Експерт про самогубства Чечетова і Семенюк-Самсоненко: "Є зацікавлені, щоб таємниці приватизації державної власності України не було розкрито"
В Україні за останні кілька місяців за дивних обставин пішли з життя двоє з дев’яти керівників Фонду державного майна. У серпні 2014 року — Валентина Семенюк-Самсоненко. А тепер — уночі 28 лютого 2015 року — Михайло Чечетов. Вони обоє опікувалися «розпродажем» державної власності в резонансний період — 1998 — 2008 років — становлення капіталів багатьох нинішніх кланово-бізнесових груп. Тому їхні смерті сьогодні є певним символом «ерозії» олігархічної системи, яка згодом, по суті, і підмінила українську державність.

У своїй авторській колонці про смерть Михайла Чечетова на порталі NEWSru.ua журналіст Віталій Портніков наводить влучний, на наш погляд, приклад: «В Росії після провалу серпневого путчу 1991 року один за іншим стали випадати з вікон колишні керуючі справами ЦК КПРС. У звичайному житті це були сірі непримітні чиновники — куди більш невідомі широкому загалу, ніж міністри або члени політбюро. Але в дійсності саме ці люди знали, як в останні десятиліття радянського режиму розпоряджалися партійними засобами і хто несе персональну відповідальність за ті чи ті витрати і перекази. Вони були справжніми хранителями правди про «золото партії» і з їхньою смертю схованку закрили назавжди». Звідси Портніков робить висновок, що загибель Чечетова — це не лише наслідок його причетності до маніпуляцій навколо «законів диктатури» та інших зловживань останніх років режиму Януковича, скільки результат його глибокої залученості до схеми розподілу — а простіше кажучи, розкрадання власності в олігархічній системі, створеній після проголошення нашої державності і, по суті, її підміняючи.

А в умовах розпадання цієї системи (а війна і глибока економічна «депресія» є симптомами саме цього явища) посада голови Фонду держмайна стає вже справжнім вироком... Так що, виходить,  решту «сім» голів нам слід берегти як зіницю ока, якщо ми коли-небудь захочемо дізнатися правду про тих, кого обирали і... обираємо.

Коли «День» сказав екс-голові Фонду держмайна України Олександрові Рябченку, що посада, яку він раніше обіймав, в Україні просто-таки «розстрільна», він поправив: «небезпечна». І розповів, що розмовляв з Михайлом Чечетовим телефоном приблизно за місяць до його трагічної загибелі. За словами Рябченка, Михайло Васильович був спокійний і цілком осудний. Жодних ознак, які могли б свідчити про депресію, не було помітно.

«Упевнений, справу про вбивство, яке відкрила прокуратура, — сказав Рябченко, — потрібно дуже ретельно розслідувати і, тоді, не виключаю, може виникнути нове — про доведення до самогубства».

Повертаючись до участі Чечетова в приватизації, Рябченко нагадав, що свого часу, як писали в пресі, Чечетов зробив якісь зізнання щодо продажу «Криворіжсталі» і тиску в зв’язку з цим на нього.

«Цей епізод також варто було б розслідувати, хоча тепер до Михайла Васильовича були претензії радше по політичній лінії», — зазначив Рябченко.

Стежачи цими днями, як працює без перерви на сон Президент Порошенко, хочеться йому аплодувати. Однак є у його житті такі таємні закутки, довідавшись про які не можна не задуматися. Розслідуючи багатомільйонну оборудку між Ложкіним і Курченком, ми й подумати не могли, що вірусом приховування своїх оф­шор­них активів інфікований не лише глава Адміністрації Президента, – сліди ведуть і до Петра Порошенка, який на той час був одним із бізнес-партнерів Ложкіна.

Ложкін не міг би нічого продати, якби не мав на це згоди Порошенка – так був побудований їхній бізнес. “Ложкін був у схемі управляючий партнер, а Порошенко — партнер контролюючий”, — підтверджує пан Шверк, права рука Ложкіна у бізнесі. У квітні 2013 року з’являється повідомлення, що Поро­шен­ко продав свою частину у бізнесі з Ложкіним. “Порошенко більше не є партнером United Media Holding (UMH). Медіагрупа викуповує по 50% в “Нашому радіо” і KP Media (журнал “Кореспондент”, сайт korrespondent.net і т. д. ) у структур бізнесмена й стає єдиним власником цих компаній, розповів співрозмовник”, — повідомляла тоді “Українська правда”.

