liveinternet.ru/users/appas...369696758/

...только не по аллеям Столицы, а по туманам небольшой речки Кимрки, там за туманом впадающей в Волгу




Cкачать Проститься... нету сил, закрываю, бесплатно

**************************

liveinternet.ru/community/8...351515516/

Международный день памяти жертв холокоста отмечается 27 января. В этот день в 1945 году советские войска освободили концентрационный лагерь Освенцим (территория нынешней Польши)

 

В последние дни очень много шума вокруг того кто открыл ворота Освенцима,так же много и информации о самом лагере,поэтому здесь покажу только фотографии без лишнего текста.

 

Май, 2014 года, Освенцим, Аушвиц-Биркенау.

Вход бесплатный, информации на русском языке нигде никакой

liveinternet.ru/users/84425...351391270/

Мы тут пытаемся объяснить, почему столько лет при СССР "молчали в тряпочку", а теперь пасти разявили, и поносим власть. Демократии, ведь куда больше, за фразу "президент - мудак" даже не сажают, не то, чтобы не расстреливали... А вот - Кох. Правильно написал, не смотри, что не литератор

мало букв

liveinternet.ru/users/34329...345541928/

В числе наиболее известных мизантропов — Артур Шопенгауэр, Фридрих Ницше, Джонатан Свифт, Франц Кафка, а так же любимцы миллионов телезрителей — Грегори Хаус (House Md) и Шелдон Купер (The Вig Bang Theory). Неужели у всех этих настолько разных людей и персонажей есть общая черта? Или же неприязнь к людям у каждого из них своя, особенная? Мы решили разобраться в этом вопросе, и вот что получается…

Кто такой мизантроп?

Мизантропия (от греческих слов «ненависть» и «человек») – от

santoria.org.ua/post347163932/

ЧИТАТЬ ВСЕМ УКРАИНЦАМ И ОСОБЕННО РУССКИМ!


ЧИТАТЬ ВСЕМ УКРАИНЦАМ И ВСЕМ РУССКИМ, которые лично меня уже достали и БЕндерой и БАндерой!



Меня уже реально раздражает тупость, которая становится заразной! Дивизия СС «Галичина» — около 50 000 человек насчитывала за все время существования. Батальон «Нахтигаль» — 800 человек. ОУН-УПА воевала с оккупантами всех мастей от фашистов до коммунистов и на своей территории, ее воины оправданы даже Нюрнб

compromat.ru/page_25182.htm Все ж таки небезпечно сусідствувати з державою, в якій служба безпеки воює з власним народом. В нашій країні цим займаються депутати, але не систематично і випадково, так що популяція "народ України" живе і має непогані шанси

zaxid.net/article/26681/#rt7EtIvQwL ГАЛИЦЬКА ЖИДІВСЬКА КНАЙПА
У Львові на вулиці Староєврейський, поруч із зруйнованою синагогою «Золота Роза», відкрилася Галицька Жидівська кнайпа «Під Золотою Розою». Заклад демократичного формату з галицько-жидівською кухнею оформлено в стилі довоєнних років. Відвідувачі кнайпи зможуть приміряти пейси, скуштувати кошерної їжі, а також вдосталь поторгуватися з офіціантом, бо цін у меню «Під Золотою Розою» не вказано. Назви страв у кнайпі – «Форшмак від вуйця Шльома», «Борщ солодкий – Хасидові весілля» та «Ролядки язикові «Загадка Іди Черновіцер»».

Від себе. У Києві на Майдані суворий старезний книгопродавець, в якого я купив дві книжки про УПА змовницьки запропонував мені ознайомитись з псевдоісторико-політичним виданням, яке звинувачувало жидів у всіх наших негараздах. Добра і доступна книжка для громадсько-активних з недорозвиненим розумом. Зважаючи на те, що за словами дядечка, він пробідкував 25 літ у Сибіру, я не став викладати йому своїх поглядів на національне питання, лиже повернув книгу зі словами, що не довіряю московським видавцям (книга написана російською мовою). Засмучений неотриманою повагою, він порекомендував йти до школи у 1 клас і вчити історію..

observer.sd.org.ua/news.php?id=15163 Вихователька дитячого садку Марія Іванівна вигадала ефективний спосіб досягнення дисципліни у ввіреній їй групі малюків.

