..а також про раба, про розпусного невігласа, який перший вдряпається на драбину з ножицями в руках і розідре світлий лік великого ідеалу в ім’я рівності, заздрості і травлення..
Офіційна програма ленінізму - рівність. Рушійна сила - заздрість. Правдива мета - заспокоєння найнижчих інстинктів збунтованого раба.
Усе, що досі уважалось за сильне, величне і гарне - стягнути в діл, наклеївши ярлик насильства (весь мир насилья м разрушим)
Усе, досі нікчемне і погорджуване, піднести до значення нових моральних цінностей - змішати все поетичне з болотом і опоетизувати проституцію і бандитизм (м наш, м новй мир построим)
І потрібна була теорія, яка б вказала на Зло, порівняно з яким, їх світ видавався Добром. Автором теорії став Ленін, геніальний демагог і казуїст, а геніальна демагогія живуча.
Він поділив людство на два класи: буржуазію, зачислюючи до неї і людей праці, коли вони мали чисті руки і не знали сороміцької лайки; пролетаріат, зачислюючи до нього фахових нероб, каторжників і повій, цілу бакунінську «простонародну наволоч». Їх боротьбу назвав соціальною революцією, а «країну негідників» царством свободи і справедливости.
Програма «Рівність» мала виправдати органічну нездібність «нових людей» шанувати чужі особистості. Все, що хоч трохи підноситься над загальним рівнем мало бути спрощено і згладжено. Всі спротивні його нівелюючому ідеалові сили оголошувались буржуазними і ворожими. Всяка ієрархія – духова, економічна, політична повинна бути скасована «в ім’я рівності». Приклад зі світової історії – спалення каліфом Олександрійської бібліотеки (коли в ній є те, що в Корані, вона зайва, коли що інше – непотрібна)
Другий член ленінської формули – заздрість. Ленінська соціальна революція – не повстання ображеної в своїм праві, свідомої своєї гідності вільної людини, а п’яний бунт хама. Не в ім’я усвідомленого права, що не соромиться денного світла, лише в ім’я заздрості, що мститься за свою нікчемність, намагаючись зтерти сліди крові з рук. «Ви вітаєтесь, не поважаючи, - ми наступатимемо на ноги, не перепрошуючи». Це хворобливе бажання нікчеми насолити комусь, наробити збитків вищому від себе, занурити його в своє болото, лише це стремління, позбавлене всяких інших вищих мотивів, але задумане в величезному обсягу великої революції – ось були ті рушійні сили, які викликали до життя більшовицький Молох.
Травлення, або шлунок над усе. За словами Леніна суто кримінальне минуле для більшовика не мало жодного значення, аби лише вона склала молитву на «Капіталі» та вміла працювати. Він апелював до найпримітивніших сторін людської свідомості, граючи на заспокоєнні її найпримітивніших потреб. Матеріальна користь мас стояла у нього понад усякі абсолютні цінності, понад усякі загальнолюдські постулати. Родини, рідний край, релігія, особиста честь, - хто має їх собі за Бога, є небезпечним масі, бо ставить щось над нею і її примітивними пожаданнями. А кожна релігія, в тому числі і большевицька, забороняє творити собі кумира, окрім одного-єдиного. І стала любов сексуальним апетитом, національні прапори ганчірками, почуття власної гідності бандитизмом.

Кожна з його книжок - це продукт боротьби добра зі злом. Із цих скарбів він не прочитав і четвертої частки. Зате за кожною зі своїх книжок він довго полював, а спіймавши, гортав перед сном і знаходив їй почесне місце на полиці. І за це вони день і ніч вірно несуть йому службу. Як військо на полі битви. На фронті нескінченної війни за долю людини. За нього. Навіть, не сходячи з полиць, книжки через палітурки випромінюють свій зміст. І від того, якщо спинитися і напружити слух, , можна почути, як кімната наповнюється спершу звуками, тоді ритмами, і нарешті мелодіями.

В колонках играет - Aborym - The Black Deicide
Людство мало потребу унаочнити зло - з абстрактного поняття перетворити його на образ, зрозумілий широкому, й до того ж неписьменному загалу. Християнський світ традиційно втілив образ зла в Диявола та його служників. У Князя Пітьми виокремились характерні риси, за якими його легко впізнати. Образ Диявола увібрав добре впізнавані риси язичницьких богів, зокрема сатирів і Пана, - роги, ратиці, пазурі, цапину борідку,а інші прикмети, наприклад крила, належали до християнської традиції, вказуючи на первісно ангельську природу демонів та нагадуючи про їх небесне походження. (с) - цитата Катерини Диси
Отже Зло християнської релігійної традиції є не чим іншим, як то: 1) запереченням дохристиянських об'єктів поклоніння; 2) уособлення непокори усталеним традиціям та кара за це у вигляді навішування ярлика "злого духа" і вигнання. Таким чином "традиційне" за уявленням Зло виявляється зовсім не злом у його теперішньому уявленні, а формою протесту. І тоді ж Сатана стає куміром протестуючих субкультур. А Зло лишається Злом завжди, незалежно від уособлень і традицій

В колонках играет - Ascron - The Funeral March
"Убивать, убивать и убивать! Без промедлений и без всякой волокиты"
(В.И.Ленин)

Цитувати вождя світового пролетаріату мене наполегливо привчала шкільна вчителька історії Олена Олександрівна, не зважаючи на те, що у 50-томному зібранні творів ідеолога сучасних російських політологів часто траплялись настанови, які трохи суперечили моральному кодексу будівника комунізму. Вчителька української літератури на запитання про сенс тичининого заклику "всіх панів до дної ями" змінилась в очах, її очі стали злі, вона відказала, що охоронці чистоти партійних рядів добре розуміли, хто пан, а хто пропав, і на цьому тримається Радянська держава.
На поч ХХ ст не було комп'ютерів і програмованих роботів, але технології тодішніх програмистів успішно діяли на цнотливих вінчестерах людських мізків, і команда "винен! на розстріл" не викликала заперечень масово. І це не єдиний приклад устрою суспільства, коли люди втрачають природний інстинкт самозахисту, завжди готові підкоритись команді Delete. Задум авторів фільму вочевидь запитати у глядача: "хочемо ми жити в такому суспільстві? що може до цього знову привести? хто винний у байдужості сьогоднішніх громадян, вони самі, чи ленінські програми, що працюють в їх мізках та передаються у спадок?"