Це повідомлення мало б неабияк зацікавити Генеральну прокуратуру та Антикорупційне бюро. Чому? Бо якщо уважно відстежити за 2013 рік структуру власності у всіх підприємствах бізнесу Ложкіна, зареєстрованих в Україні, впадає у вічі одна особливість — ніяких змін тут насправді не відбулося. А це може означати лише одне: усі операції з викупу частки Порошенка у бізнесі Ложкіна відбувалися поза межами України, за кордоном. Ми вже знаємо, що Курченко, купуючи бізнес Ложкіна, розрахувався з ним грошима... вкладників депозитів державного Укрексімбанку. На операцію, яку СБУ назве “злочинною”, із державного банку видано рекордну суму – 160 мільйонів доларів.

Борис Ложкін, права рука Порошенка, не сплатив з операцій на сотні мільйонів доларів жодної копійки податків. Щоб не платити податки в Україні, пан Ложкін зареєстрував офшорну компанію на екзотичних островах — у Карибському морі. Звісно, у декларації, яку пан Ложкін заповнював, перш ніж зайняв крісло держчиновника, він, усупереч антикорупційному законодавству, своїх заморських активів не згадав. А як же діяв Порошенко? Він публічно визнав, що продав свою значну частку у спільному бізнесі, який сам Ложкін оцінював у 400 мільйонів доларів. Звісно, стає цікаво, чи не забув відобразити їх у таблиці Б розділу 2 “Відомості про доходи, одержані (нараховані) з джерел за межами України” своєї декларації про доходи? Беремо декларацію за 2013 рік Петра Порошенка — і... увесь цей розділ порожній. Також порожній розділ, у якому чиновники повинні вказувати цінні папери та корпоративні права, які належать декларантові та містяться за кордоном. Жодної цифри, жодної копійки. Дивно.

Утiм повiрити в це дуже важко, особливо беручи до уваги роздобутi нами факти, якi вказують на те, що прямий стосунок до однiєї з офшорних компанiй має не хто iнший, як Петро Порошенко. Так, справдi, не однофамiлець, а той самий Порошенко, який працює Президентом України. Декiлька тижнiв тому ми отримали документи, якi дають змогу майже поденно встановити, яким чином вiдбувався продаж УМХ Курченку. Вивчаючи цi документи, ми звернули увагу на компанiю, яка майже до останнього “трималася” за кiпрський UMH i покинула склад його акцiонерiв менш нiж за два тижнi до того дня, коли 99% акцiй УМХ опинилися у власностi “Trilado Enterprise Inc.” — офшору з Вiргiнських островiв, пiдконт­рольного Курченковi. Назва цiєї компанiї — “Linquist Services Limited”, i мiститься вона на тому ж островi Тротола з Британських Вiргiнських островiв, на якому зареєстровано приблизно 40% офшорних компанiй свiту разом з офшорними компанiями Ложкiна i Курченка.

Який стосунок до неї має Порошенко? Офiцiйно наданi нам вiдомості вказують, що ця компанiя перебувала пiд його контролем принаймнi до кiнця 2013 року. I саме через неї Порошенко володiв своєю часткою як у всьому УМХ, так i у спiльних компанiях з Лож­кiним. Саме так, це не помилка, адже “Linquist Ser­vices Limited” належали акцiї у кiпр­ськiй компанiї UMH, яка контролювала весь “Український Медiа Холдинг” в Українi. Доказ перший. У квiтнi 2013 року було офiцiйно оголошено про продаж Порошенком своєї п’ятдесятивiдсоткової частки у радiостанцiї “Наше Радiо”, журналi “Кореспондент” та сайтi korrespondent.net “Українському Медiа Холдингу”, який тодi ще належав Ложкiну. Яким же чином вiдбувався цей продаж? Українськi олiгархи, мабуть, суто з патрiотичних мiр­кувань, усi свої серйознi угоди вчиняють далеко-далеко за межами України, наприклад, на Кiпрi або ще краще — на Британських Вiр­гiн­ських островах. Так i сталося з “Нашим Радiо”. Склад акцiонерiв цього товариства в Українi залишився незмiнним, тодi як змiни торкнулися власникiв кiпрської компанiї, яка 100% контролює “Наше Радiо” в Українi. Назва компанiї — “UBMH Broadcast Media Hol­dings Limited”.

