трех сторон – хоры (балконы), поддерживаемые колоннами, с них ведут вниз две винтовые лестницы. В глубине второго этажа находится ханская ложа, богато отделанная фаянсовыми плитками и росписью. санаторий Хрустальный дворец В нее ведет отдельный вход со двора. «Простые смертные» совершали намаз в общем зале, где на южной стене расположена специальная ниша – михраб. Во время молитвы нужно было обращаться к ней лицом, так как в этом направлении находится священный город мусульман Мекка.
        Ханское кладбище (мезарлык).
        Рядом с Хан-Джами находится фамильное кладбище бывших повелителей Крыма – Гиреев с великолепными надгробиями (их более 100) и двумя мавзолеями (дюрбе) XVI и XVIII вв. Первое захоронение на нем датируется XVI веком. Всего здесь находятся могилы девяти ханов, сорока пяти членов ханского рода и ряда представителей высшей придворной знати. Большой интерес представляют мраморные и известняковые надмогильные памятники. Мужские погребения украшены навершиями в форме чалмы, женские – подобием феса (плоской шапочки). На многих надгробиях арабской вязью высечены пышные эпитафии, нанесены каллиграфически исполненные орнаменты. Они несли не только декоративный, но и глубокий символический смысл. Тексты эпитафий представляют собой настоящие образцы крымскотатарской поэзии: поэты воспевают подвиги погибших воинов или красоту умерших женщин, говорят о тщете мира земного.
        Мавзолеи Северное и Южное дюрбе. Нельзя было оказать большей чести покойнику, чем воздвигнуть ему дюрбе – мавзолей. На кладбище находятся два восьмигранных купольных мавзолея, один из которых создан в XVI, другой в XVII веке. В них в общей сложности находится 26 захоронений разного времени (из них 17 могил ханов). Внутри дюрбе устанавливали каменные или деревянные саркофаги, покрытые сукном с вышитыми изречениями из Корана; ставили подсвечники, в нишах стояли светильники, курильницы, лежали священные книги.
        Ротонда над могилой хана Менгли-Гирея II. Менгли-Гирей умер в 1739 году, и в его честь была возведена ротонда – круглое купольное сооружение с восемью колоннами и арочным перекрытием. Внутри ротонды – украшенное резьбой мраморное надгробие над могилой хана.
        Мавзолей Диляры Бикеч санаторий Шахтер
        Рядом с ханским дворцом находится мавзолей Диляры Бикеч – любимой жены жестокого Крым-Гирея. По преданию, здесь первоначально был установлен Фонтан слёз.
        Мавзолей, построенный над могилой основателя династии крымских ханов Хаджи-Гирея в 1501 г. его сыном Менгли-Гиреем; здесь же в 1515 г. похоронен и он сам. Гробница похожа на выстроенную ранее в 1437 г. в Чуфут-Кале гробницу Джанике-ханым: в плане она представляет восьмигранник, украшенный на стыках граней резными колонками, с порталом, богато декорированным в духе сельджукской архитектуры: пилоны портала поддерживают сталактитовый полу купол, ниши в боковых стенах также имеют сталактитовое полукупольное завершение.

        Конюшенный корпус дворца.
        Конюшенный корпус состоит из целой серии зданий. На первых этажах находились конюшни, на вторых жили их смотрители. В специальном помещении находилась драгоценная позолоченная сбруя. В 50-х годах XIX века конюшни были перестроены.
        Библиотечный корпус. Санатории Трускавца
        Это каменное двухэтажное здание, квадратное в плане. Построено уже в XIX веке.
        Баня Суры-Гюзель («Желтая красавица»).
        Эта баня, построенная в XVI веке (1532 г.), является одним из старейших сооружений дворца. Предполагается, что поначалу это была общественная городская баня, позднее включенная в дворцовый комплекс.
        Мощное каменное квадратное здание из нескольких комнат, перекрыто куполами с отверстиями в виде звезд и полумесяцев. В моечном помещении нет окон, свет проникает через отверстия в куполах. Состоит из двух отделений – мужского и женского. Для женщин баня была своего рода клубом: местом отдыха, встреч и бесед. Мужчины часто вели здесь деловые переговоры и назначали встречи. Отапливалась баня сложной системой отопительных устройств. В подвальном помещении размещалась топка, жар из которой согревал воду и воздух внутри бани. Горячая и холодная вода поступала наверх по свинцовым трубам

