В колонках играет - Inkubus Sukkubus - Pagan Born

 

"Вы удивительный музыкант, но Ваша музыка внушает преступление, Вы побудили во мне злые мысли, которые я стыжусь!"
"Искусство берёт свои краски из души. Если Вы открыли злые внушения в моей музыке, я опасаюсь, что зло таится в Вашей натуре"
(Брэм Стокер устами Лючио)
Есть музыка, которую боятся обыватели, они кричат о музыке, способствующей росту преступности, потому что она выражает зло, но никакая музыка не пробудит в человеческой душе того, что там нет, она только способна проникнуть в тайники сознания и диагностировать там раковую опухоль



"Падший ангел ищет одинаково падших, а дьявол, если есть он, является товарищем только тех, кто находит удовольствие в его учении и обществе. Легенда говорит, что он боится распятия, но я бы сказал, что если он и боится чего-нибудь, так это "того сладостного довольства", которое воспевает Шекспир и которое служит надёжной защитой против зла"
Зло не коснётся того, кто рад своей жизни, кто лишён зависти и тщеславия..

Но и Зло есть не едино в своём лике, оно может быть уродливым и красивым. Уродливое Зло постоянно испытывает ненависть к Добру и уничтожает Его при любой возможности.

В колонках играет - Cemetery of Scream - Anxiety

 

Чёрно-белый бразильский фильм хоррор-жанра. Это не позитивное впечатление, но хотелось бы отметить, что он был. Три разных темы, самая сильная - последняя, она о том, что может сделать человеческое тщеславие, когда у него на вооружении сильный и изощрённый мозг. Оно может вывернуть наизнанку животные инстинкты у среднего человека, отключить последние остатки интеллекта и умертвить душу. Вот в чём цель тщеславия - в уничтожении человеческой души

В колонках играет - Necromancia_-_Dismal_Paradise

Режиссер: Лючио Фульчи (Lucio Fulci)
В ролях: Кристофер Джордж /Christopher George/, Катриона МакКолл /Catriona MacColl/, Карло Де Мехо /Carlo De Mejo/, Джованни Ломбардо Радиче /Giovanni Lombardo Radice/
Сюжет: Священник маленького городка повесился на кладбище и этот страшный грех открыл Дверь из Преисподней. Встав из могил, зомби начинают истреблять жителей. Души мертвецов не могут найти покоя, армия мертвецов растет. Врата можно закрыть только в течение 48 часов, до начала Дня Всех Святых... Журналист Петер и девушка-медиум Мери отправляются в Данвич, чтобы остановить смерть...

Посредственное раскрытие темы компенсировалось креативностью сюжетов. Бесстрастный долгий взгляд тёмных глаз на бледном лице мёртвой женщины завораживает, околдовывает, в организме живого человека происходят необъяснимые процессы, и из его глаз вытекают струйки крови. Крупный план, глубина картины такая, что хочется всунуть голову в экран и коснуться рукой мраморной щеки. Неземное ощущение холодной кожи должно быть приятно руке, перегревшейся в атмосфере отапливаемого помещения. И это только одна из сцен в оплетённом паутиной склепе, где с ходячими трупами мирно соседствуют крысы.

В колонках играет - Amorphis_Too Much Too See

Оказывается российская глубинка ничем не хуже затерянных в мраке зловещих городков в центральных американских штатах типа Юты. Те же демоны в человеческом облике, жаждущие власти над толпой. Самая сильная их страсть - желание владеть душами. И слепая ненависть ко всему, что не соответствует вбитому стереотипу мышления

Любовь вечна! Или назовите это каким нибудь другим словом. Но это риторическая просьба. Почему в ней так много разочарований? Потому что за неё принимают тысячи маленьких и больших ощущений, начиная от вкусовых и мелкого локального комфорта. На здоровье, конечно, но потом не жалуйтесь, что живот болит от переедания. В фильме всё символично под прикрытием жанра "боевик". Но этот фильм о вечной любви. "Ворон"

В колонках играет - Stoa_Candide

"беседка где собирались стоики"

Эти мелодии для тех, кто не ищет выхода, а идёт спокойно и уверенно. Одна их философских категорий стоиков - невосприимчивость к неудачам. Если учесть, что почти все события в жизни отдельного человека значительны не более, чем его отношение к ним, то это один из верных способов исключить неудачи из собственной жизни. Наверное так считает Олаф, лидер шедевра немецкого simfo-black проекта

Настроение сейчас - заткнитесь, телефоны

В альбоме Live-2001 у группы Apocalyptica есть нежная композиция Romance, в которой хардметаллическая виолончель теряет грубую резкость.

