Киянка 23-річна Анастасія Дмитрук написала вірш "Никогда мы не будем братьями" - щойно росіяни почали експансію Криму. Відео, на якому вона начитує свого вірша, дівчина розмістила у мережі YouTube 2 березня.

Коли ти написала цей вірш?

- Ще в кінці лютого, відразу як росіяни почали окуповувати Крим. Воно просто підійшло вже до горла і написалося саме собою. Спочатку залишила вірш на сторінці Євромайдану". Адміністратори попросили мене записати відеоверсію. Сказали: так краще пошириться і сприйматиметься. У вірші я навіть не вказувала слова "Росія". Люди автоматично відгукнулися, бо на крадієві шапка горить.

Які відгуки отримала?

У перші години і дні масово мені у фейсбук приходили погрози від росіян. Присилали мені моторошно агресивні листи. З матами. З нецензурщиною: "Ты, тварь, нас еще увидищь". Мурашки ішли по шкірі. Я не читаю таких листів. Їх по 20 штук за пару годин приходило в перші дні. Я їх пачками видаляла. Це себе не поважати - сидіти читати все підряд. Одні москвичі писали "На вихідних збираємося їхати в Україну з компанією. Скільки українка коштує? 300 гривень вистачить?" А багато москвичів навпаки писали: "Приїзди ми тобі екскурсію проведемо", - "Так, кажу, дуже мені цікаво після погроз від росіян до вас їхати". - "Та у нас тут теж нормальні люди. Ми тебе будемо від своїх захищати". Писали: "Як так - ми не брати? Що це за брєд? Ми брати! І взагалі, верніть нам не тільки Крим, а й Донецьк". Багато пишуть. Що їх ображає мій вірш. "Нам образливо і боляче". - "Ви у нас відібрали Крим, - кажу. - Приперли свої війська. Як ви гадаєте, нам не боляче?" - "Ну жаль, жаль..." - так і розходимось. Багато дописувачів просто включила в чорний список.

Писали тобі росіяни, які думають інакше?

Зараз приходять уже більш адекватні листи. Багато росіян пишуть: "Правильно ви все написали. Ми теж проти війни, ніхто нас не питав. Миру вам. Ми пишаємося тим, як ви на Майдані відстоюєте свою свободу".

З Ростову-на-Дону пишуть, що мають багато родів в Україні і переживають на нас. Казала, що в своєму вірші звертаюся не до тих росіян, які виходять на марш миру, а до тих, які вводять до нас війська. Вірш - для тупої більшості росіян.

Від українців тільки підтримка, кажуть - ти написала те, що в нас усіх накипіло.

Як давно ти пишеш вірші?

Вірші пишу, починаючи з мого першого нерозділеного шкільного кохання, зі шкільної лави, коли мені було 12. На збірку ще не зібралось, та я дуже стараюсь Нещодавно мій вірш "Верните нам наше небо", який я написала 13 березня , відомий грузинський оперний співак і музикант Заза Заалішвілі поклав на музику. В результаті вийшла зворушлива, прониклива пісня про нашу з вами війну за гідність і незалежність. Гродянських вірішів маю вже 4-5. Але від цієї теми я вже втомилася. Втомилася знаходитися в умовах постійного стресу. Хочеться миру.

Ти готова знову поїхати в російський Крим?

- У Криму минулого року відпочивала двічі, подружилася з багатьма кримчанами. Але вже з ними тепер не можу знайти спільної мови. Живуть у своєму світі. Тепер навряд чи я поїду в цей Крим. Тому що це по-своєму пльювок у душу. Скільки Україна зробила для цього Криму, а кримчани так невдячно махнули рукою. Тим більше, що вони вимагають високі ціни за низький сервіс. Раніше їздила, бо це була Україна. Тепер - закордон. То краще я їхатиму за інший кордон.