        По пути из Бахчисарая к Симферополю, у села Новопавловка возле дороги стоит каменная колонна на мощном основании. Это т. н. «Екатерининская миля». Такие колонны, украшенные орлом, устанавливались через каждые 10 вёрст специально к прибытию Екатерины II. В настоящее время их сохранилось всего несколько в Крыму. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
        В 1787 г. императрица посетила свои новые владения в Крыму. Грандиозное путешествие обошлось казне в 15 млн. руб. Организовал его Г.А. Потёмкин, тогдашний губернатор Новороссии. Екатерину сопровождали многие знатные особы. Императрица прибыла в Крым в мае и находилась здесь около 10 дней. «Путешествие это должно было превратиться в торжество Екатерины и вообще России в глазах Европы, в демонстрацию перед Оттоманской Портой и ее союзниками, оно должно было внушить страх недоброжелателям России...», – писал граф Сегюр, участник путешествия. И, надо сказать, Екатерине II и Потемкину это блестяще удалось. Все поняли, что Россия закрепилась в Крыму всерьёз и надолго.
        В самом селе надо повернуть направо от трассы. Это дорога к селу Скалистое и поселку Научный проложена по долине реки Бодрак.
        В пределах с. Скалистое пройдем мимо карьера Альминского завода строительных материалов, где выпиливают известняковые блоки. (Из них, между прочим, построено большинство крымских пятиэтажек). И наконец, попадем в «пещерный город» Бакла – самый северный «пещерный город» в Крыму.
        Городище основано, вероятно, скифо-сарматами в III–IV вв. и служило убежищем от набегов кочевников. Позднее были построены оборонительные сооружения – цитадель, примыкавшая к краю обрыва, и стены, её окружавшие. Вне стен крепости находилось поселение: церковь, вырубленная в скале, зерновые ямы, виноградодавильни-тарапаны, жилые дома и около сотни пещерных помещений.
        В 1299 г., во время набега на Крым золотоордынского темника Ногая, Бакла была разгромлена. Глядя на пустынное ныне городище, невольно вспоминаешь слова А.К. Толстого:санаторий Женева  «Давно безлюдные жилища, обломки, камни, пыль и прах...»
        У села Прохладное находятся базы учебных геологических практик известных вузов. Расположены они здесь не случайно. Долина реки Бодрак признана комплексом геологических обнажений мирового значения. Все они очень наглядны и познавательны.
        Кстати, в Прохладном можно отдохнуть и порыбачить на «Постоялом дворе» Андрея Дегтярева. Он расположен в красивом месте на берегу небольшого озера под горой. К вашим услугам – лодки, катамараны, место для пикника и палаток, бар и радушие хозяина.
        В поселке Научный расположена Крымская астрофизическая обсерватория (КрАО) – самое большое астрономическое учреждение в Украине. Место это выбрано не случайно – здесь очень редки туманы и велико количество солнечных дней.
        Важнейшие направления работы КрАО связаны с изучением физических процессов на Солнце и звёздах, ведутся исследования туманностей и звёздных систем. Для этого используют рефлектор с диаметром зеркала 2,6 м – один из крупнейших в Европе, менисковый телескоп с зеркалом диаметром 50 см и другие приборы. Исследования Солнца ведутся с помощью башенного телескопа и внезатменного коронографа. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
        Астрофизиками обсерватории открыто немало новых малых планет. Среди них планеты с крымскими топонимами: Таврида, Скифия, Симеиз, Севастополь, Балаклава...
        Но самое главное – в обсерваторию организуются экскурсии. Вашему вниманию предложат посещение и осмотр телескопов, демонстрацию Луны, разных планет, звезд. Захватывающе и очень интересно понаблюдать за жизнью звезд, удаленных от нас на многие миллионы световых лет...