В колонках играет - Lacrimosa The_Party_is_over
Настроение сейчас - боль утраты за рассыпавшейся виртуальной жизнью

Я знаю, что этот мир принадлежит Воображению и открывается только Художнику

Воображению противостоит Своекорыстие - Разум рационалистов, заключенный в круге исключительно земных интересов, или абстрактные альтернативы Добра и Зла, из которых исходит каноническая христианская теология. Враждебные друг другу, эти две формы сознания идентичны в своем стремлении затруднить, сделать вовсе неосуществимым непосредственное общение личности с заключенным в ней самой богом, познание сокрытой в любом человеке духовной субстанции и ее свободное развитие

Сам бог не более чем космическое воображение, вольно творящее мир в согласии со стремлением людей к органическому, целостному бытию и с необходимостью эстетической гармонии и красоты.

Была бы жалость на земле едва ли,
Не доводи мы ближних до сумы.
И милосердья люди бы не знали,
Будь и другие счастливы, как мы.

Покой и мир хранит взаимный страх.
И себялюбье властвует на свете.
И вот жестокость, скрытая впотьмах,
На перекрестках расставляет сети.

Святого страха якобы полна,
Слезами грудь земли поит она.
И скоро под ее зловещей сенью
Ростки пускает кроткое смиренье.

Его покров зеленый распростер
Над всей землей мистический шатер.
И тайный червь, мертвящий все живое,
Питается таинственной листвою.

Оно приносит людям каждый год
Обмана сочный и румяный плод.
И в гуще листьев, темной и тлетворной,
Невидимо гнездится ворон черный.

Все наши боги неба и земли
Искали это дерево от века.
Но отыскать доныне не могли:
Оно растет в мозгу у человека.

В колонках играет - Lacrimosa - Hohelied_der_Liebe
Настроение сейчас - мир

Музика, що дозволяє забути на якийсь час порожні денні клопоти, не потребує відповіді на запитання, для чого ти тут, виправдує досконалі і недосконалі вчинки, яка сповідує і благословляє. Ніколи б не здогадався, що для мене така ще існує