В колонках играет - Квітослава - Подаоуй мені крила
Скільки див існує на Землі Ненці, скільки Зірок не Небі безхмарному, скільки риб у морі глибокому, стільки чуток ходить по Світу про нашого сільського попа Юхима. То він з чортами знається, то відьми йому за сестер, а одного разу розповідали, що він на Різдво Христове з самим люципером горілку пив. І хоча з дня загибелі Юхима, царство йому Небесне, пройшло вже добрих двадцять з гаком років, розповідями про нього й досі лякають дітей та дивують мандрівників.
– Почалось це багацько років тому – починає свою розповідь дід Омельян – коли ялинки в нашому лісі були не більшими за звичайну хату. Я, хлопча років восьми, жив своїм чудним дитячим життям, пас худобу, допомагав матері по господарству, ходив з батьком на риболовлю, і любив бавитись з сусідськими хлопчаками. Одного разу покликала мене мати й каже:
– Омельчику, збігай до тітки Ганни, та запроси її до нас на гостини. Але дивись будь чемний з тіткою, не скажи дурниці якої...
– Гаразд мамо – вигукнув я, та блискавкою вибіг з подвір’я.
Тітка Ганна жила майже на іншому кінці села, і шлях до неї пролягав через церкву, що вже сотні років непорушно стояла посеред села. Проходячи повз церкву я, як водиться, перехристився, і рушив собі далі, але раптом ворота церкви відчинилися, і з них вийшов парубок в священицькій рясі. Його довгі руді пасма вкривали тонкі плечі, а рідка руда борідка неохайно стирчала в різні боки. Це був отець Юхим, який змінив на посту Божому отця Михаїла, що вже був занадто старий та немічний щоб читати проповіді...
Повернувшись до дому я розповів матері про зустріч з отцем Юхимом, на що вона посміхнулась та погладила мене по голові, але раптом я почув голос своєї бабці, що сиділа на лаві біля вікна:
– Дізнаєтесь ви ще лиха від цього Юхима, в нього око погане, я таких людей дуже добре відчуваю.
– Мамо, що ви таке кажете? – одмовила до неї моя мати – як може божа людина поганю бути?
– Може, все бути може – на те відказала стара...
Одного разу, десь у кінці квітня сталась в нашому силі дивна подія, свідком якої довелося мені бути. Погода того дня видалась дуже теплою та сонячною, маленькі білі хмаринки повільно пливли по небу, а сонечко гріло землю наче в літку. Ми з хлопцями сиділи на дворі, і розмовляли про свої речі, як раптом якийсь холодний вітерець пробіг нам по шкірі, і в напрямку звідки прийшов цей вітерець почувся тупіт коня. За якусь мить повз нас промчав вершник, весь зодягнений в чорне, в чудернацькій шляпі з пером, та з довгою чорною бородою. Ми так і вклякли на своїх місцях, але через декілька секунд отямились, і побігли за вершником, дуже вже було цікаво, до кого спішить цей гість. Пробігаючи біля церкви ми побачили самотнього коня, що пасся на подвір’ї, хозяїна ніде видно не було. Страх в наших серцях боровся з цікавістю, і врешті цікавість перемогла, і ми повсідались недалечко від церкви і почали чекати. Промайнуло вже декілька годин але нічого не відбувалось. І от, нарешті, двері церкви відчинилися, і з них вийшов незнайомець, заскочив на коня та стрілою помчав далі.
Повернувшись до дому, я нікому ні про що не розповів, а тихенько повечеряв, і почав збиратися до сну, як до мене підішла бабця і спитала:
– Омельчику, а чи ти нікого сьогодні дивного не зустрічав?
– Ні – одказав я.
– Ти мені, старенькій, не бреши – продовжувала вона своїм лагідним тоном – бачу що трапилось щось, ти розкажи, може чим порадити зумію.
З великою неохотою я розповів про чорного вершника, як ми його серед хлопців прозвали. Бабуся уважно вислухала мене і промовила такі слова:
– Це ніхто інший, як чорт приїжджав. В нечистої сили через декілька днів велике свято, от і їздять чорти по селам та містам, запрошуючи не вірних на частування до самого диявола. Але ти не бійся, роби вигляд що нічого не сталося, живи собі далі, тільки старайся якомого рідше з цим Юхимом спілкуватися, він хоч і носить хреста, та віри в нього нема...
Ніч на перше травня виявилась жахливою. Дощ лив як з відра, блискавки різали землю, а вітер, наче голодний вовк, вив за вікнами. Я прокинувся десь о півночі, і декілька годин не міг заснути прислухаючись до негоди...
Вмирала одного разу у нас в селі одна бабця, про яку всі казали, що вона відьма. Ох і тяжко вона вмирала. Корчі били її тіло, стогін та хрип виривалися з її грудей, очі закочувалися... Мені тоді вже років сімнадцять минуло, і я разом з батьком та іншими чоловіками були присутні при цьому. Ми стояли біля її ліжка, і з жахом дивились на неї, не знаючи що робити.
– Відійдіть від неї, і залиште хату – почувся за нишими спинами голос отця Юхима – ви їй не зарадите, їй тільки Господь допомогти зможе.
Ми почали залишати хату старої, я йшов останнім, і вже виходячи на двір почув голос отця Юхима:
– Що, погано тобі? Господар наш тебе до себе кличе? Не хвилюйся, я тобі допоможу швидше до нього дістатись.
На цих словах я зачинив двері, а що далі відбувалось у відьмовій хаті нікому не відомо...
–Щкода не бачили ви нашої старої церкви – віде далі свою розповідь дід Омель’ян – ото церква була. Які розписи, які ікони, око милується. Ні нова церква нічим не гірша за стару, Але в старій церкві я почував себе трохи краще ніж в цій. А загинула наша стара церква від жахливої пожежі. Одні кажуть що блискавка в баню вдарила, інші, що хтось намисно її підпалив, Але правду ми навряд дізнаємось. Прокинувся я від гамору, що відбувався на вілиці. не розуміючи, що сталось я поспіхом вдяг штани та вибіжав на двір. Вулиця булла повна людей, які бігли в сторону церви. Я побіг за ними, і через декілька хвилин побачив нашу церкву охоплену вогнем. Люди старались загасити її, Але нічого не допомагало. Так промайнуло декілька хвилин, і в якусь секунду всі завмерли від жахливого крику що пролунав з середини церкви. Одразу ж за криком двері церкви відчинились, і з них вибіг здоровенний чорний цап. Побачивши цапа люди почали хреститися, й бубніти молитов, а той глянув на всіх, зробив декілька стрибків, та зник за огорожею церкви. А через хвилину другу церква завалилась.
Потім, розбираючи завали, люди знайшли тіло отця Юхима, що загинув в тій пожежі. А десь через рік, під час побудови нової церкви, знайшли люди хід в підземелля, а спустившись туди побачили простору кімнату, завалену людсьими черепами, різними травами, та якимись склянками. Посеред кімнати на вівтарі лежала чорна книга, вся ізписана незрозумілими символами та малюнками. Хотіли ту книгу спалити, але вогонь не зміг їй нічого заподіяти. Тоді люди поховали цю книгу в осикові шкатулці на цвинтарі, не далеко від могили отця Юхима…