        Теперь отправимся в путешествие по долине реки Бельбек. С трассы Бахчисарай – Севастополь у пос. Сирень дорога уходит влево по направлению к Ялте. Дорога приближается к нависающим справа и слева скалам. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья) Это ущелье Бельбекские (Албатские) ворота.

        Затем справа, над селом Малосадовое, на мысе Куле-Бурун, виднеется одинокая башня. Это руины Сюйреньской крепости. Сооружена она примерно в VIII в. и была феодальным замком владетеля окрестных селений Бельбекской долины. Крепость просуществовала до XV в. и была уничтожена турками.
        Крепостная башня диаметром 8 м и остатки оборонительных стен общей протяженностью 92 м неплохо сохранились. Таких настоящих «непещерных» крепостей со стенами в Крыму уцелело не много. Внутри башни – остатки купольного перекрытия со следами фресковой росписи XIII-XIV вв. Вероятно, в это время в верхнем этаже башни была устроена часовня.

        Неподалеку от крепости на склоне мыса Ай-Тодор находился пещерный монастырь Чилтер-Коба, основанный в VIII-IX вв. и носивший тогда имя святого Федора. Здесь был целый комплекс монастырских помещений, вырубленных в скале, – кельи, трапезная, склады. А в огромном карстовом гроте находилась главная святыня монастыря – пещерный храм площадью 150 кв. м – самое большое пещерное храмовое помещение в Крыму, оно и сегодня впечатляет, хотя и в значительной мере разрушено.

        Далее автодорога идет уже по долине р. Коккозки и приближается к селу Соколиное (бывш. Коккозы). Здесь вокруг автостанции располагается несколько магазинов, кафе, где можно отведать блюда крымскотатарской кухни, небольшой рынок.

        Неподалеку от автостанции находится культурно-этнографический центр «Коккоз». Здесь гостям села предложат увлекательную экскурсию по селу, которая завершится посещением Музея крымских ремесел, а также путешествие по окрестностям села с посещением замечательных природных и исторических памятников. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

        В селе можно осмотреть летний охотничий дом князя Юсупова – здание довольно занятной архитектуры, с явными восточными мотивами. Построено оно в 1910 г. по проекту архитектора Н.П. Краснова, автора проекта Ливадийского дворца, и чем-то оно напоминает китайскую пагоду. Нынче здесь школа-интернат.
        Семейству Юсуповых принадлежали все окрестные земли. Их фамилия часто упоминается в здешних топонимах. Есть юсуповские тропа, пруд, фонтаны. На средства князя Юсупова в селе была построена мечеть. Сейчас она восстановлена и является действующей. Ее тоже называют Юсуповской. В селе – несколько восстановленных старых мечетей, древние фонтаны.

        Далее на нашем пути к Ай-Петри и Ялте в б км от Соколиного находятся два замечательных природных памятника: Большой каньон Крыма (БКК) и водопад Серебряные струи.
        Большой каньон – уникальное природное образование, поражающее своей грандиозностью. Представьте себе: высота отвесных стен каньона достигает 300-320 м, тогда как ширина его у дна порой сужается до 3-5 метров! Чем дальше в глубь Большого каньона (длина его около 5 км), тем уже его теснина. Как же образовалось это чудо природы?
        Вначале, несколько миллионов лет назад, здесь произошел тектонический разлом, разделивший единый горный массив на два – Ай-Петри и Бойка. Затем работу по формированию каньона продолжила речка Аузун-Узень. В течение многих тысячелетий река «пилила» каменную толщу, образуя теснину каньона. О грандиозной работе речного потока , санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) можно судить по обилию встречающихся на дне БКК порогов, водопадов, нагромождений глыб и валунов.
        Веками вращаемые водой, эти природные ядра-жернова высверливают в ложе ущелья своеобразные котлы и ванны. Здесь насчитывается около 150 подобных образований, среди них знаменитая «Ванна молодости», глубина которой около 3 м. Температура воды в реке даже летом не превышает 11-13°С, она изумительно чистая, освежающая и, говорят, омолаживающая.
        Впечатляет панорама Большого каньона с окружающих его утесов, отсюда он виден во всей своей красе. Как и всякий тектонический разлом, каньон – место с невероятно сильной энергетикой. Причем положительной. После нескольких часов, проведенных у каньона, плохое настроение сменяется добрым расположением духа.
        Большой каньон, в принципе, летом проходим по всей длине, хотя экскурсионная тропа оканчивается у «Ванны молодости». При путешествии далее, к устью каньона, придется либо форсировать вплавь водные преграды, либо обходить их по отвесным стенам. Но именно здесь самые эффектные места, где ширина каньона не превышает 3 м, а отвесные стены вздымаются вверх на три сотни метров!
        На реке Сары-Узень (это с противоположной от БКК стороны автодороги, около 2 км от неё), посреди векового букового леса, находится водопад Серебряные струи. Здесь вода стекает вниз тоненькими струйками на фоне небольшого грота, поросшего мхом. Поэтому водопад весьма напоминает необычный струнный инструмент, особенно в яркий солнечный день. Не случайно его ещё называют «Серебряные струны», и он действительно очень красив и оригинален. , санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
        Дальнейшая дорога от БКК на Ай-Петри впечатляет обилием крутых поворотов, она проложена через густые буковые леса северного склона Главной гряды и очень живописна. Но – очень узка и опасна. Ехать по ней надо крайне осторожно.

