Не стоит ждать неприятностей или беспокоиться о том, что                                                                                                                                    может и не произойти. Радуйтесь                                                                                                                                                                                                                     жизни  
                                                                                                                                             Бенджамин                    Франклин

Привычка всё драматизировать мешала мне много лет. Думаю, что многие так же страдают этим.

Это склонность выстраивать наиболее неприглядный сценарий грядущих событий и представлять наихудший исход из всех возможных.

К примеру, у вас завтра презентация, и ваш мозг услужливо подсовывает вам мысли о том, что вы непременно оставите все записи дома и выставите себя полным дураком. Вы будете стоять перед полной аудиторией, не в силах вымолвить и слова, а ваш начальник будет отчитывать вас на протяжении 20 минут. Жуткая картина.

Хотите узнать, как я с этим справился?

Вот четыре шага.

Шаг первый. Прикажите вашему внутреннему оппоненту замолчать

Всё, что вы себе надумываете, идет изнутри. Именно так называемый внутренний оппонент нашептывает, что ничего не выйдет, потому что вы неудачник, или потому что плохо подготовились, или потому что начальнику не понравится ваша презентация, или всё сразу.

Заставьте его угомониться. Как только в голову лезут плохие мысли, кричите «НЕТ!», или «НЕТ! Не в этот раз!». Это способ прервать цепь печальных мыслей и вернуть рассудительность.

Шаг второй. Сконцентрируйтесь на дыхании

Успокойтесь и, если нужно, присядьте.

Сконцентрируйтесь лишь на дыхании. Вдох-выдох, вдох-выдох. Ничего кроме дыхания.

Это успокоит тело и прояснит разум, вы вернетесь к тому, что происходит в данный момент, вместо того, чтобы размышлять о грядущих неудачах.

Шаг третий. Хотите правды – загляните в прошлое

Подумайте, часто ли сбывались все эти кошмары? В моем случае, кажется, максимум пару раз.

Так что, стоит напомнить себе, что обычно всё было хорошо, чтобы успокоиться и собраться.

Шаг четвертый. Поговорите с кем-то более уравновешенным

В большинстве случаев мне помогали первые три шага.

Иногда этого бывает недостаточно, и нет-нет, да и проскальзывают тревожные мысли.

В таком случае, нужно выговориться близкому человеку. Проговаривая свои страхи, можно понять, как всё обстоит на самом деле, и отпустить их, а близкий человек может помочь, высказав свою точку зрения.

Всё это помогало мне вернуться на землю и найти решение проблемы, или понять, с чего начать и как изменить ситуацию в свою пользу.

А как вы боретесь со своими тараканами в голове? Пишите в комментариях
http://www.kishinev.net/4410-как-выгнать-тараканов-из-головы-4-прост.html

В один из поселков Алтая наводнение принесло ступень баллистической ракеты.

