Осінь. Пора кольорових думок.
Листя складається в калейдоскопи.
В голову лізуть непрошені тропи...
Осінь - черговий до вічності крок.
Час розставляти усе по місцях -
каже у серці невидимий вісник.
Смерть має дивний народження присмак,
наче бруньки на поснулих гілках.
Дні загорнулись у сірі дощі,
Небо в калюжах, калюжі у небі.
Листя - мов кучері вбитого Феба...
Шум і гармидер у мокрій душі.
Час викидати себе на смітник,
Може, тому біль такий невгамовний...
Він не дає зрозуміть неспростовне -
замість старого гряде новий рік.
Боляче завше палити мости,
Та невластивий відродженню спокій.
І, надягаючи посмішки кокон,
крила нові починаю плести.
Осінь. Пора незнайомих стежок.
В серці гуляють вітри нетутешні.
Час на черговий солодко-бентежний,
на неминучий оновлення крок.

А все равно коряво... :( Не получается... каменный цветок...