        Из Бахчисарая отправимся в долину реки Качи. По пути следования, за селом Предущельное, где долина резко сужается, образуется ущелье Каминские ворота. Издалека они кажутся узкими, а вблизи – довольно широкими.

        Рядом с дорогой, слева, нависает Качинский навес. В нем была обнаружена стоянка человека, жившего здесь в эпоху позднего палеолита (40-10 тысяч лет назад).

        Еще одна достопримечательность здешних мест – скала Таш-Аир (остановка «Второе Предущельное»).санаторий Шахтер Она знаменита скальными рисунками: обнаружены отдельные фрагменты рисунков, нанесенных красной охрой. Это очень ценный памятник живописи древних людей, относящийся, как считают ученые, к IV-III тысячелетию до н.э., то есть, медно-каменному веку. Памятников этого периода в Крыму очень мало. Эти рисунки можно осмотреть, скала расположена рядом с дорогой. Тут же – небольшой источник.

        Напротив Таш-Аира, на другой стороне реки Качи, в Алимовой балке были обнаружены таврские могильники – «каменные ящики». Район очень интересный для любителей археологии.

        санаторий Карпаты Трускавец Еще немного пути – и покажется похожая на нос корабля скала Качи-Кальон. В верхней части скалы трещины напоминают изображение креста. Отсюда и название скалы, которое переводится как «Крестовый корабль». Поселение под скалой возникло в VI в., а монастырь возник позднее – в VIII-IX вв.

        Тропинка, поднимаясь вверх, приведет вас к необычной церкви, высеченной в отдельном обломке скалы. А напротив, в скальном массиве, на разной высоте вырублено множество пещер – бывших часовен, келий, хозяйственных помещений. Их тут около 150. Когда-то они соединялись навесными лестницами. Дырки от креплений этих лестниц хорошо видны на скале.

        На территории Качи-Кальона насчитывается около 120 виноградо-давилен-тарапанов, вырубленных в скальном массиве. Видно, здешние монахи виноделием занимались серьезно. Монастыри в средние санаторий Женева века были сравнительно спокойными местами, нехорошие люди все же опасались гнева божьего и редко тревожили монахов. Поэтому монастыри стали центрами винного производства по всей Таврике. Крупными оптовыми покупателями крымского вина были хазары – большие любители этого напитка.

        В Качи-Кальоне скопления высеченных в скале пещер сосредоточены вокруг пяти огромных естественных гротов. Самый грандиозный из них – четвертый с куполообразным сводом. Здесь несколько искусственных пещер и источник св. Анастасии, который тоже считается святым. Тут размещались культовые сооружения Качи-Кальонского монастыря. А в дохристианскую эру здесь, по всей видимости, были языческие святилища. Грандиозность и мощь этого грота вызывали благоговейные чувства во все эпохи.
        Монастырь и поселение просуществовали здесь около тысячи лет. Во времена Крымского ханства монастырь получал помощь от Русского государства. Качи-Кальонский монастырь прекратил свое существование с переселением христиан в Приазовье (1778 г.).
        С вершины Качи-Кальона хорошо видно село Баштановка. санаторий Карпаты Там есть небольшой ставок, а рядом с ним – обширные поляны, окруженные лесом. Тут еще лет десять назад была туристская стоянка. Теперь здесь отличные места для воскресных пикников с видом на грандиозные стены Качи-Кальона.

