Отпустите синицу на верную смерть
пусть она испытает свободу.

Куди пливе корабель Фелліні? Танцюючи, співаючи, думаю про свою величність його герої виконують останню волю померлої, розвіяти прах біля берегів її вітчизни, острова де вона народилась. Хто розповість нам про цю грандіозну подію? Журналіст, нікчемний і комічний. Чому він такий? Він шут, блазень, що намагається піднятися до високого рівня еліти, котра зібралася на кораблі. Звичайно він не викликає поваги, пластуючи, й благаючи знаменитих, він вклоняється перед ними, лиш щоб домогтися інтерв’ю. Показати глядачам, що він не просто оповідач, а рівноправний серед цих людей, однак його постійно переставляють з місця на місце, щоб той не заважав лакеям і офіціантам.

Багатії, що впевненні в своїй величності, що дивляться зверхньо на кочегарів в машинному відділі, на сербських біженців, як на дикунів, як на іграшки, не відчувають співчуття, не розділяючи їх бід. Вбачаючи загрозу в них, в їх інакшості, не сприймаючи і бридячись їх навіть бачити поряд. Тому лише, що так, певно, не прийнято в їх світі. Й задаючи питання один одному, чи було б доречно поділитися своїм розкішним обідом з знедоленими. Чи доречно, зовсім не як велить їм здоровий глузд, чи власне чуття. Та чим вони відрізняються, чим ліпші чи гірші вони коли танцюючи з сербами, вони зливаються воєдино в єдиному ритмі, і не має різниці де серб, а де відомий співак. Протиставлення світу багатих і нещасний, та бідних однак щасливих вигнанців. Насолоджуватися теплом і безпекою під захистом капітана корабля, чи нудитися в довгих розмовах щоразу про одне і теж, купаючись в розкошах?

Та доля людей, однак в руках капітана, в міцних обіймах випадку. Корабель як держава, й не від людей, знедолених чи впливових, залежить його курс. І дідусь, що пригощає маленьку дівчинку печивом не змінить нічого. Й серб, що з відвертою ненавистю п’є вино у ресторані, поки «великі» танцюють на кормі забувши про свою манерність, не буде одним з них. І поділившись обідом одна дівчина, не нагодує усіх. Між їх світами дистанція, як між співаками на балконі, і кочегарами біля печі. Кожен багатий в праві обрати своє місце, та це скоріше вибір альтруїста, відмови від усього. Та переступити межу, бідноті набагато важче.

Куди пливе корабель Фелліні? Він пливе в нікуди! Лише маленький корабель, і кожен його пасажир ніщо. Їх прах розвіє вітер, історія зітре їх ім’я. Це лише звук, нота. Вона зазвучала і стихла…

Кино с историей, кино с мыслями, смыслом, кино с настоящими эмоциями. Снятые совершенно не ради денег, а ради описания, повествования мыслей режиссера, своего создателя...авторское кино, неформат в понимании телевизионных каналов, может притягивать к себе совершенно разную аудиторию, но только лишь исключительно людей не ищущих банальные и нелепые шутки актеров...которые кстати только выглядят красиво, а играть не очень то и умеют )).
читать полностью