И такое уже не редкость, что конечно же радует:) Давайте, ребятки с майдана - прозревайте, подтягивайтесь:)

Из блога Льва Вершинина. Перевод с украинского мой.

Я получил письмо, как раньше сказали бы, исповедальное.
На странноватом языке, который, видимо, нынче считается украинским.

Адресант реален.
Не побоялся прислать полные данные, киевский адрес.
Прислал и фотографии оттуда, где он находится сейчас.

Письмо очень большое, поэтому скрин сделал, но текст просто перепечатываю.
Разбив на абзацы сплошной поток слов, но без перевода.
Понять несложно, а если кому все же не под силу, Гугль легко пособит.

Обо всем остальном судите сами:

Скрин оригинала:

Перевод полного текста послания, оригинал я привела ниже:

Здравствуйте, Лев. Я вас раньше ненавидел, когда еще жил в Киеве и был активистом майдана. Но все меняется и теперь я именно Вас прошу обнародовать мое письмо. Если бы я только знал, что до этого дойдет зимой ...

Очень прошу не публиковать ник жж и другую личную информацию, волнуюсь за родных,  у меня родственники в Киеве. Их, пожалуй, объявят врагами нации за такое, а сейчас за это можно лишиться и жизни. 

Мне 32 года. Сам я родился и вырос в Киеве, мама имеет подольские корни, отец из Коростеня. С первых дней, еще в начале ноября, я влился в протестное движение Евромайдана, потому что видел, как коррупция полностью поглотила наше государство и Янукович перестал думать о гражданах. Я часто с родителями ездил в Варшаву, у нас там тоже родственники. Я хотел для страны изменений и европейского развития по примеру Польши. 

Многие мои друзья после учебы и работы приходили на майдан, не смотря на угрозу увольнения. Мы были вместе и чувствовали дух перемен. Со временем я начал замечать, да и мои друзья тоже, что с каждым днем на майдане становилось все больше радикально настроенных людей. Люди приезжали разные, из Львовщины, из Тернопольщины, из других Западных регионов, нас начало это несколько напрягать и не потому, что они из других областей, и не потому, что они радикально настроены, а так как они вообще не поддерживали идеи евроинтеграции и вступления в ЕС.  Я лично общался со многими из них, поэтому так уверен в том, что сейчас говорю. 

Все волшебство майдана для меня закончилось в тот момент, когда я понял, что они приезжали с целью своих корыстных интересов. Мы видели как им платили деньги, спрашивали - зачем все это, нам отвечали - для вашей безопасности и пугали "титушками", которые собирались в Мариинском парке. Мы вместе участвовали в их отлове. Но с каждым днем мы видели все больше непонятных для нас вещей. Ведь мы думали, что все кто на майдане - это простые люди, и все это - народный протест. И в какой-то из дней начала появляться военная экипировка и лозунги Европы изменились на призывы к «насилию и бойне». Активизировались люди, которые начали противопоставлять Украину России. Хотя изначально целью цивилизованного протеста были не призывы против России, а за Европу. В конце концов радикально настроенные националисты взяли контроль над майданом. Начались жестокие столкновения с Беркутом, который периодически и нас бил. И только теперь я понимаю за что. 

Тогда мы поняли, что нас просто использовали для того, чтобы к власти пришли люди далекие от идеалов о свободной Украине и сильном обществе. Я смело могу назвать их фашистами, как и многие активисты, которые стояли со мной на майдане. Евромайдан с их появлением был полностью разрушен как протест, и превратился в оружие. Вместо протеста мы увидели фашистскую молодежь, которая рисовала свастики и кричала нацистские лозунги. Очень многие, стоявшие за Европу, ушли с майдана, а на их место пришли совсем другие люди с совершенно другими лозунгами. Мы перестали верить политикам, которые наживались на нашей крови. И вместо приветствия освистывали их и даже пытались побить. 

Мы видели как на ЮВ поднимается протест против новой власти. Но нам это было не понятно, поскольку мы стремились в Европу, а они в Россию. Некоторые идейные, как я, активисты майдана, увидев реальную ситуацию, поехали на восток попытаться понять их протест и убедить. Евромайдан везде встречали очень холодно, не верили и били. Но мы не понимали почему так люди не хотят в Европу. Стали общаться. И мы, осознав их протест, будто оказались на майдане только с другой стороны - на антимайдане. Люди боролись с властью, а не с народом или даже с беркутами. Призывов резать киевлян не было и люди выражали протест той же власти Януковича и затем власти тех оборотней, кто пришел после него. И мы тоже встали с ними против власти, хотя и не до конца разделяя их взгляды на все остальное, например, по поводу России.  

