«Белой акации гроздья душистые» пахнуть українською ...
Попри свої успіхи на перекладацькій ниві, він не вважає себе професіоналом у цій сфері. Однак, прослухавши романс «Грона духмяні акації білої», переконуєшся: перед тобою – людина рідкісної душевної скромності. Український переклад знаменитого твору М. Матусовського своєю колоритністю та милозвучністю почасти затьмарює навіть першотекст.
Мій співрозмовник – заслужений артист України Петро Бойко – поділився творчими переживаннями та розповів про народження свого перекладацького шедевру. Розкажіть, будь ласка, історію створення перекладу геніального витвору М. Матусовського «Белой акации гроздья душистые».
Що Вас надихнуло, і чому саме цей твір?
Дуже щемливими нотами наповнений роман Михайла Булгакова «Белая гвардия». І не менш щемливим вийшов фільм Володимира Басова «Дни Турбиных» за твором письменника. Місцевість, клімат, дійові особи повністю відповідали характеру та настрою твору, але найхвилюючішим епізодом у картині стало виконання Людмилою Сенчиною романсу «Белой акации гроздья душистые» на слова Михайла Матусовського. Він настільки запам’ятався і сподобався публіці, що дуже швидко вийшов за межі кінострічки і розпочав своє власне життя. І це не дивно, адже вірш має настільки сильний смисловий скелет, що кожен, хто його почує, більше ніколи не забуде ці ніжні слова: «Белой акации гроздья душистые…»
Михайло Булгаков виріс на Андріївському узвозі, у чарівному зеленому міжгір’ї, де на крутосхилах важко прижитися яблуням чи вишням, зате чіпкі акації своїм корінням не тільки тримаються самі, а й здатні багато років тримати землю, на якій ростуть. І саме вони в час цвітіння несуть на собі тонни запашних грон акації, які п’янять своїм ароматом – ніжним, хвилюючим, незабутнім…
Мені, колись мешканцеві Андріївського узвозу, теж пощастило «скуштувати» того диво-трунку. Тож не дивно, що романс Михайла Матусовського зачепив мою душу, а особливо – серце дружини Валентини. Він так щоразу її бентежив, що я не міг не спитати, чи не хоче вона слухати композицію українською мовою. «А хіба це можливо?» – запитала. Тож ніяк не міг не взятися до роботи. Дактилічна рима, інверсія в головному рядку… Перекласти такий шедевр виявилося справою не такою вже й простою. Але я настільки пройнявся ідеєю перекладу, що вже просто не міг вийти з полону романсу. Уявним внутрішнім слухом я намагався почути адекватне звучання цих чарівних рядків українською мовою. І таки почув його! Інверсія народилася сама собою: «Грона духмяні акації білої…» За день-два з’явилася вся словесна основа вірша. Щодня порівнював його ритмічне й ліричне звучання з авторським оригіналом, шукав огріхи, виправляв… На все витратив близько тижня. Дружині дуже сподобалося.
Безмежна вдячність співакам-виконавцям – народному артистові України Олександру Таранцеві та заслуженій артистці України Світлані Мирводі за те, що вони відтворили священну трепетність рядків М. Матусовського та мелодії В. Баснера, навіяні там, де в прадавні часи благословляв майбутній стольний град України, стоячи над Дніпром, святий апостол Андрій Первозванний.
«Грона духмяні акації білої»
/Переклад Петра Бойка/
Нам цілу ніч соловейко виспівував,
Ночі, здавалось, не буде кінця…
Грона духмяні акації білої
Нам до світанку п’янили серця…
Сад був умитий весняними зливами,
Доли стояли у темній воді.
Боже! Наївні – були ми щасливими,
Юні до болю ми були тоді.
… Роки промчали, зробивши нас сивими,
Де чистота пелюсток тих живих?..
Тільки зима заметілями білими
Нам промовляє сьогодні про них.
В час, коли вітер лютує завією,
Знов, як колись, зачаровуюсь я:
Грона духмяні акації білої,
Ви неповторні, як юність моя…
Грона духмяні акації білої
Ви не вернетесь, як юність моя!..
Виступає й нижче в ролику співає
заслужена артистка України Світлана Мирвода.
Є ще й інший переклад романсу...
Саме цей переклад (Олександр Пономарiв) - найкращий, як на деякий смак:
Спів солов'я не змовкав поміж кронами,
Місто мовчало в обіймах пітьми.
Білих акацій пахучими гронами
Аж до світанку впивалися ми.
Сад весь дощами був скупаний зливними,
Сяяли зорі в ярах у воді ...
Боже, якими були ми наївними!
Боже, які ж ми були молоді!
Роки лишаються сивими віхами.
Де чистота тих суцвіть запашних?
Тільки зима цвітом білої віхоли
Нам нагадає сьогодні про них.
В час, коли вітер шаліє над кронами,
Вже весняних не палити вогнів.
Білих акацій з пахучими гронами:
Не повернути, як юності днів.?
олег_из_Киева обратиться по имени
Суббота, 19 Мая 2018 г. 18:02 (ссылка)