Починаючи з червня 2011-го по травень 2013 року цiєю компанiєю в рiвних частках володiли голландська фiрма Ложкiна “United Media Holding N.V.” i компанiя з Британських Вiргiнських островiв “Lin­quist Services Limited”. Дати по­чатку i закiнчення спiльного володiння цими двома компанi­ями збiгаються з перiодом, коли Лож­кiн i Порошенко, за їхнiми власними ж словами, були партнерами по “Нашому Радiо”. Пiсля того як було оприлюднено iнформацiю про викуп частки Порошенка в радiостанцiї, “Lin­quist” через кiлька днiв зникає зi складу акцiонерiв UBMH, i власником 100% залишається “United Media Holding N.V.”. Такi самi змiни вiдбулися i в ПАТ “КП Медiа”, якому належали журнал та сайт “Кореспондент”, оскiльки материнською компанiєю його була також кiпр­ська UBMH.

Тож у пiдсумку маємо таке: якщо продаж частки Порошенка в згаданих медiа вiдбувся шляхом продажу “Linquist Services Li­mited” своїх 50% UBMH на користь “United Media Holding N.V.”, то нiкому iншому, нiж Порошенку, компанiя “Linquist” належати не могла. Iнакше що ж тодi продавав Порошенко Лож­кiну? Доказ другий. У 2010 — 2011 роках компанiя “Linquist Services Limited” надала ПАТ “Мiжна­род­ний iнвестицiйний банк”, що належить Порошенковi, позику в загальному розмiрi понад 4 мiльйони доларiв. На перший погляд, нiчого особливого. Якби не характер цiєї позики. А надана вона була на умовах так званого субординованого боргу. Це специфiчний спосiб фiнансування банкiв для виконання нормативiв фiнансових активiв, встановлений Нацiональним банком. Часто субординованi позики називають “гуманiтарною допомогою для банкiв”, оскiльки такi позики надаються на дещо невигiдних умовах для позичальника — без будь-якої застави, пiд обмеженi вiдсотки i без права вимагати її дострокового повернення. Як правило, на такi незручнi умови погоджуються кредитори, якi пов’язанi з власниками банкiв-боржникiв. У випадку Мiжнарод­ного iнвестицiйного банку таким власником був Порошенко, який, вочевидь, з допомогою вiргiн­ської фiрми вирiшив до­фiнансу­вати рiдний банк. Отож “Linquist Services Limi­ted” щонайменше тричi з’являється поряд з iм’ям Порошенка за обставин, якi не дають пiдстав для сумнiву, що цю компанiю прямо або опосередковано контролював Порошенко принайм­нi до кiнця 2013 року.

Яким же чином компанiя Порошенка з Британських Вiргiн­ських островiв взяла участь у схемi Курченка — Ложкiна з продажу УМХ? Як ми вже згадували, “Linquist Services Limited” залишалася серед акцiонерiв кiпр­ського “UMH Group Public Limi­ted” аж до 23 жовтня 2013 року. Чим пояснити таку неквапли­вiсть? Випадковостi тут бути не може, адже угода була спланована i продумана вiд початку до кiнця. Чого чекав Порошенко? Найiмовiрнiше, вiн чекав плати за свої частки в “Нашому Радiо”, “Ретро ФМ” та “Кореспонден­тi”, якi придбав Ложкiн напередоднi. Свiй пiдпис пiд згодою Порошенко поставив лише тодi, коли стало зрозумiло, що Курченко адмiнва­желями витисне гро­шi на оборудку з держав­ного банку.

Схема входу Порошенка у бізнес Ложкіна і виходу з нього через офшор на Британських Віргінських островах

1. Офiцiйне повiдомлення про те, що Ложкiн i Порошенко стають бiзнес-партнерами.

2. Офiцiйне повiдомлення: Ложкiн викуповує частку Порошенка, готуючись перепродати її Курченку.

