Вечер. На балконах дотлевает пламя
гаснущего солнца, скрытого домами.

Чье лицо мелькнуло за стеклом оконным
розовым овалом, смутным и знакомым?

Проступает облик из неверной дымки
то бледней, то ярче, как на старом снимке.

Одиноким эхом будишь запустенье;
все туманней блики, все чернее тени.

О, как тяжко сердцу!.. Это ты?.. Затишье...
никого... дорога... и звезда над крышей.

"Луганськ - це місто-інртаверт", - сказав наш мудрий гід. "Київ, скажімо, Львів - міста-естраверти. Пітер - екстраверт. Можна приїхати туди, нічого і нікого не знаючи, і будеш зачарований... а от Луганськ - інтраверт, Москва - інтраверт..." він здаватиметься чужим і потворним для новачка, але якщо буде поруч хтось "посвячений", він проведе таємними стежками, де місто розкриє свою душу...

дійсно, шахтарське місто з вокзалу, прямо скажемо, не вражало: місто бетонних стін і глухоти гробоподібних сірих мостів... вічні, як світ, звалища і гопи, всюдисутня попса у повітрі... але кілька кроків - і вже хочеться пищати від щастя, і потертися по-котячому о барвисті стінки старовинних провулків, де кожен будинок мовчить про щось давно забуте. там нема бруківок, але потрісканий грубий асфільт - доречний, місто не претендує на увагу, воно просто живе, і ніби випадково помічаєш, що під грубим покровом ховається щось давнє, мовчазне, витончене... більше за відчуття...

а потім - знову центр, такий, яким має бути центр провінції: крикливий і зворушливо-вульгарний у своєму прагненні здаватись "модним"... шкода, що часу, прямо скажемо, не було взагалі: з поїзда галопом через Старе Місто, заскочити поїсти, пару годин на вірші, і тим самим галопом на нічний автобус... а ще були розкопані кам*яні баби дохристиянської Русі, і ще купа непобачених див...

не менш вразила і зустріч... по чутках очікувала побачити купку шахтарів і бабусь, у кращому випадку, трохи інопланетної молоді... але на делегацію, що прийшла по нас на вокзал, ніяк не очікувала. тим нижче впала моя щелепа, коли ми наблизились до будинку культури, де мали читати: такий натовп не снився жодній із київських поетичних тусівок... лише "відійшовши" після акції, моє серце терміново евакуювалось у напрямку п*ят: перед такою кількістю народу (та ще й абсолютно незнайомого) я не читала ніколи. і морально аж ніяк до такого мазохізму готова не була...
тим не менше, пережилось... навіть з енної спроби знайшла невидиму нитку, смикнувши за яку, вивела аудиторію зі стану "просто-ввічливого-слухання". Олексій Бик підкорив публіку з першої пісні, Скиба - не знаю, мабуть, не одразу... а потім читали місцеві. тут слідував ще один легкий шок: ці люди перетворюють майже кожен вірш на перофоменс - кожен в міру власної підірваності. були і падіння на коліна, і тряска хайрами, і граціозна гра із сіданням на стілець, і музичний супровід... подекуди пафосно, але - незвично і яскраво. і люди самі - дивовижні...

дорога також стала подією: туди на диво душевно - в поїзді зі Скибою і Биком, в усіх кращих традиціях: алкоголь, гітара і вірші, нічні дискусії про нереальність реальності, медитація на вікна...
зворотній шлях порадував зустріччю зі студентом-індусом, що летів додому в Делі, здивував конячою дозою хорошого кіно (що рідко буває таким у великих рейсах)... і ще туманом, затишного, як нора, чи довгий плащ...

...сто разів озирнувшись, можна полегшано зітхнути і сказати: це відбулося. статтю мою вимучену Медведев чомусь проігнорував, то ж писатиму поки що тут. попри ряд западлів і розчарувань враження лишилось таки позитивне: ряд листів із словами підтримки і подяки (а також праведного гніву на адресу київської влади) різних незнайомих людей, дзвінки, невідомо-звідки допомога добровольців - все це здавалося часом просто дивом. і народ з "Вертикалі", що таки прийшов після моєї там акітації, і багато-багато іншого. Коли ми з Яріком їхали в метро з тої таки "Вертикалі" додому і обговорювали той таки Узвіз і плани порятунку, дядько, що слухав нашу розмову, раптово гаряче подякував нам... на фоні цього не сильно ранило "мистецьке" (в гіршшому розумінні) ставлення деяких митців до справи... звісно, були прорахунки, були зачіпки, і ще було багато-багато адреналіну... особливо в останній момент, перед початком, коли хотілось закричати "все пропало!!! нах..." лае якимось чином воно таки не пропало...
словом, можна ще багато чого сказати, але обмежусь одним: СПАСИБІ велике, кругле і сяюче... кожному хто був з нами, і хто нас підтримував здалеку. завдяки вам не провалилась не лише акція, а й дещо більше. можливо (сорі за гучні слова) чиясь віра в людей і готовність робити щось не задля власного інтересу...