Уранці, під час сніданку, вона показала дітям велику шоколадну цукерку в яскравій обгортці і урочисто сказала:

- Діти, бачите цукерку? Хто із вас буде сьогодні найкраще себе поводити, той у кінці дня її отримає.

Малюки старалися як могли: ходили по групі мало не навшпиньки, говорили пошепки, з’їдали всю кашу, старанно займалися ліпкою і малюванням…

А в кінці дня запитали виховательку:

- Маріванна, а кому з нас дістанеться цукерка?

- Яка цукерка? - здивувалася наставниця. - Ах, цукерка!.. Так-так, дітки, я помітила ваше старання. Сьогодні ви поводилися значно краще, ніж учора. Але… ще недостатньо. От давайте завтра постарайтеся ще більше, і тоді обов’язково хтось із вас отримає велику і смачну цукерку.

А на другий день усе повторилося: вихователька знову обіцяла солодку нагороду… на завтра.

- Та вона вже сама давно з’їла ту цукерку, а нас тільки дурить! - висловив здогад Вовочка.

Схвильовані діти побігли до виховательки.

- Маріванна, а Вовочка каже, що цукерки нема!

- Кому ви вірите, дітки? - обурилася наставниця. - Цьому баламуту Вовочці? Та він же досі пісяє мимо горщика - ви самі бачили! Не турбуйтеся, цукерка є. Завтра я вам її покажу, от побачите…

lohotrontoday.at.ua/publ/1-1-0-172 З одного боку, всі скаржаться на зубожіння, низькі зарплати та мізерні пенсії, з іншого - багато працедавців спокушають потенційних шукачів роботи зарплатами 5-10 тисяч гривень щомісячно! В газетах оголошень можна надибати добрий десяток запросин на високооплачувану працю для “молодих, ініціативних, енергійних”. За мінімально короткий термін пропонують перевтілитися в менеджера для роботи з персоналом, інтернет-мільйонера, промоутера. Одне слово, в людину, яку в англо-американському мовному середовищі прийнято називати “бізі” (себто “зайнятий”, звідси й “бізнесмен”).

То чому ж не спробувати щастя і не заробити омріяну тисячу-другу на незораних цілинах вітчизняного ділового ринку?


Семінар не для осіб зі слабкими нервами

Автор цього матеріалу вирішив зробити саме так. Зацікавившись оголошенням про набір в іноземну компанію перспективних та амбітних працівників, зателефонував за вказаним номером. А відтак - прийшов на зустріч за призначеною адресою. Заповнив анкету, запитання якої чомусь були задані мовою нашого північного сусіда. Невже мої потенційні працедавці настільки не поважають українську? Однак у чужий монастир зі своїм статутом, як відомо, не ходять. Я написав, що пріоритетом моєї праці є творчий ріст, дружній колектив та чесно зароблені гроші. Вочевидь, моя відвертість сподобалася симпатичному добродієві у світлій маринарці - після коротких переговорів він запросив мене на триденний навчальний семінар всесвітньо відомої китайської компанії. З етичних причин не вказуватиму її назви. “На семінар приходьте без запізнень, і обов’язово одягніть костюм з краваткою. Ми навчимо вас, як заробляти гроші”, - по-змовницькому підморгнув.

На семінар я прийшов завчасно, зодягнувшись у костюм та білосніжну сорочку. У невеличкій презентаційній кімнаті було близько десятка осіб. До початку семінару довелося чекати близько двадцяти хвилин. І коли до залу рішучим кроком впевненого командора увійшла жінка з хвилясто-розпущеним волоссям, яка скидалася на амазонку, люди не могли стриматися від овацій.