3. Офiцiйний документ: Порошенко — це офшорна компанiя “Linquist Services Limited”. I мiститься вона на тому ж островi Тротола з Британських Вiргiнських островiв, де й офшор Ложкiна. 4. А ось структура власностi пiсля 7 травня 2014 ро­ку: Порошенка вже серед власникiв немає, все готове для продажу Курченковi.

5. “Гаманець сiм’ї Януковича” Курченко купує УМХ — Порошенко i Ложкiн отримують грошi. Але податкiв не платять. Неприємних пiдсумкiв два. Перше: кошти, що витратив Курченко на придбання медiа­хол­дингу, злочиннiсть походження яких все ще перевiряє Генеральна прокуратура, майже зi стовiдсот­ковою ймовiрнiстю потрапили не лише до кишенi Ложкiна, а й на рахунки пiд­приємств, контрольованих Порошенком. Друге: щоб не платити податки в Українi, Порошенко використовував власну офшорну компанiю за океаном, приховуючи це i вiд податкiвцiв, i вiд виборцiв. До речi, ми звернулися до Генпрокуратури, щоб дiзнатися, на якому етапi перебуває розслi­дування кримiнальної справи, зокрема щодо оборудки Курченка — Ложкiна. Отримуємо вiдповiдь.

Так, дiйс­но, є таке кримiнальне провадження, i розслiдують його серед iншого за статтею 209 КК України — легалiзацiя (вiдмивання) доходiв, здобутих злочинним шляхом. А ще Генпрокуратура пiд­твердила, що станом на грудень 2014 року здiйс­нюються заходи, спрямованi на дослiдження фак­тiв вчинення протиправних дiй пiд час оплати за договором ку­пiвлi корпоративних прав групи компанiй “Ук­раїнський Медiа Хол­динг” (“UMH Group Public Li­mited”). Що ж заважає слiдчим Гене­ральної прокуратури швидко та результативно закiнчити розслi­ду­­вання? Чомусь видається, що на те є лише одна причина: грошi вiд цiєї угоди отримували особи, якi зараз перебувають на самiй вершинi владної пiрамiди.

Олексiй МАЛЯРЧУК, Iгор ПОЧИНОК, газета "Експрес"

P.S. Ми надрукували сьогоднi нову частину нашого розслiдування, не маючи на метi насолити Президенту чи кинути тiнь на нього. Ми лише хочемо, щоб кожен знав, що люди, перш нiж стати президентами, теж можуть робити помилки. I нинi, у цей складний час, дуже хочеться зрозумiти, чи, ставши президентами, люди здатнi визнавати своїх помилки i змiнюватись.  Тодi у нас всiх буде шанс, що почне змiнюватись i країна.

До речi

За дивним збiгом, через два тиж­нi пiсля оголошення про продаж холдингу Курченку, а точнi­ше, 9 липня 2013 року, Борис Лож­кiн, нинiшнiй глава Ад­мi­нiстрацiї Порошенка, отримує найвищу нагороду вищого законодавчого органу Росiї — Ради Федерацiї — з рук її голови Ва­лентини Матвiєнко. Пiд час вручення панi Матвi­єнко не шкодувала комплiментiв пану Ложкiну: “Борис Ложкин руководит издательским домом, который работает с российскими медиа. Я хочу сказать, чтобы реализовывать такой проект, надо быть большим профессионалом и другом России и понимать, какую важную миссию он выполняет”. Панi Матвiєнко знала, про що говорила, — бiзнес Ложкiна базувався на розвитку в Українi злег­ка перероблених росiйських радiостанцiй та видань. Звiсно, навряд чи, розбудовуючи протягом останнiх двадцяти рокiв “издательський дом, который представляет российские медиа”, Ложкiн мотивувався лише “духовними скрєпами” або “важной миссией”. Але тепер, як нi­коли ранiше, настав, мабуть, найкращий час, щоб главi Ад­мiнi­страцiї Президента України визначатися: якщо нагорода вiд Ради Федерацiї агресора заслужена, то яким чином можна бути членом Ради нацбезпеки i оборони та керувати адмiнiстрацiєю головнокомандувача Збройних сил країни, яка обороняється? Якщо ж нагорода була черговим брязкальцем марнославства, то чому її не повернуто за адресою: “Москва, Кремль, до востребования”?