Господин президент, разрешите
Мне сказать пару вежливых слов.
Лично Вам - ни ГосДуме, ни свите,
Ни чиновникам разных постов,
Ни различных сортов депутатам,
Ни помощникам, что так шумны -
Рассказать то, что дорого, свято
Лично мне, гражданину страны.
Я родился на Среднем Урале,
Где России опора и тыл.
Вы у нас, знаю точно, бывали -
Точно знаете Нижний Тагил.
Точно помните грозные танки,
Огневую их мощь и броню.
Но не видели город с изнанки,
И за это я Вас не виню.
Я - один из песка людских судеб,
И пока мое время течет,
Я хочу изменить то что будет,
Пока можно исправить еще.
Мы - советский, российский, уральский
Трудовой терпеливый народ.
Обладаем терпением райским,
Только... если его вдруг прорвет...
Объясните, прошу Вас, немного,
Почему всюду правит подлец:
Если наворовал - невиновен,
Продал Родину - вот молодец!
А когда защитил невиновных,
С сердцем горю чужому помог -
Или штраф платишь жуткий, огромный,
Или срок. Или пуля в висок...
Делать Дело теперь бесполезно,
Остается колоться и пить;
Одного поколения трезвых
Точно хватит здесь все изменить.
Мало тех, кто не пьет и не колет,
Их порой за своих не сочтут.
"Где достать" знают и в средней школе,
И в любом институте найдут.
Не сколоться, не спиться-скуриться,
Всей стране дать надежду на жизнь -
От наркотиков визой закрыться,
Охранять от беды рубежи.
Обойтись без флажков, транспарантов,
Громких слов и лихого вранья.
Пусть в стране очень много мигрантов,
Но страна эта все же - моя!
Господин президент, вы не слепы,
Говорю, опираясь на слух.
Нам нужны не духовные скрепы,
А хотя бы простой русский дух.
Наши дни - час воров и обмана,
Время глупости и кумовья.
Нужен свет в этом царстве тумана,
Нужна правда в болоте вранья.
Пусть полпред (нынче) Игорь Холманских
Вам в защиту народ собирал;
Люди - только ресурс и приманка,
И народ от обмана устал.
Где одни погибают, забыты -
Там другим рай земной без забот.
А права? Просто в землю зарыты,
Трупы прав и гражданских свобод.
Господин президент, извините -
Вы нелепы, смешны и мертвы.
В Сомали нет пиратов, в Гаити -
Все в элитных квартирах Москвы.
Богатеют от взяток, откатов,
Беды "просто людей" не важны;
А еще - повышают зарплату
"Лучшим людям Великой Страны".
Вы живете в придуманном мире,
Где нет ужасов и подлецов
Террористов вы ждете в сортире,
А они Вам смеются в лицо.
Вы в ответ им смеетесь так звонко,
Так по-милому, прямо до слез.
А в стране остаются воронки
От "воздействия внешних угроз".
Господин президент, Бога ради,
Объясните Вы мне, дураку,
Для чего все взрывать в Волгограде,
Черт, иракскому боевику?!
Ладно, Бог с ним, Аллах ему в судьи,
Этот грех пусть он носит в себе.
Но такое же было. И будет.
Так зачем нам вообще ФСБ?
ФСО, МВД, министерства,
Все правительство, армия-рать -
Неужели подкармливать стерхов,
Оппозиционеров пугать?!
Неужели во всей нашей Думе
Среди всех депутатов-актрис
Не нашлось ни одной тупой дуры,
Предложившей введение виз?!
Неужели весь трафик с Востока
С динамитом, дерьмом наркоты -
Власти всей абсолютно "по боку" -
За откат у всех руки чисты?
Неужели нас опыт не учит
Волгодонска, Беслана, Москвы
Почему жить элите все лучше,
А народу уж впору завыть?
Ваш покой защищает охрана,
Контролируя каждый вопрос.
Школ боятся все после Беслана,
Боль живет в каждой букве НОРД-ОСТ.
НО парламент, как прежде спокоен,
Чтобы выжить в террора войне,
Мы возьмем да отменим биткоин,
Чтоб дома не взрывали в стране.
Гражданин президент, не иначе,
Закружилась у Вас голова?
Миллиардов 15 (без сдачи),
Белоруссии - вот еще два!
Полтора триллиона на Сочи,
Остальное - карманный расход.
Только знаете, хочется очень
Про салют вспоминать анекдот.
Вы достигли девятого дана,
Ваше имя звучит на весь мир...
И сейчас мне нисколько не странно,
Что в карманах страны столько дыр.
Лошадей редко радуют шоры,
Шпор удары в гнедые бока.
Все богатство России - в оффшорах,
А народ, как всегда, в дураках...
Господин президент, разрешите
Мне последний, нескромный вопрос:
Неужели Вы правда хотите,
Чтобы что-то с Россией стряслось?
По Москве чтобы ездили танки,
Чтобы к каждому - цепь и конвой,
Чтоб бойцы убивали гражданских,
Чтоб гражданскою пахло войной?!
Вряд ли кто-то сейчас угадает
И мою, да и Вашу судьбу.
Только вот заворот всяких гаек
Очень часто срывает резьбу...
А сорвавший ее - сам виновен,
В том, что сеет раздор в этот грунт,
Все мы помним, как немногословен
Переживший века Русский бунт.
Я пишу, без вранья и призывов,
С четкой целью сказать Вам о том,
Что спокоен сейчас лишь ленивый.
Мы всё знаем, но мы еще ждем.
Книжным червем стихи мои гложет
Горе русское из глубины.
Я спешу рассказать что тревожит
Одного гражданина страны.