“Здравствуйте!” - привіталася пані лектор московською говіркою. І з перших хвилин попередила, що розповідатиме неприємні речі про кожного присутнього в залі. Порадила особам зі слабкими нервами негайно покинути семінар. Проте ніхто не поворухнувся. Усі були заінтриговані.

“Скажіть мені, чи вчили вас заробляти гроші? – задала риторичне запитання “амазонка”. - Точно знаю, що ні. Тому всі ви після закінчення вищої освіти найчастіше працюєте на державній посаді і отримуєте за те копійки, не кажучи про стреси та страх не догодити начальникам. Тому вважаю вищу освіту даремною витратою часу!”. За її словами, навіть наявність невеликого власного бізнесу не робить людину щасливою та вільною, позаяк практично увесь час їй доводиться крутитися, наче білка в колесі, щоб заробити сяку-таку копійчину.

“Все українське суспільство поділяється на 95 відсотків дипломованих жебраків та 5 відсотків багатіїв, які знають, як заробити гроші. Треба викинути на смітник свій диплом і трудову книжку та почати перебудовувати свої мізки”. Далі пані переконувала аудиторію, що лише праця в мережевому маркетингу за принципом піраміди дасть змогу швидко і реально розбагатіти. “Щоб навчитися цього, слід придбати спеціальну літературу з питання особистого збагачення. Бачите ці дві книги по 40 гривень кожна? Вони вам необхідні як повітря”, — звернулася лектор до мене. “Для чого купувати, якщо мені достатньо послухати ваші розповіді? – здивувався я. – Тим паче, що 80 гривень на дорозі не валяються, і я ще не знаю, чи буду займатися цим бізнесом…”. “Тоді прошу покинути наш семінар, — на мить посмішка адепта китайської компанії перетворилася на оскал розгніваної фурії. – Чому ви сюди прийшли?! Послухати можна й радіо!”.
...Я зачинив за собою двері і несподівано зітхнув з полегшенням. Ні, не потрібно мені промивати мізки галасливою балаканиною та пустими обіцянками казкових доходів. Не такі китайці вже й марнотратні, щоби платити навіть гривню за те, що я розкажу про їхню компанію кумові-сватові-братові (принцип мережевого маркетингу). А аферистів та “лохотронщиків” відчуваю здалека. Принаймні зароблений потом та інтелектуальними потугами університетський диплом викидати до смітник я точно не збираюся...

Інтернет-магнат за 300 доларів

Добротний офіс. Стіл з якісного червоного дерева. Статуетки з порцеляни. Світлини щасливців з похвальними грамотами в руках. Увійшовши всередину, я побачив двох усміхнених добродіїв середнього віку, які простягнули мені руки для привітання. Мій візит до них був зумовлений запросинами в газеті “досягти успіху та отримати можливість навчання з метою придбання нової професії для роботи в інтернет-бізнесі”. “Чи не боїтесь ви труднощів? Чи знайомі з Інтернетом? Чи любите спілкуватися з людьми? Які риси свого характеру вважаєте найкращими? Коли одружилися і чи маєте дітей? Який вид бізнесу вважаєте найбільш прибутковим?”.

Після десятка подібних запитань комунікабельний чоловік, який сидів за столом (назвемо його Геннадієм), почав розповідати про їхній бізнес, який полягає у створенні на неосяжних Інтернет-просторах віртуальних магазинів та торгових точок. Із ентузіазмом в очах він переконував, що за декілька місяців роботи у філіалі їхньої міжнародної компанії я стану заможним, впевненим у завтрашньому дні українським капіталістом.

“Ви познайомитеся з успішними людьми, які досягли в цьому житті успіху, будете їздити у відрядження за кордон і невдовзі зможете придбати нове помешкання та авто”, — щебетав пан Геннадій. І ніби між іншим зауважив: “Щоб створити свій інтернет-магазин, треба заплатити 300 доларів”. “Кому?” - не зрозумів я. “Нам!” – широко усміхнувся співрозмовник. – А далі ми влаштуємо все самі і допоможемо вам відчути себе людиною!”

