Патріарх Сербський Павло помер на 96-му році життя. Його називають "праведником нашого часу", а серби шанували його "як живого святого" - за близькість до народу і за його аскетизм, що став притчею во язицех.
Великий аскет
За словами президента Сербії Бориса Тадіча, Патріарх Павло "був тією людиною, яка своїм існуванням об'єднувала всю націю". Заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату, експерт в галузі міжправославних відносин протоієрей Микола Балашов називає Патріарха Сербського "символом духовної єдності сербського народу" і "праведником нашого часу".
Про те, що Патріарх Павло був дуже близький до народу і народ його дуже любить, свідчать численні історії. Особливо серед них багато прикладів аскетизму і некористолюбства сербського Патріарха.
Так, відомо, що містом він або ходив пішки, або їздив на громадському транспорті - серед людської тисняви без охорони, без супроводжуючих осіб. Кожен міг підійти до нього і поговорити з ним. Одна з історій про нього, опублікована у виданні "Тетянин день", говорить, як одного разу, підходячи до будівлі патріархії, святійший Павло зауважив біля входу багато іномарок і поцікавився, чиї це машини. Йому сказали, що це машини архієреїв. На що патріарх з посмішкою сказав: "Якщо вони, знаючи заповідь Спасителя про некористолюбство, мають такі машини, то які ж машини у них були б, якщо б цієї заповіді не було?".
Відомо, що предстоятель Сербської церкви завжди ходив у старих черевиках. "Тетянин день" розповідає, як одна жінка потрапила на прийом до патріарха. Обговорюючи справу, вона випадково подивилася на ноги патріарха і прийшла в жах побачивши його взуття - це були старі, колись порвані, а потім заштопані черевики.
Жінка подумала: "Яка ганьба для нас, сербів, що нашому патріарху доводиться ходити в такому рвані, невже ніхто не може подарувати йому нове взуття?". Патріарх тут же з радістю сказав: "Бачите, які у мене хороші черевики? Я їх знайшов біля смітника, коли йшов у патріархію. Хтось викинув, але ж це справжня шкіра. Я їх трохи підшив - і ось, вони ще довго зможуть послужити ".
Інша жінка прийшла в патріархію з вимогою поговорити з предстоятелем Сербської церкви у невідкладній справі. Під час аудієнції вона розповіла, що цієї ночі їй наснилася Богородиця, яка веліла принести патріарху грошей, щоб він міг купити собі хнове взуття. І з цими словами відвідувачка простягнула конверт з грошима.
Патріарх Павло, не беручи конверта, запитав: "А о котрій годині ви лягли спати?" Жінка, здивувавшись, відповіла: "Ну ... десь об одинадцятій". "Знаєте, я ліг пізніше, близько четвертої години ранку", - відповів патріарх, - "і мені теж приснилася Богородиця і просила передати Вам, щоб Ви ці гроші забрали і віддали тим, хто їх дійсно потребує". І не взяв грошей.
Він не тільки міг відремонтувати будь-яке взуття або навіть пошити собі черевики зі старих жіночих чобіт, або якщо бачив, що у священика порвана ряса або фелон, то казав йому: "Принеси, я полагоджу її".
Він сам одягався перед службою і сам роздягався після, сам прав, прасував і лагодив підрясник і рясу, сам сповідав парафіян і сам причащав їх. І харчувався так мало, як древні отці-пустельники.
Одного разу Патріарх Павло летів кудись з візитом на літаку. Над морем літак потрапив у зону турбулентності, його стало трясти. Молодий архієрей, який сидів поряд з патріархом, запитав, що він думає про те, якщо літак зараз впаде. Святійший Павло незворушно відповів: "Відносно себе особисто я сприйму це як акт справедливості: адже в житті я з'їв стільки рибок, що не дивно, якщо тепер вони з'їдять мене".
Батьків замінила тітка
Патріарх Сербський Павло (в миру - Стойчевіч Гойко) народився 11 вересня 1914 року на свято Усікновення глави Іоанна Предтечі в селі Кучанци у Славонії (Югославія) в звичайній селянській родині. Він дуже рано залишився без батьків.
"Батько, виїхавши на заробітки до Америки, захворів на туберкульоз і повернувся додому помирати, - цитує інтерв'ю з ним видання" Православ'я та світ ". - Мені тоді не було й трьох років, тільки що народився брат. Мати через кілька років після смерті батька, вийшла заміж і незабаром померла, брат і я залишилися з бабусею і тіткою ".
Так відчуття материнської любові для майбутнього Патріарха Сербського Павла назавжди було пов'язане з тіткою, яка замінила йому матір.
"Тітка нас любила, але за наші провини ми знали і палицю, - розповідав він. - Хотілося б зауважити, що сьогоднішня система виховання хвора, неправильна, діти буквально опиняються в панцирі батьківської любові і турботи, не можуть нормально розвиватися. Вбивається будь-яка ініціатива, хлопчики виростають з психологією плюща, замість того щоб стати опорою для сім'ї, залишаються свавільними і примхливими, чекаючи, що їм будуть догоджати ".
Майбутній Патріарх Сербський ріс у релігійній сім'ї, діти відвідували недільну школу, вивчали Закон Божий і з перших років життя знали "Отче наш". До того ж, зізнавався він, "коли ростеш без батьків, почуття Отця Небесного переживається набагато сильніше".
Сумніви на шляху до Бога
Тітка звільнила майбутнього Патріарха від селянських робіт через те, що хлопчик був "дуже слабкий здоров'ям".
"Одного разу наді мною вже і свічку поставили, подумали, що помер. Тітка бачила, що я не годжуся для сільських робіт, і було вирішено, що мені треба продовжувати навчання. Сім'я мала найважливіший вплив на моє рішення вступити до Духовної Академії, але інтерес до фізики зберігався і я займався нею у вільний час ", - розповідав Патріарх Павло.