Я знаю, что примерно с майдана на восток уехало и влилось в ополчение не менее 300 человек, которые отказались от поддержки воровской власти Турчинова. СМИ умалчивает тот факт, что на сторону ополчения перешло много евромайдановцев из Киева и других регионов. Мы здесь встречали ребят с киевского антимайдана, киевлян здесь было немало. У нас были столкновения и драки с ними по старой памияти. 

Но когда началась АТО, мы все вместе встали как один против Турчинова и поехали кто в Славянск, а кто в Донецк или Луганск. Мы там не сразу перешли к боевым действиям, нам долго не доверяли и давали только строить окопы и блиндажи. Но когда ситуация стала очень тяжелой, мы взялись за оружие. И мы видели зверства и беззаконие Нацгвардии, со стороны тех же отморозков которые захватили власть на площади. Они занимаются разбоем, грабежами и мародерством, насилуют женщин. При этом рискуют и гибнут в боях ребята, которые понимают наш протест - обычные солдаты, которых насильно вывезли и поставили в ряды отрядов Нацгвардии. Но многие из них считают, что здесь только русские и чеченцы режут детей, а они их защищают. Это чертова бред. Как можно защищать детей, расстреливая их из градов или гаубиц? Они там сдурели все, пожалуй! 

Мы видели как привозили на легковушках и фургонах с киевскими номерами ПЗРК и противотанковое оружие. Я так понял, что это были ребята из СБУ, которые нас понимают и поддерживают. Мы здесь видели добровольцев из России, видели и кавказцев, но немного. Они все или ранее проживали на этой территории, или приехали помогать своим родным. Многие из них профи, но они не воины регулярной армии России. Здесь таких нет. Хватает и гражданских, они умеют воевать. Это очень странно, но теперь мы одна семья и погибаем здесь все вместе. Русские и чеченцы, кавказцы - мы все здесь один народ. Я и мои собратья поняли это только в окопах. Раньше мы ненавидели чеченцев. Теперь мы у них учимся воевать. Это очень напоминает Великую отечественную войну, в которой мы победили только благодаря тому, что объединились и забыли о всех национальных распрях. Нас выдавливают и дают команду на наше уничтожение, пленных не берут. А киевлян и западников нацисты из нацистской гвардии сразу закапывают, чтобы никто не узнал, что мы здесь воюем за Украину против фашизма, олигархов и фашисткой власти. 

Наши родители не знают что мы здесь, мы им говорим, что работаем в Одессе на 7-м километре, или придумываем другие отговорки. Если меня убьют и мы проиграем, то мне не поставят памятника в этой фашистской стране. Но мы верим в победу и в сильную Украину. Это очень обидно, что ее захватили фашисты и так изуродовали. Такое впечатление, что здесь все в нее верили, пока их не начали убивать. Мы теперь понимаем, почему люди здесь так ненавидят украинское самосознание, о котором так много говорят сейчас по телевизору. Просто оно убивает их и их детей. Они воюют уже не за какие-то идеалы. Они защищают свою жизнь. И все, кто им в этом помогают, становятся для них кровными братьями независимо от национальности. Если это Россия, Беларусь или даже Чечня - им уже все равно. Это настоящее единение кровью. Единение на войне в окопах самое сильное. 

Мы погибаем, но не сдаемся, у нас нет денег, мало пищи и недостаток боеприпасов, но мы будем стоять против фашизма ради будущего Украины. Чтобы наши дети не славили Бандере и не вскидывали  руку. Может, она будет федеральная или конфидеративная, я не очень понимаю, что это значит. Здесь тоже мало кто понимает. Чем больше местных погибает, тем больше они ненавидят Украину и желают отделения. Мне жаль, но я их понимаю. Я видел убитых детей. И я знаю, Россия не убивала русских в своих городах. Поэтому они от нее и ждут помощи. С этой властью и уничтожением мирного населения градом сохранить единую страну, видимо, уже будет невозможно. 

Я не знаю, доживу ли до того момента, когда война закончится и я не знаю, в каких границах останется Украина после войны. Но она должна быть не полицейским государством как есть сейчас, без фашистской войны и убийств детей, без педерастов, граждан США или Германии во власти. Так случилось, что за это я и мои собратья майдановцы воюем в Славянске против тех, кого раньше называли собратьями на Майдане. Мы за сильное государство, где уважают всех граждан независимо от их политических взглядов. Мы за славян. С той стороны сейчас украинские военные, которые непонятно за что воюют, вражеские наемники: поляки, румыны, литовцы и американцы. Наемники за деньги, наши тоже за деньги или просто за еду. Печально это все. Но, наверное, мы это заслужили. И мы победим, к0гда полностью искупим свою вину за все, что происходило в стране последние 23 лет. 

