Коли піду— він навіть не здригнеться
Оцей байдужий і холодний світ.
Лише сусід, що зверху, посміхнеться,
Та ще, можливо, засумує кіт...

Сусід, що знизу, зразу затанцює,
Бо уособлює він всю КПСС.
А хтось тихенько скаже: «Алілуя...»
А ще— завиє з горя старий пес...

Бездомний псина у холодних хащах,
Нікому не потрібний, на всіх злий
Мене він зрозуміє якнайкраще:
Бо був він, як і я, для всіх чужий...

За мною засумує ще і море.
І камінь той, де я любив сидіть.
А для всіх інших— невелике горе,
Бо заморилися вони мене терпіть...

Ото візьму— й піду на відпочинок.
Відпустку я собі візьму у рай...
Нехай від мене кожен відпочине—
І я від Вас спочину теж нехай...

Та не впускають за гріхи до раю,—
За те, що все на світі я любив.
Чортяки теж у пекло не пускають,
Усім Вам, видно, добре насолив!..

І праведним, і грішним на цім світі.
То я тепер не знаю, що й робить?..
У пеклі не дають мені горіти,—
І Бог не може все мені простить.

Вже вкотре знову дасть мені ще спробу.
Зрадіє кіт, і пес хвостом виля,
Коли моя душа в чиюсь утробу
Залазить— і шукає немовля...

І нова мати знов мене сповиє.
Кайдани приготує Новий світ.
А час прийде— і знову пес завиє.
Можливо, засумує ще і кіт..
2007
18.12.2015 Володимир Давидов