...першого етапу нового життя. рішення все перекроїти за місяць до вступу було несподіванкою навіть для мене. тому, коли щелепи знайомих падають додолу ("Що?! Могилянка?.. Історія?.. Як.. чому?"), я відповідаю: "щоб насолодитись вашими шокованими обличчями". отже...
НАВЧАННЯ. шлях від пункту "що я тут роблю?! я ДУРНА" до пункту "о! та я шарю!!!". прийшла в ті стіни, закохана по самі вуха, і вони прийняли мене... вперше сесія на „відмінно”. навчання стало чи не єдиним стрижнем після потоплення моєї мікро-Атлантиди. очевидно, що вченим я не буду і не хочу бути. археологом також, принаймні, серйозним, але звісно ж, знання стануть у пригоді. ніколи раніше не отримувала стільки драйву (та екстріму) від навчального процесу. спершу пари сильно скидались на читання фантастики. у правдивість деяких досліджень я не могла повірити і сприймала все як захоплюючу казку, як один з варіантів інтерпретації реальності. правда, з часом ставлення стало дещо серйознішим. моя вперта стежка настирно заверта від любого моєму серцю слов*янського язичництва до давніх еллінів. так, мене уже запросили на найкрутішу експедицію в Херсонес, крута вона тим, що розкопки проводять американці, і потрапити туди можуть тільки 6 обраних і "най-най..". правда, обраною я стала за знання не історії греків, а англійської, якої бракує нашим археологам для спілкування з американцями. ще пропонують писати диплом по грекам... це дивно, бо на парах показала себе як повний нуль - хоч я трохи тямлю культурно-мистецько-міфологічну сторону справи, але повністю осягнути суть економінно-політичних процесів (які домінували в нашого викладацтва) не вдалось... що ж, поживемо, побачимо. а про язичників я все одно виступатиму на науковій конференції ("не мала баба клопоту...").
ЛЮДИ. що сказати? вони дивовижні, у них в очах - світи, у кожен з яких хочеться зануритись. вони не підходить близько і не підпускають до себе, але серед них ніколи не почуватимешся самотнім... європейський напрямок виховання дається взнаки і робить КМА світом "кішок-самих-по-собі". що ж, в цьому є свій шарм, мені подобається. але інколи бракує тепла... мабуть, звикну. окремим здивуванням стала організованість - студентові створюють максимально комфортні умови для навчання, жодного разу викладачі не вичитували студентів за прогули та вчасно не здані роботи, жодного разу не нарікали "я через вас мушу...". не доводилось полювати за жодним потрібним для навчання папірцем, все на тарілочці підносить наш відповідальний староста - списки літератури, питання до семінарів, теми лекцій, питання на іспит, тощо. він же дзвонить додому і нагадує прогульникам про їхні хвости. словом, сервіс, раніше ніколи не бачений. звісно ж, коефіцієнт хамства у бібліотеках, столовках і кабінетах якщо не нульовий, то бодай мінімальний...
СТІНИ. це окрема тема. може в мої роки така цуценяча захопливість недоречна, проте кожен крок по стертому паркету всередині чи землям кавколо приносить відчуття... абсолютно неможливе. не знаю, це не описати. саме тут як ніколи і ніде почуваюся себе на своєму місці. і хочеться вдоволено мявчати...
принаймні, на деякий час моє життя наповнюють чай з найкращими в світі (4 корп.) булками з маком після напружених пар, балачки про стоп і особливості травокуріння на різних історичних етапах розвитку людства на перервах, випадкові і зумисні посиденьки у кнайпах, медитації на вечірніх підвіконнях (1 корп.), і ще багато-багато справ та роботи, які не дозволяють думати про старе надто довго...