        Примерно в 2 км от села Кудрино, на одноименной горе-останце, виднеется городище Тепе-Кермен. В переводе с тюркского это название и означает – «крепость на горе». Надо сказать, что зрелище Тепе-Кермена из села удивительно впечатляющее! Издали он напоминает огромную фантастическую крепость. Не случайно гора послужила основой для картины К. Богаевского «Жертвенники в пустыне».
        С вершины горы (540 м над уровнем моря и 250 м над окружающей местностью) открывается прекрасная панорама Качинской долины и окрестных гор.         Крепость-замок возникла в V-VI вв. и, по всей видимости, принадлежала местному феодалу, контролировавшему селения Качинской долины. Местные жители укрывались в ней во время набегов степняков. Гибель городища связывают с походом на Крым Ногая в 1299 г. Но и потом его территория используется людьми. С XIV в. здесь был небольшой монастырь, а потом многочисленные пещеры бывшего городища использовались местными пастухами как загоны для скота. санаторий Шахтер

        На поверхности плато рассыпаны остатки наземных построек – бывших жилых строений и храмов. Церквей было несколько. Наиболее интересная из них находится у обрыва, рядом с входом на плато, – «церковь с баптистерием». Особенность этой церкви XI века состоит в том, что помещение ее, высеченное в известняковом массиве, в длину вытянуто не от входа к алтарю, как принято, а по обе стороны алтаря, а около церкви выявлено около 15 погребальных ям, вырубленных в скале. Это так называемые «костницы».
        До сих пор не ясно, как на плато решалась проблема водоснабжения – пока не обнаружено ни колодца, ни источника. Лишь совсем недавно возле «церкви с баптистерием» раскопано вырубленное в скале помещение, где в каменной яме по специальным желобкам собиралась конденсационная влага. Но этого явно недостаточно для большого городища.
        На Тепе-Кермене, площадь которого сравнительно невелика, огромное количество пещер; их насчитывается более 250-ти, больше, чем в других «пещерных городах».

        Городище Кыз-Кермен (Девичья крепость, тюрк.) находится по соседству с Тепе-Керменом. Оно отделено от него глубокой, до 40 м, балкой. Город занимал значительную площадь и имел все предпосылки стать значительным и крупным торгово-ремесленным центром того времени. Но не стал – в IX в. его разрушили хазары. С тех пор поселение здесь так и не восстановилось.
        Во время раскопок обнаружены остатки раннесредневекового поселения и развалины крепостной стены, которая перегораживала мыс в самом узком месте. Часть территории совсем не застроена. По всей видимости, это была площадь для торговли. В отличие от всех других городищ, здесь практически нет «пещерных» помещений.
        Проходя сегодня по этим заброшенным селениям и разрушенным пещерам никак не верится, что когда-то, в течение многих столетий, здесь жили люди и кипела жизнь. А сейчас лишь тишина и запустение...
        К Тепе-Кермену и Кыз-Кермену можно пройти пешком от Чуфут-Кале. В обоих случаях – около 5 км.

        Эски-Кермен находится недалеко от Мангупа в б км к от села Залесное (если идти пешком). Автомобилистам надо ехать через село Красный Мак.
        Городище Эски-Кермен расположено на хорошо укрепленном природой месте. Эски-Кермен переводится как Старая крепость. Плато окружено отвесными скалами. Кое-где сохранились остатки крепостных стен.
        Крепость была основана в начале VI века. Основная функция крепости – защита подступов к Херсонесу. Это был крупный торговый и ремесленный центр, который имел на то время очень хорошие оборонительные сооружения. санаторий Шахтер, Крепость неоднократно подвергалась нападениям и разрушением. Первое крупное разрушение произошло в VIII веке. Хазары разрушили всю оборонительную систему крепости, после чего город долгое время без крепостных стен. Первые попытки восстановления обороны города были проведены в X веке. 