іще трохи фоток

Усі, хто читає, розмістіть це, будь ласка, у своєму журналі!

У вівторок 28 листопада 2006 року відбудеться засідання Апеляційного суду України у справі книгарні «Сяйво»

Запрошуємо всіх взяти участь у гепенінгу:
«Книжки-бомжі»

Рейдери захоплюють одну з найкращих українських книгарень – легендарне «Сяйво»! Судова тяганина триває понад рік і зараз може закінчитися в Апеляційному суді.

Читачі, ви маєте унікальну нагоду розібрати те, що лишилося від «Сяйва»…

Письменники – приходьте і підтримайте вашу книгарню, адже «Сяйво» продавало найбільше книжок українських авторів, ніж будь-яка інша українська книгарня!!!

Видавці – приходьте підтримати «Сяйво», бо завтра вам ніде буде продавати свої видання!

Приєднуйтесь до нас усі, хто ще купує книжки!

Подробиці судової історії:
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/597/53345/

До історії викладеної в публікації можна додати тільки те, що для декого з її безпосередніх учасників вона закінчилася трагічно:
Марина Павлівна Довга, директор «Сяйва», померла у вересні цього року після чергового дзвінка з погрозами від «законослухняних» претендентів на «Сяйво». Акцію «Книжки-бомжі» під Апеляційним судом присвячено її пам’яті.

В Україні кількість книгарень є настільки катастрофічно малою, що говориться про порушення конституційного права громадян на доступ до інформації!

За підрахунками Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів зараз в країні діє менше ніж 400 стаціонарних книгарень, тимчасом як в сусідній Польщі їх близько 3 тисяч.

Загальний збір – 15.00, Софіївська площа, біля будівлі Апеляційного суду.

Контактні особи:
Євген Кир’ян 8 050 9797548; hipar@mail.ru.
Леся Ганжа 8 050 3 444 313; ganja@voliacable.com.

...але я на сьогодні не виправдаю нічиїх сподівань. нічого більше не напишу, не скажу і не прокоментую... все - потім. втомилась не стільки фізично,Ю скільки морально... занадто багато всього...

хм... всю дорогу плекала силу-силенну думок з приводу того, що відбулося, переварювала і обточувала, а дійшовши, чи то пак, добігши до компу, в голові утворилась повна, майже медична стерильність...
нє. мабуть, залишу писанину вечору... а поки скину фото - у коменти, як завжди.

тут: Марко Захарченко веде роз*яснуювальні роботи зі ЗМІ

...а поки всі спали, я бачила як сходить сонце... і небо було чистим, як давно не бувало... а потім все зному стало туманом...

...страшно...

...на обозі:
http://kiyany.obozrevatel.com/news/2006/11/24/25320.htm

Танка настроения.

ФУНЪЯ-НО АСАЯСУ начало X века На летних полях Рассыпал капли росы Проказник ветер. Словно посеял бусы Своих блестящих семян.