© Copyright: Вик Туманов, 2014
http://stihi.ru/2014/05/20/4773
 

... Історична назва нашої країни – Русь, бо ми, українці, є прямі нащадки Київської Руської Держави, її законні спадкоємці. Ця назва “Русь” з’являється у східно-римських літописах у VIII столітті. Відтоді, впродовж сторіч світ знав Україну як Русь, а українців як русичів. Історично в різні епохи різні терени йменувалися Руссю, але всі вони виключно розташовані на етнічній території проживання сучасних українців, в Україні: „Руська земля” (Київщина), „Червона Русь” (Галичина), „Срібна Русь” (Закарпаття), „Біла Русь” (Західна Білорусія, яка насправді є споконвічною українською територією – Берестейщиною), „Новоросія” (південна Наддніпрянщина1). У всіх документах польско-литовської Речі Посполітої наша земля офіційно зветься або Русь (Rus), або на латинський кшталт Рутенія (Ruthenia). З іншого боку, Московщина зветься виключно Московія або Татарія (Tartaria), а її мешканці – московитами. Звідси походить і простомовне українське означення московита – “москаль”. Звідки ж узялися сучасні назви “Україна”, “Росія”? Слово “Україна” походить від загальнослов’янського кореня *-kraj, що семантично означає “країна”, “територія”, “земля”. Порівняйте польске krajowa, хорватське і сербське krajna, чеське krai, московське“край” (напр. Краснодарский край), що мають саме одно значення – територія, країна. Ми й зараз кажемо “країна” стосовно до нашої землі, в залежності від граматичної форми – “Вкраїна”; у літературі зустрічаємо “Край”, “Вкрайна”, “Украйна”. Отже це слово просто означає “терен”, і зустрічається воно в писемних пам’ятниках вже у ХІІ ст. Тим самим спростовуються дурні вигадки московитських істориків про інше значення цього слова: нібито “Україна” походить від московського “окраина” і спочатку вживалось для обозначення диких околиць Московського царства. Назва Україна не менш стародавня, як назва Русь. Слово “Україна” місцевого простонародного походження і в своїй появі звязане з територією. Слово „Русь” невідомого походження і спочатку прикладалося до людей певного зайняття, а по тих людях перейшло на опановану ними територію, після чого перейшло і на іншу людність тої території. Слово Україна, бувши простонародним, потім зробилося і книжним, а слово Русь, ставши книжним, потім робилося і народним, хоч зробитися ним остаточно і не встигло. Той факт, що колишня Русь змінила назву і сьогодні зветься Україною не є винятковим явищем у світі. Колишня Еллада і елліни звуться Грецією і греками. Колишня Галлія з галлами нині зветься Францією з французами, а колишня Франція (Франконія) нині зветься Баварією. Латвія століттями звалась Курляндією. Стародавня Римська держава (Romania) сьогодні зветься Італією, а її назву чомусь носить колишня Валахія (Румунія). Століттями світ знав Персію, але вже давно звик до іншої назви країни – Іран. Колишня Османська держава знана всіма як Туреччина. Більше того – в різних народів різні країни мають, бува, абсолютно різні назви. Скажімо, фіни не називають себе фінами, а свою країну Фінляндією. В них своя назва – Suomi. Ірландці називають свою державу Eire. Китайці кажуть про Китай „Хань” – це назва їхньої країни. Австрія насправді зветься Ostreich, але це слово нічого не говорить чехам, які називають цю країну по-своєму –Racousco! Але, напевно, чемпіонами серед назв є німці зі своєю Німеччиною. Як тільки не називали й не називають цю країну і цей народ їхні близькі та далекі сусіди: готи, франки, тевтони, прусаки, для нас це Німеччина, для французів D’Allemanie, для італійців Tedesci, для московитів Ґєрманія! Так і Україна, яка колись звалася по книжному ще й Русью, зосталася при своїм стародавнім імени України, бо XVIII сторіччя Московщина свавільно привласнила собі нашу назву в грецькій транскрипції (Росія). Адже Москва ще в XVI віці, коли постала як держава („царство”), шукала назву цьому „царству” – однією з пропозицій, до речі, була „Романія” (тобто „третій Рим”!) Щодо назви “Росія”, то вона була привласнена Московській імперїї царем Петром І. Він намагався вдати Європі, що Московщина – то європейська, культурна держава і саме для цього йому було конче потрібно посилання на авторитет давньої Русі, яка і юридично, і політично входила свого часу, до монголів, у коло європейського світу. Саме тоді і виникли підвалини вищезгаданої теорії про спадкоємність Московщини Русі. 1713 року Петро І офіційно проголосив, що відтепер Московія зветься Росія, а московити – росіянами. Але потрібні були роки щільної московської пропаганди та агітації, щоб нова назва кінцево закріпилася за Московською імперією. Ще у 1770-і роки французькі дипломати в документах та офіційних листах використовували її природну назву –Московія. З іншого боку, українці ще довго називали себе русью або русинами, що між іншим вельми сприяло асиміляції і колаборації з Москвою, начебто підтверджувало пропагандиську думку про “єдність” великороссов і малороссов. Коли ж уперше простонародне імя України