Звичні прогулянки городян центральною частиною міста, без яких неможливо уявити й сучасного Львова, особливо у вихідні дні, мають традицію довжиною у кількасот років… Ці “дефіляди” центральними проспектами міста, так добре знайомі кожному львів’янину, “принесла” у побут мешканців нова, австрійська влада…

Львів’янка на прогулянці нин. вул. Дорошенка. Фото до 1939 року

У останній чверті XVIII ст., коли Австрійська монархія опанувала Галіцію, одним з перших наказів цісаря був рескрипт про розібрання середньовічних львівських мурів. Місто отримало можливість рости, поступово відкидало застарілі міщанські норми, вступало у Новий час зі всіма його принадами та можливостями…

Пара на прогулянці суч. пр-м Свободи. Фото до 1939 року

Саме на початку XIX ст. формується те, що згодом, після засклепіння Полтви, назвуть львівським корзо -довга прогулянкова зона, вздовж нинішніх проспектів Свободи і Т. Шевченка, частково із прилеглими вулицями – нині Дорошенка, Гнатюка, Січових Стрільців…

Родина на прогулянці, нин. проспектом Свободи. Фото до 1939 року

До корзо входили центральні площі, сквери, парки, крамниці, цукерні та інші заклади, все це складало єдину, суцільну розвагу, відпочинок для городян.

Городяни на розі суч. пр-ту Свободи – вул.Гнатюка. Фото до 1939 року

На початках традиція здавалась дивною… Коли на зламі XVIII – XIX століть у Львові з’явились перші кав’ярні міщани приходили до них подивитись на австрійських чиновників – як то просто сидіти, пити каву, читати газету і …більше нічого не робити!?

На прогулянці біля готелю “Жорж”. Фото до 1939 року

Але до поступу та благ цивілізації звикаєш швидко… Невдовзі прогулянки містом, парками, походи до кав’ярень для львів’ян стають звичною справою. В ті ж часи формується поняття “вихідного” одягу, часто прогулянки львівським корзо нагадували справжні дефіляди, добре знайомі нам з батярських пісень…

Cцена біля готелю “Жорж”. Фото до 1939 року

Звісно ж, століття XX-те ще радикальніше змінило картинку: пасажі, автомобілі, дансінги, кіно, нічна ілюмінації міста… Незмінною лишились, мабуть, лише гарне вбрання і піша прогулянка…

Родинна прогулянка нин. проспектом Шевченка. Фото до 1939 р.

Але, прогулянки мали й власний “темний бік”, про це жваво писала передвоєнна львівська преса:
” Треба сказати правду в очі: львів’яни не вміють поводитися в місті. Ходять переважно поволі, при цьому дивлячись кудись по сторонах, щоб було простіше наступити ближньому на мозоль, або впасти під автомобіль, фіакр чи трамвай.

Нин. проспект Шевченка. Фото до 1939 року

Ходять завжди правою стороною тротуару, хоча повинні йти лівою, і через це розштовхують тих, хто справді поспішає. Львівське “корзо”, або ж відрізок від вул. Третього Травня (тепер – вул. Січових Стрільців) до кінця вул. Академічної (тепер – просп. Шевченка), кожного погожого дня в полудень і ввечері заповнюється різнобарвним натовпом різного віку і статі, перетворюючись на велетенський, витягнутий у довгу кишку мурашник, але мурашник безладний, повільний, невпорядкований.

Панянки на нин пр-ті Шевченка. Фото до 1939 року

Про нерозважливість львів’ян “на шпацері” найбільше знають і найкраще можуть сказати ті, хто переїжджав через місто велосипедом або автомобілем.

Нин. проспект Свободи. Фото до 1939 року

Потрібно мати справді залізні нерви і святе терпіння, щоб не платити здоров’ям за кожну таку поїздку. Не лише баби, які навіть улітку пов’язують собі голови хустками, щоб не чути сигналу застереження, але і т. зв. інтелігенція з дивною, незрозумілою бездумністю суне прямо під віз чи велосипед, попри те, що не раз пронизливий голос труби застерігає їх перед небезпекою.