Пройти тест

"це був божевільний день" - так вчора починались пости багатьох, якщо не всіх. і я - не вийняток. ще й який божевільний, блін!!! поки я з треклятою непідйомною торбою і стопкою афіш в зубах опановувала мистецтво обклейки вертикальних поверхонь (а це справді мистецтво!), сів мобілк, і рухнуло все... окрім всього - і мій внутрішній спокій: без телефону напав приступ дикої параної - а раптом Люда вже пішла з Академії, і вахтерка викине афіші на фіг, а раптом Настя, що призначила стрілку під Сковородою, мала сказати щось революційно-важливе, а я не прийшла, бо чекала на Люду (до якої, як виявилось, смс так і не дійшов)... до того ж мала вирішити дуууже глобальну проблему з проваленою англійською, і звісно, не потрапила через все в універ... коротше, по стелях бігала довго і завзято.
потім зустріч з Мєдвєдевим, потім - з волонтерами, після чого нас з Настею можна було самих наклеїти на стінку під гаслом "рятуйте узвіз!"... і коли рятувальна маршрутка до дому з ліжечком маячила вже перед носом, з*явився ще один деструктивний елемент на ім*я Ярослав, який заявив, що можна поїхати в бард-клуб "Вертикаль" і там поагітувати. я намагалась знайти вагомі візмазки, мовляв, не підуть вони, але спиною відчувала, що треба, і нікуди не дітися. приїхали. виступають московські барди, горлають надривно "Пісню про жопу" (що навколо). мені зробилося дурно, наскільки се було взагалі можливо... публіка - інтелігентні ніфери - хіпі, і (переважно) панки. більшість бачила на Фієсті, тому було трохи дико бачити цих людей в старих совдепівських кріслах, а не навколо вогнища з великим казаном чаю. після пісні вийшла дівчина і розказала, що в києві є така чудова вулиця Анд. Узвіз (народ виявився ще й російським у своїй більшості!), з якою відбуваються нехороші речі, і от, мовляв, дєвушка расскажет подробнєє... мій імпровізований спіч мав бути російською (я відчула, що так краще, я зможу вплинути), але з перших слів ганебно заплуталась і перейшла на українську. казала, що вам як нікому іншому се має бути небайдуже, і т. д . після чого інтелігентні панки інтелігентно поцікавились, з якої години можна начінать біть морди...
але зїздила таки недаремно - обіцяв бути Елайф з барабанами й іншими хіппі, і ще купа людей... що ж, поживемо - побачимо...

як відомо, чудова альтернатива обкурці - не поспати кілька ночей. "Мандри світами" забезпечені.

по-перше, людина влаштована так, що її фізичне тіло прокидається раніше за "громадську свідомість". тому, навіть якщо світ погрожує скотитись у прірву, за енної ступені втоми реакція на будильник буде істинно твариняча: вирубити нафіг, проспати, і потім гризтись докорами сумління. щоб цього не сталось, будильник треба заникати якмога далі - поки ти, сонний, будеш бігати по кімнаті, щоб його знайти і вирубити - є шанс, що прокинеться свідомість і ти збагаєш, що треба підриватись і бігти. вчора заперла будильник глибоко на шафу - і не почула. нині замотаю його скочем - щоб вимнкути, доведеться побігати в пошуках ножиць...

боронь Боже, після такого пробудження буде лекція. особливо - лекція Скиби, голос якого створений бути озвучкою сновидинь. без шокового напруження семінару дах не втримати. засинаєш у вертикальному положенні, і виходить щось таке:
(тусівка кіностудії, П. Джексон, мої друзі.) "справжня назва фільму - зовсім не "Володар Кілець, а /// "Верхів*я південного бугу", яке населяли мешканці празької культури (вже голос Скиби)"...
"Так, ми згодні допомогти вам з вашою акцією, тому що /// горщики пеньківської культури мали біконічну круглу форму"...
і так далі, неймовірні реальні картинки, що органічно вливаються в лекцію... балансування на лезі божевілля цілих дві пари... красиво... і страшно...

маємо вже зараз визначити тему дипломної. для мене (як і для більшості наших студентів) це було однозначно ще до вступу: давно і невиліковно хворію на язичництво слов*ян. хотіла простежувати поєднання християнського і язичницького світоглядів в свідомості українця. чи бодай паралелі й аналогії з греками - хто там і там мав більшу "популярність", якими особливостями історій та ментальностей це зумовлено, і т. д...
розмріялась, словом. а фіг.
єдиний спеціаліст в цій галузі помер, не дочекавшись вірного слухача в моїй особі - а "країні не вистачає істориків" (чи бодай могилянці). запропонували писати про греків. звісно, не те, що хотілося б, але грецьких богів я теж люблю - особливо після "мого Рагнеренка" - майже як давні знайомі. все б нічого, але прєп, що читає грецію - такий кошмар. не бачити мені простору для польоту, як власних вух...:(

прикро... я такі надії покладала на написання цієї роботи... знову буде нудно - довго і важко...

Ти, напевно, знаєш про плани київської влади щодо Андріївського узвозу…

Ти чув про тендер на реконструкцію, який дозволить змінити Узвіз до невпізнання, і чув про 16 ділянок земель, відведених під будівлю готелів, офісів та торгівельних центрів на одній з наймальовничіших вуличок міста…

Ти хочеш, аби на Узвозі і надалі були художники, а вулиця так само дихала Старим Києвом та Легендами?..

Тоді приходь 25 листопада о 14 годині на Андріївський узвіз з квітами та стрічками! Якщо ти пишеш вірші – читай вірші. Якщо ти граєш музику – грай музику. Танцюй, радій, веселися! Давай покажемо, що ми підтримуємо реставрацію вулиці, але не хочемо втрачати шматочок серця нашого міста!