... На вулиці мене нестримно потягнуло до кіоску тютюнових виробів. І лише закуривши цигарку, дещо скинув з себе стрес. Не кожного дня з мене вимагають гроші за придбання примарних золотих гір. Далебі неприємно, коли тебе сприймають за потенційного дурника, якому легко можна навішати локшину на вуха.

«Ви ж інтелігент! Навіщо забираєте у мене час?!»

Після відвідин двох вищеописаних розцяцькованих “лохотронських” компаній я почав більш скептично сприймати розмаїті оголошення на кшталт “як швидко заробити гроші молодим, амбітним та комунікабельним”. Зрозумів, що за всіма пишними обіцянками зазвичай стоять “кидалови”, для яких нестабільний стан у нашій державі та відсутність гідних перспектив у випускників вузів є родючим ґрунтом для махінацій. Невже на львівському ринку вакансій немає жодної реальної роботи? Та чому ж нема, є! Ось супермаркет шукає собі вантажника. А може, й мені час дещо “підкачати” свої біцепси і заодно заробити свіжу копійчину?
Однак, як кажуть, пана видно по халявах. Тому розмова з дратівливою тітонькою, яка підозріло поглядала то на мій сірий піджак, то на вираз обличчя, вийшла не надто приємною та продуктивною. Між нами відбувся приблизно такий діалог: “Ви що, серйозно хочете у нас працювати? А де працювали до того?”. “В ЗМІ,” – чесно відповів я. “Та куди вам працювати вантажником? Ви ж інтелігент, і це написано у вас на обличчі! Навіщо забираєте у мене час?!” - підвищила голос роздратована жіночка. “Прошу пані, а можна трохи ввічливіше? Я ж прийшов до вас за оголошенням і нічого у вас не вкрав…”. У відповідь на мене полився потік вербальних “перлів”, а на завершення тиради тітонька знову з погордою назвала (чи обізвала?) мене інтелігентом.

“Та для чого ти ходив по тих іноземних компаніях? – здивувався компетентний знайомий, довідавшись про мої митарства. – Там ніякої путньої роботи тобі не дадуть. У кращому випадку будеш ходити з косметикою та просити усіх пропонувати її. У гіршому – тебе ще “кинуть” на гроші в обмін на нікому не потрібний товар. Зараз у Львові реально можна знайти місце лише вантажника та будівельника. Інші місця давно вже зайняті. Але ти туди краще не пхайся – там ніхто з підлеглими не церемониться. Та й інтелігентів там не люблять, як ти вже переконався…”.

ukrnationalism.org.ua/publi...ns/?n=1392 "В Україні ніхто не проводив декомунізації, тому Україна стоїть на порозі рекомунізації, рекомунізації навіть не з ідейним демагогічним камуфляжем, а у мафіозному виконанні… Рекомунізація України - це не панування національного комунізму (соціалізму), а панування російського комунізму з поступовим відновленням усіх типових явищ імперії", - пророчо перестерігав ще в 1994 році професор Ярослав Дашкевич.

Вже майже двадцять років в нас перманентно говорять про потребу заборони комуністичної партії та доцільність суду над комуністичною практикою та теорією. Регулярно проводяться різноманітні конференції, "круглі столи", публікуються відповідні звернення і заяви, останнім часом видаються навіть деякі Укази і Розпорядження, спрямовані на усунення топоніміки комуністичного режиму, проте суттєвих зрушень ще немає. Чому так сталося і в чому ж глибинна небезпека комуністичної спадщини для українців як нації і України як держави?

Відповівши на це запитання, ми не лише зрозуміємо причини сучасного стану нашого суспільства, але й зможемо усвідомити та здійснити шляхи виходу з затяжної кризи.

Комунізм був штучно накинутий Україні силою чужих штиків та засобами масового терору, оскільки, за влучним висловом Степана Бандери, він "цілком чужий духові української нації". Комунізм має конкретне джерело і конкретне походження, тому марно надіятись, що він "зникне як роса на сонці", без організованих зусиль влади та українського суспільства. Про глибинне власне російське коріння більшовизму писали видатні дослідники та знавці цього "явища": Євген Маланюк, Дмитро Донцов, Микола Бердяєв, Юрій Бойко, Степан Ленкавський та інші, тому детально зупинятися на цьому не будемо.