http://satarialist.hiblogger.net/317780.html

В колонках играет - Bereg nadij - Моя відновлена країна
"..тоне все лихо, все нещастя. вся погать, а що в котрім році була крихітка доброго, то то пізніше в нашій пам'яті росте розростається, обливається барвами веселки і жиє безсмертно. Лиш той бідний, в кого в жаднім старім році серед купи погані і непотрібства не було ані зеренця чистого добра. Для такого старі роки стаються опирями, що не дають спати ані в ліжку, ані в труні по смерти" - І.Франко
І все вже надбано, ніц не треба більше, і було все добреє, що ліпшого й чекати годі, і нема на що чекати

Типи людської спільноти за трьома групами: люди, нелюди і раби. Нелюди не мають совісті, тобто третьої сигнальної системи (за І. Каганцем), що відповідає за людяність. Раби не мають свідомості, бо їм байдуже на кого працювати - аби платили гроші.
І якщо свідомість людську можна змінити, то совість - це категорія біологічна. Всесвітньо відомий французький психіатр і культуролог Макс Нордау називав носіїв нелюдської поведінки „дегенератами вищого порядку" і вважав їх хворими. „Майже у всіх хворих цього роду відсутні почуття моральності й справедливості. Для них не існує ніякого закону, ніякої пристойності, ніякого сорому. З великим спокоєм і задоволенням вони здійснюють злочини й підлості..." - писав він у своїй монографії „Виродження" (1893р.).
Видатний історик і антрополог Борис Поршнєв дійшов висновку, що такого роду моральні виродки взагалі не є людьми. Насправді це окремий біологічний вид людиноподібних хижаків. Він відрізняється від решти людства не лише поведінкою, але й генетично та фізіологічно. Люди і нелюди відрізняються різними біологічними реакціями - з нормальною реактивністю (нормальним виділенням адреналіну) і зі зниженою реактивністю в стресових ситуаціях. Знижена реактивність дозволяє нелюдам обманювати „детектор брехні" (поліграф), адже ця техніка налаштована на „людський формат". У людей, завдяки наявності голосу совісті, свідома брехня викликає стрес, який призводить до зміни частоти пульсу, тиску крові, потовиділення. У нелюдів, через відсутність совісті, стресу не виникає, тому „детектор брехні" не фіксує проявів хвилювання, з чого робиться помилковий висновок, що людина говорить чисту правду. Дослідники Берон і Ричардсон, автори книги „Агресія" констатують, що є сукупність інструментально вимірюваних показників, за якими можна ідентифікувати потенційних насильників чи нелюдів і що таких осіб не можна допускати до керування іншими людьми і прийняття відповідальних рішень.
Цитуючи топ-тему Оксани Романів з http://duhvoli.com.ua/ я згадав власний поділ, яким керувався завжди. В ньому не було рабів. А тому, що з самого себе не до останньої краплі вичавив раба. Втомленій від боротьби з власним рабством людині важко тримати прапор звичайної людяності

В колонках играет - Aktus - Chervoni Vershnyky
Два автори з вересневої книговидавничої виставки «Медвін». Першу узяв сам, другу відрекомендувала товаришка по літературі Вербава, за віком майже дитина, але незагублена, навпаки, впевнена у власних зацікавленнях, з узагальненим вселенсько-містичним світоглядом і філософією, схильною до відстороненої від місця дії практики. Її автор маріанна кияновська. Нам, старим, ностальгуючим за спалахами любові до життя, до іскор свята в буденному, важко відірвати душу від тіла та злетіти за марою фантастичного уявлення небуденної авторки, ось тому нитка подій рветься, нашарування химерних думок нагадує перегони важких дощових хмар, які невідомо де і коли мають вибухнути водою, на яку чекаєш, як на щасливий кінець. Проте він випадає. Перегорнута остання сторінка, а дощу не було. Теплий двір Марії Вайно немальований не скрізь тепло, та від його мешканців чекаєш не саме тепла, а справдешньості думок і вчинків. Вони не марять, вони спершу мріють, а далі просто живуть. І це мені зрозуміло.

"У мене взагалі таке враження, що ми (наша держава й суспільство) живемо неначе з хворобою Бехтєрєва (це коли голова напівповернута, й людина не може нею вільно рухати). І ми так — постійно напівобернуті назад, увесь час озираємося. Саме це — невміння і небажання, відсутність певної відваги розвернути голову і подивитися, куди рухається світ, за якими законами, технологіями, який ми маємо вигляд в оцих координатах — ставить нас на узбіччя цивілізованого світу." - з інтерв'ю газети День


Набута ще з поганських часів звичка недовірливо ставитись до лауреатів офіційних премій схоже трохи випаровується під впливом здорового глузду новітніх творців широких полотен буття людського. Невелика за обсягом, але пристойно-епічна оповідь вражає глибоким зв 'язком вчинків окремих людей із різних поколінь. Це поєднання природно випливає з прадавньої мудрості і тисячоліттями викарбуваних моральних підвалин. Героїню називають іконою ХХ століття. Її вчинок у дитинстві не можна назвати зрадою, але все життя у великомученичестві і спокуті не заради і не в ім'я справедливості, а тому, що справжня людина у ницості мертва.