Він закінчив гімназію в Белграді і семінарію в Сараєво, потім продовжив освіту на Богословському факультеті в Белграді. Тоді, ще на самому початку шляху, були у майбутнього Патріарха і сумніви з приводу правильності
його вибору:
"Тоді, на третьому курсі Академії, я подумав:" Якщо Бог наперед знає, що я буду вбивцею, чи зможу я змінити свій шлях? Якщо можу, Його знання - ніщо, а якщо не можу, де ж тут свобода? "Довго я мучився цим питанням, не знаходячи відповіді. Довіритися комусь з друзів я не міг, їх не цікавили подібні проблеми; запитати у викладача не можна, раптом скажуть: "Він єретик" - хто знає? У цьому віці всяке приходить в голову, довго я носив це питання в душі, поки не знайшов відповідь у Блаженного Августина, який пояснює його поняттям часу ".
"Час, говорить він, є якась безперервність, що має минуле, сьогодення і майбутнє, - продовжував Патріарх Павло. - Минуле було - його немає; майбутнє буде - його немає, а що є? Є сьогодення, але і його майже немає, воно - точка дотику минулого і майбутнього, в якій майбутнє постійно йде в минуле. Час існує лише для створених істот, матерії, всесвіту, і особливо для нас, людей. Ми живемо і пізнаємо в категоріях простору та чисел. Для Бога їх не існує. Для нього немає ні минулого, ні майбутнього, але тільки вічне сьогодення; тому, коли ми говоримо про майбутнє, це майбутнє наше, а не Його. І це стало для мене рішенням проблеми, якби цього не сталося, з богослов'ям було б покінчено ".
Але й пізніше в служінні Патріарха були важкі моменти - пов'язані з малодушністю, говорив він: "Малодушність властивa людям. Але потім, озираючись назад, розумієш, що і невдачі і скорботи мають свій сенс. Ось, пам'ятаю, якось йшов пішки в монастир: дорога довга, дощ ллє, парасольки немає, під ногами глина мокра, липка, ледь вдається ноги пересувати. Думаю: "Господи, чому ж так? Я ж не в шинок йду, що ж відбувається?" А потім кажу собі: " А де ж моя витримка, прагнення?" Усе владнається, якщо вмієш терпіти і довіряєш Богові".
Не хотів і не чекав патріаршества
Під час другої світової війни предстоятель Сербської церкви в числі біженців опинився в монастирі Святої Трійці на Овчар, де став послушником і викладав Закон Божий дітям біженців.
Там він тяжко захворів, лікарі діагностували туберкульоз і передбачали всього три місяці життя. Ці три місяці він провів у монастирі Вуян, де вилікувався. На знак подяки він подарував монастирю древній хрест, повідомляється на сайті patriarchia.ru.
Після закінчення війни майбутній Патріарх став насельником монастиря Благовіщення на Овчар, де в 1948 році прийняв чернечий постриг і був висвячений в чин ієродиякона. З 1949 по 1955 ієродиякон Павло числився у послушником братії монастиря Раче. У 1954 році був рукоположений у сан ієромонаха, а в 1957-м - возведений у сан архімандрита. З 1955 по 1957 рік вивчав Святе Письмо Нового Завіту і літургіку на Богословському факультеті в Афінах.
29 травня 1957 в катедральному соборі Белграда відбулася хіротонія архімандрита Павла у єпископа Рашко-Призренського. У 1988 році Богословський факультет у Белграді присвоїв йому ступінь доктора богослов'я.
У листопаді 1990 року за рішенням Священного Архієрейського Собору СПЦ єпископ Павло (Стойчевіч) був обраний предстоятелем Сербської Церкви, замість хворого Патріарха Германа. Інтронізація 44-го Патріарха
Сербської Православної Церкви відбулася 2 грудня 1990 року в катедральному соборі Белграда.
За словами предстоятеля Сербської церкви, обрання Патріархом для нього стало "шоком".
"Я ніколи не чекав і ще менше цього хотів, - зізнавався він, - тоді мені було вже 76 років, а в такому віці щось починати дуже важко. Але ранок від вечора мудріший, на наступний день я прийшов до себе і став думати, з чого почати, за що взятися. Знаєте, як: є можливе, є неможливе, і є те, що ти повинен. Почуття обов'язку і його виконання - ось головне ".
За час свого першосвятительського служіння Патріарх Павло відвідав багато єпархій Сербської Церкви - як на території колишньої Югославії, так і за кордоном. Його Святість відвідав свою паству в Австралії, Америці, Канаді та Західній Європі.
Першою зустріне...
З 13 листопада 2007 року Патріарх Павло знаходився на стаціонарному лікуванні в госпіталі Військово-медичної академії Белграда у зв'язку з кількома захворюваннями. 8 листопада 2008 він підписав прохання про відставку, обґрунтувавши його неміччю, однак 12 листопада Священний архієрейський собою Сербської православної церкви прийняв рішення не задовольняти прохання Патріарха. У період хвороби предстоятеля Сербської церкви його функції виконував Священний синод, який очолює митрополит Чорногорсько-Приморський Амфілохій.
Патріарх Павло помер на 96-му році життя. Згідно з його бажанням, він буде похований в монастирі Раковиця, який знаходиться на околиці Белграда. Прощання з ним відбудеться в четвер в белградському храмі Святого Сави.
Одного разу в інтерв'ю Патріарх Павло, розповідаючи про тітку, що виховала його і замінила йому померлу матір, сказав: "Думаю, що коли помру, першою зустріну її, а потім інших".
Оригінал статті на РІА "Новості"