"Таж "комуністична спадщина" - це і заводи, фабрики, інститути…", - єхидно закинуть "ностальгуючі". Зовсім ні! Цю спадщину залишили нам трудові руки та світлі голови наших таки предків - українців, які сьогодні стали добривом для рідної землі, або нидіють на злиденну пенсію, на відміну від жируючих "особливих", "персональних пенсіонерів".

Скажений вереск підняли комуністичні апологети з приводу демонтажу пам’ятних знаків лідерам комуністичної системи. "Ні! Війні з пам’ятниками!", "Це наша історія!", волають вони, підшукуючи сумнівні "аргументи". "Поступать, на наш взгляд, таким варварским образом может, нецивилизованный человек, но не руководитель государства, стремящийся идти в культурную Европу. Ведь там до сих пор стоят разные памятники, в том числе и фашистам - Муссолини (в Италии), Франко (в Испании)" ("Киевский вестник" № 89).

Незручно навіть коментувати подібні "аргументи". Не знаю, чи стоять в культурній Європі пам’ятники фашистам, з якими автори цитованого тексту мимовільно порівнюють Лєніна, але видається, що ні Муссоліні не йшов завойовуювати Італію, ні Франко не організовував походи голодних "гегемонів революції" на Іспанію, нищачи її незалежність. Може тому й стоїть в культурній Європі пам’ятник генералу, що він врятував Батьківщину від червоної "інтернаціональної" чуми. Ну, а про те, як Лєнін особисто стягував з постаменту фігуру імператора, як "цивілізовані" більшовики ставилися до пам’ятників, церков, культурних цінностей та творчої спадщини поневолених народів напевно не варто й згадувати. І які "референдуми" проводились при перейменуванні вулиць і площ, чи й міст у різні "дзержинські", "октябрські", "стаханови", "кіровогради" та "тельманови"?

Про засадничо злочинну сутність комуністичної ідеології написано вже багато, проте, нажаль, мало що з написаного доходить до свідомості наших співвітчизників, і то не лише з причин мінімальних накладів подібних видань. За роки свого панування комуністам значною мірою вдалося вивести "породу нових людей". Напевно знайшовши занадто радикальним чи недоцільним первісний ("нєчаєвський") план винищення всіх жителів, віком понад 25 років, вони "пішли іншим шляхом", шляхом винищення найкращих, найсвідоміших, найбільш активних і непокірних. З іншого боку, методами тотального залякування, підтвердженого вагомими аргументами "червоного терору", голодоморів і репресіями, та всеохоплюючої зомбуючої пропаганди, вивели "совєтікуса", без Бога в душі і України в серці, з абсолютно атрофованими почуттями гідності, морально-етичних принципів, людських і національних цінностей. Виплодом червоних селекціонерів стала безвольна, покірна, зневірена перелякана денаціоналізована істота.

Одночасно тотально знищувались і національні матеріальні цінності, цинічно фальсифікувалась історія, силоміць проводилась політика русифікації. Проте йшов і паралельний процес - місце владної верхівки зайняла вельможна каста партійних діячів, переважно неукраїнського походження, котрі з неабияким ентузіазмом взялися "Украйну править".

З таким багажем ми і підійшли до 1991 року, коли Україна проголосила незалежність. Проте на чолі формально незалежної України й далі залишилася комуністична зграя, яка, скориставшись "демократичним" хаосом та власним досвідом, матеріальним набутком і зв’язками, намагалася закріпити владу, попутно грабуючи народне добро і невимовно швидко збагачуючись на фоні загального збідніння. І то не лише на центральному, але й на регіональному рівні. Рідко який голова колгоспу чи то районної, сільської ради перед тим не був "партапаратчиком".

