Місяць вкрався у ліжко й заплутався зовсім
у тенетах розкиданих твого волосся.
На залитому ніжністю білому полі
тане ніч. Та, якої не буде ніколи...

Твої очі зоріють м"яким оксамитом,
діамантами пристрасті густо розшитим.
І на віях тремтячих, в поцілунках нервових
Стигне ніч. Та, якої не буде ніколи...

Нас накрила нестяма, мов спрага в пустелі.
Світ стягнувся увесь до краєчків постелі.
І у п"яному крику божевільної крові
гине ніч. Та, якої не буде ніколи.