стало робитися і книжним іменем? Найдавнішу запис, в якій територію українського народу названо не тілько її книжним ім’ям Русі, але й народним іменем України, ми знаходимо в спискові Іпатьєвського літопису під 1187 роком. Назву "Україна" з похідними від неї вжито в цім літопису 6 раз, а саме під 1187, 1189, 1213, 1268, 1280 і 1282 роками. "Україною" тут названо ті ж самі землі, які названо також і книжним ім’ям Русі. Це синоніми. Тому професор Максимович мав повну рацію, коли писав "Русская Земля, или Украйна" (III. т., стор. 365 і далі). В ті часи землі на північ від України звалися Суздальською, Володимирською, Муромською і т. д. Потім по Москві, про яку згадується вперше в 1147 році, як про невелике село, ті землі стали колективно зватися Московією. Руссю вони не звалися і сами себе виключали з Руських Земель, вважаючи Руссю і Руською Землею тілько Україну, яка по Київу носила ще й ім’я Київської Держави. Це цілком виразно зазначено в літопису, напр. під 896, 1150, 1154, 1175,1179, 1187,1195, 1202 та інших роках. Отже, знаменитий вираз київського князя про Київ, що він "матір городів руських", відноситься до України і її городів, а ніякого відношення до Московії не має, бо не українські городи не вважалися руськими. По назві земель і народ звався Суздальці, Володимирці, Ростовці, Муромці, як по Україні — Українці. Утім, це пізніша форма, а стародавніша форма була на "-не": поляне, древняне, кияне, забужане, волиняне, галичане, подоляне і т. д., а від імені „Україна” — україняне. Таку назву обивателів України українянами зустрічаємо в Іпатьєвському літописі під 1268 роком, де людей, які проживали в Холмщині, названо українянами, бо Холмщина завжди була частиною України (див. запис під 1213р.). В Іпатьєвському літопису під 1185-1187 роками оповідається, як половці нападали на Переяславську, Київську, Чернигівську, Новгород-Сіверську та інші руські землі, спалили навіть Путивль, брали людей в полон, все грабували й розоряли. Між князями, які обороняли землі від половців, особливо прославився Переяславський князь Володимир Глібович, якого всі князі і народ за це любили, бо він обороняв усю руську землю. Коли в 1187 році він в поході проти половців застудився та помер, то літописець під 1187 роком розповідає, що "плакашеся по нем всі переяславці", пояснює, чого саме, і закінчує з жалем: "О нем же Україна много постона", тобто жалкувала, журилася, плакала. Україною тут названо всю Руську землю, яку він захищав і якій натурально за таким князем треба було жалкувати. (Порівняйте: в козацьких думах так само Україна жалкує, журиться, сумує, плаче, стогне — та ж сама персоніфікація.) Під 1189 роком оповідається, що галичани запросили до себе на княження в Галич Ростислава Берладничича, який після цього поїхав до них зі Смоленська і швидко прибув "к Україні Галичьской", де й роспочав свої акції, взявши два горста і поїхавши до Галича. Смоленськ і Смоленська земля — це не Країна. Зі Смоленськa князь їхав на галицьку Україну, а тому літописець і розповідає про те, як він прибув до України Таким чином літописець записом під 1189 роком установляє, що Галицька Земля уже в ті часи являла собою частину України і тому звалася Україною Галицькою, подібно тому, як Поділля звалося Україною Подільською. Ця назва вживається і в козацьких думах. Зауважу, що інженер і географ Боплан так само в 1648 році вжив назву України до Галичини і до Поділля, яке займало і частину нинішньої Галицької Землі. Так він зробив згідно з народною термінольогією. Цим установляється історичне, споконвічне право Галичини на ім’я України і приналежність до неї, як частини до цілого. Стародавні географи раніше, ніж інші чужі книжники, починають вживати на мапах замісць книжних народні назви міст, річок, країв та т. і. До сього їх в великій мірі спонукали практичні потреби. В давні часи купці, діпльомати, посланці та інші подорожували на конях і мусіли розпитувати шляху в місцевого населення. Як французький купець Мотіель, так і посланець австрійського імператора Еріх Лясота, що їздив в 1594 році до запоріжців утворювати з ними договір, однаково мусіли питатися шляху по назвах на мові місцевого населення. Географи, картами яких вони користувалися, мусіли задовольнити й такі потреби, і на стародавніх географічних картах книжні назви все більше й більше замінялися місцевими простонародними. Тому і книжна назва України Русью, Росією, Роксоланією, Сарматією і т. д. помалу замінилася й на мапах народною назвою "Україна". На ілюстрації - мапа 1648 року, зорієнтована на південь. Як бачимо, ніякої "Росії" тут немає (є "частина великого князівства Московського" . Натомість читаємо напис латиною: "Дике Поле, по-простому УКРАЇНА". 1 Тут автор помиляється: термін „Новоросія” насправді штучно вигаданий і впроваджений за часів правління Катерини ІІ заради виправдання російської колонізації Півдня України у другій половині XVIII ст. Українські назви цих земель – Запоріжжя, Низ і Великий Луг... /СЕМЕН ШВАЧКА /