        История города-крепости до X века малоизвестна, т.к. город был простым оборонительным сооружением. Окончательно город был разрушен ордами Ногая в 1299 году и прекратил свое существование. До наших дней сохранилось множество пещер (около 350 в крепости и около 50 вне ее) остальные сооружения санаторий Женева не сохранились. На юго-востоке от города находится храм Трех всадников. Он вырублен в округлой каменной глыбе, рядом в глыбе меньших размеров вырублена кладовая. На северной стороне храма сохранилась фреска на которой изображены три всадника – святые Феодор Стратилат, Георгий Победоносец и Дмитрий. Вокруг храма располагалось эски-керменское кладбище.
        Дорога, ведущая к Эски-Кермен, ответвлялась от главного торгового пути и поднималась зигзагами к узкому коридору, вырубленному в скале. На этом месте когда-то были главные ворота. У третьего марша дороги находилась передовая стена, огибавшая выступ скалы перед главными воротами. Над воротами возвышалась башня, от которой в обе стороны шла крепостная стена. Все эти укрепления не дошли до наших дней, они были разрушены Хазарами. санаторий Карпаты Небольшие пещерные церкви вдоль третьего марша появились уже после разрушения оборонительной системы города. Еще один участок обороны – Дозорный комплекс находится к северу от крепости на мысе, отделенном седловиной. Главная улица начиналась сразу за главными воротами, вдоль которой находится множество пещер, одна из которых вела в башню над воротами. Справа располагался пещерный храм, состоявший из четырех помещений. Улица проходила в направлении к центральной площади с базиликой. От главной дороги шло два ответвления на запад и на восток. Кроме главных городских ворот в городе еще были трое малых ворот, т.е. калитки с хорошо охраняемыми лестницами, вырезанными в скале. С северной части скалы в древности был подъем для пешеходов, вырезанные в скале ступени вели на седловину. санаторий Женева Трускавец От системы защиты входа сохранились многочисленные пазы в стенах прохода
        Храм Успения находится на плато над тем местом, где расположен храм Трех всадников. На северной и западной стенах и на потолке храма сохранились фрагменты фресковой росписи. Рядом с храмом находятся остатки усыпальницы и кельи.
        Жилые здания строились на предварительно сглаженной скале и часто имели 2 этажа. 1 этаж приспосабливали под хозяйственные нужды, второй этаж использовали для жилья. Кровля была сделана из плоской черепицы, уложенной на деревянном настиле.
        Археологи определили, что жилые постройки не являлись первоначальными, а было как минимум строительных периода.
        Вырубленные в скале гробницы имеются в разных частях города и его ближайшей округе. В древности гробницы, вырубленные в скале, покрывались каменными плитами. Об этом свидетельствуют так называемые заплечики, вырубки по краям гробниц.

        Уникальным сооружением является осадный колодец глубиной около 50м., который был создан одновременно с крепостью. В скале вырублена ведущая вниз лестница в шесть маршей, переходит в галерею (около 10 метров длиной) в которой с потолка сочилась вода, но после того как на внешней стене колодца появился пролом колодец утратил свое оборонное назначение. Так же в разных частях города имеются высеченные в скале мешки для сбора дождевой воды. В городе санаторий Шахтер, был водопровод, вода подавалась по глиняным трубам от родников, которые находились за 4 км на соседней возвышенности. На самой вершине плато в 1930 году археологами была раскопана базилика. Ученые установили, что это было прямоугольное в плане здание с тремя выступающими на восток абсидами. Здание разделялось колоннами на 3 нефа. Археологическое исследование 1930 г. показало, что Эски-Керменская базилика в древности пострадала от пожара. Позднее стены базилики были разрушены толчком землетрясения, направленным с юго-востока на северо-запад.
        Ученые высказывают теорию, что Эски-Кермен, как крепость, вместе с остальными зданиями был построен сразу, в порядке государственного мероприятия, связанного с защитой северных границ Византийской империи, правительство Византии могло проявить заинтересованность и оказать содействие в сооружении системы обороны и крупных зданий Эски-Кермена.