Ми сьогодні маємо безліч формально різних політичних партій, але абсолютна більшість їхніх провідних діячів виповзли з червоного зміїного кубла. Очима і серцем звернені до Москви, прирослі до неї власною пуповиною і ментально, і політично, Україну вони далі розглядають як колонію і іншого очікувати марно. Кожний господар прекрасно знає, що перш, ніж будувати нове, слід порозчищати уламки старого, перш, ніж вирощувати культуру, слід очистити поле від бур'янів та захистити від шкідників. Це аксіома, про яку ми забули, власне в нашому конкретному випадку "уламки", "бур'яни" і "шкідники" "якось" опинилися в ролі "господаря"…

"Демократизація суспільства може бути проведена до кінця лише після повного знищення всіх залишків та проявів комуністичної системи та усунення від важелів влади й економіки, а також із куліс громадсько-політичного життя всіх носіїв людиноненависницьких ідей. Тим більше, після перетворення політичних злочинців у кримінальних мафіозі", - наголошує Ярослав Дашкевич, який у своїй праці "Український нарід і комунізм" влучно визначив чотири фактори, які сприяють комуністичному мафіозному пануванню:

1.Підтримка неокомуністичних сил Росії, а там нині практично всі сили неокомуністичні, до того ж з виразним кгбешним присмаком.
2.Поширення в Україні суспільно-політичних ідей, скерованих проти унітарної держави, що в сучасних умовах означає не багато, не мало як розшматування України. Маніпулюючи різноманітними Хартіями, правами нацменшин, історичними обставинами ("так історічєскі сложилось"), деклараціями і т.д., апелюючи до демократії і плюралізму. Варто зазначити, що в самій Росії будь який натяк на розширення прав регіонів чи корінних національностей (Інгушетія, Чечня, Дагестан, Татарстан, Якутія, Карелія…) "прєсєкаєтся на корню".
3.Катастрофічна слабкість українських патріотичних чинників, керівники яких погрузли по вуха в дуже безпринципній боротьбі за керівництво. За словами Дашкевича, до цього призводить повна занедбаність організаційної та пропагандивної діяльності в масах.
4.Нерозуміння Заходом мети і ролі російського месіанізму та сутності російського комунізму, як жандарма Східної Європи і в перспективі цілого світу. Очевидним і доконаним фактом є те, що комуністичні сили є прямою і безпосередньою експозитурою Кремля. Без політичної, інформаційної і матеріальної підтримки Москви в Україні вони не варті й ламаної копійки. Скинувши колись привабливі камуфляжі "оборонців трудового люду", "інтернаціоналістів", вони безсоромно, вже навіть не криючись, підтримують і проштовхують лише все російське: російську мову, російську церкву, російську політику.

"Комуністи не мають Батьківщини", - це гасло давно минулих днів. Воно у нас спрацьовує лише у випадку, коли йдеться про Україну. "Батьківщиною" для комуністичних сердець і кишень була і залишається Москва, при чому, без різниці, хто там "заправляє", Сталін, Брежнєв, Путін чи Медвєдєв. "Ми говоримо комунізм - розуміємо - Росія!"

blogs.pravda.com.ua/authors...fd9f227d3/ Обід. Один із двориків Старого львівського будинку на площі Ринок. Співбесіда. Для того щоб потрапити на співбесіду потрібно було знайти потрібний номер на порталі будинку, а потім, пройшовши темний коридор, сходи, вийти у старе львівське подвір'я по обох боках котрого стоять середньовічні стіни, місцями на них ростуть дерева та інша віртуальна зелень. У дворику криво покладена бруківка, що зумовлює виникнення несподіваних калюж. Час від часу подвір'ям проходять місцеві мешканці з сумками та здивованим обличчям (більшість із них все ж страждає від тривалої ізоляції в середньовічних будинках, що творить на них невідворотний психологічний вплив). Посеред подвір'я стоїть старенький стіл за яким сидять троє засновників компанії та із запалом в очах розповідають про унікальну можливість стати при витоках однієї із найбільших ресторанних компаній в цій країні. Особливої родзинки переговорам надавало несподіване, проте регулярне, пришестя місцевих гризунів, які вражали величезними розмірами, спокійною вдачею та очевидною зацікавленістю місцевими бізнес-процесами.