¹ Тут автор помиляється: термін „Новоросія” насправді штучно вигаданий і впроваджений за часів правління Катерини ІІ заради виправдання російської колонізації Півдня України у другій половині XVIII ст. Українські назви цих земель – Запоріжжя, Низ і Великий Луг.

 

 

 

Донбасс попал и конкретно. Люди гибнут, их похищают, пытают, грабят. Бизнес стремительно и массово бежит в другие регионы Украины. Поезда уезжают заполненными, возвращаются пустыми. Сколько продлится АТО сказать трудно. Если бы можно было перекрыть границу с Россией, то появились бы перспективы ее быстрого окончания. Но закрыть наглухо 2000 км. не так просто. Поэтому, солдат удачи соседняя страна будет поставлять на Донбасс до тех пор, пока есть деньги у Януковича. А их у него столько, что лет на десять стрельбу может обеспечить без особых проблем.

Безусловно, людей очень жаль. Но не тех, кто бегает по Украине с автоматами и российскими флагами, выполняя свою грязную денежную работу по развалу Украины. Они сознательно выбрали свой путь и должны понимать, что в лучшем случае их ждет тюремный срок.

Жаль тех, кто был одурманен кремлевской пропагандой, а теперь получил разом и оптом все дивиденды от дружбы с Россией. Уже многими замечено, что пока Путин не стал спасать русскоязычное население Украины, крови в стране не было. Теперь она есть. И к ней Донбасс шел все 23 постсоветских года.

«Каждый народ достоин своего правителя» – это мудрейшая библейская истина. Донбасс четверть века выбирал исключительно воров и проходимцев. На всех уровнях. Как начальство указывало, так там и голосовали. Конечно, не все, но подавляющее большинство.

Донбасс был не то чтобы зоной, но чем-то близким к лагерному поселению. Хозяева народ подкармливали, голодать не давали, но минимально достойный уровень жизни не обеспечивали. Статистика знает все. Если в центральной и западной Украине люди в основном берут кредиты на покупку квартир и машин, то в Восточной на приобретение холодильников и телевизоров.

А дома? Сравнивать дома среднестатистического жителя Западной Украины и Восточной просто смешно. Кто видел, тот поймет.

