отак всєгда.... щоб зникли зайві комплекси, тре побачити щось відверто галіміше за те, що робиш сам, і хляпнути лікеру... а дєло було так... іще на презентації у Франику нам дорікали, мовляв, що з такої кризової (жопної) ситуації, як у нас, вигріб лише журнал "Четвер" - лише завдяки досвіду, таланту і неповторній харизмі Іздрика. А на що, мовляв, сподіваємось ми, грішні? "Четвергом" штиркали мене не раз. і от сьогодні, завдячуючи прєподу-філософу, що не прийшов на семінар, мені довелося потрапити на презентацію цієї живої легенди. Скажу чесно: попри всі зусилля висиділи ми трохи більше, ніж половину...
почалося з того, що Іздрик почав гнати на видавництво "Лілея-НВ". До чого це було - незрозуміло. він просто грузив публіку якимись організаторськими проблемами і деталями, говорячи, що хоч раз у житті хоче скористатися тим, що на презі немає директора видавництва Василя Іваночка (особисто нам цей самий Іваночко дуже допоміг, але це суб*єктивно...). потім він дав можливіть погнати на "Лілею" 3-м присутнім авторам: юній Гапі Карпі, і ще двом не менш юним "адепам" - Литвинчуку і Жеребецькому. Гон був відверто млявий, невиразний і непереконливий - зрештою, так ніхто і не зрозумів, чим не догодило видавництво. І забрав чимало часу (гі, якби ми вирішили "виїхати" на гоні на нашу дирекцію, ми могли б лише зацитувати уривочок "Золотого Вєка", і публіка валялася би під лавами). Гапа Карпа зачитала оповідку із своєї нової книжки (виданої тої таки "Лілеєю"). В оповідці йшлося про жінку, яка настільки сильно кохала свого чоловіка, що у неї з рота лізли мотузки (шнурки)... лізли-лізли, поки бідака не вмерла. а чоловік відрізва з її рота ті мотузки і повісився. Один із хлопчиків зачитав вірш-без-розділових-знаків (і смислу) про те, "як-я-хочу-молока-і-не-знаю-нафіга-пишу-цю-хєрню". і бажання молока, і оцінку його шедевру я поділяла на всі сто!
на третьому хлопчику наші серця не витримали драматизму ситуації і ми вервечкою покинули "корабель". трясця, але де обіцяна харизма????? ми на презентації з*являлись в шаманських прикидах, читали чьотко підготовані тектси (ще й залучаючи до дійтва глядачів), говорили чітко продумані речі, у нас були музиканти (які до того репетирували щоденно протягом двох-трьох тижнів), ми викладались по повній... а тут - непроглядна темінь. чорт, ну відверто наші презентації були сильнішими!
після цього ми мерзли на вулицях і пили лікер і слухали у Смолоскипі вірші Коржа. там було на рідкість пристойно і позитивно (по-моєму, найбільш хуліганили ми...), всі справді слухали з належною увагою шаманські вірші Коржа, і вперше в житті у стінах Смолоскипу я почула, як автора просять прочитати на "біс"...
словом, до чого це я... до того, шо ми таки будемо жити - як редакційний колектив. стопудів. тепер я в цьому переконана! ГРРРРРРРРРРРРРРРРР!!!!!!!