Проте не зважаючи на всі місцеві натюрморти до команди Криївки приєднались хороші спеціалісти, що вже мали добру історію роботи в ресторанній галузі. Усі погодились на умови праці зважаючи на тогочасний стан справ компанії. Добра основа команди була зібрана. Тепер усі згадують ці моменти і дивуються, як вони у такій атмосфері погодились перейти із відносно доброї роботи до компанії у якої офіс без даху та з посторонніми створіннями.

Дія 1

З початком літа команда почала перші полігонні випробовування. На площі Ринок у Львові, біля фонтану Діана, повстав найкращий в місті літній майданчик. Стилізовані старі меблі, строге вбрання персоналу, правильна музика, ранішні яєчні кухаря з Польщі, дзвіночки на столах, чеське пиво, свічки по вечорах, джазмени по вихідних та щонедільна школа танго дозволила протримати фірму на плаву та провести генеральну репетицію перед відкриттям Криївки.

На початку осені будівельні роботи були на завершенні та після декількох відкладень дати відкриття – Криївку все ж знайшли. Перші клієнти зайшли самі без запрошення зі словами: Ви можете нас не обслуговувати, але ми вже стільки чекали, тому просто не підемо звідси – от так і почали працювати. Далі почалось таке від чого були в здивуванні всі працівники, включно із засновниками: кожного дня перед входом в заклад стояла черга відвідувачів, лише для того, щоб просто потрапити досередини. Криївка побила усі рекорди певно, що й України, а Західної України точно. Вітання вояка на вході "Слава Україні" повторювали навіть даїшники, котрі зупиняли працівників на машині після роботи. Відвідуваність закладу і сьогодні тримається понад тисячу людей щодня. За перші три місяці "Криївку відвідало понад сто тисяч гостей із цілого світу.

Основні цілі закладу: без власного остраху презентувати одну із найкращих сторінок української історії, а саме існування Української Повстанської Армії у формі відкритого музею, де кожен відвідувач може не лише подивитись, а й відчути атмосферу патріотизму, потрапити у такий собі заборонений світ. Попри те, що відвідувачі можуть чути добру патріотичну музику їсти та пити, стріляти з пістолетів та бігати у мазепинках, вони охоче прочитають присягу вояків УПА, побачать фото реальних людей та дізнаються про Шухевича та Бандеру не "пропагандну" правду. Ще одна ціль – це побороти дурнуватий міф Львова про радикалізм та нелюбов до "Москалів".

І останнє це наголосити, що УПА це добра та все ж історія України, – її потрібно гідно шанувати, проте жити сьогоднішнім, без використання та спекулювання. Це свого року гідне усвідомлення спільного європейської історії задля добрих уроків у майбутньому.

Вдалий піар зробив Криївку топ-новиною на всіх провідних мас-медіа трьох держав (України, Росії та Польщі). Інтернет і сьогодні переповнений дискусіями про моральність відкриття такого закладу, Криївка навіть відкрила власний блог на Українській Правді, щоб висловлювати власну позицію. В перший ж місяць комуністи погрожували подати до суду, а українські "патріоти" написали відкритого листа. Доволі кумедно що запеклі вороги об'єднались у спільних домаганнях.

Проте сьогодні і надалі в Криївку стоять черги тих, хто хоче побачити правдиве розуміння історії і, не в останню чергу через те, що цей заклад уже став невід'ємною частиною бренда міста Львова і приїхати до Львова, але не зайти до "Криївки" – то краще не їхати.

aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=920 Я не наголошую на історичній образі, але ж скільки людей продовжують жити та галасувати, агітувати і плюватись, маючи діагноз амнезія

kryjivka.com.ua/gallery/ Націонал-гумористичеий осередок сьогоднішнього Львова

В конкурсі «Україна очима москалів» переміг пан Василь зі Львова, який виклав триметрове слово «Україна» очима москалів.