Lacrimosa - була заснована в 1990 році, молодим чоловіком на ім'я Тіло Вульф. Він народився 10 липня 1972 р. у Франкфурті-на-Майні, але, одразу після народження, переіхав з батьками у Швейцарію, точніше в іі німецькомовну частину. Ще в 12 років почав писати своі перші прозові тексти, які були надруковані в кількох літературних виданнях. Він відвідував 2 гімназіі, проте не закінчив жодноі. Без освіти, і без перспектив на майбутні він жив тим що видавався в різних літературних виданнях. Також він даі концерти на трубі, скрипці та фортепіано, на яких навчився грати самостійно. З часом він вирішуі поставити своі вірші на музику. Щоб це фінансувати, він змушений був працювати на різних фабриках. Тіло дуже захоплювався роботами Чарлі Чапліна. Музикально, знаходився під впливом майстрів класичноі музики та піонерів готик-року початку 80-их. В жовтні 1990 Тіло робить запис на маленькій студіі, недалеко від Базиля. Цей лімітований LP запис "Clamor" (всього 1000 екземплярів) складався з 2 пісень(які згодом увійшли в перший альбом Lacrimosa - "Angst") і розійшовся досить швидко. Спочатку Тіло думав про назву "Clamor", але під впливом реквііму Моцарта, він вирішуі дати назву "Лакрімоза" - найбільш трагічноі його частини, яку Амадей грав в день своіі смерті. Тіло не хотів залежати від когось, і не хотів щоб йому вказували як писати. Тому в 1991 році, він засновуі свій лейбл - "Hall of Sermon". Крім повноі художньоі свободи Тіло отримуі ще й багато проблем, але він вчився на своіх помилках, як у музиці так і в ролі підприімця, що йому досить добре вдалося. Цього року він записуі свій перший альбом "Angst". Який знайшов шлях до серця слухачів і вдихнув новий імпульс в, тоді ледь існуючу, темну сцену (darkwave). Хоча музика не мала в собі мети наслідувати якийсь музичний напрям, вона несла в собі індивідуальний зміст. В 1993 році Тіло вирішуі влаштувати свій перший концерт - презентацію альбому "Satura". Ця поіздка у Фінляндію виявилася дуже вдалою - Тіло познайомився з Анне Нурмі, солісткою фінськоі готик-рок групи "Two Witches". Він давно шукав жіночий голос для "Лакрімози", а почувши голос Анне - запропонував ій місце в групі. Анне відразу погодилась і тепер вона і невід' імною часткою "Лакрімози". Анне Нурмі народилася 22.08.1968 у Фінляндіі - у Тампері. Вона - дуже сильна особистість, яка не сидить без діла. В групі, крім співу, вона граі на клавішних, займаіться плануванням і організаціію, написанням текстів (англійською мовою), і кравцем. Анне шиі весь одяг, який вони з Тіло одягають не тільки на концертах, а й у повсякденному житті. Публікація наступного альбому "Inferno" - містила в собі класику, хард та метал. Лакрімоза охопила великі аудиторіі слухачів у цілому світі, створивши при цьому новий стиль - готик-метал. Цей стиль, згодом, підхопили й інші групи. В 1996 році Тіло отримав нагороду музичного журналу "Zillo", як найкращий Newcomer ("Нова людина" - прим. Перекладача). З цього року, Лакрімоза займаі все вищі і вищі місця і німецьких чартах. В 1997 році Лакрімоза вперше відправилась у івропейське турне, яке принесло дуже великий успіх. У 1999 році альбом "Elodia" - став поворотним пунктом в історіі групи. Запис відбувся в Лондоні зі славнозвісним Лондонським Симфонічним Оркестром. В записі прийняло участь 187 (!) людей. В 2001 році в світ виходить сингл «Ранок завтрашнього дня» (Der Morgen Danach). 2002 альбом Фасад, в якому Тіло вперше переходить від своїх проблем до проблем людства. Диск роздільний на 3 теми, тему першу, другу і третю, Тіло: «Коли я написав першу тему, я ще не думав що ця пісня увійде до альбому, але потім я написав тему другу, а незабаром тему третю, і тоді я зрозумів, що все, що я хотів сказати, я сказав. Настав час йти в студію!» У цьому ж році виходить сингл «Крізь ніч і повінь» (Durch Nacht und Flut) який, критики не могли не помітити. Оскільки в 2002 році в Німеччині була жахлива повінь, багато людей постраждало, не обійшлося і без летальних випадків. Тіло на все це сказав: «Я ніколи не писав би про горе, яке трапилася колись з людьми» «Відгуки» (Echos), так називається, на даний момент, найновіший альбом гера Вульфа. Кайрі, 14-ти хвилинна композиція, відкриває альбом. І дуже вражає, хоча це і не Лондонський симфонічний, але все таки вражає! Анне співає всього одну пісню, «Частинка»(Apart), але стиль співу дуже змінився з часів альбому «Пекло» (Inferno) і вже ближче до манери співу Тіло Вульфа, і більш доречний на альбомі ніж на попередніх. Додаткова інформація! З латинськоі lacrima - "сльози", mosa - "текти", "литися потоком", разом - "з сльозами на обличчі". Група названа Тіло Вольфом під впливом, останнього і найпишнішого, "Реквііма" Моцарта. Також з першого альбому на обгортках з' явився арлекін - клоун, який представляі бродягу, що черпаі сили з своіх злиднів, щоб дати щось іншим. За ціію всміхненою маскою із сльозами на очах стоіть людина, яка може себе поставити в муки іншого. і не бажаі іншому пізнати те, що пізнав він сам. ідея взята від майстра німого кіно - Чарлі Чапліна. Обгортки до компактів та касет зроблені другом Тіло, який малюі іх під впливом музики з даного альбому. Лакрімоза складаіться з 2 людей - Тіло Вульфа та Анне Нурмі. Музиканти в групі не постійні, вони змінюються від альбому до альбому. Більш-менш постійними можна назвати музикантів, які запрошуються в турне.

Получил в подарок флакончик настоящего кальвадоса. Доктор Равик из Триумфальной арки, предпочитавший этот напиток всем другим, во многом был волком, хотя бы в том, что общаться с ним так же трудно, как и со мной

"...Ты пожалуй, воображаешь, что у тебя талант? Да ведь эта роль совершенно уничтожила бы тебя, голубушка.. Право, ты смешна..