Нет фашизму! Слава Украине! Народу слава! 

Андрей - украинец, майдаун, хохол, колорад.

ОРИГИНАЛ

Здрастуйте, Лев. Я вас раніше ненавидив, коли ще жив в Києві та був активістом майдану. Та все змінюється і тепер я саме Вас прошу висвітити моє письмо. Якщо б я знав що до цього дійде тоді взимку... Дуже прошу не світити нік жж та iншу атрiбутицю,  хвилююся за рідних,  бо в мене родичі в Києві. Їх, мабуть, оголосят ворогами нації за таке, а зараз за це може бути й кара на горло.

Мені 32 роки. Сам я народився і виріс у Києві, мати подiльська, тату з Коростеня.  З перших днів, ще на початку листопаду, я влився в протестний рух Євромайдану, тому що бачив, як корупція повністю поглинула нашу державу, і Янукович перестав думати про громадян. Я часто з батьками їздив у Варшаву, у нас там теж родичі. І я хотів для країни змін і Європейського розвитку за прикладом Польщі.

Багато моїх друзів після навчання і роботи приходили на майдан не дивлячись на загрози звільнення. Ми були разом і відчували дух змін. З часом, я почав помічати, та і мої друзі теж, що з кожним днем на майдані ставало все більше радикально налаштованих людей. Люди приїжджали різні, хто з Львівщини, хто з Тернопільщини, хто з інших Західних регіонів, нас почало це помалу напружувати, і не тому що вони з інших областей, і не тому, що вони є радикально налаштовані проти влади, а, тому що вони не думали про євроінтеграцію і вступ в ЄС.

Я особисто спілкувався з багатьма з них, тому такий впевнений в тому, що зараз говорю. Усе чарівництво майдану для мене закінчилося у той момент, коли я зрозумів, що вони приїжджали з метою своїх корисливих інтересів. Ми бачили як їм платили гроші, запитували - навіщо усе це, нам відповідали - для вашої безпеки і лякали тітушками, яки збиралися в Маріїнському парку. Ми разом брали участь в їх вилові. Але з кожним днем ми бачили усе більше незрозумілих для нас речей. Адже ми думали, що всі хто на майдані, це прості люди і усе це - народний протест. І в якийсь з днів, начала з'являтися екіпіровка і гасла Європи змінилися на заклики до «насильства і бійні».

Активізувалися люди які почали протиставляти Україну Росії. Хоча спочатку метою цивілізованого протесту були не заклики проти Росії, а за Європу. У решті решт радикально налагоджені націоналісти узяли контроль над майданом. Почалися жорстокі зіткнення з Беркутом, який періодично нас бив. І тільки тепер я розумію за що. Тоді ми зрозуміли, що нас просто використали для того щоб до влади прийшли люди далекі від ідеалів про вільну Україну і сильне суспільство. Я сміливо можу назвати їх фашистами, як і багато активістів які стояли зі мною на майдані.

Євромайдан з їх появою був повністю зруйнований як протест, і перетворився на зброю. І замість протесту ми побачили фашистську молодь, яка малювала свастики і кричала нацистські гасла. Дуже багато хто стояв за Європу пошли з площі, а на їх місце прийшли зовсім інші люди із зовсім іншими гаслами. Ми перестали вірити політикам які наживалися на нашої крові. І замість вітання обсвистували їх і навіть намагалися побити.

Ми бачили як на Юговостоцi піднімається протест проти влади. Але нам це було незрозуміло оскільки ми прагнули в Європу а вони в Росію. Деякі реальні ідейні як я активісти майдану, побачивши реальну ситуацію, поїхали на схід зрозуміти їх протест та вмовити. Євромайдан всюди зустрічали дуже холодно, не вірили і били. Але ми не розуміли чому так люди не хочуть Європи. Стали спілкуватися. І ми, зрозумівши їх протест, неначе виявилися на майдані тільки з іншого боку - на антимайдані. Люди боролися з владою а не з народом чи, навіть з беркутами. Закликів різати киян не було і люди виражали протест саме тієї же самої владі Януковича та потім владі тих перевертнів, хто прийшов після нього. І ми теж встали з ними проти влади, не до кінця розділяючи їх погляди на усе інше про Россію.

Я знаю, що приблизно з майдану на схід поїхало і влилося до ополчення не меньш 300 осіб, які відмовилися від підтримки злодійської влади Турчинова. ЗМІ умовчувало той факт що на сторону ополчення перейшло багато євромайданівцiв з Києва, і інших регіонів. Ми тут зустрічали хлопців з київського антимайдану, киян тут було чимало. У нас були зіткнення і бійки з ними по старої памїяті. Але коли почалась АТО ми всі разом встали як один проти Турчинова та поїхали хто у Слав’янськ,а хто в Донецьк чи Луганськ.