Минуле - то такий кат, що мовчки і без знаряддя тортур
замордовує людину зсередини. Можеш ночувати в церкві,
колінкувати, каятися, денно й нощно бити поклони, а воно не
відпускає, як задавнена грудна жаба. Душить тебе, душить...

Марія Матіос "Нація. Одкровення"

В колонках играет - 7 nebo - Den i nich
Давно не їв справжньї історико-пригодницької літератури. Вміння автора затягувати читача вглиб сюжету так, що в нього залишається стійке відчуття власного спостереження подій, неперевершене і тим більш цінне, що повість автобіографічна. В ній подані приклади боротьби чекістів за управління землями теперішніх Черкаської та Кіровоградської областей та впертого небажання місцевих коритися тому управлінню, бо в чекістів якісь незрозумілі звичаї...
Вполювали вони на шляху якось голову подільського Губчека Вільгурде-Соколова, погортали його документи, та де їм зрозуміти, якими казковими мріями живуть червоні пролетарі..

"..посвідчення, що т. Вільгурде-Соколов є членом колегії Всеросійської Чека у Москві. Наказ, підписаний Дзєржінским, щоб Вільгруде-Соколов негайно виїхав на посаду голови Красноярської Губчека, в очищеній від армії Колчака Сибірі. Найбільший, безперечно, в історії світа кат висловлював у тому наказі віру, що Соколов, що його він знає, як “доброго працьовника” і організатора — виправдає його довіря і очистить Сибір від “контр-революції”.
В партійному білеті у шовковій червоній окладинці було зазначено, що т. Вільгруде-Соколов є членом компартії з 1917 р. В білеті лежав рівненько зложений власноручний лист Лєніна. В ньому Ленін хвалив голову красноярської губчека за “клясову чуйність і стійкість”, дякував за “самовіддану роботу” по ліквідації “конт-революцїї” у Сибірі; дальше висловлював надію, що незабаром товаріщ Вільгруде займе становище голови Вселатвійської Чека у своїй батьківщині — Латвії...
Окремо лежало декілька листів від Дзєржінського, у яких старший кат повчав молодшого. “Благодарственная грамота” від ВЦІК-а. Дипльом на “почесну зброю” від Всеросійської Чека. Знову наказ Дзєржінського: “Червона армія очистила Україну... Як людина, що має досвід в очищенні пофронтових місцевостей від внутрішньої контр-революції, негайно виїжджайте в розпорядження ВУЧека. Сподіваюся, що й на цей раз виправдаєте надії, які я на вас покладаю”.
Так товаріщ Вільгруде-Соколов став головою Чека прифронтового Поділля.
“Попрацювати” він вже встиг. Про це свідчила пачка протоколів засідань колегії Чека, що лежала між іншими паперами в скрині. Були це довжезні списки людей, а поперек кожного списка, грубим червоним олівцем, одна велика літера: Р — скорочене: розстріляти. І підпис: Вільгруде-Соколов. Члени колегії губчека підписували ті “протоколи” пізніше, лише для форми. Всі протоколи були датовані днями лиш останніх трьох місяців і то неповних. Підрахувавши, приблизно, списки по сторінках, отримую цифру — чотири тисячі. Всі прізвища, за рідкими винятками, українські. Проти кожного стояло: вік, заняття, коротке обвинувачення. Вік — від п'ятнадцяти до семидесяти, осіб обох полів. Заняття — переважало хліборобство. “Обвинувачення” бреніли: “петлюрівщина”, “вороже відношення до совєтської власті”, “агітація проти большевизму”, “переховування зброї”, “переховування бандитів”, “затаювання хліба від власті”, “контр-революційна проповідь в церкві”, “шовіністичне навчання дітей у школі”...
Голова подільської Чека вивозив до Харкова таємні документи, бо Винниця була поважно загрожена повстанцями й партизанами.
В скрині, в окремій обгортці, лежали таємні накази ВЧК-а з Москви. Короткі, лаконічні, жорстокі. Мені досі жаль, що не сповнилася моя тодішня мрія — вивезти їх закордон.
Наведу по пам'яті зміст одного.
Щоб знав увесь світ.
Дзєржінскій писав, що за відомостями, які він одержав, в Україні, після заняття її червоним військом, значно поширилися “шовіністичні” настрої. “Куркульське” село і українська інтелігенція мріють про самостійну Україну. З огляду на те, що війна з Врангелем, Петлюрою і поляками ще не скінчилася, це криє в собі велику небезпеку для існування совітів в Україні. Треба дати відчути населенню тверду руку совітської власті. А тому, він наказує головам всіх губчека в Україні перевести масовий розстріл осіб, у відношенні яких може бути підозріння, що в дальшій боротьбі вони можуть стати по стороні ворога. Особливо-ж треба натиснути на розстріл осіб, у відношенні яких хоч і нема підозрінь, що вони можуть приняти активну часть в боротьбі, але знані серед населення і мають на нього впливи, або користуються повагою. Списки таких осіб, після розстрілу, вивішувати на видних місцях із зазначенням, що вони розстріляні за те, що збиралися боротися проти большевиків. Розстріли треба перевести так, щоби від них лишився ефект, який відбив би у населення охоту мріяти про боротьбу за самостійну Україну. Нижче йшов подаваний Дзєржінським з Москви цифрований плян розстрілів по окремих містах. Одеса і Київ мали розстріляти по вісім тисяч чоловік. Полтава, Харків, Катеринослав і Винниця — по шість. Житомир і Єлисаветград — по чотири тисячі. Чернігів і Херсон — по дві. Головам губчека наказувалося виробити негайно цифровані пляни розстрілів для повітів."