 

Она была страшно оскорблена. Весь вечер он издевался над ней, называя её мадмуазель Марс. И чем сильнее он нападал на неё, тем больше она крепилась, вкушая горькое наслаждение в этом самозабвении. доходившем до героизма и делавшем её в собственных глазах такой возвышенной и влюблённой. С тех пор, как она отдавалась другим, чтобы кормить Фонтана, она ещё больше его любила, как будто усталость и отвращение к торгу собой углубляли её любовь к нему. Он становился её пороком, который она покупала, потребностью, без которой она, подстрекаемая пощёчинами, не могла обойтись. А он. видя в неё безобидное животное, , в конце концов стал злоупотреблять её кротостью. Она действовала ему на нервы; он проникся такой бешеной ненавистью к ней, что даже пренебрегал собственными интересами..."

 

Раба любви – кто она? Нет ничего удивительного, когда таким образом выражают свои чувства совсем юные девушки, для которых сильная первая любовь может оказаться неподъемной ношей. Другое дело – женщины взрослые, раз за разом наступающие на одни и те же грабли. Почему так происходит? Помните песенку из детского мультфильма про спасателей – Чипа и Дейла? Там есть такие слова: "Они всегда спешат туда, где ждет беда!" Туда же торопятся и наши героини, склонные к любовной зависимости. Из всего многообразия вариантов они упорно выбирают как раз тех партнеров, от которых ничего хорошего ждать не приходится. Как правило, это мужчины, не способные ответить взаимностью, эмоционально холодные, эгоистичные…У каждого из них – свои незалеченные раны и "скелеты в шкафу". Ожидать от эмоционального инвалида любви, заботы и хорошего отношения – зря терять время. Здесь нужен мужчина поздоровее. Но вся беда в том, что здоровых и достойных наша "раба любви" в упор не замечает. Для нее чем хуже – тем лучше. Корни такой изощренной избирательности, конечно же, лежат в детстве. Сегодняшняя, так отчаянно ищущая любви женщина – не кто иная, как вчерашняя недолюбленная родителями маленькая девочка. Так и не сумев, в свое время, добиться родительского расположения, она раз за разом подыскивает себе партнеров, напоминающих ей отстраненную маму или эмоционально холодного папу, пытаясь заслужить, наконец, любовь. "Я хорошая!", "Меня есть за что любить!" – снова и снова пытается она доказать себе, Ему и всему миру. Тянем-потянем, вытянуть… сможем. Если захотим. Как и от любой зависимости – наркотической, алкогольной или никотиновой – от привычки "вляпываться" в болезненные отношения избавиться нелегко. Но возможно. Главное – не забывать, чьих рук это дело – спасение утопающих. Не спешите, потерпев очередное поражение на любовном фронте, вышибать клин клином и заводить новый роман. Слишком велик риск опять "сломать себе шею".

Люди, которым осталось жить считанные месяцы, умеют сделать их счастливыми. Не все, конечно, но она была особенно убедительна. Жизнь пошла под откос? Денег открыл последний мешок? Всё хреново? Посмотрите внимательно на неё!

Человеческая речь подобна треснутому котлу, и когда нам хочется растрогать своей музыкой звёзды, у нас получается собачий вальс