На вулиці Левицького у Львові питають у діда: - Як краще попасти в російське консульство? Він трохи подумав, відповідає: - Мабуть з гранатомета.

- Ну и язык у вас хохлов - дебильный и непонятный. Вот к примеру возьмем ваше
хохлятское НЕЗАБАРОМ. Это где: возле бара или перед баром?
- Та й у вас москалів не краще. Оце ваше москальське СРАВНИ. То це як: срав чи ні?

У стаpого бандеpівця питають:
— Діду у тебе патpони є?
— Hема, хлопці.
— Діду, а пістолет є?
— Hема, хлопці.
— А кулемет є?
— А ось чого нема, того нема!

Українці в Іспанії:
- Кориду бачив?
- Бачив. Бугай москаля затоптав.
- Які ж москалі в Іспанії?
- А який недоумок, крім москаля, попре на бугая з червоним прапором?

Йде чота упівців по лісі. Чують щось в кущах шарудить. Вони туди, а там хтось сидить.
- Ти що тут робиш ?
- Я грібочкі собіраю.
- А ти що їх тут садив?!!

Перед самітом президентів, що не відбувся на дачі Л.Д на Івано-франківщинні.
Кучма вирішив піти погуляти по Карпатах. Йшов лісами і полями і заблудився.
Йде дивится стоїть малий гоцул і рубає сокиркою дерево. Кучма підходить до нього і каже:
- Ти знаєш хто я?
- Ні!
- Я презизедент України. Слухай малий, я заблудився. Виведи мене, я тебе зроблю героєм України!!!
Малий гоцул постояв, подумав і каже Кучмі:
- Знаєте я піду спитаю тата чи можна вас вивести
- ОК! йди
Малий пішов і за деякий час повертаєтся і каже:
-Л.Д, а ви можете мене посмертно зробити героєм України?
- А тобі це нащо, ти ж ще живий?
- А ви знаєте мені тато сказав, що якщо я ту рижу суку виведу, то він мене заб"є!!!!

Поставили українського хлопця охороняти склад зі зброєю.
Підходять до нього:
- А чё вы тут охраняете?
- Кулемети, автомати, гвинтівки...
- А чё ж ты мне все это рассказываешь? Может я лазутчик?
Автоматна черга.
- Ти бач, яка сука!

Гірське село в Карпатах...
В дворі під стодолою хазяїн розклав зброю. Протирає, змазує, любується...
Навколо вертиться синок.
Очі розбігаються, слинки течуть, руки чешуться...
Нарешті не витримує:
- Батьку, а дай-но з кулемета пострiляти!
- А чого ж? Пострiляй...
Синок тисне на гашетку, на мушці стодола, паркан, жбанки на паркані... нарешті
кури. Кури з істеричним кудкудаканням розбігаються, та кулі все рівно
бігають швидше. Через кіякий час над двором висить хмара порохового диму, двір
посипаний пухом і пір'ям. Останнім був збитий старий півень
при спробі перелетіти через дах.
- А що, татку, файно? - гордо питає синок.
- Файно, синку.
- А можна ще гранату кинути?
- Кидай, синку.
Синок вибирає найбільшу і закидає в дерев'яний туалет. Через пару секунд гримить
вибух, туалет підлітає метрів на п'ятнадцять, в дворі приземляються спочатку дошки,
друзки, клаптики палаючої газети, потім жіночі тапочки.
- А шо, татку, файно? - уже не дуже впевнено питає синок.
- Та файно, синку - а то б дiсталося нам вiд мамки за кури...

liveinternet.ru/community/1...t50671370/ Лица сквозь века, лица с той стороны, мёртвая галерея - всё что близко мёртвым при жизни

m-e-t-r-o.ru/metro.html сильное трансовое звучание

ec-dejavu.ru/d/Dance_macabre.html Death Dances
Dance Macabre

liveinternet.ru/community/1...t36188115/ Такие образы всегда выше аллеи голливудских звёзд