В колонках играет - Оксана Білозір - Молитва
"В історії певних народів бувають нез’ясовані моменти притуплення волі до життя.." Цілий народ, сповнений віковічної шляхетності, кам’яніє перед знахабнілим грабіжником. Ті, що вижили після 33-го, в більшості розміняли шляхетність на страх та бажання за будь-що зберегти біологічну субстанцію. В цьому народі живе і паразитує вірус-1933. Ось чому і сьогодні один з головних героїв епопеї Корній для них залишиться бандитом. Він зарубав сокирою свого сина, і це найгостріший момент у творі, діалектика спокути. Стилізовані нащадки вбитого Максима по Україні скрізь, вони роблять фото на тлі будинку Верховної Ради і підписують, що мріють працювати там на благо збанкрутілої частини свого народу
http://lib.ru/SU/UKRAINA/SAMCHUK/mariya.txt

В колонках играет - В.Морозов - Львів
несвіжі овочі оселяються скрізь у найприкріші депресивні часи
глизева відсиріла картопля
пріла морква
пророщена цибуля
зів'яла зжовкло-почорніла капуста
це страви
безумців, що видряпуються на вершечок пустки
і спускають додолу побиті на шляху скривавлені ноги
невдах, що п'ють каву за шаховими столиками
інших невдах, що вгрузають у несправжнє життя вмираючи у ньому ж
несвіжі овочі збуваються, як найдосконаліші пророцтва
ось день, що відкочується, мов музика поховального оркестру
несвіжі овочі в міді якого проростають новонародженими пагонами
ось ніч, що пухириться, мов обпечена шкіра, збиваючись, як вовна в шкарпетках
вив'язаних старими жінками
за несвіжі овочі
проламані найсуттєвіші стінки
увігнуті скошені поверхні
лише криві
лише знівечені структури
навіть зовні вгадується внутрішня їх слизота
у яку сонячні зайчики занурюються назавжди
руки після доторкання гидливо кривляться ненатурально вигинаючі пальці
несвіжі овочі це покидьки зі смертельними ранами по всьому тілу
це вагітні овочеві жінки: напівпрочинені двері в існування майбутніх тіл
знову тимчасово гарних
це смаки жахливого часу
занурені в усе
живе воно чи неживе

Після 7 листопада ці рядки можна вкарбувати в Майдан

Немає необхідності переповідати ідею фільму. Режисеру вдалось донести красу мужності. Винятковий, унікальний історичний феномен, коли національна гідність у злитті з гідністю особистою породжує образи надзвичайних людей.

В колонках играет - Autumnblaze - Dreaming Moonspark Fairylands
На телеекрані час від часу з’являється біжуча стрічка з повідомленням про те, що за ВІЛ-зараженістю Україна посіла найперше місце в Європі. Та невже ж ми зі своїми традиціями високої моральності примудрилися опинитися «попереду планети всієї» за кількістю содомітів та наркоманів. Бо все ж таки саме вони, як засвідчують статистичні дані, на 90% становлять групу ризику. Може, тут щось інше?
Поряд із нагнітанням пристрастей з приводу «чуми ХХ століття» серед науковців шириться рух так званих «СНІД-дисидентів», які пропонують альтернативний погляд на це явище.

29 травня в Єкатеринбурзі (Росія) відбулася представницька Міжнародна конференція за участі відомих зарубіжних учених. Туди запросили двох академіків Української академії наук, засновників нового Науково-дослідного інституту інформаційно-хвильових технологій Наталю Околітенко в ролі біолога-теоретика і доктора технічних наук, розробника нової медичної технології інформаційно-хвильової терапії Миколу Колбуна. Гадаємо, нашим читачам буде цікаво відстежити цей гострий сюжет, який розгортається у світовому науковому середовищі.

Людина обернула свій розум насамперед на пізнання себе й всього живого, яке її оточує. Проте теорію біології й досі не сформовано, що й зрозуміло. «Легше збагнути утворення всіх небесних тіл і причину їхнього руху, аніж точно з’ясувати… виникнення однієї билинки або гусені», - висловився з цього приводу великий філософ Іммануїл Кант.

Ще вчора лише одне в природознавстві здавалося безсумнівним: так звана центральна догма, й полягала вона в тому, що інформація йде від носія спадковості дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) на копію гена, яку знімає рибонуклеїнова кислота (РНК), а потім на білок – і ніколи в зворотньому напрямку. З догмами, як відомо, боротися дуже важко, тож відкриття вірусів, які, розмножуючись у клітинах птахів і ссавців, переписують інформацію з РНК на ДНК, звичних уявлень не змінило: мовляв, мало що трапляється в природі, але правило лишається правилом. Побутувала думка, що ретровіруси - так назвали ці сутності, які й за живі визнати важко, бо свого обміну речовин не мають – спричиняють деякі види пухлин, у цілому ж особливого інтересу вони не викликали.

Але з середини сімдесятих років минулого століття почали надходити повідомлення про те, що нешкідлива раніше саркома капоші стала смертельною серед чоловіків нетрадиційної сексуальної орієнтації та наркоманів. Постало питання про появу нової хвороби, і 1984 року Роберт Галло (Національний інститут раку, Америка) і Люк Мантаньє (Інститут Пастера, Франція) оголосили про відкриття й навіть виділення ретровірусу ВІЛ, нібито призвідника невиліковного синдрому набутого дефіциту – СНІДу. З’явилися й знімки цього доволі-таки страхітливого з вигляду ворога людства. Готуючись до виборів, Рональд Рейган пообіцяв мільйонам американських геїв виділити гроші на боротьбу з їхньою «професійною» хворобою, завдяки чому розширив коло своїх прихильників. «Демократично» налаштована світова громадськість поаплодувала й Борису Єльцину, котрий гонорар за книжку «Сповідь на задану тему» витратив на закупівлю одноразових шприців. Стало престижним створювати численні центри з боротьби зі СНІДом, які поглинали величезні кошти.