По горах, долами й верхами, тяглися святочно прибрані люди. Зелена отава царинок розцвіталася раптом, вздовж Черемошу плив різнобарвний потік, а десь високо, на чорному запиналі смерекових лісів, жаром горів під ранішнім сонцем червоний дашок гуцульського парасоля. Незабаром Іван побачив стрічу ворожих родів. Вони вже вертали з храму, тато був трохи напитий.
Раптом на вузенькій дорозі, між скелею і Черемошем, зробився тиск. Вози,
кінні і піші, чоловіки й жінки -- спинились і збились в купу. В лютому
ґвалті, що звіявсь одразу, як вихор, невідомо од чого, заблищали залізні
бартки та заскакали перед самим обличчям. Як кремінь і криця, стялись роди--
Гутенюки з Палійчуками, і перше ніж Іван встиг розібрати, про що їм йдеться,
тато розмахнув бартку і вдарив плазом комусь по чолі, з якого бризнула кров,
залляла лице, сорочку та пишний кептар. Йойкнула челядь(12), кинулась
одтягати. а вже людина з лицем червоним, як його гачі, тяла барткою ворога в
голову, і похитнувся Іванів тато, як підтята смерека. Іван кинувся в бійку.
Не пам'ятав, що робить. Щось підняло його. Але дорослі потолочили йому ноги,
і він не міг протиснутись туди, де бились. Все ще гарячий, роз'юшений
злістю, він наскочив з розгону на маленьке дівча, що тряслось з жаху біля
самого воза. Ага! Се, певно, Гутенюкова дівка! І, не думавши довго, ударив
її в лице. Вона скривилась, притулила руками до грудей сорочку і почала
тікати. Іван зловив її коло ріки, шарпнув за пазуху і роздер. Звідти впали
на землю нові кісники, а дівчинка з криком кинулась їх захищати. Але він
видер і кинув у воду. Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього
спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:
-- Нічьо... В мене є другі... май ліпші.
Вона наче його потішала.
Здивований лагідним тоном, хлопець мовчав.
-- Мені неня купила нову запаску... і постоли... і мережані капчурі...
і...
Він все ще не знав, що сказати.
-- Я си обую файно та й буду дівка...
Тоді йому заздрісне стало.
-- А я вже вмію грати в денцівку.
-- Наш Федір зробив си таку файну флояру... та й як зайграє...
Іван надувся.
-- Я вже щезника бачив.
Вона неймовірно подивилась на нього.
-- А наш о ж ти б'єш си?
-- А ти нашо коло воза стояла?
Вона подумала трохи, не знаючи, що одповісти, і почала шукать щось за
пазухою.
Витягла врешті довгий цукерок.
-- Ади!
Половину вкусила, а другу поважним, повним довір'я рухом подала йому.
-- На!
Він завагався, але узяв.
Тепер вони вже сиділи рядочком, забувши про вереск бійки й сердитий шум
річки, а вона оповідала йому, що зветься Марічка, що пасе вже дроб'єта
(вівці), що якась Марцинова -- сліпа на одно око -- покрала у них муку... і
таке інше, обом цікаве, близьке і зрозуміле, а погляд її чорних матових очей
м'яко поринав у Іваново серце...
І втретє затрембітала трембіта про смерть в самотній хаті на високій
кичері: другого дня по бійці помер старий Палійчук.


Випадковий перегляд параджановського фільму. Спогади двох літ дитинства. Мала батьківщина. Тільки там лишилась сильна культура, тому що тут корчми, важке дихання автомобільних двигунів, комерція, зневіра в тому, що життя має бути красивим

Насколько мы были похожи до 1991 года и насколько разные теперь, на эту мысль натолкнул по случайности старый рязановский фильм "Предсказание".
Легче предостеречь себя от понимания, чем раскататься по асфальту, а потом отползти медленно

Экономика повседневной жизни основана на постоянном обмене унижениями и агрессивным отношением. Она скрывает в себе технику износа, обладающую даром разрушения, к которому она так противоречиво взывает (с)
Но это глобально, а вот гениальные частности - зависть и обжорство, про эти милые человеческие недостатки написано во всех смыслах классически
Однако сколько знакомых персонажей! Клещей вроде Лантье так много в современном мире, что я сталкивался с ними в своей жизни минимум дважды, а черты другого героя так мне напоминают собственные, что не хочется упоминать его имени..

Чувства, которые не находятся в гармонии с законами общества, или природы, не для нас. К чему страдать бесцельно, уж лучше быть полезной кому-нибудь.

Ключевая фраза героини романа. Лет 10 назад я бы её не понял

Никакого пошлого натурализма, только жизнь изнутри, из самой задницы, и крупным планом лица тех, чьи даже безупречные костюмы не скрывают жуткого уродства..
Мать обливает малолетнюю дочь помоями из судна парализованного отца - универсально, ответ на тысячи вопросов, почему они идут на точку

В детстве не любил тему отечественной войны, потому что она навязывалась, её уважать было обязательно, поэтому кино и книги по ней были неинтересными, за исключением разве эпопеи "Освобождение", а теперь кино снимают хорошее - 8 серий "Штрафбата" посмотрел за пару ночей, и верю каждому слову его героев. Над "Сволочами" с папой просидели неотрывно, он сказал, что всё реально, ему было в это время 13 лет. И вот дочитал книжку про Сталинград 1942 года - пафоса совсем чуть-чуть, реализма полная торба, по-моему нигде автор не соврал, иногда задумывался, а как на месте какого-нибудь персонажа поступил бы сам? Очень выразительный момент - подписание обличительного письма известным физиком и потеря им себя и самоуважения, это сделано сильнее сцены гибели людей в газовой камере.. (Василий Гроссман "Жизнь и судьба")