про мови: нехай не кожен галичанин ідеально знає польську, але на відміну від середньостатичного мешканця Києва, галичанин її підсвідомо розуміє. нехай ми говоримо на своїх лемківських/бойківських/гуцульських діалектах чи міських говірках, все одно в ситуаціях, коли необхідно буде розмовляти літературною мовою, середньостатистичний житель Бучача чи Бродів краще розмовлятиме від середньостатистичного жителя Горлівки чи Мелітополя.
пересічний галичанин відчуває погорду до пересічного українця, бо поскільки-постільки знає на одну мову більше (можна подумати, в Харкові розмовляють чистою літературною російською). суто мовний підтекст.
культурний - на мене в Києві в магазинах, наприклад, дивились з здивуванням, бо я не гавкала до них типу "дайтє мнє кіло етава і полкіло етава", а казала звичне для мене, та і для більшості наших "добрий день, вибачте, прошу дати, до побачення". кума моя, киянка, живе у Львові, зараз вагітна, констатує, шо у Львові їй місце пенсіонерки звільняють, а в Києві здорові мужики ні оком не моргнуть, коли біля них стоїть вагітна жінкаі тд і тп.
а ще в деяких регіонах упевнені, що по Галичині бігають бандерівці з автоматами в руках. знаю з власного досвіду.
то може не треба розказувати анекдоти про галичан?
можна продовжувати, але це буде до безкінечності...