23 грудня 1990 року в друкованому виданні «Майямі Геральд» Люк Монтаньє зізнався, що «є надто багато вад у теорії, яка стверджує, що ВІЛ спричиняє СНІД. Ми спостерігаємо ВІЛ-позитивних людей протягом 9 - 12 років і бачимо, що вони перебувають у нормальному стані, з їхньою імунною системою все гаразд. Малоймовірно, щоб ці люди захворіли на СНІД». Двома роками пізніше й Роберт Галло висловив сумнів у достовірності власного відкриття.

Однак не марно приказка «слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш» така популярна. Нічим не підтверджену гіпотезу оголосили аксіомою, яку неетично ставити під сумнів, оскільки йдеться про нечувану загрозу цілому людству. При цьому пояснити конкретно, що таке СНІД не міг ніхто – натомість до переліку хвороб, які розвивалися внаслідок зараження на ВІЧ було включено туберкульоз, пневмонії, рак шийки матки й низку інших давніх як світ недуг. Преса наводила жахливі цифри заражених, кількість яких нібито зростала в астрономічній прогресії; за прогнозами на кінець ХХ століття мала початися пошесть. «Ми втратимо десять мільйонів громадян» - запевняв, зокрема, один з російських «СНІД-ідеологів» О. Покровський. На щастя, цього й близько не спостерігається.

Здавалося б, коли вже людство постало перед такою загрозою, то належало б подбати про утвердження моральних норм, які дуже корисні для його здоров’я. Але ж ні! На «демократичні цінності сексуальної революції» ніхто не замахується, і неодмінною атрибутикою всіх Днів боротьби із СНІДом є безплатні презервативи, одноразові шприці та… інструкції, як безпечно вживати наркотики. За найскромнішими підрахунками, на створення вакцини від «чуми ХХ століття», щороку витрачається близько 682 мільйонів доларів. За 14 років «інтенсивних пошуків» можна було б і якихось результатів досягти, але підсумком великої конференції, що в серпні 2006 року відбулася в Лозанні (Швейцарія) стала констатація факту: прогрес у цій справі повільний, перспективи незрозумілі й перешкоди на шляху до успіху не так економічні, як наукові.

Та й про яку вакцину можна казати, коли ВІЧ тестують за білками опору-антитілами, а саме імунодефіцитні стани є показаннями проти вакцинації. Ось такі парадокси маємо.

За даними Гарвардського університету, за 20 років людство витратило на боротьбу з «новітньою чумою» понад 500 млрд доларів.

Тим часом у світі дедалі дужче лунають голоси так званих СНІД-дисидентів, котрі виступають не з голослівними деклараціями майбутніх страхіть, а з науковими аргументами й статистично обробленими фактами. На чолі цього руху стоїть відомий американський вірусолог, свого часу кандидат на Нобелівську премію Пітер Дюсберг – автор двох книжок «Інфекційний СНІД: нас всіх введено в оману» та «Вигаданий вірус СНІДу». Він послідовно привертає увагу громадськості до того, що доктрина вірусного походження цієї хвороби суперечить всім відомим науці законам поширення інфекцій: гепатит, туберкульоз, грип вражають населення незалежно від статі й віку, жертвою ж СНІДу стають чоловіки віком 20 - 45 років: наркомани або гомосексуалісти. Дивна хвороба! І чому вона розвивається протягом 10 - 12 років після зараження – чи не занадто повільно? Так з вірусними хворобами не буває.

Як правило, той, хто підхоплює заразу, страждає на ту саму хворобу, що і її носій. Тим часом дружини 15000 ВІЛ-позитивних американців лишилися здоровісінькими – чим це пояснити? А кілька мільйонів людей у світі, відмовившись від наркотиків і антиретровірусної терапії, живуть 10 - 20 років із смертельним діагнозом, хоча ніби ж мусили за такий час померти. Це як розуміти?

2002 року лікар Д. Расник повторив подвиг тих, хто задля наукової істини ризикував життям: ввів собі кров ВІЛ-позитивного пацієнта, продемонструвавши світові безстрашність перед нібито смертельним вірусом. З усіх країн почали надходити повідомлення про те, що позитивний тест, який є ознакою інфекції, може бути в людей, які хворі або ж хворіли на ревматизм, туберкульоз, розсіяний склероз, а також після щеплень, переливання крові, пересадки тканин при вагітності й різних «нестандартних» клінічних станах.

Що ж до імунодефіциту, то його симптоми з’являються не тільки внаслідок будь-яких хвороб, а й через утому, депресію, стрес та несприятливі життєві фактори. Відомо, що в ХІХ столітті туберкульоз косив дівчат «тургенєвської вдачі», що зазнали нещасливого кохання.

«Справді захворіє не кожен, - відповідали на те СНІД-ортодокси. – Але ж яку небезпеку для цілого людства становлять носії вірусу і яка безвідповідальність – сумніватися у його стовідсотковій смертельності!».

«Це від туберкульозу може настати смерть? Від раку? діабету? пневмонії? Але ж так було завжди – нащо ж лякати людей новою хворобою?»

«Ваша позиція – позиція страуса, котрий ховає голову в пісок…». «А ваша породжена нечистоплотною політикою та економічними інтересами».

В останньому, на жаль, є велика частка гіркої істини, і вона стосується не тільки «СНІД-ситуації». Ось що, наприклад, пише київський лікар С. Симонов у статті «Що я змінив би в медицині» (газ. «Медицина і фармація): «Лікування суворо за стандартами робить медицину сферою обслуговування, де лікар перетворюється на роздавальника ліків певних фармакологічних кампаній, які потрапили в стандарт лікування. Але ж це класична дебілізація медицини». У нагнітанні пристрастей навколо «новітньої чуми» зацікавлені фірми, які виробляють антивірусні препарати, не тільки дорогі, а й небезпечні.

Обсяг виробництва презервативів з оголошенням пандемії СНІДу збільшився в сотні разів, а оголошений найдійовішим засобом проти цієї хвороби коктейль АЗТ коштує понад 10 тисяч доларів на рік. Чи справді ефективний цей препарат? Навіть СНІД-ортодокси хоч і неохоче, та все ж визнають високу його токсичність: на думку професора Дюсберга, якщо тільки одна з 1000 клітин імунної системи і може бути заражена ВІЧ, то АЗТ вбиває 999 здорових клітин. Жодного з пацієнтів вилікувати не вдалося – вмирають вони значно раніше, аніж ті, хто воліє обходитися без лікування. Таких у світі 17 мільйонів.