Ми не належимо ні до якої політичної чи релігійної організації. Ми хочемо сказати про проблему вголос доти, доки це не стало пізно. Візьми з собою на акцію яскраву стрічку і напиши на ній, за що ти любиш узвіз. Підтримай наш невеличкий міський перформенс!

Олена Максименко
(+3 8 066 303 44 18), middle-earth@gala.net

Анастасія Мельниченко
(+3 8 066 913 44 77), dutan@jedi.org.ua

з нагоди Міжннародного Дня Студента, Останнього Робочого Дня і Просто Хорошого Дня запрошую усіх до себе у п*ятницю на 15:00 (можна й пізніше - в порядку вийнятку). В программі - варіння гарячих напоїв (камри), передгляд кіно (яке - загадка, навіть для мене), вільновисіння.
стосується УСІХ.

*****

Знову сни в вікна лізуть від страху й дощів –
Кава гнатиме з вен утому.
Я скажу, полишаючи спокою крів:
„Джаzzz
вашому
дому!...”

*****

Вечірка затяглася. Й у вітальні
Спливав у вікнах ночі антрацит.
Ми так загралися у віру в цю реальність,
Що не помітили, як витворили світ...

*****

(Максу Фраю присвячується)
Ти вже бачив колись цей зелений паркан,
Й безпритульних собак біля входу у храм,
І бруківки ногами не раз шліфував,
І багнюку боліт вже на джинси збирав.

Кавоманія в кнайпах тобі не нова,
І несказані вголос ти знаєш слова.
SMS-ки на Місяць – до третіх півнів,
І розлите варення – із місячних слив.

І відірваний ґудзик – останній з пальто –
Най у душу тепер завітає будь-хто!
Маслом в небо канапка. І страх висоти.
Цей цілунок несе в собі смак самоти.

Ти вже бачив колись ці міста і людей...
Всі провулки ведуть до зелених дверей.
Ліхтарі у калюжах. Й азарт боротьби...
Або танцю хоча б... Що ж ти тягнеш? – Іди...

You scored as XIX: The Sun. This is the happiest card in the deck. It is full of joy and optimism, everything is right with the world. We are as innocent children playing in the fields without care. The Sun brings success, well-being and happiness in all spheres - material, emotional, spiritual -wherever our desires lay.When this card appears in a Tarot spread it indicates success, joy and happiness. Obstacles will be overcome, goals achieved.When badly aspected, it can indicate a stagnation through over-indulgence, too much of a good thing. VIII - Strength 94% XIX: The Sun 94% 0 - The Fool 88% II - The High Priestess 81% III - The Empress 81% XVI: The Tower 75% I - Magician 69% XIII: Death 69% IV - The Emperor 63% XV: The Devil 56% XI: Justice 50% X - Wheel of Fortune 50% VI: The Lovers 38%

Which Major Arcana Tarot Card Are You?
created with QuizFarm.com

...так бува - один випадковий звук, подих вітру чи спалах ліхтаря у краплі на склі може перевернути в голові більше, ніж місяці шукань істини у наймудріших книгах.
...просто-сидіння на вікні, "Грегоріан" і ліниве гортання Кастанеди... по той бік скла спостерігався традиційний для осінніх дипресій пейзаж у вигляні гір сміття, діжок риби і сірої-сірої вати, що заповнювала мокрий, мов курка, всесвіт...
...враз на голову ніби вилили відро холодної води. чи злізла стара шкіра, мов у ящірки. якийсь надламаний шматок всередині відірвався остаточно, і стало легко, як давно не бувало. зникло нескінченне бажання спати, і згорнутись бубликом. до реальності навколо з*явилось почуття дурної підліткової безпричинної закоханості, а новий світ нарешті став рідним... старе знайоме створіння з повним бардаком ідіотських ідей повернулось.
...я залізла на однин із Фраєвських сайтів і погадала на таро. на питання "куди мені йти?" випала "смерть". оновлення. переродження.
...а найголовніше, мій улюблений талісман - руна Альгіз, який давно і несподівано відмовився налазити на голову, легко і вільно сковзнув по волоссю і розмістився на шиї. отже, все вертається на "кругі своя". принаймні, дуже хотілося б вірити...

"- Я все время пытаюсь жить по твоим советам, - сказал я. - Может быть, у меня не всегда все получается, но я делаю все, что могу. Можно ли назвать это безупречностью?

- Нет. Ты должен делать нечто большее. Ты должен постоянно превосходить самого себя".

Карлос Кастанеда, "Сказки о силе".