Ми там не відразу перейшли у бойові дії, нам довго не довіряли, та давали тільки будувати окопи та бліндажі. Але коли ситуація стала дуже важкою ми взялися за зброю. І ми бачили звірства і беззаконня Нацгвардії, з боку тих же відморозків які захопили владу на майдані. Вони займаються розбоєм, грабежами і мародерством, гвалтують жінок. При цьому ризикують і гинуть у боях хлопці які розуміють наш протест - звичайні солдати яких насильно вивезли і поставили до загонiв Нацгвардії. Але багато хто з них вважає, що тут лише росіяни та чеченці ріжуть дітей, а вони їх захищають. Це бісова маячня. Як можна захищати дітей розстрілюючи їх із градів чи гаубиць? Вони там поздуріли всі, мабуть!

Ми бачили як привозили на легковичках та фургонах з київськими номерами ПЗРК та протитанкову зброю. Я так зрозумів, що це були хлопці з СБУ які нас розуміють і підтримують. Ми тут бачили добровольців з Росії, бачили і кавказців, але небагато. Вони усі чи раніше проживали на цієї території, чи приїхали допомагати своїм рідним. Багато хто з них профі, але вони не вояки регулярної армії Россії. Тут таких немає. Вистачає і гражданських , вони вміють воювати. Це дуже дивно, але тепер ми одна сім'я і гинемо тут всi разом. Росіяни та чеченці, кавказці – ми всі тут один народ. Я та мої побратими пойняли це лише у окопах.

Раніше ми ненавиділи чеченців. Тепер ми в них навчаємося воювати. Це дуже нагадує Велику вітчизняну війну, в якій ми перемогли тільки завдяки тому, що об’єдналися та забули про всі національні сутички. Нас видавлюють і дають команду на наше знищення, полонених не беруть. А киян та западенців нацисти з нацистської гвардії відразу закопують, щоб ніхто не упізнав, що ми тут воюємо за Україну проти фашизму, олігархів і фашисткої влади. Наші батьки не знають що ми тут, ми їм говоримо, що працюємо в Одесі на 7-му Кілометрі, чи вигадуємо інші відмовки. Якщо мене вб’ють і ми програємо, то мені не поставлять пам’ятника в цій фашистській країні.

Але ми віримо в перемогу та в сильну Україну. Це дуже прикро, що її захватили фашисти і так понівечили. Таке враження, що тут всі в неї вірили поки їх не почали вбивати. Ми тепер розуміємо, чому люди тут так ненавидять українську свідомість, про котру так багато говорили по телевізору. Просто вона вбиває їх та їх дітей. Вони воюють вже не за якісь ідеали. Вони захищають своє життя. І всі, хто їм в цьому допомагають стають для них як кровні брати незалежно від національності. Якщо це Россія, Біларусь чи навіть Чечня – їм вже все одно. Це справжнє єднання кров’ю. Єднання на війні в окопах саме сильне.

Ми гинемо але не здаємося, у нас немає грошей, мало їжі і нестача боєприпасів, але ми стоятимемо проти фашизму заради майбутнього України. Що б діти не кричали про Бандеру і не підкидали руку. Може вона буде федеративна чи конфідеративня, я не дуже розумію, що це значить. Тут теж мало хто розуміє. Чим більше місцевих гине, тим більше вони ненавидять Україну та бажають відділення. Мені прикро, але я їх розумію. Я бачив їх вбитих дітей. Та я знаю, Россія не вбивала росіян у своїх городах. Тому вони на неї так повернуті. З цією владою та знищенням мирного населення градами зберегти єдину країну , мабуть вже буде неможливо.

Я не знаю, доживу чи ні до того моменту, коли війна закінчиться і не знаю в яких кордонах залишиться Україна після війни. Але вона має бути не полицейским государством як воно є зараз, без фашистської війни та вбивств дітей, без педерастів, та громадян США, чи Германії у владі.

Отак сталося, що за це я та мої побратими майданівці воюємо у Слав’янську проти тих, кого раніше називали побратимами на Майдані. Ми за сильну державу де поважають усіх громадян незалежно від їх політичних поглядів. Ми за слав’ян. З того боку зараз українські війскові, які незнайомо за що, та ворожі наймити: поляки, румуни, літовці та американці. Наймити за грощі, нащи теж за грошу чи просто за їжу. Прикро це все. Але, мабудь, ми це заслужили. И ми переможемо коли повністю спокутуємо свою провину за все те, що відбувалося у країні останні 23 роки.

Нi фашизму!!! Слава Україні! Народу Слава!

Андрій -  українець, майдаун, хохол, колорад