Діагноз ВІЧ/СНІД для багатьох стає трагедією, що обертається суїцидними настроями. Так, ВІЛ не вписується в розроблені наукою концепції. «Тим і страшний!» - стверджують СНІД-ортодокси. А послідовники Дюсберга вважають, що є різні групи хворих, котрі втратили здоров’я з різних причин. Їх чисельність зросла, але в цьому немає чогось дивного, бо наприкінці 60-х – початку 70-х років минулого століття різко зросла й кількість наркоманів.
http://observer.sd.org.ua/news.php?id=14914

Сидять двоє гуцулів на полонині, тут один каже: - Позирай, позирай, гинде з тої скали альпініст полетів! О, щи єден! Гніздо в них там, чи шо?..

Сидять баба з онуков на кухні. Баба: – Йой, дітино, в наші годи всьо було ліпшоє, і діти май порядні. І музику май мелодічну’сьме слухали, гі кой ти сесе типирь включила. – Бабо!!! Падь тото міксер робит.

– Мамко, кідь я уросту, буду на тя похожа?
– Йо, Марічко, йо! Будеш моя копія.
– Господи! І нащо товди жити?

Виграли у Хусті на празнику два міліціонери барана, та везуть його у Золотарьово різати. Дорогою їх спирає православний піп, хоче підвезтися до Сокирниці. Вже в дорозі йому стало цікаво, куди везуть вони барана? Міліціонери хотіли пожартувати з попа та й відповідають:
- Веземе го, отче, поступати в духовну семінарію, попом стане.
А піп їм у відповідь:
- Но аж не поступит, та знов буде робити у вашуй міліції, нє?

- Куме, пак що’сьте такі сумні?
- Жона уїзжає...
- Закляли бисьтеся, пак родоватися треба!
- Йо, айбо кідь я буду веселий, она вообще нікуди не поїде!

Гірське село в Карпатах...
У дворі під клуньов хазяїн розклав зброю. Протирає, змазує, любується...
Навколо крутиться синок. Очі розбігаються, руки чешуться...
Нарешті не витримує:
- Няньку, а дайте ми раз із кулемета стрiльнути!
- Пак добре! Стріляй...
Синок тисне на гашетку, на мушці клуня, забор, хлів... нарешті кури. Кури з істеричним кудкудаканням розбігаються, та кулі все рівно їх наздоганяють. Якийсь час над двором висить хмара диму, пороху, двір
посипаний пухом і пір'ям.
- А што, няню, файно? - гордо питає синок.
- Файно, синку.
- А мож іще гранату верти?
- Меч, синку.
Синок вибирає найбільшу і закидає в дерев'яний бударь. Через пару секунд гримить вибух, туалет підлітає метрів на п'ятнадцять, в дворі приземляються спочатку дошки, друзки, клаптики палаючої газети, останніми падуть дві жіночі папучі.
- А шо, няню, файно? - вже не дуже впевнено питає синок.
- Файно, синку - инак бисьме дустали фест уд мамки за кури...

Їдуть дорогою дід і баба на возі. Їх обганяє мотоцикліст і прямо перед ними падає: голова відлітає в одну сторону, тіло в другу...
Дід і баба здивовано поглядають один на одного скоса. Тут ще один — знову так само... Через кілька хвилин третій: обганяє і падає мертвий перед возом без голови.
Дід:
— Ой лем, бабо, поверни косу в інший бік, бо шось ми то ся не любить...

Сидить Іван, коло нього Марька. Марька:
- Іване ти вже три часа нич ми не кажеш. Пак кажи дашто бо йде дому треба ми свиней у кутиць гнати.
Іван мовчить. Марька:
- Іване пак кажи ми дашто. Бо через пучаса йде дому.
Іван мовчить. Марька:
- Іване я йду домів.
І пішла. Іван так подивився їй у слід і повів:
- Не дала.

Загубився москаль у Карпатах в лісі. Ходить і горлає:
-Ау! Ау! Ау!
До нього ведмідь подходить, ззаду лапу на плече йому поклав і звідає:
-Чоловіче, падь што гойкаєш?
А москаль:
-Да вот, заблудился, кричу, может кто услышит.
Ведмідь:
-Но я тя вчув. І шо думаєш, же типирь тобі стане май легко?

Село Копинівці. Сидить дідо. Привезла донька з навчання у Львові нагуляне негренятко. Назвали його Васильком. Виріс Василько, бігає по дворі. Дідо йому кричить:
- Василю, подь кремзлики їсти.
Негренятко Василько:
– Овва, діду, не хочу.
Дідо:
– Но, перебач, банану ай ананасу ниє.

Сидить старий дідо на пецу, курить піпу, коло нього штамперлик паленки. І туй до хижі заходить журналіст:
- Діду, кажуть, ош ви найстаріший житель села, мож од вас інтерв’ю взяти?
- Мож, чом не мож!
- Як ви тулько прожили много і курите?
- Ти синику пак ци відів ту копицю сіна, коли йшов до мене?
- Бачив.
- Но та я за своє життя скурив дисять таких копиць.
- Але ви ще й можете випити?
- Ти пак ци відів то озеро колись ішов до мене?
- Бачив.
- Но та за вшитку жізнь упив два таких озера!
- Діду, але кажуть, ош ви і жон дуже любили?
- Любив, не то слово. Ти пак ци відів над дверима моїми коса висить?
- Бачив.
- То вчора Смерть до мене приходила, та її так удримбав, шо косу забула.

Збори у селі Копинівці. Тема єдиний тракторіст Микола утопив єдиний трактор у селі. Голова встає і питає:
- Шо будеме роботи?
Встає коваль Іван і каже:
- Давайте я йому увалю!
- Нє Іване у тебе рука тяжка, убєш лем єнного тракторішту. Інші пропозиції?
Іван знову встає:
- Но та давайте я йому увалю!
Голова:
- Так доста Іване, вун у нас єден што будеме робити без тракторішти?
Іван тогди встає і каже:
- А давайте я бухгалтеру увалю?
Голова:
- А бухгалтеру чому?
Іван:
- Бо у нас їх двоє.