Зато все 23 года хозяева Донбасса (они же побратимы ФСБ) пугали местное население ужасами бандеровщины и поднимали тему русского языка. Причем всегда перед выборами. Побеждали на них и продолжали русскоязычно грабить народ, показывая ему патриотические советско-российские фильмы.

Казалось, что «оранжевая революция» и Майдан должны были заставить задуматься советских жителей Донбасса. Но тщетно. Им опять их хозяева из «Партии Регионов» с начала декабря начали вещать про киевский фашизм, угнетение русского языка, память дедов, Бандеру и Шухевича. Старая схема заработала и сработала.

Но самое парадоксальное, что когда после бегства Януковича стали известны фантастические масштабы его воровства, Донбасс не стал Майданом. Да, тысячи жителей Донецка поддерживали антибандитскую революцию, но основная масса людей равнодушно сидела по домам.

И этой аморфностью вновь воспользовались хозяева Донбасса и их кремлевские наставники. Несколько недель после побега Януковича они приходили в себя, а потом начали формировать боевые отряды «восставших против киевской хунты жителей Донбасса».

Хотя было известно, что 25 мая Украина сможет выбрать своего Президента. Вся Украина.

Сначала для Востока Украины это выглядело, как игра в Майдан. Только рядом и с настоящими автоматами и гранатометами. А в подкорке сидела мыслишка: «Крым забрала Россия, а там ведь, судя по программе «Время», каждый дворник на «Мерседесе» ездит. Может и нам»?

И дончане и луганчане опять остались дома. Наблюдать. А некоторые даже включились в «антифашистскую» платную борьбу.

Но сейчас все зашло слишком далеко. Дома и магазины советских людей Донбасса вычищают не бандеровцы и не «Правый сектор». Это делают бравые парни с георгиевскими ленточками.

А беженцы из Крыма и Донбасса едут во Львов. И там почему-то им не отрезают языки за русскую речь, а помогают обустроиться. А в Донецке за то, что ты украинец «антифашисты» сейчас убивают. И многое советские жители Донбасса уже начали понимать. Кто друг, а кто враг.

Желают ли они, чтобы прекратилась стрельба? Этого желают все нормальные люди. Но желает ли большинство жителей Донбасса, чтобы ценой прекращения АТО стало установление власти в их доме Гиркиных-Пономаревых? Есть большие сомнения. Иначе для своего прокорма «антифашисты» не грабили бы продуктовые магазины. Их бы закормил народ.

Очень жаль, что Донбасс платит за свою аморфность и недальновидность кровью. Цена их оказалась слишком высока. Но отдать несколько миллионов людей на пожизненное растерзание Гиркиным-Пономаревым Украина не имеет права. К сожалению, войны с бандитами без жертв не бывает. Но я знаю точно, что у Украины теперь будет еще два государственных праздника. День освобождения Крыма и День освобождения Донбасса. И они объединят всю Украину. 
http://www.echo.msk.ru/blog/ztr/1335540-echo/

Вблизи Красноперекопска люди приезжают на берег Северо-Крымского канала с тарой, чтобы набрать воды. Для того, чтобы добыть воду люди проходят километры, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на ТСН.

После оккупации полуострова Россией самопровозглашенная власть не смогла организовать поставки воды и электроэнергии, которые ранее в Крым поставлялись с материковой Украины.
Сейчас на полуострове большие проблемы с орошением полей. Как известно, в середине мая оккупанты разрушили сооружения Северо-Крымского канала и прорывали арыки, пытаясь получить воду.
 

Председатель Херсонской ОГА заявлял, что Крым не может получить днепровскую воду из-за безответственной позиции тех людей, которые называют себя властью в Крыму.
"Планы (самопровозглашенной крымской власти. - Ред.) относительно того, что они, захватив сооружения Северо-Крымского канала, смогут подавать воду сельхозпроизводителям и в водохранилища, не оправдались. Они наполнили эти службы неквалифицированными людьми, которые, мы имеем информацию, уже разрушили на территории Крыма сами сооружения Северо-Крымского канала, и пытаются отобрать воду вне сооружений, просто прорывая какие-то арыки", - отметил Одарченко.

По его словам, то, что Крым сегодня не может получить днепровскую воду, вызвано безответственной позицией людей, называющих себя властью в Крыму.
 

Источник:http://censor.net.ua/p288677