Ледь розвидніло, починався холодний лютневий день 1992 року, але щось було не так, як учора і це помітили всі: таку кількість снігу наприкінці лютого мало хто пам'ятав. Не пам’ятала і я, адже я щойно народилась, і все, що мені було видно з вікна пологового відділення Золочівської районної лікарні, - це величезні кучугури снігу і розчулений чоловік із квітами серед них.
Росла я дитиною допитливою, доброзичливою, активною і неспокійною. Мама – педагог, виховувала в мені відповідальність, зібраність, старанність і пунктуальність. Тато - будівельник та творча особистість, прищеплював мені любов до літератури, поезії і музики. Як наслідок, я з раннього дитинства займалася малюванням, танцями, співом і вивчала англійську мову. Вперше я вийшла на сцену чотирирічною. Це була сцена Народного дому села Струтин, а пісеньку «Господинька» я присвятила мамі, адже це було Свято Матері. Моя матуся сиділа у залі і нишком витирала сльози. Але мені це не заважало – я була дуже маленькою і попросту не бачила нічого, окрім величезного кошика з квітами.
1 вересня 1998 року пішла вчитися до Струтинської основної школи. Одночасно відвідувала заняття по класу фортепіано у Золочівській музичній школі імені В. Івасюка. Шкільні предмети подобалися усі без винятку, кожен по-своєму. Виділяла мови – рідну та іноземну -, літературу, особливо українську. Брала участь у конкурсах, олімпіадах з математики, фізики, англійської мови, географії, української мови й літератури, результатом стали зайняті призові місця. Перемоги у районних олімпіадах зобов’язували брати участь і в обласних. Це давало можливість удосконалювати знання, знаходити нових друзів, врешті-решт, гартувало мій характер.
Не пройшли дарма заняття малюванням: у школі на мені лежала відповідальність за видання стінгазет. Полюбляла виступати на літературних вечорах, присвячених пам'яті відомих українських поетів і письменників. Завжди брала участь в інтелектуальних змаганнях.
В 2007 році закінчила 9 клас Струтинської основної школи і Золочівську музичну школу із відзнаками. Тато вважав, що я повинна стати музикантом і бажав, щоб я продовжила навчання в музичному училищі. Я думала по-іншому. Чим хотіла б займатися в майбутньому, ще не знала, але грала на фортепіано для душі й вирішила залишити все як є.
З 2007 по 2009 роки навчалася в Золочівському економічному ліцеї. Восени 2008 року я ризикнула взяти участь у виборах Президента ліцею. Мені було нелегко, адже я була новачком і конкуренти у мене були досить сильними. Але я з честю провела передвиборчу кампанію, особливо її кульмінаційну частину – дебати, і отримала беззаперечну перемогу – 85% голосів. Ставши Президентом, започаткувала видання ліцейної газети «Поступ» і була її редактором, відновила роботу ліцейного радіо «ZEL», була ініціатором проведення ряду виховних заходів: Дня самоврядування, Андріївських вечорниць, Різдвяного вертепу, Дня відкритих дверей та турніру «Галицький лицар». Швидко промайнули роки навчання. Ліцей я закінчила у 2009 році, була нагороджена срібною медаллю та одержала титул « Ліцеїст року».
Тепер переді мною став вибір майбутнього фаху. З дитинства я звикла до активного й насиченого життя, завжди люблю бути в центрі подій, спілкуватися з неординарними, цікавими й, що найголовніше, завжди веселими й позитивно налаштованими людьми. Тому я вирішила обрати фах журналіста. Існує думка, що журналіст - це сучасний Робін Гуд, який захищає інтереси народу і держави. Я згідна з цим твердженням. На мою думку, фах журналіста вимагає від людини найвищих моральних якостей.