Молодий хлопець прокидається ранком після страшного перепою і жалібним голосом просить:
- Мамко, дайте паленки!
- Та ниє, синку...
- А в креденци?
- Та на Великдинь жесьме упили...
- А за двирьми?
- Та після Великодня жесьмеся похмеляли...
- А пуд лавицьов?
- Пак то-то няньови на сороковини!
- Но, чуєте, падь я ся никам, куда тото няньо ся діли!

Проект «Країна» представляє собою цикл навчально-освітніх фільмів,
присвячених історії України. 4 DVD диски та 183 серії з
якнайповнішою інформацією по окремих областях, регіонах, містах,
значних історичних подіях та постатях України від часів Київської
Русі і до минулого століття. Досконала комп’ютерна анімація,
легкий для сприйняття стиль викладення, несподівані подробиці
розвитку нашої держави… Все про те, як утворилася наша Країна!
01. Київ (10 серій) - 00:49:08
02. Волинь (10 серій) - 00:51:13
03. Велика вітчизняна війна (25 серій) - 02:13:15
04. Крим (20 серій) - 01:50:52
05. Центральна Україна (15 серій) - 01:27:09
06. Південна Україна (10 серій) - 01:02:53
07. Чернігів (5 серій) - 00:25:41
08. Донбас (5 серій) - 00:27:02
09. Слобожанщина (15 серій) - 01:20:25
10. Козаки (20 серій) - 01:43:46
11. Львів (25 серій) - 02:07:37
12. Одеса (14 серій) - 01:11:18
13. Галицько-Волинське князівство (9 серій) - 00:39:43

Отаке-то було лихо
По всій Україні
Гірше пекла... А за віщо,
За що люде гинуть?
Того ж батька, такі ж діти, -
Жити б та брататься.
Ні, не вміли, не хотіли,
Треба роз’єднаться!
Треба крові, брата крові,
Бо заздро, що в брата
Є в коморі і на дворі,
І весело в хаті!
"Уб’єм брата, спалим хату!" -
Сказали, і сталось.
Все б, здається; ні, на кару
Сироти остались.
В сльозах росли, та й виросли;
Замучені руки розв’язались - і кров за кров,
І муки за муки!
(Т.Г.Шевченко)


Заглиблення у біографічні хащі найвизначніших історичних постатей видирає на поверхню такі прикрі факти, що незрозумілі свідомій людині нашого часу. Та наш час почав відраховуватись десь за десяток літ до кінця минулого тисячоліття. Ще й чверті віку нема. А до того: Присяга, Вірність, Патріотизм, Помста - воно розумілось набагато вищим, ніж людське життя, якому власне ці поняття мали б слугувати..

Мої діти католики
Щоб не було зради,
Щоб не було поговору,
Панове громадо!
Я присягав, брав свячений
Різать католика!..
Будь проклата мати,
Та проклята католичка,
Що вас породила!
Чом вона вас до схід сонця
Була не втопила?
Менше гріха, ви б умерли
Не католиками,
А сьогодні, сини мої,
Горе мені з вами!
Поцілуйте мене, діти,
Бо не я вбиваю,
А Присяга...
Махнув ножем - і дітей немає!
(Т.Г.Шевченко "Гонта в Умані")

В колонках играет - Malice Mizer - Bara No Seidou
Японский взгляд на «Дракулу» Брэма Стокера в жанре визуально-поэтического музыкального кино. Самый поэтический и приковывающий взгляд момент – это конечно же икона Malice Mizer. В её тонких чертах и чистом взгляде столько спокойствия, что его хочется впитывать до бесконечности. В этом сверкающие белизной клыки вампиров не составляют ей ни малейшей конкуренции. Mana исключительно красивый и неповторимый образ. Она говорит только взглядом.

Ещё один типичный американский сюжет, в котором я не могу не то чтобы понять, а скорее согласиться с тем, что душа типичного представителя этой нации адекватна. Для женщины-адвоката не является страшным огорчением таинственная смерть любимого мужчины, близкой подруги и няни собственной дочери, которых объединяет отсутствие злого умысла в поступках, но её более огорчает профессиональная неудача в деле спасения от смертной казни реальных убийц..
Мышление по заданной программе. Кто же у них такой злой программист?
(Pinocchio's Revenge, 1996 г., реж. Kevin S. Tenney)

В колонках играет - Diary Of Dreams - Predictions

Две глобальные мысли:
1) благие намерения в глупых мозгах могут привести к очень жутким последствиям;
2) условия, казалось бы должные рождать героев, не всегда влияют соответственно на человеческих особей, лишённых морали, значит, уродство в семье - неизлечимая болезнь

Соблазн иметь то, чего не заслужил, часто ломает даже нейтральные души, без толчка неспособные преодолеть порог морального беспредела. Как можно полностью доверять человеку, не до конца определившись с ценой собственной личности, сформированной в его мозге?

Снова про музыку моего детства. Случайный удар крыской по ссылке
на одной из страничек ютайба, и я на целую ночь погрузился в
воспоминания о том, что меня когда-то долбануло особой мелодичной
и жёсткой правдой. Много ли в отвязном акустическом водовороте
панк-рока найдётся талантливых вещей, стальным клинком проникающих в самое горло? Три вещи я выбрал у хайрастого хмыря Егора Летова. "... В это трудно поверить, но надо признаться, что вам насрать на моё лицо.." Найдите из миллиардов живущих на Земле людей всего один десяток, которым друг на друга не..... Непростая задача!
"Детвора смеётся, в детских лицах ужас..." - да, мы так и учились преодолевать свой страх! Это слова из песни "Малиновая девочка". И "Бесконечный апрель" - депрессия от зависимости. Пройдут ещё долгие годы, прежде чем внешний мир перестанет тебе диктовать свои условия. Не все до этого дожили, особенно если жизнь - непрерывный суицид